Функціоналізм (філософія свідомості)
У сучасній філософії свідомості, функціоналізм - це погляд, згідно з яким психічні стани визначаються їх причинами та наслідками. Функціоналізм стверджує, що те, що робить внутрішній стан психічним, не є внутрішньою властивістю стану, а радше його зв’язком із сенсорною стимуляцією (вводом), іншими внутрішніми станами та поведінкою (вивідом).[1]
Функціоналізм, як і біхевіоризм, передбачає, що психічні стани можуть бути спільними для фізично несхожих систем. Хоча функціоналізм не виключає автоматично існування нематеріальних душ, його мотивація полягала в тому, щоб надати матеріалістичний опис ментальності.[1]
Функціоналізм набув популярності з появою комп'ютерів. Це сталося тому, що, по-перше, розрізнення між програмним забезпеченням і апаратним забезпеченням передбачало розрізнення між роллю (функцією) і виконавцем (структурою), а, по-друге, оскільки комп’ютери автоматизовані, вони демонструють, як внутрішні стани можуть бути причинами результату за відсутності когось, хто розумно керує результатом.[1]
Усі версії функціоналізму стикаються з проблемами якісної природи деяких психічних станів. Складність полягає в тому, що функціоналізм індивідуює[en] стани в суто реляційних термінах, але якісні стани, здається, мають нереляційний характер.[1]
Огляд[ред. | ред. код]
Як метафізична теза про природу психічних станів, функціоналізм стверджує, що те, що робить внутрішній стан психічним, не є внутрішньою властивістю стану, а а радше його функціональними властивостями, а саме його зв’язком із сенсорною стимуляцією (введенням), іншими внутрішніми станами, і поведінкою (вихід). Наприклад, те, що робить внутрішній стан болем, полягає в тому, що він є, по-перше, типом стану, спричиненим (зазвичай) стимулами на кшталт уколів шпильками, сонячними опіками тощо, по-друге, типом стану, який викликає інші психічні стани (наприклад, занепокоєння), і, по-третє, типом стану, який викликає поведінку (наприклад, вигук «Ой»). Функціоналісти також ототожнюють пропозиційні ставлення[en] з функціональними станами. Наприклад, те, що робить внутрішній стан бажанням води, частково полягає в тому, що він є типом стану, який змушує людину брати склянку й випивати її вміст, коли людина вірить, що в склянці міститься вода.
Функціоналізм використовує розрізнення між роллю ("role", з точки зору якої визначається тип психічного стану) і виконавцем ("realizer", річ, яка виконує роль). Загалом, функціональні стани демонструють здатність до різноманітної реалізованості[en]: у різних типах речей певний тип причинної ролі може мати різних виконавців.[2] Функціоналізм прихильний погляду на те, що психічні стани також є здатними до різноманітної реалізованності.[3] [1]Наприклад, функціоналісти вважають, що причинна роль, яка визначає відчуття болю, може бути виконана нейронним станом у людини, але гідравлічним станом у марсіанина. Таким чином, функціоналізм, як і біхевіоризм, передбачає, що психічні стани можуть бути спільними для фізично несхожих систем.[1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Audi, Robert; Audi, Paul (2015). The Cambridge dictionary of philosophy (вид. Third edition). New York City. ISBN 978-1-139-05750-9. OCLC 927145544.
- ↑ Bickle, John (2020). У Zalta, Edward N. Multiple Realizability. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Summer 2020). Metaphysics Research Lab, Stanford University.
- ↑ Levin, Janet (2018). У Zalta, Edward N. Functionalism. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Fall 2018). Metaphysics Research Lab, Stanford University.
|
