Перейти до вмісту

Фучжоу (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Фучжоу
Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди Редагувати інформацію у Вікіданих
Фучжоу
Жанрісторико-романтична притча
РежисерМихайло Іллєнко
СценаристМихайло Іллєнко
У головних
ролях		Тарас Денисенко
Іванна Іллєнко
Валентин Троцюк
ОператорБогдан Вержбицький
КомпозиторВолодимир Гронський
ХудожникиОксана Тимонішина
КінокомпаніяНезалежна кінокомпанія «Данапріс-Фільм» (Україна), за участю ДП «Білгородкіно» (Росія)
Кіностудія імені Олександра Довженка
Тривалість125 хв (1-ша розширена версія)
88 хв. (2-га скорочена версія)
Моваукраїнська
КраїнаУкраїна
Рік1994
IMDbID 0179186

«Фучжо́у» або «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» — український художній фільм режисера Михайла Іллєнка 1994 року. Режисер створив дві версії фільму: кінотеатральну, тривалістю 88 хвилин; та розширену, двосерійну, тривалістю 125 хвилин[1] Фільм вважають одним з найвідоміших прикладів українського фольклорного кіно[2]. Він складається з двох частин. В «українській» змішані український фольклор, демонологія та іронія. Друга частина є пародією на спагеті-вестерни і пригодницькі фільми[3].

Буря закидає Ореста, сина українського емігранта, з Америки в українське село. Юнак, потрапляючи в різні пригоди, намагається повернутися до своєї коханої.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Фільм починається двома неймовірними сценами: українська пісня лунає на тлі пальм; а на українське село налітає буря, з неба падає риба й невідомий хлопець, якого надалі називають «дурень». Куди б він не йшов, його супроводжує вітер. Місцевий житель, маляр, який називає себе «геній Ботічеллі», намагається допомогти «дурневі» згадати хто він. Ботічеллі показує йому свої еклектичні картини, серед яких є «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди». Ця картина стає для хлопця образом мрії, найкращого на світі місця, куди він мріє потрапити. Він також бачить картину «Дочка американського рибалки» і вирішує, що ця дівчина його кохана. «Дурень» покидає маляра в пошуках дівчини, проте дочка Ботічеллі, Маруся, затримує незнайомця та знаходить вітру застосування — запускати дитячих повітряних зміїв.

Селянин Горілий розповідає сусідам про свій чарівний капелюх, який притягує блискавки. І щойно він його одягає, як у хату вдаряє блискавка, спаливши Горілому зачіску. Мельник Степан Жменя годує «дурня». Його дружина Віддушина дізнається ім'я незнайомця — Орест, і утримує юнака, щоб його вітер крутив вітряки. Маруся закохалася в Ореста і звертається до відьми, щоб приворожити його. Степан обіцяє допомогти Оресту повернутися додому, якщо той заробить 100 карбованців. Орест вирішує зробити це якнайшвидше і робить вітер надто сильним, він ламає вітряки. Розорений Жменя погоджується безкоштовно вказати шлях до Америки.

Поки Орест пливе човном, Маруся захворіла через тугу за ним. Відьма намагається її вилікувати, але каже, що це не в її силах. Орест зустрічає гуцула, який спрямовує його далі в плаванні до Америки.

За якийсь час хлопець опиняється на американському узбережжі, де знаходить свою дівчину Катерину. Батько Катерини впізнає Ореста й розповідає як три роки тому його забрала буря. Він також каже, що решта рідні Ореста в Аргентині. Батько Катерини забороняє їм одружитися, але його абсурдні міркування приводять до висновку, що це треба зробити наступного дня. Тоді він повідомляє, що Катерина вже обіцяла одружитися з Матвієм Коштом. Орест проклинає батька Катерини й вирішує зірвати весілля.

Орест пробирається на корабель, яким пливуть Катерина та Матвій, викидає суперника за борт і забирає наречену. Але корабель, здавалося б, тоне і Катерина думає, що Орест загинув. Власник корабля Джим переконує її, що хлопець живий, але для Матвія говорить протилежне, щоб отримати вигоду з обох. Орест дрейфує в Бермудському трикутнику, звідки шле Катерині листа в пляшці.

Його знаходять моряки, що обіцяють доставити в Україну, в Канів. Але оскільки грошей у Ореста мало, його доставляють тільки на мис Канаверал. Орест погоджується, б'ється проти посіпак Джима та добивається права на корабель за те, що врятував його. Орест і Катерина пливуть у Фучжоу. В Україні Маруся малює власну картину Фучжоу.

Акторський склад

[ред. | ред. код]

та ін.

Творча група

[ред. | ред. код]
  • Сценарист та режисер-постановник: Михайло Іллєнко
  • Оператор-постановник: Богдан Вержбицький
  • Художники-постановники: Оксана Тимонішина, Ігор Влазнєв
  • Консультанти: Святослав Веремієнко (Франція—Реймс), Дмитро Бірюкович
  • Звукооператор: Юрій Риков
  • Монтаж: Елеонора Суммовська
  • Редактор: Катерина Шандибіна
  • Художники по костюмах: Л. Сердінова, Н. Турсеніна
  • Художники по гриму: О. Бондарева, О. Маслова
  • Комбіновані зйомки:
    • оператор: С. Горбік
    • художник: О. Савицький
  • Художник-фотограф: В. Гавричков
  • Режисери: Г. Горичева, Вітольд Янпавліс
  • Асистенти:
    • режисера: А. Капацевич, Г. Кувивчак, Л. Малая, О. Мельник, І. Найда, О. Фокіна
    • оператора: А. Тримбач
    • художника: С. Корнієнко
  • Монтажниця: Ю. Бармашенко
  • Декоратор: О. Філь
  • Гример: М. Волкова
  • Директор фільму: Олександр Богатирьов

Музика у фільмі

[ред. | ред. код]

Критика

[ред. | ред. код]

Анастасія Канівець у журналі «Кіно-Театр» зазначала, що герой «Фучжоу» живе в умовному просторі міфу, де органічно сполучаються різнорідні теми. Пейзажі, гама, простір й настрій ділять фільм на дві частини, що складають єдине ціле. Переходячи між ними, герой змінюється, стає активним і сильним духом. Але і в Україні, і в Америці він лишається носієм суто української ідентичності. По суті, з цього фільму починається опрацювання Іллєнком національного міфу, його осучаснення. Та якщо Орест населяє український світ, то герой пізнішого фільму Іллєнка, «Того, Хто Пройшов Крізь Вогонь» (2011), цей світ розширює. Канівець віднесла фільм до «української трилогії» Іллєнка, куди входять «Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь» і «Толока» (2019)[5].

Згідно з 1+1, «Фучжоу» є рідкісним прикладом містичної драми в українському кінематографі, яка майстерно поєднує фантастику та глибоку філософію. Сюжет перегукуються із сучасними реаліями: пошуком правди, боротьбою за ідентичність і роллю випадковості в житті людини[6].

Фестивалі та премії

[ред. | ред. код]

Фільм здобув нагороди:[7][8][9]

  • 1993: МКФ «Золотий орел[ka]» (Тбілісі, Грузія) — Диплом журі
  • 1994: КФ «Сузір'я» (Москва, Росія) — Медіапремія
  • 1995: МКФ «Стожари» (Київ, Україна)
    • Ґран-прі За найкращий дебют (Іванна Іллєнко)
    • Приз за найкращу чоловічу роль другого плану (Богдан Ступка)
    • Приз за найкращу жіночу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» (Наталя Розкокоха)
  • 1999: МКФ автор. кіно в Белґраді— Диплом за режисуру

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Реабілітація, або Чумацький шлях // Журнал Кіно-Театр. 1996. № 4
  2. ↑ Лариса Брюховецька. Спроби фольклорного кіно [Архівовано 2008-09-16 у Wayback Machine.] // Журнал «Кіно-театр», № 6 за 2001
  3. ↑ Оксана, Тупальська (4 лютого 2025). Довженко-Центр запрошує до перегляду онлайн: фільм 1993 року «Фучжоу» Михайла Іллєнка. Великий Київ (укр.). Процитовано 5 лютого 2025.
  4. ↑ Театр на Подолі: Тетяна Печенкіна. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 березня 2013. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Канівець, Анастасія (2020). Міфи і сни Михайла Іллєнка. Кіно-Театр. Т. 5. с. 30—34.
  6. ↑ Чому варто подивитися фільм Фучжоу: цікаві факти про містичну драму Михайла Іллєнка, яку покажуть на 1+1 Україна в Аргументі кіно. Офіційний сайт каналу 1+1 (укр.). 21 березня 2025. Процитовано 1 квітня 2025.
  7. ↑ 10 перемог українського кіно // Gazeta.ua, 22 серпня 2016
  8. ↑ Михайло Іллєнко // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
  9. ↑ Подорожі, які пробуджують від сплячки // Журнал Кіно-театр. 1999. № 3

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фучжоу_(фільм)&oldid=44998525