Фіалка собача

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фіалка собача
Viola riviniana and canina.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosidae)
Порядок: Мальпігієцвіті (Malpighiales)
Родина: Фіалкові (Violaceae)
Рід: Фіалка (Viola)
Вид: Фіалка собача
Біноміальна назва
Viola canina
L., 1753
Підвиди
Viola canina subsp. montana (L.) Hartm.
Viola canina var. muhlenbergii (Torr.) A.Gray
Viola canina var. multicaulis (Torr. & A.Gray) A.Gray
Viola canina subsp. schultzii (Billot) Kirschl.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Viola canina
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Viola canina
EOL logo.svg EOL: 590864
IPNI: 294863-2
ITIS logo.svg ITIS: 505706
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 97441
The Plant List: kew-2463879

Фіа́лка соба́ча (Viola canina), віолетка, ранник, сердечник[1] — рослина родини Фіалкові — Violaceae.

Будова[ред. | ред. код]

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 20 см із прикореневою розеткою листків і коротким кореневищем, від якого відходять одиночні або численні прямостоячі чи трохи підняті стебла. Рослина може бути голою або опушеною короткими волосками. Прикореневі листки на довгих черешках, листкова пластинка яйцевидна або довгасто-яйцевидна, з серцеподібною основою. Край листкової пластинки зарубчастий. Квітки завдовжки 1-2,5 см, сині (рідко білі), у зіві білясті, без запаху. Нижня пелюстка коротша за бічні, з тупою білуватою або жовтуватою шпоркою. Після цвітіння утворюється плід — довгасто-яйцевидна коробочка. Цвіте фіалка наприкінці весни.

Використання[ред. | ред. код]

Фіалку собачу застосовують у народній медицині як проносне, сечогінне і знеболююче. Водний настій використовують при кашлі, болях у грудях, при застуді та хрипоті голосу, при бронхітах і пухлинах. Порізане листя фіалки собачої прикладають до ран у вигляді припарок. Для цього настоюють три столові ложки сухої або свіжої трави у окропі, а потім загортають цю суміш у марлю і прикладають до хворого місця.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]