Філокалія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Філокалія (грец. Φιλοκαλία των ιερών νηπτικών), також «Добротолюбство» — збірка духовних творів православних авторів IV — XV століть. Велика частина текстів належить до традиції ісихазму. Збірка складена Никодимом Святогорцем і Макарієм з Коринфа і була вперше опублікована грецькою мовою в 1782 році.

Попри традицію приписування слов'янського перекладу «Добротолюбства» святому Паїсію Величковському, він немає відношення до виникнення слов'янскої збірки під цією назвою[1]. Пізніше велику роботу з перекладу російською мовою, складання і доповнення збірки проводив святий Феофан Затворник.

Історія[ред. | ред. код]

Філокалія вперше була опублікована у Венеції грецькою мовою 1782 року завдяки старанням румунського князя Йоана Мавроґордата. Цю збірку аскетичних та містичних текстів зібрав атоський монах Никодим Агіорит (1749-1809) та єпископ Макарій з Корінту (1731-1805). Видання складалось з одного тому обсягом XVI-1207 сторінок, назва якого була запозичена зі збірки вибраних творів Орігена під титулом Філокалія, що її уклали свв. Василій Великий та Григорій Назіянський.

Майже в тому ж часі Паїсій Величковський (1722-1794) працював над слов'янськими перекладами окремих аскетичних творів, але, як доводить О. К. Дунаєв[1], був проти включення їх до слов'янської Філокалії під назвою «Добротолюбие» (п'ять томів), що була видана в Москві 1793 року і неодноразово перевидавалась до XX століття. Паїсій лише частково користувався венеційською збіркою Никодима для звірки власних перекладів. Окремі тексти грецької Філокалії не ввійшли до слов'янського видання. Автор книги «Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві», добре знаної і на Заході, носив зі собою саме Добротолюбіє, укладення котрої приписується Паїсію.

Старець Паїсій, родом з Полтави, повернувся до традицій святих Отців. Закінчивши студії у Київській Академії, що не задовольнили його, він 1746 року відійшов на Атос, де збирав рукописи й вивчав твори Отців Церкви. Повернувшись з Атосу 1763 року, він перебрався до Молдови, де почав відновляти чернече життя.

На основі Добротолюбія Паїсія Величковського та грецької Філокалії, виданої у Венеції, єпископ Теофан Затворник (1815-1894) упорядкував та видав 1877 року повніше Добротолюбіє, вибравши для нього переважно ті тексти зі святих Отців, що стосувалися молитви серця. Саме ця удосконалена редакція зібрання аскетичних творів святих Отців послужила зразком для перекладу і видання Добротолюбія українською мовою.

Сьогодні Філокалія стає все популярнішою і на Заході. Її перекладають французькою, англійською та іншими західноєвропейськими мовами, що допомагає краще пізнати духовність християнського Сходу. Тривалий час перекладали лише невеликі витяги з Філокалії на основі грецького тексту чи російського перекладу Теофана Затворника:

  • у виданні Faber and Faber, Writings from the Philokalia on Prayer of the Heart та Early Fathers from the Philokalia (переклад Ε. Кадлубовського та G. Ε. Η. Palmer),
  • у виданні du Seuil, Petite Philocalie de la priere du coeur (редакція J. Gouillard);
  • також Kleine Philokalie у виданні Benzinger, та
  • по-італійськи Filokalia per la LEF в редакції P. Vannucci.

Видання українською мовою[ред. | ред. код]

Переклад з російської українською мовою звершив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

У 2008 «Добротолюбіє» в перекладі українською було видано Київською Патріархією Української православної церкви Київського Патріархату

До першого тому (688 сторінок) входять[2]:

  1. писання святого Антонія;
  2. витяги з бесід святого Макарія;
  3. слова Ісаії Пустельника;
  4. повчання святого Марка Подвижника;
  5. писання Євагрія Ченця.

Увесь другий том (800 сторінок) є збірником богомудрих отецьких настанов, здебільшого про боротьбу з пристрастями для очищення серця, — про останню мету подвижництва[3].

До третього тому (470 сторінок) входять[4]:

  1. блаженного Діадоха, єпископа Фотики слово подвижницьке у ста главах;
  2. преподобного Іоана Карпафського — сто глав;
  3. Бесіди авви Зосими;
  4. вибрані твори святого Максима Сповідника;
  5. преподобного Фаласія чотириста глав;
  6. св. Феодора, єпископа Едеського — 100 душекорисних глав.
  7. якогось іншого Феодора — повчальне слово;
  8. оповідь про авву Филимона;
  9. преподобного Феогноста — 75 глав;
  10. преподобного Філофея Синайського — 40 глав про тверезість;
  11. Іллі пресвітера — Квітник.

Четвертий том (688 сторінок) увесь складається із самих лише повчань Феодора Студита ченцям[5].

Останній том (688 сторінок) містить вибрані твори Симеона Нового Богослова, преподобного Микити Стифата, митрополита Філадельфійського Феоліпта, святого Григорія Синаїта, Никифора Усамітника, святого Григорія Палами, Калліста Патріарха і споборника його Ігнатія Ксанфопули, блаженнійшого Симеона Солунського та преподобного Максима Капсокаливіта[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Дунаєв, Олексій. «Паисиевское “Добротолюбие”»: реальность или миф? (Заметки к изданию П. Б. Жгуна) (російська) .
  2. ↑ http://www.cerkva.info/uk/knygy/sv-otci/510-dobrotoliubie-1.html
  3. ↑ http://www.cerkva.info/ru/knygy/sv-otci/511-dobrotoliubie-2.html
  4. ↑ http://www.cerkva.info/ru/knygy/sv-otci/512-dobrotoliubie-3.html
  5. ↑ http://www.cerkva.info/ru/knygy/sv-otci/513-dobrotoliubie-4.html
  6. ↑ http://www.cerkva.info/ru/knygy/sv-otci/515-dobrotoliubie-5.html

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Філокалія&oldid=40791518