Філософія освіти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Філософія освіти (англ. Philosophy of education) — область філософського знання, що має своїм предметом освіту. Веде відлік своєї історії як окремої дисципліни з початку XX століття. Родоначальником філософії освіти в світі вважається англо-американський філософ Джон Дьюї.

В англомовних країнах філософія освіти в даний час — це область з усталеним дисциплінарним статусом, представлена в університетах окремими кафедрами, перш за все, на факультетах філософії та в ряді випадків в Colleges of education («факультетах освіти»)[1].

Предмет і специфіка галузі філософії освіти[ред. | ред. код]

Дж. Дьюї обгрунтував існування і предмет філософії освіти як детермінований природою самої філософії[2]. Цю ж позицію поділяв і другий з основоположників англо-американської традиції філософії освіти А. Уайтхед. Ф. Сміт в 60-х роках XX ст. проаналізував ставлення філософії та освіти в історії становлення області філософії освіти, розрізняючи позиції «філософії і освіти», «філософії в освіті», «філософії для освіти» та «філософії освіти» і запропонував розуміти філософію освіти як область системних досліджень[3]. Г. Брауді підкреслив необхідність для сфери філософії освіти логічної організації[4].

Аж до теперішнього часу обговорюється специфіка предмета і межі області філософії освіти, — так, один з провідних філософів освіти Великої Британії У. Карр описав історію виникнення даної суб-області в рамках академічної філософії як наслідок розпочатого в XX в. виділення додаткових предметних сфер, поряд з філософією свідомості, філософією мови, філософією діяльності, і як приклад поєднання чистої і прикладної філософії[5].

Сучасні філософи освіти підкреслюють значущість філософії освіти для педагогів, визначаючи її специфіку в цьому плані як

  • те, що має вирішувати сумніви педагогів у цінності освітніх зусиль;
  • що визначає для педагогів місце подій і процесів «в фундаментальному порядку речей», причому в гармонійному співвідношенні з цим порядком;
  • те, що, в підсумку, призводить педагогів до розуміння вищої мети своєї освітньої роботи.

Одночасно з цим, зі свого боку, філософія освіти — це філософськи дисципліновані методи мислення … корпус доведених технік аналізу, аргументації і теоретичного побудови — для вирішення проблем освіти "[6].

Світові дослідження у галузі філософії освіти[ред. | ред. код]

У XX ст. в сфері філософії освіти виникли різні напрямки, пов'язані з основними філософськими течіями[7].

Аналітична філософія освіти розвивалася з поч. 60-х рр. в США, Англії, Австралії І. Шеффлер, Р. С. Пітерсом, Е. Макмилланом, Д. Солтис та ін.

Критико-раціоналістична філософія освіти, що відображає ідеї К. Поппера, розроблялася з поч. 60-х рр. В. Брецінкой, Г. Здарцілом, Ф. Кубе, Р. Лохнера і ін.

Культурологічний підхід в філософії освіти був представлений К. Кершенштейнером, а також Е. Шпрангером.

Екзистенційно-діалогічна філософія освіти спиралася на ідеї і роботи М. Бубера.

Гуманістичне спрямування філософії освіти втілювало ідеї педагогіки К. Роджерса.

Педагогічна антропологія в особі І. Дерболава, О. Ф. Больнова, Г. Рота, М. І. Лангевельда, П. Керна, Г.-Х. Віттіга, Е. Майнберга спиралася на філософську антропологію (М. Шелер, Г. Плесснера, А. Портман, Е. Кассирер та ін.)

Критико-емансіпаторська філософія освіти мала в якості своїх засновників К. Молленхауера, В. Бланкерца, В. Лемперта, В. Клафкі, що відокремилися в кінці 60-х років від напрямку педагогічної антропології. Ці філософи орієнтувалися на франкфуртську філософію неомарксизма М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермаса і стверджували неправомірність відриву освіти від політики, вважаючи за необхідне залучати освіту в політичні руху за емансипацію особистості і міжособистісних відносин від панування відчужених структур та ідеологій. До їхніх ідей близька лібертарна педагогіка Ф. Феррера, П. Фрейре, П. Макларена і ін.

Постмодерна філософія освіти була представлена Д. Ленценом, В. Фішером, К. Вюнш, Г. Гізеке в Німеччині, С. Ароновітцем, У. дол в США. Посмодерністи боролися за «демократичність», за плюралізм самокоштовних практик, за «депрофессионализации» філософії, проти «диктату» теорій і систем в освітній сфері (зближуючись в цьому плані з «Антипедагогіка» І. Ілліча і П. Фрейре).

Філософія освіти в Росії[ред. | ред. код]

У Росії паралельно з подібними процесами на Заході область філософії освіти (не ототожнена ще таким чином) починала складатися з кінця XIX в., Перш за все, завдяки педагогічним робіт К. Д. Ушинського і П. Ф. Каптерева, пізніше В. В. Розанова .

Ще Л. М. Толстой обгрунтовував те, що повинно було розумітися як філософія освіти, в дусі своєї моральної філософії — але зовсім схожим з Дж. Дьюї чином[8].

К. Д. Ушинський також пов'язував специфіку розроблюваної ним галузі педагогічної антропології з філософією в параметрі визначення мети, необхідного для утворення як діяльності[9].

В. В. Розанов запропонував, нарешті, саме формулювання і визначення області філософії освіти[10].

Першою роботою власне з філософії освіти, що усвідомлюється як така («педагогіка як прикладна філософія») було філософське дослідження С. І. Гессена[11], опубліковане в 1922 р.

В СРСР проводилися педагогічні дослідження, що носили філософсько-освітній характер, узгоджені з парадигмою марксистсько-ленінської філософії. З них у 2-й пол. XX ст. виділяються «педагогічні дослідження» Г. П. Щедровицького[12].

Затвердження філософії освіти як самостійної наукової галузі в Росії почалося з 1990-х років[13]. Про те, що статус філософії освіти почав визначатися, свідчила поява ряду збірників, навчальних курсів, навчальних посібників, монографій, найбільш яскраві приклади яких — це «Філософія освіти для XXI століття» Б. С. Гершунский (1998), "Вступ до філософії освіти "Е. Н. Гусинського і Ю. І. Турчанінова (2000), " Образи освіти. Західна філософія освіти XX століття "А. П. Огурцова, В. В. Платонова (2004). В останні роки в Росії публікується спеціалізоване регулярне видання з філософії освіти.

Разом з тим, філософія освіти в Росії знаходиться в процесі формування, насилу визначаючи свої межі і специфіку в контексті потужно інституціалізованої в радянський період і вбудованої в російський соціум і культуру педагогіки[14]. У руслі такого важкого процесу формування виникають спроби організації філософсько-освітніх дискусій[15] для знаходження відповідей з боку філософського дискурсу щодо проблем освіти, в цілому, і, особливо, проблем сучасної освіти, в його зв'язку з цивілізаційними перетвореннями.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Излагаемая информация здесь и дальше приводится по исследованию М. Н. Кожевниковой по философии образования. См. : Глава 1. Философия образования: модули описания // Кожевникова М. Н. Философия образования в буддийской традиции. Дисс. на соиск.уч.стак как филос. н. — СПб., СПбУ, 2009. С. 25-74.
  2. Дьюи писал: «Если философия сама безразлично относится к воспитанию, она — не философия. Философию можно определить как общую теорию воспитания». В кн.: Дьюи Дж. Введение в философию образования М., 1921. С. 55.
  3. Philip. G. Smith, Philosophy of education: introductory studies. New York, Evanston and London, 1965. P. 51 — 71.
  4. Harry S. Broudy et. al., Philosophy of education: an organization of topics and selected sources. Urbana, Chicago and London: University of Illinois Press, 1967. P.11.
  5. Wilfred Carr, Philosophy and education, Journal of Philosophy of education, vol.38, 2004. P. 59.
  6. Jonas F. Soltis, "Introduction, " in Philosophy and Education, ed. Jonas F. Soltis (Chicago: The University of Chicago Press, 1981).
  7. Картина направлений западной философии образования излагается по кн.: Огурцов А. П., Платонов В. В. Образы образования. Западная философия образования. XX век. СПб.: РХГИ, 2004.
  8. Он писал: «Все философы отыскивают законы добра и зла; отыскав эти законы, они, касаясь педагогики (все не могли не касаться педагогики), заставляют образовывать род человеческий по этим законам». В кн.: Толстой Л. Н. Сочинения. Т.16. М.: Художественная литература, 1983. С.11.
  9. Буквально Ушинский формулировал это так: «Определение цели воспитания мы считаем лучшим пробным камнем всяких философских, психологических и педагогических теорий». В кн.: Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания // Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения. М., 1974. Т.1. С.236.
  10. В. В. Розанов писал в Предисловии к своему сборнику статей по вопросам образования «Сумерки просвещения»: «Мы имеем дидактику и ряд дидактик, мы имеем вообще педагогику как теорию некоторого ремесла ли, искусства ли. Но мы не имеем и не имели того, что можно бы назвать философией воспитания и образования, то есть обсуждения самого образования, самого воспитания в ряду остальных культурных факторов и также в отношении к вечным чертам человеческой природы и постоянным задачам истории». В кн.: Розанов В. В. Сумерки просвещения. СПб., 1899. С.I.
  11. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. -М.: Школа-Пресс, 1995. — с.25.
  12. Щедровицкий Г. П. Педагогика и логика. М., 1993.
  13. Особое значение для этих процессов имели «круглые столы» по теме философии образования, проведенные журналами «Педагогика» и «Вопросы философии», в которых поучаствовали ведущие российские ученые, связанные с этой областью. (См.: Вопросы философии, 1995, № 11; Педагогика. 1995. № 3). Также был создан Проблемный научный совет при Президенте РАО, начал работу семинар по философии образования в Институте педагогических инноваций РАО.
  14. По этому поводу см. возражения В. В. Краевского с позиций педагогики против философии образования в кн.: Краевский В. В. Педагогическая теория: что это такое? Зачем она нужна? Как она делается? Волгоград: Перемена, 1996. С.50-53.
  15. См. материалы Семинара по философии и искусству образования на сайте «Образование человека»: http://o-ch.ru

Література[ред. | ред. код]

  • Дьюи Дж. Демократия и образование / Пер. с англ. Москва: Педагогика-пресс, 2000 Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. М.: Школа-Пресс, 1995.
  • Щедровицкий Г. П. Педагогика и логика. М., 1993.
  • Гершунский Б. С. Философия образования для XXI века. М., 1998.
  • Гусинский Э. Н., Турчанинова Ю. И. Введение в философию образования. М., 2000.
  • Философия образования / Сборник материалов конференции. СПб.: Изд. Санкт-петербургского философского общества, 2002.
  • Огурцов А. П., Платонов В. В. Образы образования. Западная философия образования. XX век. СПб.: РХГИ, 2004.

Посилання[ред. | ред. код]