Філіпо Марія Вісконті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Філіпо Марія Вісконті
Cristofano dell'altissimo, filippo visconti, ante 1568.JPG
Народився 3 вересня 1392(13920903)
м. Мілан
Помер 13 серпня 1447
м. Мілан
Поховання Міланський собор
Громадянство (підданство) Flag of the Duchy of Milan (1450).svg Міланське герцогство
Діяльність Герцог
Титул герцог Міланський
Термін 1412–1447
Попередник Джованні Марія Вісконті
Наступник Франческо Сфорца
Конфесія католицтво
Батько Джан Галеаццо Вісконті
Мати Катерина Вісконті
Рід Вісконті
Родичі Beatrice Regina della Scala[d], Maddalena Visconti[d] і Elisabeth of Bavaria, Electress of Brandenburg[d]
Брати, сестри Джованні Марія Вісконті і Валентина I
Дружина Беатріс Ласкарім ді Вентімілья
Марія Савойська
Діти 2 доньки
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
  • Blason famille it Visconti2.svg

Філіпо Марія Вісконті (*Filippo Maria Visconti, 3 вересня 1392 —13 серпня 1447) — герцог Міланський у 14121447 роках, один з впливовіших володарів Італії 1-ї пол. XV ст.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Походив з династії Вісконті. Син кузенів Джан Галеаццо Вісконті, герцога Міланського, та Катерини Вісконті. З дитинства хворів на рахіт. У 1402 році, після смерті батька, отримав Павію і титул графа, в той час як старший брат Джованні Марія став правити герцогством під регентсвом Катерини Вісконті.

Слабкість влади молодих Вісконті позначилася на внутрішньому стані держави — почався розбрад й розгардіяж. У 1404 році заарештовано матір Філіпо й запроторено до замку Монці, де вона незабаром сконала від голоду. Тоді опікуни Філіпо наказали зміцнити Павію, але не втручалися у чвари в Ломбардії.

Боротьба за герцогство[ред.ред. код]

У 1410 році Павію зайняв кондотьєр Фачіно Кане, а Філіпо запроторив до в'язниці Павії. Фачіно Кане також захопив місто Верчеллі, Алессандрію, Новару, Тортону. Останній у 1412 році випустив Філіпо. Ймовірно отруїв Франческо Кане, після смерті якого оженився на його удові, яка отримав спадок чоловіка. Того ж року було вбито його старшого брата — герцога.

Втім владу в Мілані захопив кузен Джованні Карло, але того було швидко вигнано. Водночас права на герцогство Міланське висунув дядько Філіпо — Есторре Вісконті. Але Філіпо у 1413 році взяв того в облогу у фортеці Монца. Незабаром Есторре здався, його за наказом Філіпо страчено. У 1418 році звинуватив дружину у перелюбі й наказав стратити.

Боровся проти Гільєрмо делла Скала, який зрештою втік до Падуї під захист місцевого володаря Франческо да Каррари. Каррара захопив Верону. місто Віченца повстала, закликавши на допомогу Венецію. Війська останньої захопили Верону, а потім й Падую.

Війни в Італії[ред.ред. код]

Філіпо Вісконі у 1420–1422 роках підтримав Джованні II, королеву Неаполя, проти повсталих кондотьєрів, баронів й Альфонса Арагонського. У 1421 році уклав мир з Флорентійською республікою. Того ж року захопив Брешу, а незабаром підкорив Генуезьку республіку. Уклав угоду з папським легатом в Болоньї.

У 1423 році підступно захопив Болонью, змусивши тікати її володаря Антоніо Бентівольйо. Тоді ж стає опікуном малолітнього володаря м. Форлі — Тебальдо Орделаффі. У зв'язку з тим стався конфлікт з дідом Тебальдо — Лодовіко Алідосі, володаря Імоли. Кондотьєр Аньйоло делла Перголо захопив Імолу, а Лодовіко Алідосі відправив до Мілану. Все це викликало конфлікт з Флорентійською республікою, яка була патроном Форлі та Імолі. Флорентійська армія взяла в облогу Форлі. У битві при Дзагонарі міланці перемогли флорентійців. Слідом за цим на бік Мілану перейшов кондотьєр Нікколо Піччініно.

У 1425 році розпачалася війна з Венеціанською республікою, армію якої очолив Франческо Буссоне, графа Кармальйола. У 1426 році Буссоне відібрав у Вісконті місто Брешу, а потім зайняв східний берез о. Гарда. Того ж року за посередництва папи римського Мартина V уклав мир з Венецією та Флоранцією, за яким визнав Брешу за Венеціанською республікою. Втім не дотримався умов договору й у 1427 році рушив проти Венеції. Але у битві при Маклоді армія Вісконті зазнала поразки. За новою угодою при посередниці Нікколо д'Есте Флоренція повертала втрачені землі у Романьї, Бреша й Бергамо передавалися Венеції. Для зміцнення свого становища у 1428 році оженився на доньці герцога Савойського.

У 1430 році втрутився у внутрішній конфлікт у Луккській рсепубліці, підтримавши тиранів Гвініді. Тут стикнувся з флорентійським кондотьєром графом Франческо Сфорца. Кондотьєр Вісконті — Нікколо Пічініно — завдав поразку Сфорце у битві при річці Серкйо. Після цього у 1433 році Пічініно захопив міста Б'єнтіні, Кольчінайї, Ріпафрі, Ліворно. Але згодом вимушен їх повернути.

У 1431 році проти Філіпо Марії виступив папа римський Євген IV, до військ якого приєдналася Венеція. Вісконті знову спрямував війська до Романьї. В битві при Імолі Пічініно переміг венеціанців. Герцог Міланський спровокував війну у Папській області, де повстав Нікколо Фортебраччо. На бік папи римського перейшов Франческо Сфорца. Вісконті спрямував на допомогу Фортебраччо Нікколо Пічініно. після тривалих бойових сутичок — спочатку Фортебраччо переміг леоне Сфорца, а згодом зазнав рішучої поразки від Франческо Сфорца. За допомогою Нікколо д'Есте, маркіза Феррари, Філіпо Вісконті уклав мир з папою, за яким останньому повернуто усі землі.

У 1435 році втрутився у боротьбу за Неаполітанський трон на боці Рене Анжуйського. У зв'язку з цим уклав союзницьку угоду з Папським престолом. За наказом Філіпо проти іншого претендента Альфонса Арагонського рушив генуезький флот. Він у битві при о. Понціо переміг Альфонсо, який потрапив у полон. У Мілані Філіпо Вісконті замирився з Альфонсо Арагонським, в результаті чого визнав королем Неаполя, уклав союзницьку угоду та відпустив з полону.

В цей час почалося повстання в Генуї на чолі із Франческо Спінолою, який зумів повалити владу міланського герцога. Дії Філіпо Вісконті призвели до того, що у 1436 році проти нього уклався союз з Венеції, Флоренції та Генуї. Флорентійський вигнанець Рінальдо делла Альбіцці спонукав Вісконті до більш активних дій проти Флорентійської республіки. Водночас наказав Нікколо Пічініно знову підкорити Генуї, але той зазнав невдачі. після цього міланські війська рушили до лукки, маючи завдання приєднани її до Міланської держави. У битві при Барго пічініно зазнав поразки від флорентійського кондотьєра Франческо Сфорца. Скориставшись цим проти власне земель Філіпо вісконті виступили венеціанці. Але Фліпо зумів перетягнути на свій бік Джованні Франческо Гонзаго, маркиза Мантуанського, кондотьєра та капітана Венеціанської республіки. У 1438 році Вісконті уклав мир з графом Франческо сфорца, завдяки чому флорентійці залишили Лукку. В цей момент до Романьї рушив пічініно, який захопив Болонью, Імолу, Форлі та Равенну. Це викликало війну з Венецією, але міланці зайняли контадо Бреші, а саме місто взяли в облогу. Почалися перемовини із графом Сфорца щодо шлюбу того з донькою Філіпо вісконті, за яку останній обіцяв 80 тис. флоринів посагу. Слідом за цим почалася облога Верон, а маркиз Мантуанський рушив проти Фаенци.

Втім війська Сфорци перемогли армію Вісконті біля Верони, потім у битві при Тенні. У 1440 році армія Вісконті зазнала поразки у битві при Ангіарі. Пічініно відступив до Ломбардії, а Філіпо Вісконті перебрався до Кремони. У 1441 році його війська захопили контадо Бреші та Бергамо. Того ж року уклав мир з Сфорцою, за яким остаточно домовлено про шлюб доньки Вісконті з графом Сфорца. За свою доньку віддавав місто Кремону.

У 1446 році Вісконті підтримав Сіджисмондо Малатеста у Романьї, а також отримав допомогу папи римського й короля Неаполя. Про цього союзу виступили війська Флоренції, Венеції та Франческо Сфорца й Федеріго де Монтефельтро. Венеціанська армія у 1446 році перемогла війська Вісконті у битві при Казале. У 1447 році граф Сфорца перейшов на бік Філіпо Вісконті. Але той помер 13 серпня того ж року. При цьому не залишив заповіту стосовно належності Міланського герцогства, що з часом призвело до Італійських війн.

Родина[ред.ред. код]

1. Дружина — Беатріс (1372–1418)

дітей не було

2. Дружина — Марія (1411–1469), донька Амадея VIII, герцога Савойського

дітей не було

3. Коханка — Агнеса дель Майно:

Джерела[ред.ред. код]

  • Guido LOPEZ, I signori di Milano: dai Visconti agli Sforza, Roma 2003 ISBN 978-88-541-1440-1
  • Stefan Samerski: Filippo Maria Visconti. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 12. Bautz, Herzberg 1997, ISBN 3-88309-068-9, Sp. 1499–1501.