Філіппо Пачіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Філіппо Пачіні
італ. Filippo Pacini
Filippo Pacini 1870.jpg
Народився 25 травня 1812(1812-05-25)[1][2]
Пістоя, Тоскана, Італія
Помер 9 липня 1883(1883-07-09)[1][2] (71 рік)
Флоренція, Італія
Громадянство
(підданство)
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Діяльність анатом
Науковий керівник Paolo Savi[d]
Володіє мовами італійська[1]
Заклад Флорентійський університет
Систематик живої природи
Band 1x200px.png
Дослідник, який окреслив низку зоологічних таксонів. Назви цих таксонів для вказівки авторства супроводжують позначенням «Pacini».

Filippo Pacini на Віківидах
Сторінка на Віківидах

Філіппо Пачіні (італ. Filippo Pacini) — італійській анатом, відомий відкриттям збудника холери.

Цей мікроскопічний мазок, виготовлений Пачіні в 1854 році, чітко визначений як такий, що містить збудника холери

.

Біографія[ред. | ред. код]

Був сином шевця Франческо Пачіні та Умільти Далфі. Мав сестру-близнючку Ассунту, крім них в сім'ї були ще дві сестри. З раннього віку його батьки хотіли, щоб він став єпископом і був прихильним до релігії. Він здобув освіту за допомогою громадськості у Пістойській єпископальній семінарії, а потім у класичній академії. Ще будучи хлопчиком він виявив велику схильність до природничих наук, і в 1830 році покинув свою церковну кар'єру і звернувся до медицини. Він відвідував хірургічну школу Scuola Medica Pistoia, яку засновано 1666 року. У 1830 році він поступив до медичну школу Ospedale del Ceppo.

У 1835 році, будучи студентом, він купив на ринку мікроскоп у дерев'яному корпусі, почав свої дослідження з мікроскопії й швидко представив своє відкриття тілець — закінчень сенсорних нервів у кон'юнктиві[3], які тепер носять його ім'я[4]. Це, однак, не було оцінено науковцями свого часу. Пачіні продовжував свої дослідження. Він представив свої результати як спеціалізацію з хірургії на науковому конгресі у Пізі в 1839 році. Закінчив навчання медицині в 1840 році.

Пачіні відправився в Пізу, де був призначений на посаду заступника професора Паоло Саві (1798—1871) в Інституті порівняльної анатомії. За допомогою нового мікроскопа, вдосконаленого Пачіні та відтвореного за підтримки Джованні Баттіста Амічі (1786—1863), він досліджував сітківку людини і опублікував результати в 1844 році. Тим не менш, він не отримав визнання, навіть зустрічав ворожнечу. У 1847 році Пачіні почав викладати описову анатомію в ліцеї у Флоренції, де також навчав живописців. Згодом, з 1849 року, він став директором анатомічного музею і професором загальної та топографічної анатомії в медичній школі Istituto di Studi Superiori, а з 1859 також викладачем мікроскопічної анатомії. У Флоренції він також присвятив себе створенню музею мікроскопічної анатомії, створив там спеціальний відділ, в якому нині зібрано понад 400 його гістологічних препаратів. У 1852 році він опублікував свої роботи про електричний орган Gymnotus electricus у порівнянні з еквівалентним органом в інших електричних риб.

Пачіні відкрив метод відновлення дихання, заснований на ритмічній мобілізації верхніх кінцівок у пацієнта без свідомості, який було введено до численних міжнародних практик реанімації.

Тільця Пачіні[ред. | ред. код]

Пачіні побачила ті клітини, які зараз називаються його іменем, на початку своєї кар'єри. Він побачив коли працював в класі анатомії в лікарні Пістої в 1831 році, коли йому було тільки дев'ятнадцять років. Він вперше побачив тільця навколо гілок медіанного нерва і оголосив, що це «нервові ганглії дотику»; але скоро він знайшов їх і в черевній порожнині. Незважаючи на те, що він вивчав ці клітини з 1833 року, Пачіні опублікував свої дослідження лише в 1840 році, коли з'явилася його праця Nuovi organi scoperti nel corpo umano. Проте він згадав про них на науковій зустрічі у Флоренції в 1835 році.

Назву запропоновано в 1844 році Фрідріхом Генле (1809—1885) та Альбертом Келікером (1817—1905), які того року підтвердили їх існування. Однак у 1862 році віденський анатом К. Лангер визнав пріоритет Абрахама Ватера, хоча робота Ватера, опублікована в 1741 році, була забута і, безумовно, невідома Пачіні. Ватер визначив їх, як тільця в шкірі пальців. Він називав їх сосочковими нервами, і пізніше вони були зображені Леманном у 1741 році. Вони, очевидно, були забуті, доки вони не були знову відкриті в 1831 році Пачіні. Взагалі, Пачіні першим описував розподіл тілець в організмі, їхню мікроскопічну структуру та нервові зв'язки; він також інтерпретував функцію тілець як відповідальних за відчуття дотику та глибокого тиску.

Бюст Пачіні в музеї інституту патологічної анатомії

Виявлення збудника холери[ред. | ред. код]

Під час епідемії холери у Флоренції упродовж 1854—1855 років Пачіні проводив дослідження за допомогою мікроскопу крові, випорожнення хворих, а також слизової оболонки кишечника від померлих внаслідок холери. Він виявив мільйони стрижневих тілець, які він вважав мікробами, і так назвав їх.

Пачіні надав свої висновки в доповіді Osservazioni microscopiche e deduzioni patalogiche sul holera asiatico, в якій він стверджував, що холера є заразною хворобою, яка характеризується руйнуванням кишкового епітелію, за яким слідує екстремальна втрата води з крові (для якої він пізніше порекомендував в 1879 році внутрішньовенне введення фізіологічного розчину). Пачіні продовжував заявляти, що травми кишечника, загальні для цієї хвороби, спричинюють живі мікроорганізми, які він назвав «вібріонами». Він також надав малюнки цих вібріонів, які він виявив у вмісті кишечнику померлих від холери. 1905 року Нобелівську премію з фізіології або медицини за відкриття збудника холери було присуджено Роберту Коху, і тільки у 1965 році Міжнародний комітет з номенклатури прийняв як назву збудника холери Vibrio cholerae Pacini 1854, відновивши, таким чином, пріоритет італійського науковця.

Незважаючи на своє міжнародне визнання, Пачіні зазнав розчарування в тому, що його не було обрано членом Академії деї Лінчеї в Римі, ймовірно через його нервовий характер і часту неприємну поведінку. 1885 року ця Академія відмовилася присудити йому премію за дослідження холери, тому що його теорія про передачу збудника через воду, їжу та фекалії була піддана нищівній критиці з боку італійських науковців.

Після нього залишилось 55 наукових робот.

Найвизначніші наукові роботи[ред. | ред. код]

Смерть і поховання[ред. | ред. код]

Пачіні був благочестивою і благодійною людиною. Він ніколи не одружувався. Його роботи тривалий час не були відомими. Помер у злиднях, витративши всі свої гроші на наукові дослідження та лікування й утримання сестер. Він залишав свою приватну бібліотеку, інструменти та анатомічні препарати як єдину спадщину. Його рукописи були куплені в 1885 році Міністерством освіти для Національної центральної бібліотеки Флоренції, завдяки студенту Ауреліо Бьянкі, майбутнього професора патології і клінічної медицини в Університеті Парми, який також створив їхній каталог. У 1928 році медична академія Accademia Medico Pistoiese була названа на його честь [5].

Його спочатку поховано на кладовищі Misericordia у Флоренції. У 1935 р. його рештки разом з прахом ще двох анатомів, Атто Тігре (1813—1875) і Філіппо Цивініні (1805—1844), перенесено до церкви Санта-Марія делле Граціо в Пістої.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Who Named It?
  3. Точніше він повторно відкрив тільця, які до цього вперше виявив німецький анатом Абрагам Ватер 1717 року
  4. Sopra un particulare genere di piccoli corpi globulari scoperti nel corpo umano da Filippo Pacini. Archivio delle scienze medico-fisiche toscana, 1835, 8; Nuovo giornale dei letterati, parte scientifica, 1836, 32: 109—114. (італ.)
  5. Accademia Medico Pistoiese

Джерела[ред. | ред. код]