Філіппо Тальоні
| Філіппо Тальоні | |
|---|---|
| італ. Filippo Taglioni | |
 | |
| Народився |
5 листопада 1777 Мілан |
| Помер |
11 лютого 1871 (93 роки) Комо |
| Громадянство |
 Італія |
| Діяльність | артист балету, балетмейстер Італії та Франції XIX сторіччя |
| Вчителі | Jean-François Coulond |
| Відомі учні | Jean-Antoine Petipad |
| Знання мов | італійська[1] |
| Заклад | Theater am Kärntnertord і Державна паризька опера |
| Батько | Carlo Taglionid |
| У шлюбі з | Sophie Karstend |
| Діти | Марія Тальоні і Поль Тальоні |
Тальоні Філіппо (італ. Filippo Taglioni, 5 листопада 1777, Мілан — 11 лютого 1871, Комо) — італійський артист балету, педагог, балетмейстер; один з найбільших хореографів епохи романтизму, творець романтичного балету. Представник знаменитої італійської балетної династії, батько балерини Марії Тальоні.
Біографія[ред. | ред. код]
Артист балету[ред. | ред. код]
Філіппо Тальоні народився в Мілані в 1777 році. Він був старшим сином п'ємонтського танцівника та імпресаріо Карло Тальоні та танцівниці Марії Петракки. Свою танцювальну кар'єру він почав в Неаполі, в 1795-1798 роки став першим танцівником в театрах Ліворно, Флоренції, Венеції, Турина і Мілана. У 1799 році він удосконалював свою майстерність у Парижі у Ж. Ф. Кулона, тоді ж дебютував в Академії музики й танцю (Паризька опера) в балеті «Караван». 1802 році був запрошений танцювати у Стокгольм. У 1802-1805 роках Тальоні був першим танцівником королівської опери в Стокгольмі, в 1805-1828 роках працював у театрах Відня, Мюнхена, Штутгарта.
9 жовтня 1803 року Філіппо одружився з танцівницею і художницею Софією Едвігою Карстен, дочкою придворного співака Крістофа Крістіана Карстена і співачки Софії Стебновської. 23 квітня 1804 року у них народилася дочка Марія.
Балетмейстер[ред. | ред. код]
З 1805 по 1809 рік працював в Придворному театрі Відня. Поставлений у Відні балет «Атланта і Гиппомен» (1805) став балетмейстерским дебютом танцівника.[2] Поставив також балет «Дансомания» за П'єром Гарделєм, показаний на честь Наполеона. Крім версій балетів Гарделя і Мілона («Ігри Паріса», «Весілля Гамаша», «Східний дивертисмент») ставив і власні вистави («Аталанта і Гиппомен», «Церлино і Горано», «Жвава картина»). З 1809 року працював в Касселі при королівському дворі Вестфалії, (спочатку першим танцівником придворного театру, потім режисером і з 1811 року — балетмейстером), де окрім сценічних версій балетів працював над постановкою балів і маскарадів.
З 1828 року сім'я живе в Парижі.
Значну частину свого життя Філіппо Тальоні присвятив хореографічної освіти та сценічній кар'єрі своєї дочки Марії Тальоні (1804-1884), багато постановок були здійснені в розрахунку на її виняткове обдарування. У 1830-1836 роках Тальоні був балетмейстером Паризької опери, на сцені якої поставив дивертисменти в операх та балети. Згодом Тальоні працював у театрах Швейцарії, Німеччини, Австрії, Італії. В «Ла Скала» поставив спектаклі: «Сатанилла, або Любов і пекло» Ф. Бенуа і Н. Ребера (1842), «Пері» Дж. Паницці (1843).
«Сильфіда»[ред. | ред. код]
Філіппо Тальоні став одним з новаторів хореографічного мистецтва. Він зробив великий внесок в розвиток Балетного романтизму. Його художні принципи романтизму з найбільшою повнотою були втілені в балеті «Сильфіда», що сприяло утвердженню на сцені більш різноманітної тематики, вдосконалення та поглиблення виразних засобів (він вводив жанрово-побутові епізоди, стилізовані народні танці і пантомімічні сцени) і техніки класичного танцю (Тальоні першим застосував танець на пуантах, для створення романтичних образів провів реформу костюму). Створення нового виконавського стилю було невіддільне від реформи балетного спектаклю в цілому, що торкнулася також декораційного оформлення сцени (балетмейстер використовував у виставах польоти, сценічні трюки, перетворення).
Тальоні був видатним педагогом класичного танцю. Діти Філіппо Тальоні продовжили справу батька. Видатною балериною стала Марія Тальоні. Син Поль (Паоло) Тальоні (1808-1884) як танцівник виступав у багатьох містах Європи, часто з сестрою Марією; ставив балети в Лондоні, Мілані, в 1856-1883 роках був балетмейстером Берлінської опери. Філіппо Тальоні підняв на новий рівень емоційну виразність кордебалетного танцю, надав новий сенс синхронності рухів, широко використовував принцип фуги – коли групи танцівниць одна за одною повторювали і варіювали цикл заданих рухів. Згодом ідеї Тальоні отримали розвиток і у Петіпа, і у Фокіна, і в їхніх послідовників. Народився балетний симфонізм [3].
У 1840 р. він був запрошений балетмейстером до Варшави. Після 1862 року він залишив педагогічну і сценічну діяльність. Помер і оселився на озері Комо, в Італії. Помер Філіппо Тальоні 11 лютого 1871 року
Постанови[ред. | ред. код]
Дивертисменти в операх:
- «Бог і баядерка» (1830) Д. Ф. Обер,
- «Густав III, або Бал-маскарад» (1833) Д. Ф. Обер,
- «Роберт-диявол» (1831) Дж. Мейєрбер,
- «Гугеноти» (1836) Дж. Мейєрбер,
- «Жидівка» Ф. Галеві (1835),
Балети:
- «Сильфіда» Жан-Мадлен Шнейцхоффер (Джеймс — Жозеф Мазільє)(1832)
- «Наталі, або Швейцарська молочниця» А. Гировец і М. Е. Караф ді Колобрано(1832),
- «Повстання в сералі» Т. Лабар (1833)
- «Бразилія, або Плем'я жінок» В. Р. Галленберг (1835)
- «Діва Дунаю» (1836).
- Разом з донькою він гастролював у Петербурзі, де поставив спектаклі:
- «Гітана, іспанська циганка» В. Ф. Шмідт і Обер, (1838)
- «Міранда, або корабельну Аварію» на музику Обера і Дж. Россіні (1838)
- «Тінь» Ст. Л. Маурер (1839)
- «Морський розбійник» А. Адан (1840)
- «Аглая, або Вихованка Амура» Келлер, (1841)
- «Герта» і «Дая» Келлер, (1842).
- «Сатанилла, або Любов і пекло» Ф. Бенуа і Н. Ребер (1842)
- «Пері» Дж. Паницці (1843).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 квітня 2016. Процитовано 9 квітня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 10 квітня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Джерела[ред. | ред. код]
- Балет. Энциклопедия / [сост. Григорович Ю.Н.]. – М., 1981.
- Блок Л.Д. Классический танец: история и современность / Блок Л.Д. ‒ М.: Искуство, 2009.
- Пасютинская В.М. Волшебный мир танца / Пасютинская В.М. – М: Просвещение, 1985.
- Трускиновская Д. Сто великих мастеров балета / Трускиновская Д. ‒ М.: Вече, 2010.
|
