Філіп Колдуелл
| Філіп Колдуелл | |
|---|---|
| Philip Caldwell | |
_in_1981.png) | |
| Народився |
27 січня 1920 Борнвіл |
| Помер |
10 липня 2013 (93 роки) ·інсульт |
| Країна |
 США |
| Діяльність | інженер |
| Відомий завдяки | керівник Ford Motor Company |
| Alma mater | Гарвардська школа бізнесу, Гарвардський університет і Southeastern Local High Schoold |
| Посада | CEO of Ford Motor Companyd |
Філіп Колдуелл (англ. Philip Caldwell, 27 січня 1920, Борнвіл -— 10 липня 2013) — другий керівник Ford Motor Company (після Джона С. Грея), який не входив до сім'ї Фордів. Він організував один з найефективніших успішних поворотів в історії бізнесу. Помер у 2013 році у віці 93 років[1][2].
Раннє життя[ред. | ред. код]
Колдвелл народився в Борнвілі, штат Огайо,[3] син Роберта Клайда Колдуелла (1882—1935), фермера, і Вільгельміни Хемфілл (1881—1966). Він виріс у Південному Чарльстоні, штат Огайо. Колдвелл має англійське походження.[4]Колдуелл — випускник коледжу Маскінгум у 1940 році, де він здобув спеціальність економіста та був членом дискусійної групи школи[5] . У 1942 році він здобув ступінь магістра ділового адміністрування в Гарвардській школі бізнесу[5].
Кар'єра[ред. | ред. код]
Починаючи з Форда в 1953 році, він послідовно керував вантажними операціями, підрозділом Philco та міжнародними операціями;[6] на останній з цих позицій він представив Ford Fiesta в Європі.
Після звільнення Лі Якокки в 1978 році Колдуелл став президентом Ford Motor Company[6]. 1 жовтня 1979 року Генрі Форд II звільнився з посад генерального директора[7] та голови Ради директорів у 1980 році; Колдуелл змінив його на кожній посаді[8].
Оскільки Голова правління та генеральний директор Колдуелл схвалив та контролював розробку та запуск Ford Taurus (та його корпоративної сестри Mercury Sable), які були представлені ЗМІ за кілька днів до його виходу на пенсію[9], що дозволило йому взяти державний кредит за програма Телець, яка стала одним з найбільших успіхів в історії автомобільного бізнесу[10]. 1 лютого 1985 року Колдуелл звільнився з компанії Ford[11]. Пізніше він прийняв посаду старшого керуючого директора компанії Shearson Lehman Brothers у Нью-Йорку[12]. 23 вересня 1985 року він був одним з 21 нових членів, призначених до Експортної ради Президента.[3] Він був прийнятий до Автомобільного залу слави в 1990 році[1][13].
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
- Премія «Лідер року в галузі» (1984)
- Нагорода «Золота тарілка» Американської академії досягнень (1984)[14]
- Автомобільний Зал Слави (1990)
- Гарвардська школа бізнесу назвала на його честь кафедру ділового адміністрування (1990)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Philip Caldwell Obituary (docx). Automotive News. 11 липня 2013. Процитовано 15 березня 2016.
- ↑ Philip Caldwell Is Dead at 93; First Nonfamily Member to Head Ford. New York Times. 11 липня 2013. Процитовано 11 липня 2013.
- ↑ а б Appointment of 21 Members of the President's Export Council. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ Business: In the Drivers' Seats. Time. Процитовано 5 березня 2017.
- ↑ а б Philip and Betsey Caldwell Hall dedicated on October 22 as a part of Muskingum College Homecoming Weekend Festivities. Muskingum College. Архів оригіналу за 30 September 2011. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ а б Business: Ford's New Man. Time. 25 вересня 1978. Архів оригіналу за 20 січня 2011. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ Business: End of an Era at Ford. Time. 21 травня 1979. Архів оригіналу за 21 січня 2011. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ 100 Years of Ford History. Ford New Zealand. Архів оригіналу за 25 липня 2011. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ FORD'S MR. TURNAROUND: WE HAVE MORE TO DO. Fortune Magazine. 4 березня 1985. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ Taub, Eric (November 1991). Taurus: The Making of the Car That Saved Ford. E. P. Dutton. ISBN 0-525-93372-7.
- ↑ Executive Suite: A Car Buff Takes the Wheel. Time. 12 листопада 1984. Архів оригіналу за 7 червня 2011. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ Philip Caldwell. Business Week. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ Philip Caldwell. Hall of Fame Inductees. Automotive Hall of Fame. 1990. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 15 березня 2016.
- ↑ Golden Plate Awardees of the American Academy of Achievement. www.achievement.org. American Academy of Achievement.
|
