Філіп I (князь П'ємонту)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Філіп I
Philip I of Piedmont.jpg
Народився 1278[1][2]
Castello della Contessa Adelaide (Susa)d, Савойське графство
Помер 23 вересня 1334[3][4], 27 вересня 1334[5] або 25 вересня 1334[6][2]
Пінероло, Савойське графство
Титул Prince of Achaead
Посада Prince of Piedmontd, Prince of Achaead, граф[d] і Seigneurd
Рід House of Savoy-Acaiad
Батько Thomas III of Piedmontd[7]
Мати Guyonne de Bourgogne-Comtéd[8][7]
Брати, сестри Pierre de Savoied і Q88287070?
У шлюбі з Catherine de la Tour du Pind[9] і Ізабелла де Віллардуен[9]
Діти James of Piedmontd, Édouard de Piémontd, Tommaso II di Savoiad, Amedeo di Savoia-Acaiad, Eleonore de Savoied[7], Jeanne de Savoie (de Achaia)d[7], Agnes de Savoie (Achaia)d[7] і Beatrix de Savoied[7]
Coat of arms of prince of Savoy-Achaea.svg

Філіп I (фр. Filippo I di Savoia-Acaia; 1278 — 25 вересня 1334)— 4-й князь П'ємонту в 12821334 роках, володар Ахейського князівства в 13011307 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з Савойського дому. Син Томаса III, князя П'ємонту, і Гії (Гіонни) де Шалон. Народився 1278 року в м. Суза. 1282 року після смерті батька успадкувавши князівство, яке через його малий вік регентом став родич Амадей V, граф Савойський. Лише в 1294 році після арбітражу, що підтвердив його права, Філіп був оголошений повнолітнім і став князем П'ємонту.

У 1300 році Філіп відправився до Рим, щоб одружитися Ізабеллі де Віллардуен, княгині Ахейській. Запланований шлюб викликав невдоволення Карла II, короля Неаполю, оскільки порушував угоду, за якою Ізабелла не мала права самостійно обирати чоловіка. Але в підсумку король надав згоду на шлюб Ізабелли. Весілля відбулося 12 лютого 1301 року. За умовами договору Філіп і Ізабелла визнавали себе васалами Філіпа Тарентського, сина Карла II. після цього Філіп П'ємонтський отримав титул князя Ахейського. У 1302 році подружжя прибуло до Ахейського князівства

Незабаром Філіп П'ємонтський здирництвом викликав невдоволення, що вилилося у повстання грецьких архонтів в 1302 році. 1304 року мусив зібрати асамблею баронів, яка обмежила його повноваження. Також не сприяло авторитету невдала війська кампанія з наміром відвоювати у візантійців Містру. Згодом прагнення здобути незалежність від Неаполітанського королівства та не надання допомоги Філіпу Тарентському у кампанії проти Епіру призвело до того, що 1306 році Карл II повалив Філіпа, позбавивши титулу князя. Новим князем король призначив Філіпа Тарентского. Філіп Савойський і Ізабелла 11 травня 1307 року поступилися правами на Ахейське князівство королю, в обмін Філіп отримав графство Альба на Фуцинському озері.

За цим Філіп і Ізабелла розлучилися. Невдовзі повернувся до П'ємонту. 1310 року разом зі стрийком Амадеєм V вітав імператора Генріха VII Люксембурга, коли той прибув до Ломбардії. 1311 року уклав мирну угоду з дофіном В'єннським. 1312 року оженився вдруге. При цьому він продовжував використовувати титул князя Ахейского. 1318 року уклав союзи з Манфредо IV, маркізом Салуццо, і Маттео I Вісконті, графом Мілану.

Філіп I помер 1334 року в Пінероло. Йому успадковував старший син Жак I.

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина — Ізабелла де Віллардуен, княгиня Ахейська.

Діти:

  • Марія Савойська (1301 — після 1308)
  • Маргарита (лютий 1303 — після 1371), дружина Рено де Форі, сеньйора де Маллеваль, де Рошерлен і де Сен-Жермен Лаваль
  • Аліса (д/н—1368), дружина 1) Манфредо дель Каррето, маркіза Савони; 2) Антельма д'Уртієре, сеньйора де Сент-Елен-дю-Лак

2. Дружина — Катерина, донька Юмбера I, дофіна В'єннського.

Діти:

  • Жак (1315—1367), князь П'ємонту
  • Елеонора (д/н—1350), дружина Манфредо V Алерамічі, маркиза Салуццо
  • Джованна (бл. 1316/1318 — після 1355), дружина Амадея де Пуатьє, сеньйор де Сен-Вальє
  • Беатріс (д/н—1340), дружина Умберто V, сеньйора де Туар і де Вільяр
  • Агнес (д/н—1384), дружина Жана II де Ла Шамбра, віконта Морьєни
  • Ізабелла (пом. Бл. 1370), ігуменя монастиря Сен-Джіакомо в Пенероло
  • Томас (1329 — після 1360), сеньйор П'яченци, єпископ Турину
  • Едуард (1330—1395), архієпископ Тарантаз
  • Аймон (1330 — після 1398)
  • 5 бастардів

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Bon, Antoine (1969). La Morée franque. Recherches historiques, topographiques et archéologiques sur la principauté d'Achaïe. Paris: De Boccard.
  • Edward Armstrong, L'Italia al tempo di Dante, cap. VI, vol. VI (Declino dell'impero e del papato, e la nascita del mondo moderno) della Storia del Mondo Medievale, 1999, pp. 235–296.