Філіп VI Валуа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Філіп VI (король Франції))
Перейти до: навігація, пошук
Філіп VI Валуа
Dei Gratia Franciae Rex
Philippe6devalois.jpg
Король Франції
Правління 1328-1350
Коронація 29 травня 1350
Попередник Карл IV Красивий
Наступник Іоанн II Добрий
Біографічні дані
Дата народження 1293
Дата смерті 22 серпня 1350(1350-08-22)
Ножан-ле-Руа
Місце поховання Абатство Сен-Дені, Париж, Франція
Дружина Жанна Бургундська
Другий шлюб Бланка д'Евре
Діти Філіп, Іоанн, Людовик I, Людовик II, Жан, Філіп, Жанна I, Марія, Жанна II, Жанна III
Династія Валуа
Батько Карл, граф де Валуа
Мати Маргарита Анжу-Сицілійська
France Ancient.svg

Філі́п VI Валуа́ (фр. Philippe VI de Valois, *1293 - †22 серпня 1350, Ножан-ле-Руа) — король Франції між 1328 та 1350 роками, старший син Карла, графа де Валуа (молодшого брата французького короля Філіпа IV Красивого) від шлюбу з Маргаритою Анжу-Сицилійською, внук Філіпа ІІІ Сміливого, засновник династії Валуа на французькому троні.

Життєпис[ред.ред. код]

Філіп де Валуа є двоюрідним братом трьох синів Філіпа IV Красивого — Людовика X Сварливого, Філіпа V Довгого і Карла IV Красивого, які слідували один за одним на троні Франції між 1314 і 1328 роками. Філіп де Валуа одружився в липні 1313 року з Жанною де Бургоньє.

Династичні зміни[ред.ред. код]

Коли помирав король Карл IV Красивий, він призначив Філіпа Валуа регентом королівства. Дружина короля Жанна д'Евре була вагітна, чекали, кого вона народить. 1 квітня 1328 королева народила дочку. Таким чином, старша гілка Капетингів обірвалася. Претензії на французький трон висловив англійський король Едуард III, який через свою матір Ізабеллу доводився онуком Філіпу IV Красивому. Але французькі барони відмовили йому на підставі прийнятого при Філіпові V закону, який не допускав передачі влади по жіночій лінії. Королем обрали Філіпа Валуа, який доводився двоюрідним братом Карлу IV Красивому. 29 травня його урочисто коронували в Реймсі як Філіпа VI.[1]

Перші кроки Філіпа VI[ред.ред. код]

Свою діяльність новоявлений король розпочав із війни у Фландрії. У 1325 році фламандці виступили проти свого графа Людовика, взяли його під варту, а потім примусили підписати договір, що обмежував його владу. Вже під час коронації Філіп присягнувся, що відновить всі права Людовика, графа Фландрського. У серпні французи з'явилися перед Кассельскою горою, на якій розташувалося ополчення фламандських міст. Вночі фламандці несподівано напали на королівський табір і дісталися до самого королівського намету. Зі сходом сонця становище змінилося — французькі лицарі оточили великий загін ополченців і повністю його розгромили, убивши в цьому бою 15 тисяч ворогів. Після цієї поразки Кассель, Іпр і Брюгге відкрили перед Філіпом ворота. Влада Людовика була відновлена в повному обсязі. Після закінчення фламандської війни всі думки Філіпа були спрямовані на організацію нового хрестового походу в Палестину. У червні 1332 року в Мелені він, як колись Людовик IX Святий, прийняв хрест, і Папа Бенедикт XII доручив йому керівництво експедицією.[1]

Претензії Едуарда ІІІ на французький престол[ред.ред. код]

Але англійський король Едуард III не залишив надії заволодіти французьким троном і цим завадив від'їзду Філіпа. На початку 1337 року на великому зібранні парламенту у Вестмінстері Едуард заявив про намір вимагати собі французьку корону. Негайно почав пошук союзників на континенті.

Початок Столітньої війни[ред.ред. код]

Були проведені переговори з імператором Людовиком IV, по всій Німеччині вербували найманців, але найвірніших союзників Едуард знайшов серед фламандців. Всі ці маневри викликали тривогу і роздратування у Франції. Відносини між двома державами стали холоднішими і ворожими. Нарешті, 1 листопада 1337 р. Філіпу було вручено формальне оголошення війни. Через кілька днів англійці оволоділи островом Кадзан біля фламандських берегів. Це була перша перемога, здобута ними в Столітній війні.[1] У серпні 1338 року Едвард III висадився у Фландрії. Але тільки в липні 1339 року англійська армія була готова до походу, який, втім, закінчився тільки спустошенням прикордонних володінь. Філіп ухилився від вирішальної битви, хоча мав у цей час добру й численну армію. У 1340 році об'єднані сили англійців і фламандців розбили французький флот біля Слейсі у морському бої. Філіп втратив усі свої кораблі і до 30 тисяч чоловік убитими і полоненими. З цього часу англійці безроздільно панували на морі. На суші Едуард безуспішно взяв у облогу Турне. Фортеця завзято оборонялася. Філіп займав сильну позицію, захищену болотами і окопами. Едуард не зміг виманити його у відкрите поле. У вересні, коли скінчилися гроші і припаси, королі уклали перемир'я. Втім, усі спроби прийти до якої-небудь мирної угоди були безуспішні. На початку 1345 року війна відновилася одночасно в Гієні, Бретані, Фландрії та набула на цей раз значного розмаху. У наступному році Едуард III висадився в Нормандії. Англійці рушили вгору по Сені. Філіп з великою армією зайшов їм у тил. Стан ворога здавався дуже скрутним, але Едуард III спритно ухилився від битви на незручних позиціях, переправився через Сомму і зайняв висоти перед Кресі. 26 серпня тут відбувся вирішальний бій. Зранку густий туман прикрив англійську армію. У пошуках ворога французи в повному озброєнні пройшли шість миль і були дуже стомлені. До того ж безперервний дощ розмочив тятиви на луках генуезьких стрільців. Коли виглянуло сонце й відкрилися позиції англійців, розважливі лицарі пропонували Філіпу відкласти бій на наступний день, щоб дати можливість воїнам відпочити. Але запальні барони переконали короля своїми промовами. Він погодився почати бій, в якому, мабуть, мав усі шанси на перемогу. Однак хитромудрі дії Едуарда знову перекреслили всі його плани. Англійський король розмістив на пагорбах своїх стрільців, прикривши їх трьома рядами лицарів. Атака французів розбилася об дружну протидію англійців. Хмари стріл і вогонь гармат внесли сильний розлад в їх ряди. Атака припинилася. Англійці перейшли в наступ і стали тіснити ворога. В запеклому бою полягло, за різними свідченнями, близько 1200 французьких лицарів, а також до 15 тисяч зброєносців та піхотинців.[1]

Як тільки англійці виявили, хто вони такі, вони напали на них, і відбувся запеклий бій. Але французи незабаром повернули тил і втекли в великому безладі. Під час цієї втечі у відкритому полі, між живими огорожами і чагарниками, було вбито понад 7000 чоловік, і якби була ясна погода, то не втік би ні один з них[2]

.

Сам король відважно бився в перших рядах, але його мужність не могла змінити ситуацію. Пізно ввечері один з графів примусив Філіпа залишити поле бою і цим зберіг йому життя. З цього часу справи французів стали йти все гірше і гірше. Англійці оточили Кале, який здався після шестимісячної облоги.

Підсумок правління[ред.ред. код]

Всі західні провінції країни були спустошені, казна спорожніла, народ був невдоволений великими податками. До того ж найкращі французькі лицарі загинули при Крессі. Все це змусило Філіпа шукати перемир'я, яке було укладено у вересні 1347 року. В останні роки свого правління Філіпу вдалося придбати землі на півдні Франції. У 1349 році він купив у бездітного графа В'єннського провінцію Дофіне, а у мальоркського короля — графство Монпельє. Це, однак, не поліпшило стану французького королівства. Кінець правління Філіпа був затьмарений поширенням на Францію в 1348—1349 роках пандемії чуми «Чорна смерть», що лютувала також по всій Європі. Помер Філіп від цієї хвороби в абатстві Коломб поблизу Дре 22 серпня 1350 року. Французьке королівство, яке після смерті Філіпа перейшло до його спадкоємців, було у складному становищі.

Сім'я[ред.ред. код]

Дружини[ред.ред. код]

  1. Іоанна Бургундська (12931349) дочка короля Бургундії Роберта II і його дружини Агнесси Французької. Була дружиною Філіпа з 1313 по 1349 роки. В цьому шлюбі народилося десятеро дітей.
  2. Бланка Наваррська (13331398) дочка короля Наварри Філіпа III і його дружини Іоанни II. Була дружиною Філіпа з 1349 по 1350 рік. В цьому шлюбі народилась одна дочка, яка з'явилась на світ по смерті батька.

Діти[ред.ред. код]

Бастарди[ред.ред. код]

  • Від невідомих:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Рыжов К. Все монархи мира. Западная Европа http://lib.solo.by
  2. Фруассар, Жан. Хроники 1325—1340, Издательство Санкт-Петербургского университета,2008 г. 656 ст. глава 130.

Джерела[ред.ред. код]

  • Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
  • Рыжов К. Все монархи мира. Западная Европа [1] (рос.)
  • Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», 267 с.
  • Фруассар, Жан. Хроники 1325—1340, Издательство Санкт-Петербургского университета,2008 г. 656 ст. (рос.)
  • Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. /Упорядник В. М. Духопельников,-К.: Освіта, 1998.-160 с
Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Попередник
Карл IV Красивий
Blason pays fr FranceAncien.svg Король Франції
1328-1350
Blason pays fr FranceAncien.svg Наступник
Іоанн II Добрий
Meuble héraldique Fleur de lys.svg Королі та імператори Франції 9871870 Meuble héraldique Fleur de lys.svg
987 996 1031 1060 1108 1137 1180 1223 1226
   Гуго Капет Роберт II Генріх I Філіп I Людовик VI Людовик VII Філіп II Людовик VIII   
1226 1270 1285 1314 1316 1316 1322 1328 1350
   Людовик IX Філіп III Філіп IV Людовик X Іоанн I Філіп V Карл IV Філіп VI   
1350 1364 1380 1422 1461 1483 1498 1515 1547 1559
   Іоанн II Карл V Карл VI Карл VII Людовик XI Карл VIII Людовик XII Франциск І Генріх II   
1559 1560 1574 1589 1610 1643 1715 1774 1792
   Франциск ІІ Карл IX Генріх III Генріх IV Людовик XIII Людовик XIV Людовик XV Людовик XVI   
1792 1804 1814 1824 1830 1848 1852 1870
     -   Наполеон I Людовик XVIII Карл X Луї-Філіп I - Наполеон III   

Королі ФранціїФранціяКапетингиВалуаБурбониБонапарти