Фінал чемпіонату Європи з футболу 2020

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фінал чемпіонату Європи з футболу 2020
Gli Azzurri e Matteo Berrettini al Quirinale.jpg
Італія — чемпіон Євро-2020
Турнір Чемпіонат Європи з футболу 2020
(пен. 3 — 2)
Дата 11 липня 2021
Стадіон Вемблі, Лондон
Гравець матчу Леонардо Бонуччі (Італія)[1]
Арбітр Бйорн Кейперс (Нідерланди)[2]
Глядачі 67 173[3]
Погода Хмарно, 19 °C (66 °F),
вологість 68 %[4]
2016
2024

Фінал чемпіонату Європи з футболу 2020 — матч, що відбувся 11 липня 2021 року на стадіоні «Вемблі» в Лондоні. До переносу чемпіонату внаслідок пандемії коронавірусу в Європі його планувалося провести 12 липня 2020 року.

Італія перемогла Англію по пенальті 3:2, основний та додатковий час завершився внічию 1:1[5], здобувши таким чином другий у своїй історії Кубок Європи[6][7].

Арена[ред. | ред. код]

Докладніше: Вемблі (стадіон)
Стадіон «Вемблі» перед фіналом.

19 вересня 2014 УЄФА місцем проведення фінального матчу Євро-2020 обрало багатофункціональний стадіон «Вемблі» в Лондоні, найбільшу спортивну арену Англії.[8] Також тут відбулися обидва півфінали чемпіонату.

Стадіон відкритий 2007 року на місці старого стадіону «Вемблі» знесеного 2003 року,[9][10] вміщає 90 000 глядачів і є другим за місткістю стадіоном у Європі. На ньому свої домашні матчі проводить Національна збірна Англії з футболу. Власником стадіону є Футбольна асоціація Англії.

Передмова[ред. | ред. код]

Для італійців цей фінал став четвертим. До цього вони грали 1968 року проти збірної Югославії. 2000 року вони поступились збірній Франції, а 2012 року з розгромним рахунком 0:4 програли іспанцям.

Збірна Англії вперше взяла часть у фіналі чемпіонату Європи. Англійці також стали третьою збірною-господарем після Португалії 2004 та Франції 2016 року, яка вийшла до фіналу. Загалом для англійців це другий фінал після 1966 року, коли вони стали чемпіонами світу. Італійці востаннє здобули перемогу також на чемпіонаті світу 2006 року, по пенальті перегравши французів.[11] На першість світу 2018 року збірна Італії не кваліфікувалась.[12]

Між собою команди провели 27 матчів, десять перемог в активі італійців, вісім в ангійців, ще дев'ять матчів збірні завершили внічию. Різниця голів 31—33 на користь Англії. Останні чотири офіційні матчі завершились перемогою італійців, матч на Євро-2012 італійці виграли в англійців по пенальті, а інші три матчі виграли в основний час.[13][14]

Шлях до фіналу[ред. | ред. код]

Італія Раунд Англія
Суперник Результат Груповий етап Суперник Результат
Туреччина Туреччина 3–0 1 матч Хорватія Хорватія 1–0
Швейцарія Швейцарія 3–0 2 матч Шотландія Шотландія 0–0
Уельс Уельс 1–0 3 матч Чехія Чехія 1–0
Переможець групи A
Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1 Італія Італія (H) 3 3 0 0 7 0 +7 9 Вихід в 1/8 фіналу
2 Уельс Уельс 3 1 1 1 3 2 +1 4[a]
3 Швейцарія Швейцарія 3 1 1 1 4 5 −1 4[a]
4 Туреччина Туреччина 3 0 0 3 1 8 −7 0
Джерело: УЄФА
(H) Господар.
Примітки:
  1. а б Нічия в матчі між собою (Уельс 1:1 Швейцарія). Застосовано критерій кращої різниці голів в усіх матчах групи.
Підсумкова таблиця Переможець групи D
Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1 Англія Англія (H) 3 2 1 0 2 0 +2 7 Вихід в 1/8 фіналу
2 Хорватія Хорватія 3 1 1 1 4 3 +1 4[a]
3 Чехія Чехія 3 1 1 1 3 2 +1 4[a]
4 Шотландія Шотландія (H) 3 0 1 2 1 5 −4 1
Джерело: УЄФА
(H) Господар.
Примітки:
  1. а б Нічия в матчі між собою (Хорватія 1:1 Чехія) та однакова різниця голів в усіх матчах групи (+1). Застосовано критерій більшої кількості забитих голів в усіх матчах групи.
Суперник Результат Плей-оф Суперник Результат
Австрія Австрія 2–1 (дч) 1/8 фіналу Німеччина Німеччина 2–0
Бельгія Бельгія 2–1 1/4 фіналу Україна Україна 4–0
Іспанія Іспанія 1–1 (дч, пен. 4-2) 1/2 фіналу Данія Данія 2–1 (дч)

Італія[ред. | ред. код]

Італія кваліфікувалася до турніру як переможець групи J, здобувши десять перемог з десяти, і потрапили у фінальній частині до групи А разом зі Швейцарією, Туреччиною та Уельсом; Будучи однією з приймаючих країн, Італія провела всі три гри групового етапу вдома на римському «Стадіо Олімпіко». У матчі-відкриття турніру Італія здобула перемогу 3:0 над Туреччиною. Турецький захисник Меріх Демірал забив автогол, що вивело італійців уперед на 53-й хвилині, після чого Чіро Іммобіле і Лоренцо Інсіньє забили ще два голи[15][16]. Потім Італії вдалося перемогти Швейцарію з таким самим рахунком — Мануель Локателлі забив двічі, а Чіро Іммобіле забив останній гол, завдяки чому італійці достроково вийшли з групи[17][18]. У останньому матчі групи, який вже не мав турнірного значення, Італія обіграла Уельс 1:0, граючи напіврезервною командою, а Матео Пессіна забив єдиний гол у грі[19][20].

У 1/8 фіналу на стадіоні Вемблі, Італія зустрілась з Австрією, яка посіла друге місце в групі С. Австрієць Марко Арнаутович забив гол на 67-й хвилині, який був скасований через офсайд, в результаті чого основний час завершився «сухою» нічиєю. І лише в першому таймі додаткового часу італійські гравці Федеріко К'єза та Матео Пессіна забили по голу, вивівши Італію вперед 2:0. В другій половині додаткового часу Саша Калайджич відіграв один гол, який став першим пропущеним італійцями м'ячем на турнір, але це не завадило Італії вийти у чвертьфінал[21][22].

У чвертьфіналі Італія зустрілась з найкращою командою за рейтингом ФІФА на той момент, збірною Бельгії, на мюнхенській «Альянц Арені». Італійці добре розпочали гру і на 31-й хвилині Ніколо Барелла забив гол у ворота Тібо Куртуа, а на 44-й хвилині Лоренцо Інсіньє потужним ударом подвоїв перевагу Італії. Перед самою перервою Бельгія зусиллями Ромелу Лукаку з пенальті відіграла один м'яч. У другому таймі Леонардо Спінаццола отримав травму ахілла, яка виключала його до кінця турніру[23], але Італія зуміла втримали прийнятний для себе рахунок і змогла пройти бельгійців[24][25].

У півфіналі Італія повернулася на «Вемблі» на матч з Іспанією. Це був четвертий поспіль чемпіонат Європи, де збірні між собою зустрілися. У рівній грі Італія зуміла вийти вперед завдяки індивідуальним діям К'єзи на 60 хвилині; однак, через двадцять хвилин Альваро Мората зрівняв рахунок для Іспанії. У додатковий час голів не було забито і гра перейшла до серії пенальті; там Локателлі і Дані Ольмо обмінялись незабитими пенальті, в той час як інші гравці свої удари реалізували, перш ніж Джанлуїджі Доннарумма відбив четвертий удар Іспанії у виконанні Морати. У відповідь Жоржиньйо реалізував свій пенальті і вивів Італію на її перший фінал Євро з 2012 року[26][27].

Англія[ред. | ред. код]

Англія пройшла кваліфікацію, вигравши групу А, вигравши сім і програвши лише один із восьми своїх кваліфікаційних матчів. Вони потрапили в групу D, і, як і Італія, також провели свої три групові матчі на рідному стадіоні «Вемблі». Разом з Англією в групі D брали участь інші господарі турніру Шотландія, суперники по кваліфікації Чехія та фіналісти попереднього чемпіонату світу 2018 року Хорватія, які вибили Англію на тому турнірі. Англія розпочала Євро важкою перемогою з рахунком 1:0 над Хорватією завдяки голу Рахіма Стерлінга на 57-й хвилині; це був перший випадок, коли Англія виграла дебютну гру групового етапу на чемпіонаті Європи[28][29]. У своєму другому матчі Англія зіграла внічию 0:0 із своїми історичними суперниками Шотландією, незважаючи на безліч можливостей забити гол. Тим не менш здобувши 4 очки у двох турах Англія достроково вийшла з групи завдяки прийнятними результатам інших команд у групі[30][31]. В останній грі Англія здобула перше місце в групі, обігравши Чехію з рахунком 1:0 завдяки голу Стерлінга на початку гри[32][33].

У 1/8 фіналу Англія зустрілась на «Вемблі» з Німеччиною, ще одним історичним суперником. Стерлінг відкрив рахунок у тій грі на 75 хвилині, на що німці відповіли виходом віч-на-віч Томаса Мюллера, який не влучив у ворота. А вже в кінцівці гри Гаррі Кейн забив другий гол англійців, встановивши остаточний рахунок і став лише другим гравцем англійців, який забив на цьому турнірі. Ця перемога для англійців стала історичною першою проти німців на етапі плей-оф міжнародних турнірів з часів легендарного фіналу Кубка світу 1966 року[34][35].

У чвертьфіналі Англії мала провести свій єдиний матч на турнірі за межами рідного «Вемблі» і зіграла на римському «Стадіо Олімпіко» проти України. Англійці здобули легку перемогу 4-0 завдяки дублю Кейна та голам Гаррі Магвайра і Джордана Гендерсона, який забив свій дебютний гол за збірну. Крім того цей результат став найбільшою перемогою Англії за всю історію чемпіонатів Європи[36][37].

У півфіналі Англія приймала Данію на «Вемблі» і пропустила свій перший гол на турнірі на 30 хвилині, коли Міккель Дамсгор ударом зі штрафного переграв Джордана Пікфорда. Англія зуміла зрівняти рахунок менш ніж через десять хвилин завдяки автоголу Сімона К'єра, але у другому таймі жодна з команд не змогла забити переможний м'яч. В додатковий час у ворота данців був призначений сумнівний пенальті за фол на Стерлінгу і Гаррі Кейн його реалізував, забивши свій четвертий гол у турнірі, добивши м'яч після того, як його перший удар відбив Каспер Шмейхель. Цей рахунок протримався до кінця додаткового часу, завдяки чому Англія отримала право на перший в своїй історії фінал чемпіонату Європи та загальний перший фінал міжнародних турнірів з 1966 року, коли вони приймали чемпіонат світу[38][39]. Королева Єлизавета II, Прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон і президент Футбольної асоціації, принц Вільям привітали збірну Англії з їх досягненням турнірі і побажали удачі в фіналі[40].

Перед матчем[ред. | ред. код]

Голландець Бйорн Кейперс був обраний головним арбітром фіналу.

Арбітр[ред. | ред. код]

8 липня 2021 року Комітет суддів УЄФА оголосив офіційну команду арбітрів на фінал, яку очолив 48-річний нідерландський арбітр Бйорн Кейперс з Королівської футбольної асоціації Нідерландів. До нього приєдналися троє його співвітчизників: Сандер ван Рукел та Ервін Зейнстра стали помічниками арбітрів, а Пол ван Букел — одним із помічників арбітрів VAR. Четвертим арбітром був обраний іспанець Карлос дель Серро Гранде, а його співвітчизник Хуан Карлос Юсте Хіменес став резервним помічником арбітра. Бастіан Данкерт з Німеччини був обраний Відеоасистентом арбітра, першого використання технології VAR у фіналах чемпіонатів Європи, і до нього приєдналися земляки Крістіан Гіттельманн та Марко Фріц як помічники відеоасистента арбітра[2].

Кубок Анрі Делоне на «Вемблі» перед фіналом.

Кейперс арбітр ФІФА з 2006 року і став першим нідерландським арбітром, який отримав право судити фінал чемпіонату Європи. Євро-2020 стало його п'ятим великим міжнародним турніром після чемпіонатів Європи у 2012 та 2016 роках та чемпіонатів світу 2014 та 2018 років. Він провів три матчі на цьому турнірі: Данія — Бельгія та Словаччина — Іспанія на груповому етапі, а також матч чвертьфіналу Чехія — Данія. Матч став дев'ятим фіналом міжнародних змагань для Кейперса, який проводив фінали різних юнацьких змагань УЄФА, а також фінал Кубка конфедерацій 2013 року, фінал Ліги чемпіонів УЄФА 2014 року, молодіжного чемпіонату світу 2017 року і фінал Ліги Європи УЄФА 2018 року[2]. На національному рівні він судив фінали Кубка Нідерландів у 2013, 2016, 2018 та 2021 роках, а також Суперкубок Нідерландів у 2009 та 2012 роках. Фінал 2021 року став четвертим поєдинком, у якому Кейперс судив збірну Італії (одна перемога, одна нічия та дві поразки) та третім для збірної Англії (дві перемоги та одна поразка), серед яких була зустріч групового етапу між цими суперниками на чемпіонаті світу 2014 року, в якому Італія перемогла з рахунком 2:1[41].

Склади команд[ред. | ред. код]

У збірної Італії був у розпорядженні майже весь склад, за винятком захисника Леонардо Спінаццоли, який зазнав травми ахілла у матчі чвертьфіналу проти Бельгії. В Англії участь під питанням участь півзахисника Філа Фодена, який через ушкодження пропустив фінальне тренування Англії 10 липня[42].

Проблема натовпу[ред. | ред. код]

Ложа почесних гостей на фіналі.

Тисячі вболівальників збірної Англії збиралися біля стадіону «Вемблі» протягом усього ранку та вдень, що змусило поліцію закликати тих, хто не має квитків, не їхати туди[43]. За дві години до початку фіналу невелика кількість безбілетних вболівальників почали бійку із стюардами та поліцією, коли вони намагались прорватись через бар'єри і потрапити на стадіон[44][45]. Близько 400 людей змогли потрапити на стадіон в блоці 104, не заплативши за квиток[46]. Величезний натовп людей також зібрався на Лестер-сквер у центральному Лондоні, кидаючи пляшки та інші предмети, та Трафальгарській площі, де була встановлена фан-зона[47]. В результаті насильства та безладу поліція заарештувала 49 людей. Постраждали 19 поліцейських[46].

Церемонія закриття[ред. | ред. код]

Перед початком матчу УЄФА організував церемонію закриття, яка розпочалася о 19:45 за місцевим часом[48]. Державні гімни кожної країни звучали до початку, і деякі вболівальники Англії освистували італійський гімн, незважаючи на прохання тренера англійців Гарета Саутгейта та інших колишніх гравців не робити цього[49]. М'яч матчу був доведений до центру поля на дистанційному керуванні іграшковою машинкою у вигляді Volkswagen ID.4,, як це відбувалось і на усіх інших іграх всього турніру[50]. Обидві збірні стали на коліно перед стартовим свистком на підтримку боротьби з расизмом[51].

Зіркові глядачі[ред. | ред. код]

Фінал відвідало багато відомих політиків і світових лідерів, таких як Президент Італії Серджо Матарелла[52], Прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон[53], Принц Вільям, його дружина Кетрін та їх син Принц Джордж[51] Також були представники шоу-бізнесу, такі як Том Круз і Кейт Мосс, а також колишні футболісти та тренери, такі як Девід Бекхем, Джефф Герст (автор хет-трику у фіналі ЧС-1966), Фабіо Капелло[54] та Андрій Шевченко[55]

Матч[ред. | ред. код]

Опис[ред. | ред. код]

Перший тайм[ред. | ред. код]

Італія не змінила свою схему після півфінальної перемоги над Іспанією, використовуючи формацію 4–3–3. Тренер збірної Англії Гарет Саутгейт зробив одну зміну після півфінальної перемоги над Данією, коли Кіран Тріпп'є замінив Букайо Сака. Саутгейт також замінив схему 4–2–3–1, яку здебільшого використовував під час турніру, на 3–4–3, з якою вони грали лише у 1/8 фіналу проти Німеччини[56][57].

Матч стартував о 20:00 за місцевим часом (19:00 UTC), за похмурої та дощової погоди[58], Італія грала у синіх футболках, темно-синіх шортах та синіх гетрах, тоді як Англія грала у білих футболках, шортах і гетрах. Відвідуваність гри склала 67 173 глядачі[58]. Вже на 1 хвилині і 57 секунді був забитий найбільш ранній гол в історії фіналів чемпіонатів Європи, автором якого став англієць Люк Шоу[59].

Після цього Італія стала домінувати на полі і моменти мав на 24 хвилині Федеріко К'єза, а на 28 хвилині Лоренсо Інсіньє[60], але серйозної небезпеки вони не становили. Перший гольовий момент італійці створили на 35 хвилині, коли К'єза обіграв англійців Шоу та Деклана Райса та пробив з 23 метрів. Його удар пройшов поруч зі стійкою Пікфорда[58]. Вперше у площину воріт англійців Італія пробила вже наприкінці тайму, коли Леонардо Бонуччі наніс дальний удар, але він виявився несильним. Незабаром був даний свисток на перерву, який зафіксував перемогу Англії 1:0. У першому таймі Італія домінувала у володінні м'ячем, але оборона Англії не дозволила серйозно загрожувати воротам суперників, в той час як Англія забила свій гол з єдиного удару[61].

Другий тайм[ред. | ред. код]

У перерві жодна з команд не зробила заміни[60]. На 47 хвилині Ніколо Барелла отримав першу жовту картку в матчі за фол проти Кейна. Надалі Італія продовжувала без серйозних загроз домінувати на полі, через що на 54-й хвилині зробила перші заміни у грі, випустивши Бріана Крістанте та Доменіко Берарді замість Іммобіле та Барелли[60]. К'єза та Інсіньє продовжували загрожувати воротам англійців, але Пікфорд не дозволяв зрівняти рахунок.

На 67 хвилині Італія здобула права на кутовий, який подав Крістанте. Верратті виграв подачу і пробив головою по воротам, м'яч влучив у штангу, але Бонуччі зміг зреагувати найшвидше і добити мяч у порожні ворота[62]. У віці 34 років та 71 дня Бонуччі став найстаршим автором голу в історії фіналів чемпіонату Європи[63].

За рахунку 1:1 тренер Англії Гарет Саутгейт здійснив тактичну заміну, випустивши гравця більш атакувального плану Букайо Сака замість захисного Тріпп'є, а на 73 хвилині здійснив другу заміну, випустивши Джордана Гендерсона замість Райса[64]. Незважаючи на це Італія продовжувала домінувати і майже вся гра відбувалась на половині поля Англії. На 80 хвилині в одній з атак К'єза отримав травму і покульгав з поля. Згодом він спробував продовжити гру, але врешті-решт не зміг і його довелося замінити на Федеріко Бернардескі на 86 хвилині.

На 87-й хвилині матч був ненадовго припинений після того як вболівальник вибіг на поле[65]. В підсумку жодна з команд так і не змогла забити гол у другому таймі, тому гра перейшла в додатковий час[60].

Додатковий час та серія пенальті[ред. | ред. код]

Перед додатковим часом тренер збірної Італії Роберто Манчіні зробив заміну, випустивши Андреа Белотті замість Інсіньє, останнього з трьох нападників Італії, що вийшли у старті[64]. А вже за кілька хвилин Манчіні замінив Верратті на Мануеля Локателлі[60]. Обидві команди не хотіли доводити гру до серії пенальті і проводили небезпечні атаки, втім гол забити ніхто так і не зміг.

З наближенням кінця додаткового часу обидві команди зробили заміни під пенальті: Алессандро Флоренці вийшов замість Емерсона у Італії, а Джейдон Санчо та Маркус Рашфорд замінили Вокера та Гендерсона в Англії. Без подальших значних атак, гра закінчилася 1:1 після додаткового часу і перейшла у серію пенальті[64]. Італія першою виконала удар у серії пенальті, яка відбувалась біля воріт, за якими розташовувалася велика кількість вболівальників Англії. Перші пенальті обох сторін (від Берарді та Кейна) були успішними. Тоді воротар Англії Пікфорд відбив удар Белотті, а Магуайр успішно реалізував свою спробу, вивівши Англію вперед 2:1. Бонуччі свій удар також забив, зрівнявши рахунок, 2:2, в той час як англієць Рашфорд влучив у ліву штангу, залишивши рахунок у серії став рівним. Бернардескі вивів Італію вперед ударом низом по центру, після чого другий поспіль гравець Англії, який спеціально вийшов під серію пенальті, Санчо, не зміг забити свій удар. Його, на відміну від спроби Рашфорда, відбив Доннарумма. Після цього Жоржиньйо, чий удар у серії пенальті в півфіналі приніс перемогу в матчі з Іспанією, міг так само своїм ударом принести перемогу італійцям і у фіналі, але його удар відбив Пікфорд. Тим не менш вже наступним ударом англієць Букайо Сака не зумів переграти Доннарумму і таким чином приніс італійцям перемогу 3:2 в серії пенальті і золоті нагороди турніру[60].

Деталі[ред. | ред. код]


Італія[4]
Англія[4]
ВР 21 Джанлуїджі Доннарумма
ЗХ 2 Джованні Ді Лоренцо
ЗХ 19 Леонардо Бонуччі ЖК 55'
ЗХ 3 Джорджо К'єлліні (Captain sports.svg) ЖК 90+6'
ЗХ 13 Емерсон Замінений на 118-ій хвилині 118'
ПЗ 8 Жоржиньйо ЖК 114'
ПЗ 18 Ніколо Барелла ЖК 47' Замінений на 54-ій хвилині 54'
ПЗ 6 Марко Верратті Замінений на 96-ій хвилині 96'
НП 14 Федеріко К'єза Замінений на 86-ій хвилині 86'
НП 10 Лоренцо Інсіньє ЖК 84' Замінений на 91-ій хвилині 91'
НП 17 Чіро Іммобіле Замінений на 54-ій хвилині 54'
Заміни:
ПЗ 16 Бріан Крістанте Вийшов на заміну на 54-ій хвилині 54'
НП 11 Доменіко Берарді Вийшов на заміну на 54-ій хвилині 54'
ПЗ 20 Федеріко Бернардескі Вийшов на заміну на 86-ій хвилині 86'
НП 9 Андреа Белотті Вийшов на заміну на 91-ій хвилині 91'
ПЗ 5 Мануель Локателлі Вийшов на заміну на 96-ій хвилині 96'
ЗХ 24 Алессандро Флоренці Вийшов на заміну на 118-ій хвилині 118'
Тренер:
Роберто Манчіні
ITA-ENG 2021-07-11.svg
ВР 1 Джордан Пікфорд
ЗХ 2 Кайл Вокер Замінений на 120-ій хвилині 120'
ЗХ 5 Джон Стоунс
ЗХ 6 Гаррі Магвайр ЖК 106'
ЗХ 12 Кіран Тріпп'є Замінений на 70-ій хвилині 70'
ЗХ 3 Люк Шоу
ПЗ 14 Келвін Філліпс
ПЗ 4 Деклан Райс Замінений на 74-ій хвилині 74'
ПЗ 19 Мейсон Маунт Замінений на 99-ій хвилині 99'
ПЗ 10 Рахім Стерлінг
НП 9 Гаррі Кейн (Captain sports.svg)
Заміни:
ПЗ 25 Букайо Сака Вийшов на заміну на 70-ій хвилині 70'
ПЗ 8 Джордан Гендерсон Вийшов на заміну на 74-ій хвилині 74' Замінений на 120-ій хвилині 120'
ПЗ 7 Джек Гріліш Вийшов на заміну на 99-ій хвилині 99'
НП 11 Маркус Рашфорд Вийшов на заміну на 120-ій хвилині 120'
ПЗ 17 Джейдон Санчо Вийшов на заміну на 120-ій хвилині 120'
Тренер:
Гарет Саутгейт

Найкращий гравець матчу:
Леонардо Бонуччі (Італія)[1]

Помічники судді:[2]
Сандер ван Рокел (Нідерланди)
Ервін Зейнстра (Нідерланди)
Четвертий суддя:
Карлос дель Серро Гранде (Іспанія)
Резервні помічники рефері:
Хуан Карлос Юсте Хіменес (Іспанія)
Відеоасистент арбітра:
Бастіан Данкерт (Німеччина)
Помічники відеоасистента арбітра:
Пол ван Букел (Нідерланди)
Крістіан Гіттельманн (Німеччина)
Марко Фріц (Німеччина)

Регламент[66]

  • 90 хвилин основного часу.
  • 30 хвилин додаткового часу за необхідності.
  • Серія пенальті за необхідності.
  • По дванадцять запасних гравців.
  • Максимум п'ять замін гравців від кожної команди та шоста у разі додаткового часу.

Статистика[ред. | ред. код]

Перший тайм[67]
Статистика Італія Англія
Голи 0 1
Удари по воротах 6 1
Удари в площину воріт 1 1
Сейви 0 1
Володіння м'ячем 61 % 39 %
Кутові 1 2
Порушення 6 5
Офсайди 2 1
Жовті картки 0 0
Червоні картки 0 0

Другий тайм[67]
Статистика Італія Англія
Голи 1 0
Удари по воротах 9 3
Удари в площину воріт 4 0
Сейви 0 3
Володіння м'ячем 65 % 35 %
Кутові 1 2
Порушення 10 2
Офсайди 0 0
Жовті картки 4 0
Червоні картки 0 0

Додатковий час[67]
Статистика Італія Англія
Голи 0 0
Удари по воротах 5 2
Удари в площину воріт 1 0
Сейви 0 1
Володіння м'ячем 57 % 43 %
Кутові 1 1
Порушення 5 6
Офсайди 3 0
Жовті картки 1 1
Червоні картки 0 0

Загалом[67]
Статистика Італія Англія
Голи 1 1
Удари по воротах 20 6
Удари в площину воріт 6 1
Сейви 0 5
Володіння м'ячем 61 % 39 %
Кутові 3 5
Порушення 21 13
Офсайди 5 1
Жовті картки 5 1
Червоні картки 0 0

Після матчу[ред. | ред. код]

Стадіон «Вемблі» у кольорах італійського прапора після фіналу.

Італія здобула свій другий титул чемпіона Європи, через 53 роки після свого першого титулу в 1968 році, що стало найдовшим періодом між двома здобутими титулами чемпіона Європи[63]. Італійського захисника Леонардо Бонуччі було названо гравцем матчу, тоді як його товариш по команді Джанлуїджі Доннарумма був визнаний найкращим гравцем усього чемпіонату Європи, ставши першим воротарем, який виграв цю нагороду[68]. Півзахисник збірної Італії Жоржиньйо став 10-м гравцем, який в один і той самий рік виграв фінал Ліги чемпіонів та чемпіонату Європи, вигравши фінал Ліги чемпіонів шістьма тижнями раніше з «Челсі»[69]. Матч став сьомим фіналом чемпіонату Європи, в якому знадобився додатковий час (після фіналів 1960, 1968, 1976, 1996, 2000 і 2016 років), та другим, в якому пробивались післяматчеві пенальті (після 1976). Італія стала першою командою, яка виграла дві серії пенальті на одному турнірі чемпіонату Європи[5].

Футболісти Англії Букайо Сака, Джейдон Санчо та Маркус Рашфорд зазнали расистських образ в Інтернеті, не забивши свої пенальті в серії[70][71]. Гравці виконали останні три пенальті, два з яких відбив Доннарумма, а удар Рашфорда прийняла на себе стійка[72][73]. Футбольна асоціація «рішуче засудила» расистські прояви і заявила, що вона «вражена расизмом в Інтернеті», спрямованим на деяких гравців у соціальних мережах[74][75]. Столична поліція почала розслідування щодо расистських висловлювань, заявивши, що вони є «абсолютно неприпустимими»[76].

Британський прем'єр-міністр Борис Джонсон, лідер опозиції Кір Стармер і президент ФА Принц Вільям, також засудили расистські нападки[77][78]. Мурал в Манчестері на честь кампанії Рашфорда проти дитячого голоду був підданий вандалізму незабаром після матчу. Мер Великого Манчестера Енді Бернем засудив осквернення, назвавши його «нікчемним і ганебним актом», а поліцейське розслідування було розпочато за фактом інциденту[79]. Пізніше мурал було прикрашено сердечками, прапорами та підтримуючими повідомленнями представників громадськості[80]. 12 липня 2021 року, через день після фіналу, Футбольна асоціація заявила, що проведе повний аналіз того, як люди без квитків змогли порушити безпеку та отримати доступ до стадіону «Вемблі» на фінал Євро-2020[81][82][83].

Трансляція та перегляд[ред. | ред. код]

Телеканали ITV та BBC транслювали гру у прямому ефірі у Великобританії. Трансляція на ITV почалася о 18:30 за літнім британським часом, її розпочав ведучий Марк Пугатч разом із експертами у студії Роєм Кіном, Іаном Райтом та Гарі Невіллом, а також включеннями зі стадіону від Ешлі Коула та Емми Гейс. Коментаторами матчу на ITV були Сем Меттерфейс та Лі Діксон. BBC розпочати свою телевізійну трансляцію на 10 хвилин раніше, ніж ITV, і їх експертами були Алан Ширер, Ріо Фердінанд та Френк Лемпард, разом із ведучим Гері Лінекером; коментаторами гри стали Гай Мобрей та Джермейн Дженас, яким зі стадіону допомагали своїми включеннями Юрген Клінсманн та Алекс Скотт. Британський Channel 4, який не мав прав на трансляцію турніру, натомість транслював у кольорі прем'єру повного фіналу чемпіонату світу 1966 року за день до гри[84]. В Італії фінал показував державний мовник RAI та платне телебачення Sky Italia[85].

У Великобританії кількість глядачів на телебаченні досягла максимуму в 30,95 мільйона під час виконання пенальті, що є найвищим показником з 1997 року, коли транслювали похорони принцеси Діани. Рейтинги також свідчать про те, що весь матч спостерігали майже 29,85 млн. людей[86]. В Італії матч переглянуло 18,17 мільйона глядачів на Rai 1, що становило близько 73,7% частки ринку, а максимум в 18,54 мільйона (78,7% частки ринку) було під час пробиття пенальті[87]. Матч, який транслював Sky Italia, зібрав 2,43 млн. глядачів та 9,9% частки ринку, і отримав 3,16 млн. унікальних глядачів[88].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Every EURO 2020 Star of the Match. UEFA.com. Union of European Football Associations. 11 June 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  2. а б в г Björn Kuipers to referee UEFA EURO 2020 final. UEFA.com (Union of European Football Associations). 8 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  3. а б Full Time Summary – Italy v England [Підсумок матчу – Італія-Англія]. UEFA.com. Унія Європейських Футбольних Асоціацій. 11 липня 2021. Процитовано 11 липня 2021. 
  4. а б в Tactical Line-ups – Italy v England [Стартові склади – Італія-Англія]. UEFA.com. Унія Європейських Футбольних Асоціацій. 11 липня 2021. Процитовано 11 липня 2021. 
  5. а б Italy 1–1 England, aet (3–2 on pens): Donnarumma the hero as Azzurri win EURO 2020!. UEFA.com. 11 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  6. Mustafa, DJ Kamal (12 July 2021). Italy wins on penalties UEFA EURO 2020 Final, Italy vs England highlights. Europe, Africa, Middle East, Tribune, Breaking News, World News (en-US). Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  7. England vs. Italy UEFA Euro 2020 final score: Italians win the title in dramatic penalty shootout. CBSSports.com (en). Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  8. Wembley to stage UEFA EURO 2020 final. UEFA.com. 19 September 2014. 
  9. Final whistle for Wembley's towers. BBC News. 1 September 2016. 
  10. Gates' Microsoft Becomes Wembley Stadium Backer. Forbes. 20 October 2005. 
  11. Stevensson, Jonathan. Italy 1-1 France (aet). BBC Sport. Процитовано 9 July 2006. 
  12. Martin, Richard. Soccer-Italy reach final to continue stoming comeback from World Cup failure. Yahoo Sports (Yahoo Sports/Reuters). Процитовано 6 July 2021. 
  13. EURO 2020 final: Italy to meet England. UEFA.com (Union of European Football Associations). 8 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  14. England national football team: record v Italy. 11v11. AFS Enterprises. Процитовано 7 July 2021. 
  15. Turkey 0–3 Italy: Azzurri begin with a bang. UEFA.com. 11 June 2021. Архів оригіналу за 10 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  16. Italy ease past Turkey in Euros opener. BBC Sport. Архів оригіналу за 16 June 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  17. Italy 3–0 Switzerland: Imperious Azzurri cruise into last 16. UEFA.com. 16 June 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  18. Italy beat Switzerland to reach last 16. BBC Sport. Архів оригіналу за 28 June 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  19. Italy 1–0 Wales: Pessina scores Azzurri winner but both teams into last 16. UEFA.com. 20 June 2021. Архів оригіналу за 9 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  20. Wales into last 16 despite Italy defeat. BBC Sport. Архів оригіналу за 29 June 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  21. Italy 2–1 Austria: Mancini's subs squeeze Azzurri through. UEFA.com. 26 June 2021. Архів оригіналу за 9 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  22. Italy need extra time to beat Austria. BBC Sport. Архів оригіналу за 7 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  23. Euro 2020: Italy's Leonardo Spinazzola undergoes Achilles operation. BBC Sport. 5 July 2021. Архів оригіналу за 5 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  24. Belgium-Italy UEFA EURO 2020. UEFA.com. Архів оригіналу за 10 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  25. Italy edge Belgium to set up Spain semi. BBC Sport. Архів оригіналу за 9 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  26. Italy 1–1 Spain (pens: 4–2): Azzurri hold nerve to reach EURO final. UEFA.com. 6 July 2021. Архів оригіналу за 7 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  27. Italy beat Spain on penalties to reach final. BBC Sport. Архів оригіналу за 8 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  28. England 1–0 Croatia: Sterling edges Three Lions to victory. UEFA.com. 13 June 2021. Архів оригіналу за 10 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  29. Sterling goal seals opening win for England. BBC Sport. Архів оригіналу за 24 June 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  30. England 0–0 Scotland: honours even at Wembley. UEFA.com. 18 June 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  31. Scotland frustrate England at Wembley. BBC Sport. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  32. Czech Republic 0–1 England: Sterling seals group supremacy. UEFA.com. 22 June 2021. Архів оригіналу за 10 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  33. England beat Czech Republic to win group. BBC Sport. Архів оригіналу за 28 June 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  34. England 2–0 Germany: Sterling and Kane send Three Lions through. UEFA.com. 29 June 2021. Архів оригіналу за 10 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  35. 'What a time to be alive!' – Relive England's iconic Wembley win over Germany. BBC Sport. Архів оригіналу за 10 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  36. Ukraine 0–4 England: Kane strikes twice as England cut loose. UEFA.com. 3 July 2021. Архів оригіналу за 9 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  37. England thrash Ukraine to make last four. BBC Sport. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  38. England 2–1 Denmark (aet): Kane steers England to the final. UEFA.com. 7 July 2021. Архів оригіналу за 10 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  39. England reach Euro 2020 final. BBC Sport. Архів оригіналу за 8 July 2021. Процитовано 8 July 2021. 
  40. Faulkner, Doug; Morton, Becky (10 July 2021). Euro 2020 Queen recalls 1966 as she wishes England well. BBC News. Архів оригіналу за 10 July 2021. Процитовано 10 July 2021. 
  41. Björn Kuipers » Matches as referee. WorldFootball.net. Архів оригіналу за 24 November 2020. Процитовано 8 July 2021. 
  42. Italy vs England Euro 2020 Final preview. 9 July 2021. UEFA. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 10 July 2021. 
  43. Euro 2020: Fans break through security barriers and run into Wembley ahead of England v Italy final. Sky News. 11 July 2021. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  44. Euro 2021 Final: Fans who stormed gates did not get in, says Wembley. BBC News. 11 July 2021. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  45. Euro 2020: All eyes on Wembley as fans watch England in final. BBC News. 11 July 2021. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  46. а б Reynolds, Emma Yeomans, Matt Dathan, Henry Zeffman, Jack Malvern, John Simpson, Matt Lawton and John. Euro 2020: Fans who abused England heroes should be ashamed of themselves, says Johnson. Таймс (en). ISSN 0140-0460. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  47. Ames, Nick (11 July 2021). England fans force way into Wembley without tickets for Euro 2020 final. The Guardian. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  48. Italy beat England on penalties to win Euro 2020. www.aljazeera.com (en). Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  49. Euro 2020 Final: England fans boo Italy national anthem despite Gareth Southgate, Gary Lineker pleas. India Today. 12 July 2021. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  50. Manning, Jonathon (11 July 2021). The tiny football car stealing the show at the Euro 2020 final. WalesOnline. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  51. а б Italy wins the European soccer championship in 3–2 penalty shootout. NBC News (en). Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  52. Mattarella, grande riconoscenza a Mancini e ai giocatori Архівовано 12 July 2021 у Wayback Machine., ANSA
  53. Andy Murray and Boris Johnson react to England's Euro 2020 final defeat. The Mirror (en). 11 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  54. Italia-Inghilterra, da Tom Cruise a Sergio Mattarella e William e Kate con il principino George: tutti i vip allo stadio per la finale degli Europei Архівовано 12 July 2021 у Wayback Machine., Il Fatto Quotidiano
  55. «Неймовірна спортивна неділя». Шевченко з синами відвідав фінали Вімблдону і Євро-2020 — фото. sport.nv.ua (uk). Процитовано 12 July 2021. 
  56. Trippier in as England revert to back five, Italy unchanged. Рейтер. 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  57. Wilson, Jonathan (12 July 2021). England battle for survival instead of control as deep-lying issue resurfaces. Ґардіан (газета). Процитовано 12 July 2021. 
  58. а б в Live Commentary – Italy vs England | 11 July 2021. Sky Sports. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  59. England's Luke Shaw scores fastest goal ever in a EURO final against Italy. The Hindu. 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  60. а б в г д е Euro 2020 final: Italy lift trophy after beating England on penalties – as it happened. Ґардіан (газета). Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  61. Euro 2020 final: Italy vs England. Аль-Джазіра. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  62. EURO 2020: Italy defeat England on penalties at Wembley – Football Italia. Football Italia. 11 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  63. а б Atwal, Sanj (12 July 2021). Euro 2020 final: records broken by Italy, Bonucci and Shaw. Книга рекордів Гіннеса. Процитовано 12 July 2021. 
  64. а б в How Italy Beat England to Win Euro 2020 – The New York Times. Нью-Йорк таймс. 11 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  65. Walker, Mollie (11 July 2021). Shirtless fan runs onto field during Euro 2020 final. New York Post. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  66. Regulations of the UEFA European Football Championship 2018–20 [Регламент Чемпіонату Європи з футболу УЄФА 2018–20]. UEFA.com. Унія Європейських Футбольних Асоціацій. 9 березня 2018. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021.  (англ.)
  67. а б в г Team statistics. UEFA.com. 11 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  68. Gianluigi Donnarumma named EURO 2020 Player of the Tournament. UEFA.com (Union of European Football Associations). 11 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  69. Champions League and EURO double winners. UEFA.com (Union of European Football Associations). 11 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  70. Racist abuse of England players Marcus Rashford, Jadon Sancho & Bukayo Saka condemned by FA. BBC Sport. 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  71. Jamieson, Alastair (12 July 2021). Bukayo Saka, Jadon Sancho and Marcus Rashford racially abused online after England Euro 2020 final defeat. Індепендент. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  72. Saka, Rashford and Sancho racially abused on social media after penalty misses. The Athletic. 11 July 2021. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  73. Husband, Ben (12 July 2021). FA condemns "disgusting" racist abuse of Bukayo Saka, Marcus Rashford and Jadon Sancho. Дейлі міррор. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  74. FA 'appalled' after Bakayo Saka racially abused on social media following Euro 2020 defeat. The Telegraph. 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  75. FA condemns racist abuse of players after England's Euro 2020 final loss. Рейтер. 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  76. Metropolitan Police Events [MetPoliceEvents] (12 July 2021). We are aware of a number of offensive and racist social media comments being directed towards footballers following the #Euro2020 final. This abuse is totally unacceptable, it will not be tolerated and it will be investigated. (Твіт). Процитовано 12 July 2021 — через Твіттер. 
  77. Heffer, Greg (12 July 2021). Euro 2020: Boris Johnson and Priti Patel branded 'total hypocrites' over condemnation of racist abuse. Sky News. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  78. Holden, Michael (12 July 2021). UK PM Johnson, Prince William condemn racist abuse of England soccer team. Рейтер. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  79. Marcus Rashford mural defaced after England Euro 2020 defeat. BBC News. 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  80. Defaced Marcus Rashford mural covered in supportive notes. BBC News. 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  81. Faulkner, Doug (12 July 2021). FA review after fans break into Wembley for final. BBC News. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  82. Euro 2020: The FA to conduct a review into how people without tickets got into Wembley final. Sky News. 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  83. Gardner, Jamie (12 July 2021). FA promise full review into Wembley security breach ahead of Euro 2020 final. Індепендент. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  84. Waterson, Jim (9 July 2021). ITV's England 'curse' lifted but BBC will dominate Euro 2020 final. The Guardian. Архів оригіналу за 11 July 2021. Процитовано 11 July 2021. 
  85. Where to watch Euro 2020. UEFA.com. Union of European Football Associations. Архів оригіналу за 1 July 2021. Процитовано 6 July 2021. 
  86. Euro 2020 final: TV audience peaked at 31m as England lost on penalties. BBC News. 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  87. Euro 2020. Volano gli ascolti Rai per la finale: oltre 18 milioni di spettatori, 73,7% share. Rai News (it). 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 
  88. Euro 2020, boom di ascolti per Italia-Inghilterra: sulla Rai oltre 18 milioni di spettatori ai rigori, il 78,7% di share. La Stampa (it). 12 July 2021. Архів оригіналу за 12 July 2021. Процитовано 12 July 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]