Кацюбіїв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Хаджибей)
Перейти до: навігація, пошук
Геннадій Ладиженський: «Хаджибей». Олія на полотні. 1899. Картина з експозиції Одеського художнього музею
Карта Хаджибея і околиць, 1766 р.

Коцюбіїв[1][2][3] (Кацюбіїв, Качибей, Коцюбей), пізніше Хаджибей (Hacıbey тюрк. князь (бей), що здійснив Хадж) — історичне поселення на півдні України.

Карта Хаджибея та околиць, 1794 р.

XIV-XV століття[ред.ред. код]

Поселення було засновано в останній третині XIV століття.

Першу писемну згадку польського історика Яна Длугоша (1415-1480) про порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) датують 1415 роком[4]:

«
«Venerunt insuper sub eо tempore ad Wladislaum Polonie Regem Nuncii Patriarchae et Imperatoris Graecorum, cum literis et bullis plumbeis, quatenus Lignaretur eis, a Turcis multifarie lacessicis et oppressis, frumenti tantummodo largitione subuenire. Wladislaus antem Poloniae Rex, necessitati corum satagens pia commiseratione succurere, petitam frumenti quantitatem dat et largitur, et in portu suo Regio Kaczubyeiow, per cos recepiendam, consignat, Datis autem Alexandre Moldauiae Voieuedae et suae consorti donis reuersalibus, et Anna Regina Cracouiam remissa, processit in Camyeniecz, ab inde vero per Sthotricz, Nyeswiez, Kobrin, Krzemyeniecz, Raisko, Sadowie, Turzisko, Mitbo, in Lithuuniam, inuitationi Alexandri Withawdi satisfacturus, desendit…»
 »

Поселення з'явилося на берегах Одеської затоки Чорного моря в період Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського за часів правління князя Вітовта. Заснував його, за переказами, знатний подільський (польський чи, найімовірніше, спольщений український) магнат-шляхтичем — Коцуба-Якушинський (Kocub Jakuszynski).

За переказом мандрівника і письменника Османської імперії Евлія Челебі (1611-1682) «землю фортеці Ходжабай» заснували після 1484  року: «Коли султан Баєзид завоював Аккерман, один заможній чоловік, якого прозивали Бай, отримавши дозвіл султана, збудував в цьому місті на скелі міцне укріплення і розташував в ньому загін воїнів. Він став володарем п’яти стад по тисячі п’ятсот овець, і після довгого щасливого життя його стали називати Хаджибай»[5].

Період занепаду[ред.ред. код]

Наприкінці XV ст. поселення було зруйноване татарами.

Посол Речі Посполитої в Кримському ханстві у 1578—1579 роках Мартін Бронєвський в описі Криму (Tartariae Description) описує руїни Cacibiei: «Далі Качибеєве городище, як нібито обрушилася земля, що омивається широким озером, що знаходиться біля моря і при гирлі Дністра; там кажуть був раніш досить значний порт»[6].

У 1657  р. мандрівник і письменник Османської імперії Евлія Челебі так охарактеризував «землю фортеці Ходжабай»: «До сьогоднішнього дня споруди цього укріплення збереглись і їх добре видно на березі Чорного моря, на крутій скелі. Якщо це укріплення хоч трохи підремонтувати, місцевість стане залюдненою, а дорога безпечною. У цих місцях із Чорного моря добувають сіль …»[5].

Потім знову заселено переважно едісанськими татарами (ногайцями Едісанської орди), греками та ін. під назвою Хаджибей (Hacıbey) (нібито — у дослівному перекладі «достойник (князь), що зробив паломництво — хадж до Мекки»;
Хаджибей — татарсько-османське (спотворене) звучання (озвучування; кін. XV — поч. XVI ст.) українського (староукраїнського) слова Кацібей-Качибей (Кацюбіїв) (з часів Великого князівства Литовського та Руського — кін. XIV — поч. XV ст.)[7]).

Друга половина XVIII століття[ред.ред. код]

У 1765 р., поряд із поселенням Хаджибей, Османська імперія будує фортецю Новий Світ (Єні-Дунья). Розвідувальні дані про побудову османами фортеці привіз запорізький гонець до кримського хана Селім Ґерая військовий перекладач Костянтин Іванов. З рапорту графу Румянцеву: «За Очаковым же, по направлению к Белгороду (Ак-Керману) в 50 верстах от Очакова при море делается крепость, коя наименована Ени-Дуня, т.е. Новый-Свет. Прежде же было там село, а именовалось Куджабей (Качи-бей, Хаджи-бей). Оная же крепость зачалась делаться сего году из весны, а делают ту крепость волохи, на которую возят камень из степи, с речек и балок околичных».

У 1765  році також відкривається пристань Ходжабей для перевезення до столиці Oсманської імперії Стамбулу османським торговельними судами зерна (пшениця та ячмінь), яке раніш перевозилось через пристань Аджидере[8].

Під час російсько-турецької війни 1768—1774 років Хаджибей руйнувався:

  • 2 жовтня 1769 року загін чисельністю 3100 козаків Війська Запорозького Низового під командуванням Семена Галицького у ході рейду від Очакова до Аккерману біля села Хаджибей вступив в бій з османським загоном чисельністю близько 200 вершників, який йшов з боку Очакова. Частина османського загону була вбита, у полон взято 9 поранених османів, які потім померли від холоду. У козаків було поранено два чоловіка. Хати та будівлю у селі спалили, жителів вбили. Частині селян вдалося укритися у замку (паланці). Замок козаки не штурмували[9].

Французький військовий інженер Андре-Жан Лафіт-Клаве (André-Joseph Lafitte- Clavé) зазначав[10], що у 1784 році Коджа-Бей складався з двох татарських селищ. В Коджа-Бей оброблені землі були відсутні. Для захисту рейду в ньому знаходився худий замок та маяк, які не відповідали вимогам свого призначення. У ньому завантажувалися зерно, масло та шкіри.

Взяття Фортеці Хаджибей. Частина монументу Антіну Головатому в Одесі

Під час російсько-турецької війни 1787—1792 фортецю було взято 14 вересня 1789 передовим загоном російських військ Йосипа де Рібаса під командуванням генерала І. В. Гудовича. Активну участь у військових діях та взятті фортеці брали загони Війська чорноморських козаків під командуванням Захарія Чепіги та Антіна Головатого.

З 1792 року за Ясським мирним договором території на схід від Дністра (у тому числі і Хаджибей) відійшли до Російської імперії. Під керівництвом Йосипа де Рібаса 1793 за проектом голландського військового інженера Франца де Воллана була побудована фортеця й започатковані роботи з будівництва порту та міста.
1794 — було «засноване» місто під назвою Хаджибей, яке згодом згідно з указом Катерини II (1795) перейменували на Одесу.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Болдирєв О. В. Одесі — 600: Іст. нарис. — О.: Юг, 1994. — 72 с.
  2. Наталя Шушляннікова. Історіографічний нарис дослідження етнокультурних процесів на Херсонщині кінця XVIII — ХХ ст. // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: Зб. наукових праць. — Випуск 6. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. С. 124
  3. Ю. А. Мицик. Рецензія на: Сапожников И. В., Сапожникова Г. В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе. — Одесса, 1998. — 271 с; Сапожников І. В. Матеріали з історичної географії дельти Дунаю. — Іллічівськ, 1998. — 71 с. // Часопис Запорізького наукового товариства ім. Я.Новицького «Південна Україна» — Випуск № 4, 1999 рік. — С. 272–274 [1]
  4. Długosz J. Historiae Polonicae libri XII.. — Lipsiae, 1711. — 367,368 с.
  5. а б Евлія Челебі, c.26
  6. Описание Крыма (Tartariae Description) Мартина Броневского
  7. А. Д. Бачинский (редактор-составитель), А. О. Добролюбский, Е. Ю. Новицкий. Книги для чтения по истории Одесщины. — Одесса: Редакционно-издательский отдел областного управления по печати; Одесское обл. упр. нар. образования, 1992. — Т. I. С древнейших времён до начала XIX века. — 80 с. (рос.)
    Див. також кримськотатарська мова
  8. Середа О. Аджидере (суч. Овідіополь) в османсько-кримських відносинах другої половини XVIII ст.// Чорноморська Минувшина. Записки Відділу історії козацтва на півдні України.– Вип. 8 – Одеса, 2013.– с.153-168
  9. Скальковский А.А. История Новой-Сечи или последнего Коша Запорожского. Часть ІІІ.- Одесса: Городская типография.- 1846.- 294 с.
  10. Лафитт-Клаве Ж. Описание пути от Константинополя до Очакова.- Санкт-Петербург: Типография Генерального Штаба.- 1821.- 92 с.

Література[ред.ред. код]

  • Евлія Челебі Книга подорожі. Північне Причорномор’я. — Одеса : Гермес, 1977. — 84 с.
  • Гаджибей // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  • Болдирєв О. В. Одесі – 600: історичний нарис. – Одеса, 1994. (перевидання: Одеса, 2006, 2014).
  • * ред. сост. Гончарук Т.Г. Історія Хаджибея (Одеси) 1415–1795 рр. в документах.. — Одеса : Астропринт, 2000. — 372 с.
  • Гончарук Т., Гуцалюк С. Українське козацтво та Хаджибей (Одеса). Середина XVI ст. — 1794 р.: Попул. нарис та додані док. з друк. джерел. — О., 1998. — 67 с.
  • Сапожников І. В. Запорозькі та чорноморські козаки в Хаджибеї та Одесі // Київська старовина. — 1998. — № 3. — С. 11-25.
  • Сапожников І. В. Буго-Дністровська Запорозька Січ (1775—1780-ті роки) // Хаджибей-Одеса та українське козацтво (1415–1797 роки). — О.: ОКФА, 1999. — С. 47-110. — (Сер. «Невичерпні джерела пам'яті». — Т. ІІІ).

Джерела[ред.ред. код]

Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.