Хазін Олександр Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Олександр Абрамович Хазін
Псевдоніми, криптоніми А. Балашов
Народження 29 квітня (12 травня) 1912(1912-05-12)
  м. Бердичів Житомирської області
Смерть 20 листопада 1976(1976-11-20) (64 роки)
  Ленінград
Поховання Комаровське селищне кладовище
Національність єврей
Громадянство СРСР СРСР
Мова творів російська
Рід діяльності письменник
Жанр п’єса, сценарій, вірш, монолог
Член Спілка письменників СРСР
Член політичної партії Комуністична партія Радянського Союзу
Дружина Q4413024?
Нагороди та премії
Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Олекса́ндр Абра́мович Ха́зін (* 29 квітня (12 травня) 1912(19120512), м. Бердичів Житомирської області —† 20 листопада 1976, Ленінград) — український та російський російськомовний письменник єврейського походження. Естрадний драматург, поет, прозаїк.

Біографія[ред.ред. код]

У 1931–1940 роках працював на ХЕМЗі та вчився на вечірньому відділенні Електротехнічного інституту (закінчив в 1939).

Брав участь у Німецько-радянській війні. У 1941–1945 рр. — кореспондент фронтової газети.

З 1946 року жив в Ленінграді.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Писав вірші і друкувався з 1931 року.

Член СП СРСР з 1934 року.

У сатиричній поемі «Возвращение Онегина» (фрагменти якої було опубліковано в журналі «Ленінград» 1946, № 10) відображений повоєнний ленінградський побут. Виконувалася по радіо А. І. Райкіним, який пропонував зробити на її основі спектакль.

Згадку «такого собі Хазіна» і його «порочного пасквіля» в партійній постанові 1946 року "Про журнали «Зірка» і «Ленінград» і доповіді А. Жданова сам письменник пізніше порівняв з асфальтовим котком, який розчавив його життя. Протягом декількох років писав для естради під псевдонімом А. Балашов. Але наприкінці 50-х років співпраця з Райкіним і його театром поновилася. (У 1958–1967 — зав. літературною частиною Ленінградського театру мініатюр.)

Монологи, сценки, інтермедії Хазіна увійшли до спектаклів «Людина-невидимка» (1955), «Пори року» (1956), "Білі ночі! (1957). Автор цілого спектаклю «Чарівники живуть поряд» (1964).

Хазін писав для багатьох артистів: прозаїчні і поетичні монологи для Г. Орлова («Мета життя», «З любов'ю не жартують», «Чесне слово»), для М. Миронової і О. Менакера (сценка «Ангел»), для Юрія Тімошенка і Юхима Березіна. Володів тонким гумором, ніколи не гнався за кількістю сміху.

Як тільки дозволили обставини, організував (разом с І. Меттером) при Ленінградському Будинку письменників театралізований альманах «Давайте не будем», кожен випуск якого ставав подією в місті.

У 70-і роки Олександр Хазін працював над сатиричним романом «И. О.», поемою «Акулина», повістями і оповіданнями, опублікованими після його смерті.

Твори[ред.ред. код]

  • Текущие дела (1958)
  • Волшебники живут рядом (1967)
  • Артём (1970)
  • Рассказы, фельетоны, пьесы (1974)
  • Чудаки из Грин-Тауна (1982)[1]
  • Возвращение Онегина/Москва с точки зрения (1991; 2001)[2]

Сценарії фільмів:

Джерела[ред.ред. код]