Хазін Олександр Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Абрамович Хазін
Псевдо А. Балашов
Народився 29 квітня (12 травня) 1912(1912-05-12)
м. Бердичів Житомирської області
Помер 20 листопада 1976(1976-11-20) (64 роки)
Ленінград
Поховання
Громадянство СРСР СРСР
Національність єврей
Діяльність письменник
Мова творів російська
Жанр п’єса, сценарій, вірш, монолог
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
У шлюбі з Q4413024?
Нагороди
Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Олекса́ндр Абра́мович Ха́зін (* 29 квітня (12 травня) 1912(19120512), м. Бердичів Житомирської області —† 20 листопада 1976, Ленінград) — український та російський російськомовний письменник єврейського походження. Естрадний драматург, поет, прозаїк.

Біографія[ред. | ред. код]

У 1931–1940 роках працював на ХЕМЗі та вчився на вечірньому відділенні Електротехнічного інституту (закінчив в 1939).

Брав участь у Німецько-радянській війні. У 1941–1945 рр. — кореспондент фронтової газети.

З 1946 року жив в Ленінграді.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Писав вірші і друкувався з 1931 року.

Член СП СРСР з 1934 року.

У сатиричній поемі «Возвращение Онегина» (фрагменти якої було опубліковано в журналі «Ленінград» 1946, № 10) відображений повоєнний ленінградський побут. Виконувалася по радіо А. І. Райкіним, який пропонував зробити на її основі спектакль.

Згадку «такого собі Хазіна» і його «порочного пасквіля» в партійній постанові 1946 року "Про журнали «Зірка» і «Ленінград» і доповіді А. Жданова сам письменник пізніше порівняв з асфальтовим котком, який розчавив його життя. Протягом декількох років писав для естради під псевдонімом А. Балашов. Але наприкінці 50-х років співпраця з Райкіним і його театром поновилася. (У 1958–1967 — зав. літературною частиною Ленінградського театру мініатюр.)

Монологи, сценки, інтермедії Хазіна увійшли до спектаклів «Людина-невидимка» (1955), «Пори року» (1956), "Білі ночі! (1957). Автор цілого спектаклю «Чарівники живуть поряд» (1964).

Хазін писав для багатьох артистів: прозаїчні і поетичні монологи для Г. Орлова («Мета життя», «З любов'ю не жартують», «Чесне слово»), для М. Миронової і О. Менакера (сценка «Ангел»), для Юрія Тімошенка і Юхима Березіна. Володів тонким гумором, ніколи не гнався за кількістю сміху.

Як тільки дозволили обставини, організував (разом с І. Меттером) при Ленінградському Будинку письменників театралізований альманах «Давайте не будем», кожен випуск якого ставав подією в місті.

У 70-і роки Олександр Хазін працював над сатиричним романом «И. О.», поемою «Акулина», повістями і оповіданнями, опублікованими після його смерті.

Твори[ред. | ред. код]

  • Текущие дела (1958)
  • Волшебники живут рядом (1967)
  • Артём (1970)
  • Рассказы, фельетоны, пьесы (1974)
  • Чудаки из Грин-Тауна (1982)[1]
  • Возвращение Онегина/Москва с точки зрения (1991; 2001)[2]

Сценарії фільмів:

Джерела[ред. | ред. код]