Халдейська релігія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Релігія (міфологія) Урарту — система вірувань, прийнята в державі Урарту, стародавній державі Передньої Азії, яке існувало в період з VIII по VI століття до н. е. на території Вірменського нагір'я. Релігія Урарту була типовою для близькосхідних деспотичних держав Стародавнього світу політеїстичний релігією і йшла корінням у давніші релігійні системи Месопотамії та Анатолії[1]. Подібно до інших релігійних систем Стародавнього Сходу в урартській релігії існував великий пантеон божеств, які сприяють різним явищам, верховним богом урартського пантеону був бог Халді. Зв'язок людей з божествами пантеону встановлювалася через ритуали жертвопринесень. Релігія Урарту також містила характерні для Давнього Сходу мотиви дерева життя, змія, крилатого диску та інші, які збігалися з аналогічними елементами інших релігійних систем Месопотамії[2]. Характерною рисою релігії Урарту була відносна релігійна терпимість[3], що було обумовлено багатонаціональної структурою держави[4].

Урартське крилате божество, бронза, Топрак-кале, Ермітаж

Джерела для вивчення урартської релігії[ред. | ред. код]

Т. зв. «Двері Мхера» — «ворота бога» поблизу Русахінілі

Джерела для вивчення урартської релігії нечисленні, тому що наука в наш час[коли?] має в своєму розпорядженні дуже обмежене число клинописних документів, які описували б релігійні ритуали або систему вірувань урартів. Унікальним у своєму роді таким документом, що є у розпорядженні вчених, є текст, складений під час правління царя Ішпуїні і висічений на скелі що примикає до Топрак-кале біля «воріт бога», що одержали згодом назву "двері Мхера ". Самі «двері» являють собою три послідовні прямокутні поглиблення в скелі — потрійні ворота бога, через які, згідно із віруваннями стародавнього Сходу, божества можуть виходити з гори[5][6]. Завдяки цьому наскельному клинописному напису, що був виявлений І. А. Орбелі під час експедиції Російського археологічного товариства в 1916 році[7], ученим і став відомий весь урартський пантеон. Під час недавніх розкопок в Аянісі, урартській фортеці періоду Руси II, був також виявлений документ, що торкається ритуалу жертвоприношення богу Халді[8]. Крім цих документів у розпорядженні вчених є обмежений набір трафаретних реляцій до бога Халді (виду "Іменем Бога Халді я, цар Урарту, зерносховище побудував … "). Серед предметів урартської матеріальної культури зустрічаються в клинописних написах і нечисленні зображення божеств і ритуалів. Урартські міфологічні тексти, а також тексти молитов, магічних заклинань поки виявлені не були[9].

З іншого боку, завдання дослідників полегшує та обставина, що урартські релігійні практики були дуже близькі до ассирійським і хетських, і дослідження релігії Ассирії та Хетського царства дозволяє краще зрозуміти сенс тих чи інших урартських релігійних символів[10][11].

Історія становлення і розвитку урартської релігії[ред. | ред. код]

Елементи давньосхідних релігій, ймовірно, поступово поширювалися по Вірменському нагір'ю ще задовго до виникнення держави Урарту. Наприкінці II тисячоліття до н. е.. урарти, що мігрували на центральну територію майбутньої держави Урарту з області Ревандуз в Західному Азербайджані, принесли з собою версію месопотамської релігійної системи, яка лягла в основу релігії Урарту. Проживаючі тут же хуррити, що залишилися після розпаду держави Мітанні, можливо, вже мали близьке до цієї системи віросповідання, також що сягає корінням релігії Месопотамії. Б. Б. Піотровський припускав вплив багатьох елементів релігії хурритів на урартських релігію[12], у той час як И. М. Дьяконов обмежував цей вплив зв'язком між хурритським богом Тешубом і урартським богом Тейшеба, вказуючи, що в іншому хурритський і урартський пантеони абсолютно різні, незважаючи на близькість мов цих народів[13].

На релігійну систему урартів також вплинуло Хетське царство (за допомогою хурритів), пантеон яких також мав месопотамські зв'язки більш раннього періоду. З цієї суміші поступово і була виділена, і канонізована урартська державна релігія і Урартський пантеон[14][15][16][17].

Зміцнення урартської державності закономірно спричинило канонізацію урартської релігії, тому що деспотичні держави Стародавнього Сходу природним чином використовували релігію як додатковий інструмент для контролю над населенням[18]. Ці процеси завершилися під час правління урартського царя Ішпуїні (828–810 роки до н. е..). У період свого правління Ішпуїні цілеспрямовано займався посиленням державної релігії: він включив до складу Урарту Мусасір — місто-державу на території сучасної іранської провінції Західний Азербайджан, яка була первинним вогнищем розповсюдження урартських племен і священним містом верховного урартського бога Халді[17]. За царя Ішпуїні в урартській писемності з'явилися обов'язкові трафаретні формули, що передують царським написам, виду «Ім'ям бога Халді …»; він же висік в «дверях Мхера» повний список урартських богів із зазначенням, які саме жертвопринесення слід здійснювати цим богам[19].

Згодом, у періоди правління царів Менуа, Аргішті I, Сардурі II та Руси I, тобто в період розквіту держави, в Урарту відбувалося масове будівництво храмів, більшість з яких були присвячені богу Халді; регулярно в багатьох урартських містах здійснювалися урочисті церемонії жертвоприношень на честь богів.

Золотий період урартської релігії підійшов до кінця в 714 році до н. е.., коли ассирійський цар Саргон II в ході тривалого військового походу завдав поразки урартській армії під командуванням царя Руси I, а потім у результаті несподіваного маневру захопив і пограбував Мусасір, священне місто бога Халді. Ця подія в сполученні з розпочавшимся військово-політичним занепадом Урарту завдало культу бога Халді і всій урартській релігії серйозного удару. Хоча Урарту в наступні роки за великий викуп повернуло собі головну статую бога Халді, викрадену ассирійцями з Мусасіру, перевага ассирійського бога Ашшура і «його зброї» над богом Халді була наочно продемонстрована населенню Урарту. Хоча держава Урарту і його релігія проіснували ще багато років, культ бога Халді після руйнування Мусасіру вже ніколи не досягав колишніх висот. Наприклад, за часів правління Руси II (685–639 роки до н. е..), в період другого розквіту Урарту урарти вже не виділяли бога Халді при монументальному будівництві, як це робилося в перший період існування Урарту, коли майже всі храми присвячувалися Халді[17].

В останні роки існування Урарту, коли військові поразки сильно послабили державу, царські реляції іноді замість бога Халді використовували звернення до бога Тейшеби, і навіть до асирійського верховного бога Ашшура і вавилонського Мардука[20]. Можливо, перенесення столиці Урарту в Тейшебаїні в останні роки існування держави також було пов'язано із згасанням культу бога Халді та покладанням надій на бога Тейшеба. У цей період урартська релігія очевидно прийшла в стан занепаду[17].

Урартський пантеон[ред. | ред. код]

Структура урартського пантеону в основному була пов'язана з релігіями Месопотамії — частково за допомогою Ассирії, частково за допомогою хурритів, і лише верховний бог був замінений споконвічно урартським богом Халді. Наприклад, в урартському клинописі для позначення богів Тейшеба та Шівіні використовувалися ассирійські ідеограми, що позначають відповідно аналогічних ассирійських богів Адада і Шамаша, в той час як ім'я бога Халді прописувалося фонетично. Відомі релігійні ритуали, включаючи ритуали жертвоприношень, теж мали месопотамські коріння[21]. Урартські боги антропоморфні, однак зберігають деякі зооморфні елементи: частими атрибутами урартських божеств були роги і крила[22].

В урартському пантеоні також фігурують різні іпостасі верховного бога Халді[23]. Так само як і в пантеонах Месопотамії, деякі божества мають давнішу тотемну природу, як, наприклад, боги гір, доріг, печер і ін.[24] Чоловічі божества вважалися важливішими, ніж жіночі, і в списку у т. зв. «Дверях Мхера» вони займають перші 63 місця з 79[25].

Висловлювалися також припущення про взаємозв'язок між урартським пантеоном і навколишнім рельєфом: кожному божеству в урартів могла відповідати певна вершина Вірменського нагір'я[6].

Скорочений список богів урартського пантеону[ред. | ред. код]

Докладніше: Список урартських божеств
№ п / п[26] Назва божества Стать Число жертовних биків[27] Число жертовних овець Примітка
1 Халді Чоловіча 17 34 Верховний бог Урарту
2 Тейшеба Чоловіча 6 12 Бог грози, війни
3 Шівіні Чоловіча 4 8 Бог сонця
8 Шебіту Чоловіча 2 4
12 Шеларді Чоловіча 1 2 Бог Місяця
13 Зброя бога Халді Чоловіча 1 2 Ймовірно, іпостась бога Халді[23]
25 Аіраіні Чоловіча 1 2 Бог печер[24]
27 Хара Чоловіча 1 2 Бог доріг[24]
32 Арні Чоловіча 1 2 Бог гір[24]
39 Бог міста Ардіні Чоловіча 1 2
41 Бог міста Тушпи Чоловіча 1 2
55 Ебані Чоловіча 1 2 Бог землі[24]
63 Бабанов Чоловіча 10 Бог гірської країни[24]
64 Арубаїні Жіноча 1 1 Дружина бога Халді
65 Хуба Жіноча 1 1 Дружина бога Тейшеба[28]
66 Тушпуеа Жіноча 1 1 Дружина бога Шівіні[29]
70 Цінуарді Жіноча 2 Ймовірно, відповідає богині Іштар[30]

Верховні боги Урарту[ред. | ред. код]

До верховних богів Урарту відносяться боги Халді, Тейшеба та Шівіні, а також їх жінки Арубаїні, Хуба та Тушпуеа. Три верховних чоловічих божества утворювали тріаду в урартській релігії, що є поширеною у близькосхідних релігіях ситуацією, аналогічною, наприклад, християнській трійці[21]. У різних реляціях і в описах своїх подвигів урартські царі регулярно виділяли саме ці три божества. Наприклад, цар Аргішті I у своєму літописі розповідає:

… У третій раз зібрав я воїнів і благав я до бога Халді, владики, до бога Тейшеба, до бога Шівіні, до всіх богів країни Біайнілі про те, що хотів зробити по господній величі; прислухалися до мого прохання боги. Виступив я в похід на країну Урме, завоював я країну Урме …[31]

Звернення по допомогу при військових походах, мабуть, було найважливішим аспектом взаємин урартських царів із урартським пантеоном. Верховний бог, Халді, безумовно був головною силою, що допомагає в битвах. Із богом Халді зв'язувався божественний вогонь, його храми часто носили назву «будинок зброї»[32] або «будинок щита»[23]. Іншою поширеною формою згадки про верховних божеств було завершення клинописної стели або напису біля основи споруди, формулою «хто цей напис розіб'є, нехай знищать боги Халді, Тейшеба, Шівіні».

Зображення верховних урартських богів
Реконструкція зображень зі щита, виявленого в урартській фортеці Анзаф, і з пекторалі з Британського музею.
Верховний бог Халді, озброєний вогнем Бій грому, Тейшеба, верхи на лева Бог сонця, Шівіні, верхи на бику Богиня Арубаїні, дружина бога Халді

Бог Халді[ред. | ред. код]

Докладніше: Халді

Бог Халді був верховним богом Урарту, його дружиною вважалася богиня Арубаїні. З основних богів Урарту власне лише бог Халді має споконвічно урартське походження[21]. Етимологія слова «Халді» до кінця не зрозуміла, у зв'язку з встановленою близькістю хуррито-урартських мов до нахсько-дагестанських по ряду припущень, можливий, зв'язок цього слова зі словом «hal-» деяких кавказьких мов, що означає «небо». У цьому випадку «Халді» міг означати «небесний»[23][33]. Проте в сучасних етимологічних дослідженнях хуррито-урартських мов немає чіткого підтвердження такого припущення[34]. Священним містом бога Халді було стародавнє місто Мусасір, розташоване на території сучасної іранської провінції Західний Азербайджан[14][35].

Бог Тейшеба[ред. | ред. код]

Докладніше: Тейшеба

Бог Тейшеба був другим за значимістю богом урартського пантеону, богом грому і війни. Дружиною бога Тейшеба вважалася богиня Хуба, а зображувався він, стоячи на бику, рідше на леві. Бог Тейшеба був урартським аналогом ассирійського бога Адада і навіть позначався в урартському клинопис тією ж ідеограмою, а також був, безсумнівно, пов'язаний із хурритським богом Тешубом[9]. Існує також версія, що бог Тейшеба був запозичений урартами з Месопотамії не прямо, а за допомогою хеттської міфології[21]. Відоме урартське місто Тейшебаїні, що розташовувалося на пагорбі Кармір-Блур в Вірменії, було названо на честь бога Тейшеба.

Бог Шівіні[ред. | ред. код]

Докладніше: Шівіні

Бог Шівіні був третім за значущістю богом урартського пантеону, богом сонця. Його дружиною вважалася богиня Тушпуеа, а його символом виступав крилатий диск. Бог Шівіні був урартським аналогом ассирійського бога Шамаша і навіть позначався в урартському клинописі тією ж ідеограмою[9]. За поширеним припущенням столиця урартської держави, Тушпа, ймовірно, була культовим місцем бога Шівіні[36][37]

Інші примітні божества[ред. | ред. код]

Серед інших урартських божеств виділяються три головні богині в урартському пантеоні, жінки трьох верховних богів — Арубаїні, Хуба та Тушпуеа. Викликає інтерес урартське місячне божество Шеларді, аналог месопотамського Сина. Богиня Цінуарді ототожнюється вченими із месопотамською богинею Іштар[36].

Крім цього, дослідники виявили в списку урартських богів ряд тотемних божеств (№ 25, 27, 32, 55, 57, 63 за списком богів) і безліч іпостасей бога Халді (№ 13, 33-36, 42, 44, 46, 50-52 за списком богів).

Вчені робили спробу ототожнити божество Шебіту з вавилонською богинею Сабіт[38], проте після того, як виявилося, що урартські боги в списку, складеному Ішпуїні, впорядковані, і спочатку йдуть всі божества чоловічого роду, це порівняння виявилося неадекватним[36].

Інші міфологічні об'єкти[ред. | ред. код]

Ряд урартських міфологічних об'єктів ніколи не згадується в клинописних текстах, однак широко представлений в зображеннях на предметах матеріальної культури. До їх числа відносяться зображення дерева життя, змія, грифонів і крилатого диску. Подібність самих цих об'єктів і способів їх зображення з аналогічними міфологічними об'єктами сусідніх держав, особливо за Ассирії, дозволяють говорити про поширеність відповідних культів в Урарту і про ймовірну схожість ритуалів[24].

Мотиви дерева життя та змія[ред. | ред. код]

Зображення дерева життя та змія на шоломі урартського царя Сардурі II
Шолом виявлено при розкопках міста Тейшебаїні на пагорбі Кармір-Блур. Зберігається в Історичному музеї Вірменії в Єреван
Фронтальне промальовування зображення на шоломі. Кілька зміїв праворуч і ліворуч нависають над зображеннями дерева життя. Збільшений фрагмент зображення на шоломі, що містить «Дерева життя» з крилатими божествами з усіх боків.

Дерево життя також фігурує на різноманітних урартських печатках, які були виявлені під час розкопок в районі Тушпи. Печатки містять сцени поклоніння дереву, іноді як культовий предмет при поклонінні дереву використовується глечик із водою[39]. Багато печаток містять зображення дерева життя в поєднанні з астральними символами (зірки, місяць). Крім цього дерево життя часто фігурувало в різних настінних розписах, у вигляді елементів орнаменту. Урартські сюжети зображення дерева життя дуже схожі з аналогічними ассирійським сюжетами[24].

Зображення дерева життя та змія
Зліва:Типова для урартського мистецтва стилізація дерева життя, різьблення по кості, Топрак-кале, Музей анатолійських цивілізацій. По центру: Відбиток циліндричної печатки із зображенням змія, Кармір-Блур, Історичний музей Вірменії. Справа: Фреска з зображенням поклоніння дереву життя, Алтінтепе, Музей анатолійських цивілізацій.

Грифони і янголи[ред. | ред. код]

На предметах урартської матеріальної культури збереглося безліч зображень грифонів і крилатих божеств (янголів). Вчені вважають, що поява подібних істот зокрема в урартській культурі пов'язана із процесами антропоморфізації божеств. Поступова трансформація зооморфних богів кам'яної доби в антропоморфні божества зберегла ряд проміжних стадій, які, зокрема, представлені літаючими грифонами і янголами, а також частим зображенням богів урартського пантеону із зооморфними рисами (наприклад, з крилами) або з твариною-символом[29].

Зображення крилатих божеств
Промальовування грифона із урартського поясу, Кармір-Блур, Історичний музей Вірменії Крилаті божества, різьблення по кості, Топрак-кале, Музей анатолійських цивілізацій. Крилате божество, що прикрашало урартський трон, бронза, Топрак-кале, Ермітаж.

Крилатий диск[ред. | ред. код]

В Урарту був поширений символ крилатого диска, зображення якого відомі з Месопотамії, Стародавнього Єгипту та Хетського царства. В Урарту крилатий диск звичайно був символом бога сонця Шівіні, однак зустрічаються й інші міфологічні мотиви. Зображення крилатого диска в Урарту зазвичай виконувалося дещо стилізовано і не містило таких докладних деталей, які містили зображення Месопотамії та Стародавнього Єгипту. Урартські зображення самого крилатого диска найближче до хетських, а мотив його використання звичайно типово ассирійський[29].

Зображення крилатого диска
Промальовування бога Шівіні з урартського поясу, Кармір-Блур, Історичний музей Вірменії Кришка кам'яної скриньки, Кармір-Блур, музей «Еребуні». Крилатий диск поєднується з мотивом поклоніння дереву життя. Срібний медальйон періоду занепаду Урарту, Кармір-Блур, Історичний музей Вірменії

Богослужіння[ред. | ред. код]

Основним ритуалом богослужіння в Урарту було жертвоприношення. Ритуали богослужіння проходили як на відкритому повітрі, так і всередині відповідних храмів. Згідно з каноном, виробленим під час правління царя Ішпуїні, у жертву богам приносили биків, корів та овець, обсяг жертвопринесення варіювався залежно від значущості божества: від однієї вівці богині Барц до 17 биків і 34 овець верховному богу Халді. У столиці Урарту, Тушпі, на Ванській скелі був обладнаний спеціальний майданчик для великих жертвоприношень, забезпечений канавками для відводу крові, принесених у жертву тварин[40]. Аналогічні майданчики із канавками були виявлені і в інших урартських фортецях[41]. Включення в Урарту нових областей на заході і на сході при царях Аргішті I, Сардурі II, Аргішті II та Русі II урізноманітнило національний склад Урарту і релігійні практики, що використовувалися.[42]. За часів правління Руси II вчені в різних урартських фортецях зафіксували різноманітні практики жертвоприношень, відмінні від канону Ішпуїні. У жертву часто приносили дуже молодих тварин, 1-3-денного віку, причому такі жертвопринесення відбувалися в храмових приміщеннях. Наприклад, при розкопках на Кармір-Блурі в одній із кімнат було виявлено понад 4000 перепалених останків тварин, серед яких експертиза встановила наявність новонароджених особин[43][44] . При розкопках на Топрак-кале, столиці Урарту при Русі II, німецька експедиція виявила жертовника, де крім кісток тварин знаходилися останки людей, принесених в жертву[45]. При розкопках Басти, урартської фортеці Руси II, також були виявлені сліди людських жертвоприношень[35][46], а при розкопках ще однієї фортеці періоду Руси II , Аянісі, був виявлений урартський клинописний документ, що описує процедуру жертвопринесення хлопчика для бога Халді[8].

Богослужіння в Урарту
Майданчик в Тушпі, на Ванській скелі де відбувалися жертвоприношення Відновлена стіна храму бога Халді з фресками і елементами перистилю, Еребуні Жертовний вівтар із храму бога Халді в Русахінілі, Археологічний музей Стамбула

Храми Урарту[ред. | ред. код]

Більшість урартських храмів були невеликого розміру. Основну частину їх оздоблення складали різні предмети зброї, часто виконані із декоративною метою і непридатні для битви. Серед таких предметів були щити, шоломи, сагайдаки для стріл, списи, виготовлені з міді, бронзи і дорогоцінних металів[47]. Наприкінці VIII століття до н. е.. бронзова зброя фактично застаріла і була витіснена залізною зброєю. Непридатне для битви бронзове і мідне озброєння урарти охоче жертвували до храмів, фактично перетворюючи їх на своєрідні музеї[48]. Наприклад, згідно з анналами Саргона II, його армія захопила в храмі Мусасіру понад 100 тонн міді, 25 тисяч щитів, 1,5 тисячі списів і понад 300 тисяч мечів і кинджалів, виготовлених із міді або бронзи[49]. Храм бога Халді в Мусасірі, головний храм в Урарту, виділявся з решти споруд своїми розмірами, архітектурою і оздобленням. За свідченням ассирійців, що розграбували цей храм в 714 році до н. е.., їх вразили накопичені там багатства[17]. Ассирійці викрали з Мусасіру близько 2 тонн золота і 10 тонн срібла в злитках і різних виробах[50]. Крім виробів із міді і дорогоцінних металів в Мусасір із інших областей Урарту приводили худобу для жертвоприношень, яка також частково використовувався для потреб громади храму[51].

На тій підставі, що під час розграбування Саргоном II храму в Мусасірі ассирійці не згадують захоплених залізних виробів, вчені роблять обґрунтоване припущення, що, за аналогією із іншими державами Межиріччя та Юдеї в урартські храми також заборонено було вносити залізні вироби[52].

Ритуали поховань[ред. | ред. код]

урартська похоронна урна, Кармір-Блур, музей «Еребуні»

Найпоширенішим ритуалом поховання в Урарту, ймовірно, була кремація, такий спосіб поховань поширений по території Урарту і використовувався для поховання урартських царів і урартської знаті в т. зв. царських гробницях на Ванській скелі в Тушпі. Разом із цим дослідники регулярно відзначають, що виділити якої-небудь специфічно урартської практики поховання не вдається, тому що в одних і тих же урартських поселеннях, в один і той же період практика поховань була різною. Наприклад, кремації чергувалися зі звичайними похованнями в межах одного і того ж цвинтаря[35]. Після кремації, похоронна урна також закопувалася в землю. Як похоронна урна іноді використовувався спеціальний глиняний горщик із характерним потрійним отвором, іноді просто старий зламаний глиняний посуд[53]. У поховання іноді закладали особисті речі, особливо браслети і характерні урартські широкі бронзові пояси, а також попередньо зламану зброю і іноді кінську збрую[54][55]. Таке розмаїття практики поховань свідчить про багатонаціональний склад населення Урарту і відсутність будь-які ініціативи центральної влади щодо жорсткої уніфікації такої практики[35][41].

Дослідники звернули увагу на морфологічний зв'язок між царськими гробницями на Ванській скелі й аналогічними спорудами в Єрусалимі і у фригійців. На підставі цього висловлене припущення про те, що всі ці споруди мають спільне більш раннє давньоєгипетське походження[56].

Інші відомі ритуали[ред. | ред. код]

Незважаючи на ту обставину, що урартських клинописних записів, що містять молитви, заклинання або описи ритуалів не збереглося, за непрямими ознаками вчені обґрунтовано припускають наявність в урартів ряду магічних ритуалів і формул, характерних для Стародавнього Сходу. До них, наприклад, відносяться магія числа три, потрійного повторення слова або дії, яка проступає в царських реляціях до бога Халді. Магічне значення надавалося також деяким предметам: печаткам звичайним і циліндричним, і особливо поширеним в Урарту широким бронзовим поясам, які за повір'ями володіли магічною силою захисної[32].

Важливу роль в урартських ритуалах грало виноробство. Систематично практикувалося підношення вина богам, його ритуальне розпиття. Урочистий посуд, глиняні й бронзові котли, прикрашалася символами урартських богів і використовувалися в цих ритуальних заходах. Відомо, що подібні котли використовувалися при жертвопринесеннях богу Халді і богу Шівіні[57].

Урартські ритуальні котли
Бронзові котли, прикрашені головами биків та крилатим божеством. Музей анатолійських цивілізацій, Анкара. Глиняний котел, прикрашений головами биків, Кармір-Блур, Музей «Еребуні», Єреван.

Релігійна терпимість[ред. | ред. код]

Характерною рисою урартської релігії була відносна релігійна терпимість[3]. Державна релігія, канонізована царем Ішпуїні, у міру розвитку держави і розширення її меж співіснувала з місцевими віруваннями завойованих областей. Урартські царі не тільки не перешкоджали місцевим практикам богослужіння, але навіть споруджували храми на честь місцевих богів. Наприклад, в Еребуні Аргішті I збудував храм на честь хетто-лувійського божества Іммаршіа (Іварша) для переселенців з «країни Хати»[58]. При розкопках на Кармір-Блурі були виявлені типові для неолітичної епохи ідоли, яким, ймовірно, продовжувало в урартські час поклонятися місцеве населення, що заселяло долину Арарату до урартського завоювання.

Різноманітність урартських практик поховання також свідчить про певну свободу віросповідання серед населення Урарту[59].

Елементи інших релігій в Урарту
Фундамент урартського храму божеству Іммаршіа, т. зв. «Храм Сусі[60]», побудованого в Еребуні царем Аргішті I. Кам'яні ідоли, виявлені при розкопках на Кармір-Блурі, Музей «Сардарапат» і Музей «Еребуні», Вірменія.

Спадщина урартської релігії[ред. | ред. код]

У зв'язку з тим, що культура Урарту в основному була царським атрибутом; і була в основному зосереджена лише в кількох містах, після руйнування цих міст урартська культурна спадщина була до великої міри втрачена[61]. Таким чином, культурний вплив Урарту носив обмежений характер і в основному припав на Імперію Ахеменідів (за допомогою Мідії)[17][62]. Перші писемні пам'ятки зороастризму, що з'явилися за часів Ахеменідів, використовують символіку характерну для кількох релігій регіону, зокрема для урартської. Наприклад, головним символом зороастризму став крилатий диск або Фаравахар[63]. Подальше завоювання Ахеменідами Вірменського нагір'я, колишньої території Урарту, розповсюдило окремі урартські культурні елементи серед вірмен, що проживали на цій території, що вели у той час общинно-племінний побут і займалися переважно сільським господарством[64][65]. Проте Дьяконов вважав, що. "Немає потреби говорити про те, яке значення має для радянських істориків давнини історія Урарту. Урарту — не лише найдавніша з держав, що повністю або частково перебували на нинішній території СРСР. Культура радянських народів Закавказзя ПЕРЕБУВАЄ В ПРЯМОМУ спадкоємному зв'язку із культурою Урарту, якщо під цим терміном розуміти в самому широкому сенсі культури різноплемінного населення, що брало участь у створенні Урартської держави, її зрошувальних споруд, її архітектури та мистецтва. " У результаті цих трансформацій серед вірмен в дохристиянський період поширився зороастризм, а окремі міфологічні сюжети і священні місця частково зберегли своє сакральне значення і в трансформованому вигляді[65][66][67]. Наприклад, урартські «ворота бога» на скелі, що розташована поряд із Русахінілі, де в період правління урартського царя Ішпуїні в процесі канонізації урартської релігії був висічений Урартський пантеон, отримало у вірмен назву з перською етимологією: «Двері Мхера» (Двері Міхрі) від (пехл. Der-i Mihr‎) . Власне сам вірменський міфологічний герой Міхрі етимологічно пов'язаний із Мітрою (від пехл. Mihr‎), а вірменська усна традиція в епосі Сасна Црер зберегла міф про те, як із тієї скелі, звідки в урартські часи чекали виходу бога Халді, періодично виходив Міхрі[68].

В науковій літературі першої половини XX століття неодноразово згадується припущення про те, що народ Халдо античних джерел (дав.-гр. καλδαῑοι) являє собою залишки урартських племен, які називають себе на честь бога Халді[69][70], проте це припущення виявилося в корені помилковим[1].[17][71][72][73]

Див. також[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Халдейська релігія

Література[ред. | ред. код]

  • Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 220-231. — 3500 прим.
  • Chahin M. The Kingdom of Armenia = The Kingdom of Armenia. — second (revised) edition. — Curzon Press, 2001. — ISBN 0-7007-1452-9.
  • Тер-Саркісянц А. Історія та культура вірменського народу від найдавніших часів до початку ХІХ століття = История и культура армянского народа с древнейших времён до начала XIX века. — Москва : Видавництво Східної літератури РАН, 2005. — С. 48-50. — 1500 прим. — ISBN 5-02-018445-4.
  • Халдейська релігія

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Zimansky PE. Ancient Ararat, A Handbook of Urartian Studies. — New York : Caravan books, 1998. — С. 86. — ISBN 0-88206-091-0.
  2. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 220-231. — 3500 прим.
  3. ↑ а б Chahin M. The Kingdom of Armenia = The Kingdom of Armenia. — second (revised) edition. — Curzon Press, 2001. — С. 141. — ISBN 0-7007-1452-9.
  4. ↑ Zimansky P. Ecology and Empire: The Structure of the Urartian State. — Chicago : The Oriental Institute of the University of Chicago, 1985. — (Studies in ancient oriental civilizations) — ISBN 0-918986-41-9.
  5. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 221, 224-225. — 3500 прим.
  6. ↑ а б Mirjo Salvini. The historical background of the Urartian monument of Meher Kapisi // Anatolian Iron Ages 3; The proceedings of the Third Anatolian Iron Ages Colloquium held at Van, 6-12 1990. — Ankara : British Institue of Archaeology in Ankara, 1994. — Вип. 16. — С. 205-210. — ISBN 1-898249-05-9.
  7. ↑ Марр Н. Я., Орбелі І. А. Археологічна експедиція 1916 року в Ван. — Петроград, 1922.
  8. ↑ а б Mirjo Salvini. The Inscriptions of Ayanis. Cuneiform and Hieroglyphic // Ayanis I. Ten Years 'Excavations at Rusaḫinili Eiduru-kai, 1989-1998. — Roma : CNR Istituto per GLI Studi Micenei ed Egeo-Anatolici, 2001. — С. 257-320. — ISBN 88-87345-04-X.
  9. ↑ а б в Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 220. — 3500 прим.
  10. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 228-231. — 3500 прим.
  11. ↑ Zimansky PE. Ancient Ararat, A Handbook of Urartian Studies. — New York : Caravan books, 1998. — С. 86-87. — ISBN 0-88206-091-0.
  12. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 231. — 3500 прим.
  13. ↑ Дьяконов И. М. Мови стародавньої Передньої Азії. — Москва : Наука, 1967. — С. 133. — 2100 прим.
  14. ↑ а б Мелікішвілі Г. А. Мусасір і питання про найдавніші осередки урартських племен // Вісник стародавньої історії. — Москва, 1948. — № 2. — С. 37-48.
  15. ↑ Salvini Mirjo. Geschichte und Kultur der Urartäer. — Darmstadt, 1995.
  16. ↑ Stone EC, Zimansky P. The Urartian Transformation in the Outer Town of Ayanis // Archaeology in the Borderlands. Investigations in Caucasia and beyound. — Los Angeles : University of California Press, 2003. — ISBN 1931745013.
  17. ↑ а б в г д е ж Barnett R.D. Urartu / Edwards I.E.S., Gadd C.J., Hammond N.G.L., Boardman J. — Cambridge Ancient history. — London : Cambridge University Press, 1982. — Т. 3, part 1. — С. 314—371. — ISBN 0-521-22496-9.
  18. ↑ История древнего мира / Под редакцией И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой. — Изд. 3-е, испр. и доп. — М. : Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1989. — Т. 1. Ранняя древность. — 470 с. — 50 000 екз. — ISBN 5-02-016782-7. (рос.)
  19. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 62, 221. — 3500 прим.
  20. ↑ Salvini M. Una Stele di Rusa III Erimenahi dalla zona di Van // Studi micenei ed egeo-anatolici. — 2002. — С. 115-144.
  21. ↑ а б в г Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 220-221. — 3500 прим.
  22. ↑ Піотровський Б. ; Б. урартська міфологія // Міфи народів світу. — Москва : Радянська енциклопедія, 1982. — С. 549-550.
  23. ↑ а б в г Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 224. — 3500 прим.
  24. ↑ а б в г д е ж и Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 228. — 3500 прим.
  25. ↑ Мелікішвілі Г. А. До інтерпретації урартських написів Мхер-Капусі // Повідомлення Академії наук ГрузССР. — Тбілісі : Видавництво Академії наук ГрузССР, 1953. — Вип. XIV.
  26. ↑ Відповідно до списку на «двері Мхера»
  27. ↑ Для божеств жіночої статі — корів.
  28. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 225. — 3500 прим.
  29. ↑ а б в Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 226. — 3500 прим.
  30. ↑ Мелікишвілі Г.О. Урартские клинообразные надписи. — Москва : Издательство АН СССР, 1960.
  31. ↑ VI стовпець Хорхорського літопису Аргішті I, висічений на Ванській скелі. Переклад Г. А. Мелікішвілі, зі збірки: Мелікишвілі Г.О. Урартские клинообразные надписи. — Москва : Издательство АН СССР, 1960.
  32. ↑ а б Redgate A.E. The Armenians. — Oxford : Blackwell, 1998. — С. 47. — ISBN 0-631-14372-6.
  33. ↑ Lehmann-Haupt C.F. Armenien, einst und jetzt. — Berlin : B. Behr, 1910—1931. — С. II.
  34. ↑ Дьяконов И. М., Старостін С. А. хуррито-урартські і східно-кавказькі мови. — Наука, 1988.
  35. ↑ а б в г Burney Charles. Urartian Funerary Customs // The Archaeology of Death in the Ancient Near East (Oxbow Monographs in Archaeology). — Oxbow Books, 1995. — Вип. 51. — С. 205-208. — ISBN 0-946897-93-X.
  36. ↑ а б в Мелікішвілі Г . А. Наїрі-Урарту. — Тбілісі : Видавництво Академії наук Грузинської РСР, 1954. — 446 с. — 1000 прим.
  37. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 58. — 3500 прим.
  38. ↑ Капанцян Г. Про урартське божество Шебіту. — Єреван : Видавництво АН Вірменської РСР, 1947. — 16 с. — 1000 прим.
  39. ↑ Lehmann-Haupt C.F. Armenien, einst und jetzt. — Berlin : B. Behr, 1910—1931. — С. II.
  40. ↑ Oktay Belli. Van, The Capital of Urartu, Eastern Anatolia. — Istambul : Net Yaginlar A.Ş, 1989. — С. 48. — ISBN 975-479-093-0.
  41. ↑ а б Zimansky PE. Ancient Ararat, A Handbook of Urartian Studies. — New York : Caravan books, 1998. — С. 89. — ISBN 0-88206-091-0.
  42. ↑ Zimansky PE. Ancient Ararat, A Handbook of Urartian Studies. — New York : Caravan books, 1998. — С. 89 -- 90. — ISBN 0-88206-091-0.
  43. ↑ Redgate A.E. The Armenians. — Oxford : Blackwell, 1998. — С. 45-47. — ISBN 0-631-14372-6.
  44. ↑ Піотровський Б. Б. Кармір-Блур II. Результати розкопок 1949-1950. — Єреван : Видавництво АН Вірменської РСР, 1952. — С. 23. — 2000 прим.
  45. ↑ Lehmann-Haupt C.F. Armenien, einst und jetzt. — Berlin : B. Behr, 1910—1931. — С. II.
  46. ↑ Krauss R. Tierknochenfunde aus Bastam in Nordwest-Azerbaidjan/Iran (Fundmaterial der Grabungen 1970 und 1972 ). — Munich, 1975. — 205 с.
  47. ↑ Тер-Саркісянц А. Історія та культура вірменського народу від найдавніших часів до початку ХІХ століття = История и культура армянского народа с древнейших времён до начала XIX века. — Москва : Видавництво Східної літератури РАН, 2005. — С. 50. — 1500 прим. — ISBN 5-02-018445-4.
  48. ↑ История древнего мира. — Т. 2. Расцвет древних обществ. — С. 50. (рос.)
  49. ↑ Дьяконов И. М. Ассиро-Вавилонские источники по истории Урарту // Вестник древней истории. — Москва, 1951. — Вып. 2–4}
  50. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 161. — 3500 прим.
  51. ↑ Арутюнян Н. В. Землеробство і скотарство Урарту. — Єреван : Видавництво АН Вірменської СРСР, 1964. — С. 154.
  52. ↑ Редер Д. Г. Роль Муцацірского храму в економіці Урарту та Ассирії в VIII ст. до н. е.. // Вісник стародавньої історії. — Москва, 1987. — № 1. — С. 147-158.
  53. ↑ Zafer Derin. The Urartian cremation jars in Van and Elaziğ museums // Anatolian Iron Ages 3; The proceedings of the Third Anatolian Iron Ages Colloquium held at Van, 6-12 1990. — Ankara : British Institue of Archaeology in Ankara, 1994. — Вип. 16. — С. 49-62. — ISBN 1-898249-05-9.
  54. ↑ Мартиросян А. А., Мнацаканян А. О. Урартський колумбарій Нор-Ареша. — Єреван : Видавництво АН Вірменської РСР, 1958. — Вип. 10. — С. 63-84.
  55. ↑ Redgate A.E. The Armenians. — Oxford : Blackwell, 1998. — С. 45. — ISBN 0-631-14372-6.
  56. ↑ David Ussishkin. The Rock-cut Tombs at Van and Monumental Tombs in the Near East // Anatolian Iron Ages 3; The proceedings of the Third Anatolian Iron Ages Colloquium Held at Van, 6-12 1990. — Ankara : British Institue of Archaeology in Ankara, 1994. — Вип. 16. — С. 253-264. — ISBN 1-898249-05-9.
  57. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 174-176. — 3500 прим.
  58. ↑ Мелікішвілі Г. А. До питання про хетто-цупаннійських переселенців у Урарту // Вісник стародавньої історії. — Москва, 1958. — № 2.
  59. ↑ Zimansky PE. Ancient Ararat, A Handbook of Urartian Studies. — New York : Caravan books, 1998. — С. 87-89. — ISBN 0-88206-091-0.
  60. ↑ Насправді „susi-“ — урартський детермінатів, що означає „храм“, однак ця обставина ще не була відома в ченим в початковий період розкопок в Еребуні, і за даним храмом богу Іммаршіа у всій подальшій літературі збереглася умовна назва „Сусі“.
  61. ↑ Zimansky PE. The Kingdom of Urartu in Eastern Anatolia // Civilizations of the Ancient Near East. — New York : Scribner, 1995. — С. 1135-1146. — ISBN 0684192799.
  62. ↑ Тер-Саркісянц А. Історія та культура вірменського народу від найдавніших часів до початку ХІХ століття = История и культура армянского народа с древнейших времён до начала XIX века. — Москва : Видавництво Східної літератури РАН, 2005. — С. 52. — 1500 прим. — ISBN 5-02-018445-4.
  63. ↑ Religions of the ancient world / Johnston SI. — Cambridge , Mass : Harvard University Press, 2004. — С. 612. — ISBN 0674015177.
  64. ↑ Burney CA, Lang DM. The Peoples of the Hills, Ancient Ararat and Caucaus. — New York - Washington : Praeger Publishers, 1972. — С. 182, 188. — ISBN 0297004956.
  65. ↑ а б Garsoïan N. The Emergence of Armenia // The Armenian People from Ancient to Modern Times. — New York : St. Martin's Press, 2004. — С. 37-62. — ISBN 1403964211.
  66. ↑ Russell J. The Formation of the Armenian Nation // The Armenian People from Ancient to Modern Times. — New York : St. Martin's Press, 2004. — С. 19-36. — ISBN 1403964211.
  67. ↑ Redgate A.E. The Armenians. — Oxford : Blackwell, 1998. — С. 61. — ISBN 0-631-14372-6.
  68. ↑ Арутюнян С. Б. Міхрі // Міфи народів світу. — Москва : Радянська енциклопедія, 1982. — С. 160.
  69. ↑ Lehmann-Haupt C.F. Armenien, einst und jetzt. — Berlin : B. Behr, 1910—1931.
  70. ↑ König FW. Handbuch der chaldischen Inschriften. — Graz : E. Weidner, 1955. — 275 с.
  71. ↑ Friedrich, Johannes. titleinfo/93315 Chalder oder Urartäer? // Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft. — 1936. — Вип. 90. — С. 60-82.
  72. ↑ Мещанінов И. И. Давньованський бог Халд-Халдін // Східні записки. — 1927.
  73. ↑ Пиотровский Б.Б. Ванское царство (Урарту) / Орбели И.А. — Москва : Издательство Восточной литературы. — С. 117-119. — 3500 прим.


 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Халдейська_релігія&oldid=40475455