Хаміда Джандубі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хаміда Джандубі
Народився 22 вересня 1949(1949-09-22)
Туніс, Французький протекторат у Тунісі
Помер 10 вересня 1977(1977-09-10) (27 років)
Марсель
·гільйотина
Громадянство
(підданство)
Flag of Tunisia (1959–1999).svg Туніс
Діяльність Сутенер

Хаміда Джандубі (араб. حميدة جندوبي‎; бл. 1949 — 10 вересня 1977) — остання людина в Європі, страчена на гільйотині у Франції, в марсельській в'язниці «Бометт»[1]. Джандубі був туніським іммігрантом, засудженим за тортури і вбивство 21-річної Елізабет Буську, його знайомої, в Марселі. Марсель Шевальє був головним катом[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Тунісі приблизно в 1949 році. У 1968 році став жити в Марселі і почав працювати в продуктовому магазині. Він влаштувався на роботу як ландшафтний дизайнер, але в 1971 році на робочому місці сталася пригода, в результаті якої він втратив дві третини ноги.

У 1973 році 21-річна Елізабет Буську, яку він зустрів в лікарні, коли відновлювався після ампутації, подала на нього заяву в поліцію, стверджуючи, що він намагався змусити її займатися проституцією. Навесні 1973 року Джандубі був заарештований, але незабаром звільнений з під варти й увійшов у довіру до двох інших дівчат, а потім змусив їх «працювати» на нього. Ідея помститися своїй обвинувачці не покидала його розум. У липні 1974 він викрав Буську і притягнув її до себе додому, де, на очах у переляканих дівчаток, він її побив, після чого припік її груди і генітальну зону запаленою сигаретою. Буську вижила, тому Джандубі на своєму автомобілі вивіз її на околицю Марселя, а там задушив.

Після повернення Джандубі попередив дівчат, щоб вони нічого не говорили. Тіло Буську було виявлено в сараї хлопчиком 7 липня 1974 року. Через місяць Джандубі викрав ще одну дівчину, але та змогла втекти і повідомити про нього в поліцію.

Суд[ред. | ред. код]

Після тривалого попереднього судового розгляду Джандубі постав перед судом в Екс-ан-Провансі за звинуваченням у катуваннях, вбивствах, зґвалтуваннях і навмисному насильстві 24 лютого 1977 року. Доводи захисту будувалися головним чином на наслідках ампутації ноги шестирічної давності: адвокат стверджував, що воно довело його до пароксизму в зловживанні алкоголем і насильством, зробивши з нього іншу людину. 25 лютого він був засуджений до смертної кари.

Смертна кара[ред. | ред. код]

Апеляція була відхилена 9 червня, і рано вранці 10 вересня 1977 року Джандубі поінформували, що він буде страчений на гільйотині, як і Крістіан Рануччо (страчений 28 липня 1976 року) і Жером Каррен (страчений 23 червня 1977 р.). Він, як і ці вбивці дітей, не отримав «президентської відстрочки» від Валері Жискар д'Естена. Незабаром о 4:40 ранку він був страчений.

Хоча Джандубі був останнім страченим, він не був останнім засудженим[3]. Але страта більше не застосовувалася, тому що в 1981 році до влади прийшов Франсуа Міттеран скасувавши її[1].

У масовій культурі[ред. | ред. код]

Історія життя Хаміда Джандубі описана в книзі «When the Guillotine Fell» канадського автора Джеремі Мерсера[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Il y a 30 ans, avait lieu la dernière exécution. Le Nouvel Observateur. 10 September 2007.  (Фр.)
  2. Les deux derniers bourreaux français toujours vivants. El Informador internacional. 10 September 2007. Архів оригіналу за 26 березень 2011. Процитовано 12 квітень 2018.  (Фр.)
  3. La dernière exécution capitale date de 30 ans. Radio France internationale. 10 September 2007.  (Фр.)
  4. Mercer, Jeremy (2008). When the Guillotine Fell. Saint Martin's Press. ISBN 0312357915. 

Посилання[ред. | ред. код]