Ханой

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ханой
Hà Nội
Герб Прапор
Герб Ханоя Прапор Ханоя
Собор святого Йосифа в Ханої
Собор святого Йосифа в Ханої
Розташування міста Ханой
Основні дані
21°02′ пн. ш. 105°51′ сх. д. / 21.033° пн. ш. 105.850° сх. д. / 21.033; 105.850Координати: 21°02′ пн. ш. 105°51′ сх. д. / 21.033° пн. ш. 105.850° сх. д. / 21.033; 105.850
Країна В'єтнам
Засновано 1010
Населення 3 083 800 (2004)
Агломерація 7 087 700 (2014)[1]
Площа 3 324,5 км²
Густота населення 2 132 осіб/км²
Поштові індекси 100000
Телефонний код  242, 243, 244, 245, 246, 247 і 248
Часовий пояс Indochina Time[d] і UTC+7
Номери автомобілів VN
Висота НРМ 16 і 10 м
Водойми Хонгха
Назва мешканців англ. Hanoians
Міста-побратими Джакарта
Анкара
Бангкок
Budapest XVI. District[d]
Пекін
Варшава
Вікторія
Префектура Фукуока
Ангулем
Сеул
Монреаль
Астана
Палермо
Міська влада
Веб-сторінка hanoi.gov.vn
Мер міста Nguyễn Đức Chung[d]

Ханой у Вікісховищі?
Пагода на одному стовпі
Пагода Чанкуок

Ханой (в'єт. Hà Nội, Аудіо [hàː nôjˀ]опис файлу) — столиця В'єтнаму, другий за значенням промисловий центр країни (після Хошиміна).

Місто розташоване у північному В'єтнамі на західному березі річки Хонгха (Червоної), за 140 км від Тонкінської затоки Південно-Китайського моря. Географічні координати 21°02′ сх. ш. 105°51' зх. д.

Має статус міста центрального підпорядкування з правами провінції.

Історія[ред. | ред. код]

Історія міста починається з 1010 року, коли імператор Лі Тхай То, перший правитель в'єтнамської династії Лі (1009—1225), наказав звести місто на околицях фортеці Дайла і перенести сюди столицю держави Дайв'єт. Нове місто отримало назву «Тханглонг» (в'єтн. Thăng Long, 昇龍 — «Злітаючий дракон»). Тханг Лонг залишався головною столицею В'єтнаму до 1802 року, коли остання в'єтнамська династія, Нгуєн (1802—1945), перенесла столицю на південь в Хюе. Місто часом перейменовували, одна з назв міста, Дон Кінх, яку мало місто за часів пізньої династії Ле (1428—1787), пізніше була змінена європейцями на Тонкін. Під час французького колоніального панування (1883—1945) назва Тонкін використовувалася для позначення всього регіону. Назва «Ханой» (Hà Nội — «Між двох річок») стала використовуватися з 1831 року за наказом імператора Мінь Манга.

Під французьким управлінням Ханой знову стає важливим адміністративним центром. 1902 року він стає столицею Французького Індокитаю. Це сталося значною мірою через близькість Тонкина до Південного Китаю, де французи прагнули розширити свій вплив і через мінеральні ресурси Тонкина. Ханой залишився адміністративним центром і під час японської окупації (1940-45).

У серпні 1945 року, після японської капітуляції, В'єтмінь під керівництвом Хо Ши Міна захопив владу в Ханої, і місто було оголошене столицею Демократичної Республіки В'єтнам. Однак французи знову захопили місто 1946 року у ході Першої індокитайської війни і Ханой залишався під їх контролем до поразки під Дьєнб'єнфу 7 травня 1954 року. Незабаром після цього Ханой став столицею Демократичної Республіки В'єтнам (Північний В'єтнам).

Під час війни у ​​В'єтнамі бомбардування Ханоя авіацією Сполучених Штатів у 1965, 1968 і 1972 роках завдало величезних збитків. Після краху Південного В'єтнаму 30 квітня 1975 року Північний В'єтнам поширив свій контроль на всю територію В'єтнаму. 2 липня 1976 року була створена Соціалістична Республіка В'єтнам, і Ханой став її столицею.

Ханой — великий промисловий центр (машинобудівна, хімічна, легка промисловості). У 1961-1962 генеральний план Ханоя розроблявся під керівництвом українського радянського архітектора Ігоря Алферова.

За повідомленням американського журналу для мандрівників Travel & Leisure, у 2006 році Ханой увійшов до списку десяти найпривабливіших для іноземних туристів міст Азії.

У жовтні 2010 року офіційно святкувалося 1000-річчя заснування міста[2]. На честь цієї події була створена керамічна мозаїка довжиною 6,5 кілометрів.

Загальний опис[ред. | ред. код]

Столиця В'єтнаму розташована в центральній частині дельти річки Хонгха. Площа міста становить 3 324,5 км².

Ханой має правильне планування, яке склалося в кінці XIX і першій половині XX століття. Центральна площа міста — Бадінь, тут 2 вересня 1945 року було проголошено незалежність країни. На площі розташовані Мавзолей Хо Ші Міна, будівля Національних зборів В'єтнаму та президентський палац.

У місті багато зелених насаджень і мальовничих озер, найбільшим з яких є озеро Тей (Західне озеро), колишня стариця річки Хонгха (друге за величиною озеро країни). Широко відоме озеро Хоанкієм у центрі міста, яке має й іншу назву — «Озеро повернутого меча».

У Ханої більше 400 храмів і пагод, які надають місту особливий колорит. Найбільш відомою є «Пагода на одному стовпі», яка у вигляді стилізованого лотосу піднімається з вод маленького ставка.

У колоніальний період місто переважно забудовувалося двох-трьохповерховими будинками під черепичним дахом.

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Станом на 2007 рік, Ханой поділений на дев'ять внутрішніх районів (Бадінь — політичний центр, Каузей — на ім'я важливого моста, Донгда, Хоанкієм — старий центр міста з однойменним озером, Хайбачинг, Хоангмай, Лонгбієн, Тейхо, Тханьсуан) і п'ять зовнішніх районів (Донгань, Зялам, Тилієм, Тханьчи, Шокшон).

Населення[ред. | ред. код]

Населення — 6 451 909 осіб, серед них 6 370 244 (98,73 %) в'єтнамці, 49 339 (0,76 %) мионги, 14 551 (0,23 %) тай, 17 775 (0,28 %) інші (2009, перепис)[3].

Населення Ханою швидко зростає (приблизно на 3,5% щорічно), тому що місто є не тільки столицею країни, а й найбільшим економічним центром Північного В'єтнаму. Швидке збільшення чисельності населення створює додатковий тиск на інфраструктуру міста.

Освіта[ред. | ред. код]

Національний університет В'єтнаму

Ханой — найбільший освітній центр у В'єтнамі. За оцінками, 62 % вчених країни живуть і працюють у Ханої[4] Найбільші вищі навчальні заклади:

  • Ханойський медичний університет, заснований 1902 року як Індокитайський медичний коледж;
  • Національний університет В'єтнаму, заснований 1904 року як Індокитайський університет;
  • Ханойський університет образотворчого мистецтва, заснований 1925 року як Школа образотворчого мистецтва Індокитаю;
  • Університет мов та міжнародних досліджень, заснований 1955 року, один з провідних університетів Південно-Східної Азії цього напрямку;
  • Ханойський технологічний університет, заснований 1956 року;
  • Університет транспорту та зв'язку;
  • Ханойська школа сільського господарства.

Культура[ред. | ред. код]

Музеї[ред. | ред. код]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Вежа Черепахи та озеро Хоанкієм вночі

Транспорт[ред. | ред. код]

Міжнародний аеропорт Нойбай знаходиться за 45 кілометрів від центру міста. Новий міжнародний термінал (T2), спроектований та побудований японськими підрядниками, відкрився у січні 2015 року, одночасно відкрито нову трасу та новий міст, що сполучає аеропорт з центром столиці.

Ханой також є важливим залізничним вузлом на півночі країни. Головна залізнична лінія довжиною 1726 км, що з'єднує Ханой і Хошимін, будувалася під час французького колоніального правління з 1899 по 1936 рік. Експрес долає цю відстань за 33 години[5]. Станом на 2005 рік в мережі в'єтнамських залізниць налічувалося 278 станцій, з яких 191 — на лінії Північ-Південь.

У Ханої будуються 2 лінії метрополітену. Очікується, що перша з них буде введена в експлуатацію 2 вересня 2018 року, друга — 2021 року.

Ханой, що розкинувся на правому березі річки Хонгха, є також великим річковим портом.

Основним видом транспорту столиці є мопеди, автобуси і таксі. В останні десятиліття мопеди потіснили велосипеди як основний засіб пересування[6]. Неухильно зростає кількість особистих автомобілів, що є новою транспортною проблемою для міста.

Спорт[ред. | ред. код]

Національний стадіон «Мідінь»

У Ханої побудовано кілька великих спортивних арен. 2003 року в південній частині міста став до ладу Національний стадіон «Мідінь» на 40 тисяч місць[7], який став домашньою ареною Національної збірної В'єтнаму з футболу. Того ж року стадіон став місцем проведення Ігор Південно-Східної Азії 2003, тут відбулися церемонії відкриття та закриття, футбольні матчі та змагання з легкої атлетики. 2008 року на цьому стадіоні національна команда В'єтнаму зайняла перше місце на чемпіонаті Південно-Східної Азії з футболу.

Інші великі спортивні арени міста: Національний спортивний центр, стадіон «Хангдай» (22 500 місць), Кінний центр, Палац спорту Кван-Нгуа, Спортивний комплекс з водних видів спорту, легкоатлетичний манеж «Мідінь» (всього більше 20 об'єктів). 2003 року в Ханої також проводилися Треті Азійські ігри в приміщенні.

У місті базується футбольний клуб «Ханой T&T», який виступає в В-Лізі.

Клімат[ред. | ред. код]

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується вологим субтропічним кліматом (Cwa за класифікацією кліматів Кеппена). Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 30 °C (84 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою 16.7 °С (62.0 °F).[8]

Клімат Ханоя
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 32 32 35 36 40 39 37 37 38 33 32 31 40
Середній максимум, °C 18 19 22 26 30 32 32 31 31 27 24 21 26
Середня температура, °C 16 17 20 24 27 29 30 29 28 25 21 18 24
Середній мінімум, °C 14 15 18 21 25 26 26 26 25 22 18 15 21
Абсолютний мінімум, °C 6 6 6 11 17 17 22 20 20 12 10 6 6
Норма опадів, мм 18.6 26.2 43.8 90.1 188.5 239.9 288.2 318.0 265.4 130.7 43.4 23.4 1676.2
Вологість повітря, % 78 82 83 83 77 78 79 82 79 75 74 75 78.8
Джерело: Weatherbase


Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • «Зарубежная Азия. Юго-Восточная Азия» (серия «Страны и народы» в 20 томах), Москва, «Мысль», 1979, стр. 67-68 (рос.)