Харакена
| |||||||||||||||||||
Харакена (грец. Χαρακηνή) — стародавнє царство в Південному Межиріччі, на березі Перської затоки, одна з перших арабських держав. Харакена була васалом по відношенню до Парфянської імперії. Столицею держави була Спасіну Харакс — великий центр торгівлі з Південною Аравією й Індією[1]. Царство було утворено близько 130 року до н. е. та проіснувало до завоювання регіону Сасанідами 222 року н. е. Відомостей з історії Харакени наразі збереглось вкрай мало.
Назва «Харакена» походить від назви столиці царства, Спасіну Харакс. Царство також було відоме під давнішою назвою регіону «Месена» (Мешан), яка має перське походження і означає «земля буйволів» або «земля овець»[2].
У ханьських джерелах згадується завойована парфянами земля під назвою Тяочжі (кит.: 條枝), яка розташовувалося на західному морі. Багато що вказує на те, що Тяочжі стосується Харакени, оскільки вона мала прямий доступ до Перської затоки, але це е достеменно.
Спочатку регіон став частиною сатрапії Вавилонія в Державі Селевкідів[3]. Цар Антіох III розділив Вавилонію, виокремився сатрапія Ерітрейського моря, що стала основою майбутнього царства.
У 166 році до н. е. цар Антіох IV Епіфан призначив Гіспасіна єпархом (намісником) Антіохії та сатрапом Еритрейського моря[4]. У цей період Антіохія недовго процвітала, до раптової смерті Антіоха IV у 163 році до н. е., яка послабила владу Селевкідів по всій імперії. З ослабленням останніх багато політичних утворень в імперії оголосили про незалежність, як сусідня Елімаїда. Гіспаосін, хоча тепер був більш-менш незалежним правителем, залишався вірним підданим Селевкідів. Можливо це було пов'язане з тим, щоб уникнути переривання вигідної торгівлі між Антіохією та Селевкією[5]. Селевкіди зазнали важких поразок від Парфянської імперії. У 148/147 році до н.е. парфянський цар Мітрідат I завоював Мідію та Атропатену, а до 141 року до н.е. — Вавилонію[6][7].
Загроза та близькість парфян змусили Гіспасіна оголосити незалежність мід 129 і 127 роками до н.е.. Втім у 124 році до н.е. визнав зверхність Парфії, а натомість його було визнано залежним царем Харакени[8]. Держава загалом залишалася напівавтономним царством під падіння Парфянської імперії. Після смерті Гіспаосіна його вдова Талассія спробувала посадити на трон їхнього сина, але з клинописних джерел, що зафіксували цей епізод, неясно, чи досягла вона успіху. Ім'я сина невідоме. Наступний цар, відомий на ім'я, - це Аподак.
Наприкінці I століття відбулася 30-річна перерва — з карбуванні монет з 73/74 по 101/102 рік. Оскільки додаткових джерел бракує, можна лише здогадуватися про значення цього. Це може свідчити про те, що Хараценою безпосередньо правив парфянський цар Пакор II. Проте також можливо, що правителям Харакени просто заборонили карбувати монети в цей період.
У 115 році римський імператор Траян завоював Месопотамію під час своєї парфянської кампанії. Він також досяг Харакени, царя якої Аттамбел VII визнав зверхність Риму. Влада останнього зберігалася до 117 року, коли новий імператор Адріан вирішив відмовитися від територіальних завоювань Траяна. Харакена невдовзі знову визнала зверхність Парфії[9]. Близько 130 року царя Мередата було повалено парфянськими військами.
У 221 році Ардашир V, цар Персії, очолив повстання проти парфян, заснувавши Сасанійську імперію. Згідно з пізнішими арабськими історіями, він переміг війська харакенів, убивши її царя Абінергу III, перебудував столицю Харакс та перейменував його на Астарабад-Ардашир[10].
Розташовувався у південній Вавилонії. Її кордонами були Аравійська пустеля на заході, Халдейські болота на півночі та Перська затока на півдні. На сході Харакена межувала з Елімаїдою.
До складу Харакени входили острови Файлака та Бахрейн[11]. Цар Мередат називає себе «царем оманів». Останні згадуються епізодично античними письменниками. За Плінієм це арабське плем'я мешкало між Петрою та Хараксом. На думку деяких вчених, вони певний період були частиною Харакени. Тож, схоже, що царство простягалося на південь від Перської затоки[12].
Поряд з Хараксом, іншими важливими містами були Форат-на-Тигрі), Апологос і Тередон[13]. Форат займав площу бл. 1,8 × 1,3 км, що робило його значним містом. Він розташовувався трохи південніше від Спасіну Харакс. На північному кордоні знаходилося місто Апамея. Пліній згадує Барбацію та Думату, але вони засвідчені лише в його працях, і про них більше нічого не відомо.
Столиця Харакени, Александрія-на-Тигрі, була у 324 році до н.е. заснована царем Александром Македонським з наміром використовувати місто як провідний торговий порт для своєї східної столиці Вавилона[14]. Стояло на Шатт-ель-Араб (за 50 км на північ від сучасної Басри). Місто так і не виправдало своїх сподівань і було зруйноване в середині III століття до н.е. повенями. Бл. 166 року до н.е його було перейменовано на Антіохію на честь селевкідськогоц аря Антіоха IV. У давнину воно було відоме своєю розгалуженою системою гребель, яка також дала назву місту. 127 року до н.е. отримала назву Спасіну Харакс, що означає «Палісад Гіспаосіни». Земляні стіни досі стоять, сягаючи висоти до 4,6 м. Бастіони все ще помітно[15].
На чолі стояв цар, що був східним деспотом. Ступінь автономії залишається невизначеним. Хоча деякі вчені вважають Харакену практично незалежною державою[16], інші вчені не знаходять жодних доказів цього.
| Ім'я | Роки правління | Коментар | Монета |
|---|---|---|---|
| Гіспаосін | бл. 127—124 до н. е. | Засновник Харакени | 
|
| Аподак | бл. 110/09-104/03 до н. е. | Відомий тільки за монетами | 
|
| Тірей I | 95/94-90/89 до н. е. | Відомий тільки за монетами | 
|
| Тірей II | 79/78-49/48 до н. е. | Помер у віці 92 років | 
|
| Артабаз | 49/48-48/47 до н. е. | Став царем у віці 86 років | |
| Аттамбел I | 47/46-25/24 до н. е. | Відомий тільки за монетами | 
|
| Феонесій I | бл. 25/24 — 20/19 до н. е. | Відомий тільки за монетами | 
|
| Аттамбел II | бл. 17/16 до н. е. — 8/9 н. е. | Відомий тільки за монетами | |
| Абінерга I | 10/11 | Згадувався Йосипом Флавієм | |
| Орабаз I | бл. 19 | Згаданий тільки в одному з написів у Пальмирі | |
| Абінерга I | 22/23 | Другий період правління | |
| Аттамбел III | бл. 37/38-44/45 | Відомий тільки за монетами | |
| Феонесій II | бл. 46/47 | Відомий тільки за монетами | |
| Феонесій III | бл. 52/53 | Відомий лише за однією знайденою монетою | |
| Аттамбел IV | 54/55-64/65 | Відомий тільки за монетами | |
| Аттамбел V | 64/65-73/74 | Відомий тільки за монетами | |
| Пакор II (парфянський цар) | бл. 80/81-101/02 | Фактично намісник часів прямого правління з Парфії | 
|
| Аттамбел VI | бл. 101/02-105/06 | Відомий тільки за монетами | |
| Феонесій IV | 110/11-112/113 | Відомий тільки за монетами | |
| Аттамбел VII | бл. 113/14-116/17 | Згадувався Діоном Кассієм | |
| Міжцарство | |||
| Мередат | бл. 130/31-150/51 | Переможений парфянським військом | 
|
| Орабаз II | бл. 150/51-165 | Відомий тільки за монетами | 
|
| Абінерга II | бл. 165—180 | Відомий тільки за монетами | |
| Аттамбел VIII | бл. 180—195 | Відомий тільки за монетами | |
| Мага (?) | бл. 195—210 | Відомий тільки за недатованими монетами | 
|
| Абінерга III (?) | бл. 210—222 | Згаданий тільки в арабських джерелах |
Сільське господарство відігравало важливу роль. Стародавні джерела неодноразово підкреслюють родючість регіону. Вино, фрукти та особливо фініки згадуються як експортні товари. Згідно з китайськими джерелами, що згадують Харакену, також вирощували рис.
Торгівля була надважливою для наповнення скарбниці царя й загального добробуту. Порти Перської затоки з'єднували Месопотамію та Рим з Індією, Південною Азією та Центральною Азією. Відомий харакенянин на ім'я Ісидор був автором трактату про парфянські торговельні шляхи «Mansiones Parthicae». Мешканці Пальміри мали постійну торговельну станцію в Хараксі і Фораті. Іншими важливими торговельними партнерами були різні міста та країни Аравії. Форат прямо згадується як місце зустрічі торговців з Петри. Багато написів згадують караванну торгівлю. Відомо про морську торгівлю з державами Індостану.
Зростання Харакени як головного гравця в торгівлі Перською затокою також може бути пов'язане з розвитком Герри. Розташоване в Перській затоці на Аравійському півострові, місто Герра кілька разів згадується як багате торгове місто з IV століття до н.е. Місто контролювало торговельні шляхи між Петрою, Єгиптом та Вавилонією, з одного боку, та південною Аравією та, можливо, Індією, з іншого. Втім, з розвитком харацен, ці шляхи було перенаправлено, і ця торгівля все частіше проходила через харакенські порти. Герра більше не згадується в стародавніх джерелах після I століття.
Торгівля з Китаєм, ймовірно, також відіграла свою роль. Харацена лежала на маршруті Шовкового шляху. Кілька китайських делегацій намагалися дістатися до Риму, але парфяни завадили їм продовжити шлях.
Торговельні товари складалися переважно з предметів розкоші зі Сходу, таких як шовк, перли, коштовні породи дерева, слонова кістка, спеції та ладан; золото, срібло, скляний посуд, корали, вино та зерно перевозилися із Заходу на Схід. Перли, що видобувалися в Перській затоці, були ще одним важливим експортним товаром.
Царі Харакени відомі переважно своїми монетами, що складаються переважно зі срібних тетрадрахм з грецькими, а пізнішими арамейськими написами. Ці монети датуються після епохи Селевкідів, що забезпечує надійну основу для хронологічної спадкоємності. Вже Гіспаосін, можливо, карбував власні монети із зображенням себе як царя ще в 140 році до н.е.
На Бахрейні були виявлені надгробки, прикрашені останками померлих. Стели зазвичай зображують чоловіка, що стоїть. Майстерність цих робіт коливається від посередніх до досить скромних. Ці надгробки дотримуються двох художніх традицій. Є фігури, створені за елліністичними зразками[17], і ті, що чітко дотримуються парфянських традицій[18]. Мистецтво значною мірою наслідувало мистецтво решти Парфянської імперії.
Імена царів Харакени показують змішання різних мов і культів — виразно простежуються вавилонські, перські, еламські, арабські та елліністичні елементи.
- ↑ Аравія у III—I століттях до н. е.
- ↑ Gnoli, Tommaso (2022). "The Parthian and Sasanian Near East (including Hatra, Edessa, and the Characene)". In Kaizer, Ted (ed.). A Companion to the Hellenistic and Roman Near East. John Wiley & Sons, p. 319
- ↑ Potts, Daniel T. (1988). Araby the blest : studies in Arabian archaeology. Copenhagen: Carsten Niebuhr Institute of Ancient Near Eastern Studies, p. 137
- ↑ Potts 1988, pp. 137–138
- ↑ Hansman, John (1991). "Characene and Charax". Encyclopaedia Iranica, Vol. V, Fasc. 4, pp. 363–365
- ↑ Curtis, Vesta Sarkhosh (2007), "The Iranian Revival in the Parthian Period", in Curtis, Vesta Sarkhosh and Sarah Stewart (ed.), The Age of the Parthians: The Ideas of Iran, vol. 2, London & New York: I.B. Tauris & Co Ltd., in association with the London Middle East Institute at SOAS and the British Museum, pp. 10–11
- ↑ Bivar, A.D.H. (1983). "The Political History of Iran Under the Arsacids". In Yarshater, Ehsan (ed.). The Cambridge History of Iran: The Seleucid, Parthian and Sasanian Periods. Vol. 3(1). Cambridge: Cambridge University Press, p. 33
- ↑ Shayegan, M. Rahim (2011). Arsacids and Sasanians: Political Ideology in Post-Hellenistic and Late Antique Persia. Cambridge University Press, p. 114
- ↑ Schuol, Monika (2000), Die Charakene: ein mesopotamisches Königreich in hellenistisch-parthischer Zeit, Stuttgart: . Steiner, p. 350
- ↑ Muhammad ibn Jarir al-Tabari, Ṭabarī I
- ↑ Pierre-Louis Gatier, Pierre Lombard, Khaled Al-Sindi (2002)ː Greek Inscriptions from Bahrain. inː Arabian Archaeology and Epigraphy, Wiley, 2002, 13 (2), pp.225
- ↑ Schuol 2000, p. 329, 353
- ↑ Schuol, Monika (2000), Die Charakene: ein mesopotamisches Königreich in hellenistisch-parthischer Zeit, Stuttgart: . Steiner, p. 282
- ↑ Hansman, John (1991). "Characene and Charax". Encyclopaedia Iranica, Vol. V, Fasc. 4, pp. 363–365
- ↑ Hansman: Charax and the Karkheh, In: Iranica Antiqua, 7 (1967), S. 36–45
- ↑ z. B. Schuol: Charakene, S. 455
- ↑ Harriet Crawford/Michael Rice (Hg.): Traces of paradise: the archaeology of Bahrain 2500B.C.-300A.D., London 2000, Nr. 360, auf S. 200
- ↑ Harriet Crawford/Michael Rice (Hg.): Traces of paradise: the archaeology of Bahrain 2500B.C.-300A.D., London 2000, Nr. 361, auf S. 201
- Sheldon A. Nodelman: A Preliminary History of Characene, In: Berytus 13 (1960), S. 83-121
- Monika Schuol: Die Charakene. Ein mesopotamisches Königreich in hellenistisch-parthischer Zeit, Stuttgart 2000, ISBN 3-515-07709-X