Харківська губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Харківська губернія
Герб
Coat of arms of Kharkov Governorate 1887.svg
Дата створення / заснування 1835
Офіційна назва рос. Харьковская губерния
Держава Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Столиця Харків
Адміністративна одиниця Малоросійське генерал-губернаторство
Українська Радянська Соціалістична Республіка
Російська імперія
Російська республіка
УНР
Кількість населення 2 919 700 осіб, 1 366 188 осіб[1], 1 646 271 осіб[2], 796 808 осіб[3], 835 501 осіб[3], 910 000 осіб[3], 980 000 осіб[3], 1 148 239 осіб[3], 1 135 100 осіб[3], 2 492 316 осіб[4], 3 415 000 осіб[5] і 3 537 997 осіб
Адміністративно-територіально поділяється на Охтирський повіт, Богодухівський повіт, Валківський повіт, Вовчанський повіт, Зміївський повіт, Ізюмський повіт, Куп'янський повіт, Лебединський повіт, Старобільський повіт, Сумський повіт, Харківський повіт
Замінений на Харківська округа
На заміну Слобідсько-Українська губернія
Час/дата припинення існування 1 серпня 1925
Площа 54 493 км² і 54 497 690 880 квадратний метр[6]
Розташування на мапі
Категорія мап на Вікісховищі d
CMNS: Харківська губернія у Вікісховищі

Координати: 50°00′00″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.000000000028° пн. ш. 36.22916666669477337° сх. д. / 50.000000000028; 36.22916666669477337

Ха́рківська губе́рнія, Слобідсько-Українська (Слобідська Українська) губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Соціалістичної Радянської Республіки.

Географічне положення і територія[ред. | ред. код]

Розміщувалася між 48° 30' і 51° північної широти та між 31° 30' і 37° 30' східної довготи. Площа території губернії — 47 836 квадратних верст або 98 865 квадратних миль.

Історія[ред. | ред. код]

До запровадження губернського правління на землях Слобідської України існувало козацьке полково-сотенне управління, яке існувало на основі царських жалуваних даних, які надали привілей слобідській старшині на управління за «черкаською (українською) обикностю (звичаєм)», а також на ряд соціальних та економічних привілеїв.

На час ліквідації автономії слобідських полків існувало 5 полків: Харківський, Охтирський, Сумський, Ізюмський та Острогозький полки.

Створення губернії[ред. | ред. код]

28 липня (7 серпня) 1765 указом імператриці Катерини II «Объ учрежденіи в Слободскихъ полкахъ приличнаго гражданскаго устройства и о пребываніи канцелярии губернской и провинціальной» було створено цивільне правління у колишніх слобідських полків — Слобідсько-Українську губернію у складі 5 провінцій: Харківської, Охтирської, Сумської, Ізюмської та Острогозької провінцій — території колишніх слобідських полків.

За новим адміністративним устроєм, який засновувася на указі Катерини II «Учреждения для управления губерниями» від 7 листопада 1775 створювалась нова адміністративна одиниця — Харківське намісництво, яка складалася з таких повітів: Харківського, Чугуївського, Вовчанського, Золочівського, Валківського, Охтирського, Краснокутського, Богодухівського, Сумського, Миропільського, Білопільського, Лебединського, Недригайлівського, Хотмижського і Ізюмського.

25 квітня 1780 р. був підписаний Указ імператриці Катерини II про створення Харківського намісництва, яке складалося з 15 повітів («Объ учрежденіи Харьковской Губерніи и о составленіи оной из 15 уездовъ»).

У 1797 адміністративній одиниці повернули колишню назву — Слобідсько-Українська губернія, в 18351925 роках — Харківська губернія. Остаточно сформувалося адміністративне ділення до 1856 року, коли до складу Харківської губернії входило 13 повітів.

У Харкові були зосереджені судова влада і військово-окружне управління для Харківської, Курської, Воронізької, Орловської, Катеринославської й Тамбовської губерній.

Харківщина у 1917—1920 роках[ред. | ред. код]

Харківська губернія у 1917 році

У результаті Лютневої революції 1917 р. в Російській імперії царську владу на місцях повалили. Влада перейшла до органів російського тимчасового уряду. В умовах демократії виникли також різноманітні політичні і громадські організації, у тому числі і українські. 7(20) листопада 1917 р. Харківщина увійшла до складу Української Народної Республіки (УНР) згідно з 3-м Універсалом УЦР.

Губернським комісаром (губернатором) Харківщини за Українська Центральна Рада УНР у листопаді-грудні 1917 року був Сергій Тимошенко· 9(22) грудня 1917 року війська Радянської Росії, з допомогою місцевих більшовиків, роззброїли військові частини УНР і захопили Харків. Під захистом російських більшовицьких військ 11-12 (24-25) грудня 1917 року в Харкові відбувся так званий Перший Всеукраїнський з'їзд Рад, який проголосив владу УНР поваленою, а Україну — УСРР у складі РСФРР. Делегатами на з'їзді були майже виключно російські більшовики, які аж ніяк не могли представляти все населення України. У січні 1918 р. російські більшовики взяли під свій контроль всю територію губернії.

Адміністративно-територіальний устрій Української Держави
   Харківська губернія

У квітні-травні 1918 року війська Німеччини і УНР, які воювали спільно проти Радянської Росії, звільнили Харківщину, і зайняли сусідні повіти Курської і Воронізької губерній Росії. За правління гетьмана Скоропадського ці землі тимчасово приєднали до Української Держави.

Губернія мала бути складеною з 22 повітів: вже існуючі 11 повітів з планованими долучити 10 повітів і 1 округу з Курської губернії: Суджанський повіт, Грайворонський повіт, Білгородський повіт, Корочанський повіт, Новооскільський повіт, Обоянський повіт; з Воронізької губернії: Валуйський повіт, Бирючинський повіт, Богучарський повіт, Острогозький повіт; з Області війська Донського Донецька округа. Список повітів, частину яких планувалося приєднати до суміжних існуючих, або новоприєднаних повітів: з Курської губернії: Курський повіт, Тимський повіт, Старооскільський повіт; з Воронезької губернії: Коротоякський повіт.

Губернським комісаром (губернатором) Харківщини за УНР у квітні-травні 1918 року був Григорій Степура· Губернськими старостами (губернаторами) Харківщини за Скоропадського були Петро Заліський і Сергій Шидловський· За УД до Харківщини були тимчасово приєднані Суджанський; Грайворонський; Білгородський; Корочанський повіти Курської губернії та Валуйський повіт Воронізької губернії.

У другій половині 1918 р. на території губернії була розквартирована Запорізька дивізія Української армії. У листопаді 1918 вона підтримала антигетьманське повстання Директорії УНР і замінила владу Скоропадського на владу УНР.

Але вже в січні 1919 р. Харківщину захопили війська РСФРР. У червні — липні 1919 р. губернію зайняли білоросійські війська Денікіна. У грудні 1919 Харківщину знову зайняли війська Радянської Росії. Місто Харків до 1934 р. стало адміністративним центром УРСР.

У 1920 році Ізюмський та Старобільський повіти приєднано до Донецької губернії[7].

Ліквідація[ред. | ред. код]

У 1922 розформований Чугуївський повіт. Зароженська, Введенська, Чугуївська з м. Чугуєвим та Печенежська волості передані Харківському повіту, Бурлуцька — Купянському, Волохово-Ярська, Лебединська та Коробченська — Змієвському, Ново-Бурлуцька — Волчанському[8].

У 1923 році проводиться адміністративна реформа у СРСР. Поділ «волость-повіт-губернія» змінюють на «район-округа-губернія». За рішенням XII сесії ВУЦВК 7-го скликання повіти ліквідовуються. Замість них шляхом укрупнення створюються округи, а шляхом укрупнення волостей — райони.[9]

Протягом 1925 р. проводились наступні адміністративно-територіальні перетворення: ліквідовувались малопотужні райони, здійснювалось перенесення районних адміністративних центрів в економічно потужніші населені пункти, з одночасним перейменуванням районів. Так, змін зазнав районний поділ Харківської губернії. Харківська ГАТК запропонувала наступні перетворення районного поділу: Тростянецький район з Сумської округи перенести до складу Охтирської, скасувати Миколо-Комишеваський, Козачо-Лопанський, Коробчанський, Коротичанський, Хотомлянський, Циркунівський райони Харківської округи, Михайлівський район Сумської округи, Ново-Рябинівський район Охтирської округи, Шиповатський район Куп'янської округи, Мало-Комишеваський район Ізюмської округи; Рубежанський район перейменувати на Старо-Салтівський, Боровський район — на Гороховатський, Отрадівський (Відрадівський) район — на Лозовеньківський район. ЦАТК затвердила названі пропозиці.[10] Також були визначені міста та містечка (смт) Харківщини.[11]

1 серпня 1925 року рішенням ІХ Всеукраїнського З'їзду Рад поділ на губернії було скасовано, було поступово введено поділ «сільрада-район-округ»[12]. Харківська губернія припинила своє існування, а її округи стали підпорядковуватися напряму республіканському центру.

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Повіти[ред. | ред. код]

Повіт Повітове місто Герб

повітового міста

Площа, кв. версти Населення, тис. осіб
1 Охтирський повіт

(засновано в 1780)

Охтирка (23 399 осіб)
Akhtyrka COA (Kharkov Governorate) (1781).png
2441,6 108,798
2 Богодухівський повіт

(засновано в 1780)

Богодухів (11 752 осіб)
Bogodukhov COA (Kharkov Governorate) (1781).gif
2833,17 151,542
3 Валківський повіт

(засновано в 1780)

Валки (7 938 осіб)
Valki COA (Kharkov Governorate) (1781).png
2498,0 119,866
4 Вовчанський повіт

(засновано в 1780)

Вовчанськ (11 020 осіб)
Volchansk COA (Kharkov Governorate) (1781).gif
3481,0 161,645
5 Зміївський повіт

(засновано між 1797 та 1803)

Зміїв (4 673 осіб)
Zmiev COA (Kharkov Governorate) (1803).png
5000,0 205,134
6 Ізюмський повіт

(засновано в 1780)

Ізюм (13 108 осіб)
Izyum COA (Kharkov Governorate) (1781).png
6427,74 288,315
7 Куп'янський повіт

(створено в 1779 у Воронізькому намісництві, в 1797 приєднано до Слобідсько-Української губ.)

Куп'янськ (6 893 осіб)
Kupyansk COA (Kharkov Governorate) (1781).gif
6070,0 229,583
8 Лебединський повіт

(образован в 1780)

Лебедин (14 301 осіб)
Lebedin COA (Kharkov Governorate) (1781).png
2723,0 160,485
9 Старобільський повіт

Слобідсько-Українській губернії з 1797, в 1802—1824 належав до Воронізької губ.)

(в 1779—1796 називався Біловодським повітом за містом Біловодськ)

Старобільськ (9 801 осіб)
Starobelsk COA (Kharkov Governorate) (1804).gif
10 846,2 362,984
10 Сумський повіт

(засновано в 1780)

Суми (27 564 осіб)
Sumy COA (Kharkov Governorate) (1781).gif
2801,0 251,542
11 Харківський повіт

(засновано в 1780)

Харків (173 989 осіб)
Krasnokutsk COA (Kharkov Governorate) (1781).gif
2905,0 343,981

Заштатні міста[ред. | ред. код]

Місто Населення (1897) Повіт Герб
1 Біловодськ 12 360 осіб Старобільський повіт
Coat of Arms of Belovodsk (1781).gif
2 Білопілля 15 215 осіб Сумський повіт
Coat of arms of Belopole (1781).png
3 Золочів 6518 осіб Харківський повіт
Zolochev COA (Kharkov Governorate) (1781).png
4 Краснокутськ 6860 осіб. Богодухівський повіт
Krasnokutsk COA (Kharkov Governorate) (1781).gif
5 Недригайлів 5873 осіб Лебединський повіт
Nedrigaylov COA (Kharkov Governorate) (1781).gif
6 Слов'янськ 15 792 осіб Ізюмський повіт
Slovja k.png
7 Чугуїв 12 592 осіб Зміївський повіт
Chuguev COA (Kharkov Governorate) (1781).gif

Керівники губернії[ред. | ред. код]

Губернатори (1835—1917)[ред. | ред. код]

Губернські комісари УНР[ред. | ред. код]

  • Попов Микола Михайлович есер-максималіст, комісар Харківської губернії від УЦР з 1 листопада 1917 — 8 грудня 1917.[13]
  • Степура Григорій Калістратович — комісар Харківської губернії УНР з 5 квітня 1918 — 29 квітня 1918.[14]
  • Стефанович Сергій Григорович — Харківський губернський комісар Директорії УНР листопад 1918 — січень 1919.[15]

Голови губернського комітету КП(б)У[ред. | ред. код]

Відповідальні секретарі губернського комітету КП(б)У[ред. | ред. код]

Голови військово-революційного комітету і губернського виконавчого комітету[ред. | ред. код]

Герб[ред. | ред. код]

Герб зразка 1878—1887 років

Харківська губернія мала два герби:

  • Зразка 17811878 і 18871917 років: «У зеленому щиті покладені хрестоподібно золотий ріг достатку і кадуцей, жезл якого теж золотий, а крила і змії срібні. Щит увінчаний Імператорською короною і оточений золотим дубовим листям, сполученим Андріївською стрічкою.»
  • Зразка 18781887 років: «У срібному щиті, чорна відірвана кінська голова з червленими очима і язиком; у червленому розділі щита, золота про шість променів зірка, між двома золотими візантійськими монетами. Щит увінчаний Імператорською короною і оточений золотим дубовим листям, сполученим Андріївською стрічкою.» Кінська голова символізувала кінні заводи, шестикінечна зірка — університет, візантійські монети — торгівлю.
  • Після 1917 року Харківська губернія своєї символіки не мала[16].

Населення[ред. | ред. код]

Мовний склад населення Харківської губернії за переписом 1897 року
Частка українськомовного населення в повітах Харківської губернії за даними перепису населення 1897 року

У 1901 в губернії проживало 2 773 047 осіб (1 427 869 чоловіків і 1 345 178 жінок). У містах 395 738 або 14 % всього населення, в селищах — 2 377 309 або 86 %. На 1 кв. версту доводилося 57,9 жителів. Повіти були населені нерівномірно, оскільки заселення відбувалося із заходу і тягнулося на схід. Щільність з 92,5 в Сумському повіті поступово зменшувалась до 37,5 в Старобільському (за винятком Харківського, щільність населення якого завдяки присутності великого міста дорівнювала 139,5). Селян разом з військом, відставними солдатами і їх сім'ями в губернії проживало 2 538 066 чоловік, або 91,6 %, міщан з цеховими 167 212, або 6,1 %, дворян 25 185, або 0,9 %, почесних громадян 12 889, або 0,5 %, духівництва 11 321, або 0,4 %, купецтва 10 655, або 0,3 %, інших станів 7 719, або 0,2 %. Православних і єдиновірців було 98,5 %, сектантів 0,4 %, римо-католиків 0,3 %, лютеран 0,2 %, юдеїв 0,5 %, та інших 0,1 %. Природний приріст населення в 1901 році дорівнював 2 % на рік.

Всього в Харківській губернії було 17 міст і 5954 інших населених пунктів. З міст були: 1 губернський, 10 повіт і 6 позаштатних (Білопілля, Золочів, Краснокутськ, Недригайлів, Слов'янськ і Чугуїв). Після м. Харкова найбільші міста були: Суми (28 тис.), Охтирка (23 тис.), Слов'янськ (16 тис.) і Білопілля (16 тис.). У губернії було багато великих слобід і сіл: Біловодськ (11 тис.), Деркачі (7 тис.), Барвінкове (6 тис.) та інші.

Мовний склад населення Харківської губернії за результатами перепису населення 1897 р.[17]

Розподіл населення в містах губернії за мовою
(перепис 1897 року)
Місто Українська Російська Єврейська Інша
Харків 25.9 % 63.2 % 5.7 % 5.2 %
Золочів 97.6 % 2.4 %
Охтирка 87.1 % 11.1 % 0.7 % 1.1 %
Богодухів 95.0 % 3.5 % 0.8 % 0.7 %
Краснокутськ 98.6 % 1.3 % 0.1 %
Валки 92.5 % 6.7 % 0.2 % 0.6 %
Вовчанськ 71.0 % 28.0 % 0.5 % 0.5 %
Зміїв 89.3 % 10.0 % 0.4 % 0.3 %
Чугуїв 8.9 % 86.1 % 1.4 % 3.6 %
Ізюм 78.3 % 20.6 % 0.7 % 0.4 %
Слов'янськ 73.9 % 23.2 % 1.5 % 1.4 %
Куп'янськ 86.8 % 11.5 % 1.0 % 0.7 %
Лебедин 95.8 % 2.8 % 0.8 % 0.6 %
Недригайлів 98.4 % 1.5 % 0.1 %
Старобільськ 78.5 % 20.3 % 0.9 % 0.3 %
Суми 70.5 % 24.1 % 2.6 % 2.8 %
Білопілля 91.7 % 7.3 % 0.7 % 0.3 %
По губернії 54.1 % 39.6 % 3.2 % 3.1 %

Господарство[ред. | ред. код]

Кисельов Олександр Олександрович.
«Вид околиць Харкова», 1875

Землеробство[ред. | ред. код]

У 1901 р. зручної землі було 4 537 356 десятини або 91 %, загальній площі Харківської губернії. Із зручної землі під ріллею було 52,1 %, сінокосом 29,9 %, лісом 12,9 %, садиби і городи 2,3 % і останній 2,8 %; з незручної під дорогами було 12 %, річками, озерами, болотами 26,4 %, пісками 39,8 %, останній 21,8 %. Із заходу на схід кількість зручних земель зменшувалася. Головним хлібом для селянських господарств було озиме жито і ярова пшениця, для власницьких — пшениця; озимі хліби переважали в північно-західних повітах, ярова пшениця і ячмінь були зосереджені в південно-східних повітах. Селянами під головні ярові хліби в 1902 р. було засіяно 945 145 десятини: 855 913 дес. на своїх землях, 78 917 дес. на тих, що орендуються за гроші і 103 14 десятини з частини. Найбільша площа 403 730 дес., або 42,7 %, були під пшеницею, 379 754 дес., або 40,2 %, під ячменем, 149 713 дес., або 15,8 %, під вівсом і незначна площа 11 947 дес., або 1,2 %, під житом. Тютюнових плантацій було 12914: 593 великих і 12321 дрібних; ними було зайнято 204 дес.; зібрано тютюну 17441 пудів. Під посівом цукрового буряка знаходилося 47 919 дес.

Промисли[ред. | ред. код]

Окрім землеробства, населення губернії займалося кустарними і іншими промислами, ремеслами, працювало на місцевих фабриках і заводах і відходило на різні заробітки в сусідні губернії. Кустарні промисли і ремесла, робота на заводах були розвинені в північно-західних повітах, візництво і відхожі промисли в південно-східних; відхід на південь в Катеринославській та інших губерніях і Області Війська Донського; осіб, що займаються кустарними промислами було близько 15 тисяч.

Промисли включали: гончарний, випалювання деревного вугілля, каменярський, ткацтво вовняних поясів, доріжок, виготовлення сільськогосподарських знарядь тощо. Ремісників нараховувалося 39 159 (16 358 майстрів, 14 047 робочих і 8 754 учні), зокрема шевців і черевичників 5972, кравців 3910, теслярів 3052, мідників і слюсарів 2391, каменярів і пічників 2 573, модисток і швачок 2 380, столярів 2 277, м'ясників і ковбасників 1 659, ковалів 1 636, пекарів 1 567 тощо. Велика частина ремісників губернії проживала в м. Харкові — 226 84. Продукти кустарного і ремісничого виробництва споживалися майже виключно місцевим населенням. Для поліпшення промислу в м. Лебедині земством було відкрито ремісниче училище для викладання столярно-токарного, корзини і шевсько-черевичного ремесел. У селі Штепівці ремісниче училище для викладання ковальського і слюсарного ремесел, в с. Буднике казенна сільська навчальна реміснича майстерня для навчання по відходу і виготовленню сільськогосподарських знарядь і машин; у селі Межірічи гончарна майстерня із зразковою сурмою тощо.

Промисловість[ред. | ред. код]

У 1901 році фабрик і заводів було 340, з продуктивністю 95505 тисяч рублів в рік, всього робочих на них було 38372 чоловік. Заводів з обробки бавовни 2 (вироблено на 200 тис. р.), вовни 4 (1645 тис. крб.), льону, прядива і джуту 4 (1515 тис. крб.), змішаних волокнистих речовин 1 (10 тис. крб.), папероробних і типографно-літографічних 36 (1211 тис. крб.), обробки металів 52 (7524 тис. крб.), дерева 10 (385 тис. крб.), мінералів 65 (5973 тис. крб.), тваринних продуктів 14 (795 тис. крб.), живильних речовин 141 (75252 тис. крб.), хімічних 11 (995 тис. крб.). Фабрик і заводів, що підлягають веденню акцизного управління, діяло: 43 винокурних заводу, 25 бурякоцукрових, 1 бурякоцукровий рафінадний і 2 рафінадних.

Освіта[ред. | ред. код]

У Харківській губернії в 1901 році працювало 1699 навчальні заклади з 4873 викладачами і 122929 учнями. При цьому працювали 3 вищих чоловічих навчальних заклади, 30 середніх навчальних закладів, 1666 нижчих навчальних закладів з 4059 викладачами і 110922 учнями. Для розповсюдження прикладних знань існували ремісничі училища, класи ручної праці, рукодільні класи, заняття садівництвом, городництвом і іншими галузями сільського господарства. Ремісничих училищ було 12. Для утворення дорослого населення працювали публічні бібліотеки, безкоштовні бібліотеки-читальні, народні читання, вечірні курси для робітників і повторювальні уроки для дорослих. Безкоштовних народних бібліотек-читалень було близько 300. Вечірні курси для робітників були відкриті при 5 училищах. Повторювальні уроки для дорослих працювали при 5 училищах.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кёппен П. И. Предварительные сведения о числе жителей в России, по губерниям и уездам, в 1851 годуСПб: 1854. — С. 13.
  2. Военно-статистическое обозрение Российской империи: Т. 12: Малороссийские губернии: Ч. 1: Харьковская губерния.СПб: 1850. — С. 74.
  3. а б в г д е Военно-статистическое обозрение Российской империи: Т. 12: Малороссийские губернии: Ч. 1: Харьковская губерния.СПб: 1850. — С. 75.
  4. Тройницкий Н. А. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. XLVI. Харьковская губерния.СПб: 1904. — Т. 46. — С. III.
  5. Харьковский календарь на 1917 год — С. 20–25.
  6. Тройницкий Н. А. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. XLVI. Харьковская губерния.СПб: 1904. — Т. 46. — С. II.
  7. Донецька губернія. resource.history.org.ua. Процитовано 15 березня 2022. 
  8. Постанова ВУЦВК № 211 від 15 березня 1922 «Про скасування Чугуївського повіту»
  9. Постанова ВУЦВК № 18-19 (313) від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіяльний поділ Харківщини»
  10. Постанова ВУЦВК і РНК № 8 від 5 січня 1925 р. «Про зміни в адміністраційно-територіяльному поділі Харківщини й Полтавщини»
  11. Постанова ВУЦВК і РНК від 25 лютого 1925 р. «Про встановлення точного списку міст і містечок на Харківщині»
  12. Территориальное и административное деление Союза ССР на 1-е января 1926 года. — М. : Главное Управление Коммунального Хозяйства НКВД, 1926. — С. 19 – 284с.(рос.)
  13. Газета Южный Край № 14293, 03.11.1917 Стр. 4
  14. Народна воля, № 46, 06.04.1918 Стр. 4
  15. Нова Рада, № 241, 25.12.1918 Стр. 4
  16. Символіка Харківської області. Архів оригіналу за 26 жовтня 2007. Процитовано 29 січня 2008. 
  17. Розподіл населення за рідною мовою — Харківська губернія — Демоскоп Weekly (рос.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]