Харківська операція (1942)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Радянські військовополонені, Харків, літо 1942 (David M. Glantz, Kharkov 1942)

Ха́рківська опера́ція, або Друга харківська битва — бойові дії Південно-Західного і правого крила Південного фронтів проти німецьких військ групи армій «Південь», проведені 1229 травня 1942 року з метою відвоювання Харкова і створення сприятливих умов для подальшого наступу на Дніпро. Закінчилася поразкою радянських військ.

Харківська операція (1942)
Координати: 49°13′47″ пн. ш. 37°07′41″ сх. д. / 49.2299920000277780° пн. ш. 37.12812100002777527° сх. д. / 49.2299920000277780; 37.12812100002777527
Дата: 12-29 травня 1942
Місце: Харківська область, УРСР, СРСР
Привід: Спроба радянського командування оточити і знищити німецькі війська в районі Харкова:
Результат: поразка радянських військ
Територіальні зміни: відступ радянських військ за річку Сіверський Донець
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР Семен Тимошенко
СРСР Родіон Малиновський
СРСР Іван Баграмян
Федір Костенко
СРСР Кузьма Подлас
СРСР Авксентій Городнянський
Третій Рейх Федор фон Бок
Третій Рейх Фрідріх Паулюс
Третій Рейх Евальд фон Кляйст
Військові формування
СРСР Південно-Західний фронт
СРСР Південний фронт
Третій Рейх група армій «Південь»
Втрати
Близько 250 тис.осіб Близько 50 тис. осіб

Передумови[ред. | ред. код]

Після успішного відбиття німецького наступу на Москву в січні 1942 року і переходу в контрнаступ радянське командування прийняло рішення розпочати активні дії й на інших ділянках радянсько-німецького фронту. Проте наступальні операції на Курському і Харківському напрямках, на Донбасі і Криму відчутних успіхів не мали, за виключенням дій Південно-Західного фронту в районі Ізюма, в результаті якого був створений плацдарм на західному березі ріки Сіверський Донець в районі міста Барвінкове, що відкривав можливість подальшого наступу під Харковом.

Тому після оголошення 1 травня Йосипом Сталіним, як Головнокомандуючим, задачі «домогтися того, щоб 1942 рік став роком остаточного розгрому німецько-фашистських військ» саме цей плацдарм під Харковом був використаний для планування наступальної операції, метою якої був вихід до Дніпропетровська, розкол і знищення німецької групи армій «Південь». У той же час після переходу Вермахту 8 травня в наступ на Керченському півострові для оволодіння стратегічною ініціативою у Східній Україні німецьке командування розпочало підготовку до ліквідації Барвінківського плацдарму, плануючи почати наступ на цій ділянці фронту 18 травня.

Хід битви[ред. | ред. код]

21-ша, 28-ма, 38-ма армії Південно-Західного фронту прорвали оборону противника північніше і південніше міста і до 19 травня розвинули наступ, але противникові вдалося вийти в тил головного ударного угруповання радянських військ, оточити його на Барвінківському виступі і майже повністю ліквідувати. Невдале закінчення операції спричинене помилками командування Південно-Західного напрямку і фронту в оцінці загальної оперативно-стратегічної обстановки і в організації наступу. З'єднання обох фронтів зазнали великих втрат, позбулися оперативного плацдарму на Сіверському Донці і не змогли здійснити влітку намічені на цьому напрямку наступальні операції.

Загальні втрати радянських військ становили 277 190 військовослужбовців, з них 170 958 убитими, зниклими безвісти або захопленими у полон та 106 232 поранених. Середньо-добові втрати становили 15 399 військовослужбовців[1].

Серед загиблих було багато радянських генералів — заступник командувача військами Південно-Західного фронту генерал-лейтенант Федір Костенко, командувач 6-ю армією генерал-лейтенант Оксентій Городнянський, командувач 57-мою армією генерал-лейтенант Кузьма Подлас, генерал-майор Андрій Анісов, генерал-майор артилерії Федір Маляров, командувач армійською групою генерал-майор Леонід Бобкін, командир 47-ї стрілецької дивізії генерал-майор Пилип Матикін, командир 270-ї стрілецької дивізії генерал-майор 3акі Кутлін, командир 337-ї стрілецької дивізії генерал-майор Ілля Васильєв.

Наслідки[ред. | ред. код]

Після Харківської битви зі своїх посад були зняті командувач 28-ї армії генерал-лейтенант Дмитро Рябишев, начальник автобронетанкових військ Південно-Західного фронту генерал-лейтенант танкових військ Володимир Тамручі, начальник штабу Південно-Західного фронту генерал-лейтенант Іван Баграмян.

В результаті провалу Харківського наступу, оборона радянських військ на Південному і Південно-Західному фронтах виявилася кардинально ослабленою, і німецькі війська розпочали успішний контрнаступ: 7 липня Вермахт вийшов на підступи Воронежа та Ростова, 23 липня було захоплено Ростов-на-Дону, що відкривало шлях на Кавказ і Волгу в районі Сталінграда, небезпека втрати яких змусила Сталіна 28 липня 1942 року підписати наказ № 227 «Ні кроку назад!», яким у складі Червоної армії почалось формування штрафних батальйонів і загороджувальних загонів.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Россия и СССР в войнах XX века. — Москва : Олма-пресс, 2001.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]