Харківський повіт

Харківський повіт
Губернія	Харківська губернія
Центр	Харків
Створений	1780
Площа	2905,1 верст²
Населення	348 488 (1897) осіб
Найбільші міста	Золочів

Харківський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Харківського намісництва (1780—1797), Слобідсько-Української губернії (1796—1835), а також Харківської губернії (1835—1917) Російської імперії. До 1923 року адміністративно-територіальна одиниця Харківської губернії УСРР. Адміністративний центр — місто Харків.

Підпорядкування

• Утворений 1780 року за указом імператриці Катерини II від 25 квітня у складі новоствореної Харківської губернії.
• 1796 року за указом імператора Павла I від 12 грудня увійшов до складу поновленої Слобідсько-Української губернії.
• 1835 назву губернії змінено на Харківську.
• 1923 року за адміністративною реформою повіт ліквідовано.

Географія

Мапа Харківського повіту Харківського намісництва у 1787 році

​Харківський повіт розташовувався у Слобідській Україні, на території, що характеризувалася помірно-континентальним кліматом та переважанням чорноземних ґрунтів. ​

Гідрологія

​Водна мережа повіту формувалася трьома основними річками, які протікають через адміністративний центр, місто Харків: Лопань, Харків ​та Уди.

​У 1780-х роках ці річки не мали судового сполучення та не використовувалися для гону лісу через велику кількість збудованих на них млинів. У літній період річки були відносно мілкими: у найменш глибоких місцях їхня глибина сягала близько 1,07 м (півтора аршина), а ширина — до 42,68 м (двадцяти сажень).

​Вода у річках та колодязях у цілому вважалася здоровою і придатною для споживання. Річки були багаті на рибу, зокрема: сазани, щуки, головлі, лящі, лині, йоржі, карасі, плотва, в'юни та раки.

​Менші річки та притоки, такі як Немишля, Студенок, Саржинка та Залютин, у літні місяці могли частково або повністю пересихати. ​

Рельєф та ґрунти

​Основу ґрунтового покриву повіту становив чорнозем, який вважався найкращим для землеробства. Водночас уздовж берегів річок Харків та Лопань ґрунти були піщаними. Деякі ділянки мали чорнозем із домішками піску або мулу.

​Територію перетинали значні природні пониження — яри, серед яких згадуються Хрищатий, Залютин, Куряж, Кремінний, Попова Долина, Ясеновий та балка річки Рогані. Окремі поселення розташовувалися на суходолах (сухих долинах) або на косогорах (схилах). ​Через повіт пролягали важливі сухопутні шляхи, що сполучали Харків із Білгородом, Вовчанськом, Чугуєвим, Полтавою, Богодуховим та Золочевим.

Рослинність та тваринний світ

Лісові масиви повіту поділялися на будівельний та дров'яний ліс. ​Будівельний ліс був представлений переважно дубом, стовбури якого сягали чверті аршина в товщину та висоти 4-5 сажень.

​Дров'яний ліс включав різноманітні породи, зокрема дуб, осику, клен, ясен, березу, в'яз, горіх, вільху та лозовий чагарник. Також у лісах зростали плодові дерева: яблуні, груші та терновник.

​Серед диких тварин у лісах та полях повіту водилися: вовки, зайці, лисиці, куниці, дикі кози, тхори, білки та горностаї. У деяких місцевостях, зокрема біля слободи Велика Данилівка, згадувалися навіть ведмеді.

​Фауна птахів була представлена орлами, яструбами, шуліками, совами, кречетами, куріпками, перепілками, дрохвами, бекасами, жайворонками, дятлами, тетеревами, журавлями та іншими видами, а біля водойм — дикими качками.

Клімат

Кліматичні особливості Харківського повіту, згідно з історичними описами, тісно корелювали з гідрологічним режимом його річок, вказуючи на помітну сезонність. Ключовою характеристикою водних артерій повіту було значне зменшення рівня води, а нерідко й повне пересихання малих річок у літній період. Так, малі річки, як-от Немишля, пересихали влітку, дозволяючи розташованим на них млинам працювати лише навесні. Навіть річки середнього розміру, як-от Озерянка, влітку у найдрібніших місцях мали глибину лише пів аршина. Ця сезонна динаміка річок визначала й економічне життя, зокрема роботу водяних млинів, більшість з яких діяла переважно лише навесні та восени.

Керівники повіту

Повітові маршалки шляхти

Прізвище, ім'я, по батькові	Титул, чин	Роки знаходження на посаді
Земборський Григорій Михайлович	майор	1780—1783
Квітка Федір Іванович	колезький асесор	1783—1786
Квітка Федір Іванович	колезький асесор	1786—1789
Квітка Федір Іванович	колезький асесор	1789—1792
Квітка Федір Іванович	колезький асесор	1792—1795
Квітка Федір Іванович	надвірний радник	1795—1798
Абаза Степан Іванович	майор	1798—1801
Шидловський Михайло Романович	майор	1801—1804
Ковалевський Петро Романович	майор	1804—1807
Квітка Андрій Федорович	майор	1807—1810
Сонцев Іван Борисович	статський радник	1810—1813
Познанський Іона Миколайович	майор	1813—1816
Квітка Григорій Федорович	капітан	1816—1819
Квітка Григорій Федорович	капітан	1819—1822
Квітка Григорій Федорович	капітан	1822—1825
Квітка Григорій Федорович	капітан	1825—1828
Ковалевський Петро Андрійович	колезький асесор	1828—1831
Бердяєв Микола Миколайович	підполковник	1831—1834
Ковалевський Максим Максимович	полковник	1834—1837
Ковалевський Максим Максимович	полковник	1837—1840
Ковалевський Максим Максимович	полковник	1840—1843
Ковалевський Максим Максимович	полковник	1843—1846
Ковалевський Максим Максимович	полковник	1846—1849
Ковалевський Максим Максимович	полковник	1849—1852
Ковалевський Максим Максимович	полковник	1852—1855
Щербинин Павло Михайлович	колезький секретар	1855—1858
Римський-Корсаков Василь Васильович	поручик	1858—1860
Квітка Валеріан Андрійович	гвардії капітан	2.11.1860—1861
Князь Голіцин Федір Григорович	колезький асесор	1861—1864
Князь Голіцин Федір Григорович	колезький радник	1864—1867
Князь Голіцин Федір Григорович	колезький радник	1867—1870
Ковалевський Микола Євграфович	капітан-лейтенант	1870—1873
Ковалевський Микола Євграфович	капітан-лейтенант	1873—1876
Ковалевський Микола Євграфович	статський радник	1876—1879
Ковалевський Микола Євграфович	дійсний статський радник	1879—1882
Ковалевський Микола Євграфович	дійсний статський радник	1882—1883
Князь Голіцин Дмитро Федорович	колезький секретар, камер-юнкер	5.07.1883—1886
Князь Голіцин Дмитро Федорович	камергер	пр. 1891
Князь Голіцин Олексій Дмитрович	церемоніймейстер	пр. 1914, 1917

Населення

У 1782 році кількість мешканців повіту була 56 611 осіб.

У 1862 році кількість мешканців повіту була 106 123 душ (в тому числі 1456 спадкових дворян, 184 особистих дворян, 103 619 іншого стану).

У 1866 році кількість мешканців повіту була 112 329 душ, без урахування мешканців міста Харкова (яких на той час нараховувалося 52 016 душ). Середня густота населення повіту була 53,62 особи на квадратну версту.

У 1885 році у повіті було 125 482 мешканця.

За даними перепису 1897 року кількість мешканців зросла до 348 488 (179 251 чоловік та 169 237 жінок).

У 1897 році кількість мешканців повіту була 112 329 душ.

У 1914 році у Харківському повіті населення налічувало 516 822 душі (з них 237 691 мешканці міста Харків).

У 1915 році населення налічувало 560 683 душі (з них 249 698 мешканці міста Харків).

На початок 1917 року кількість мешканців дорівнювало 285 000 осіб.

Господарство

Промисловість

Економічне життя Харківського повіту переважно зосереджувалося в його адміністративному центрі, місті Харкові, де функціонувала низка мануфактурних підприємств. У самому місті налічувалося п'ять приватних цегельних заводів, цегла з яких використовувалася як для потреб самих власників, так і для продажу міським жителям за ціною від чотирьох до п'яти рублів за тисячу штук. Крім того, діяли чотири поміщицькі пивоварні та три солодовні, що виробляли пиво і солод здебільшого на продаж, а також для панського вжитку. Значне місце в господарстві посідало винокуріння: військові обивателі, які раніше були козаками слобідських полків, зберігали право на виробництво та продаж "горячого вина" (горілки), міцність якого сягала близько 22 градусів. Частина цього напою вивозилася для продажу в донські станиці, Черкаськ та Азов, звідки в Харків поверталися з червоною рибою та сіллю. Серед міського ремесла були поширені ткацьке, шевське, столярне та ковальське справи.

У слободі Липці функціонувало тринадцять винокуренних заводів, сім з яких були поміщицькими, а шість належали обивателям, а також дві солодовні.

Жінки в повіті, крім польових робіт, займалися домашніми ремеслами. Вони пряли льон, коноплі та овечу шерсть і ткали прості полотна та грубі домоткані сукна (сермяжні сукна) як для власного вжитку, так і на продаж. Конопляне полотно, хоча й було гіршої якості та грубіше за лляне, було широко поширене, і традиції його виготовлення зберігалися в Харківській області до 1960-х років. Крім того, у Харкові жінки ткали "зрядні килими" різних сортів, які продавали як у місті, так і в інших місцях за ціною від одного до шести рублів. У деяких лісах повіту, де зростали дуб, липа, клен та ясен, деревина була придатна для виробництва поташу.

Млини становили одну з найважливіших господарських одиниць Харківського повіту і були ключовим елементом економічної інфраструктури, що обслуговувала насамперед хліборобство. Їхня значна кількість впливала на гідрографічний режим річок: через масове будівництво млинів на річках Харків, Лопань та інших, що були позначені в генеральному плані, був неможливим судновий хід і гоніння лісів. Ці споруди були переважно водяними борошномельними млинами, конструктивно відрізнялися кількістю амбарів і поставів. Кожен постав являв собою окремі млинові жорна, призначені для помелу хліба, а в амбарах могли розміщуватися також товчені для круп’яного помолу, сукновальні для виготовлення сукна або навіть пилорами, що приводилися в дію водяним колесом.

У самому місті Харкові розташовувалися три млини: одна на річці Лопань належала майору Щербініну та мала чотири постави, приносячи поміщику до 70 чвертей доходу на рік. На річці Харків діяли ще дві: одна також із чотирма поставами належала майору Дуніну (дохід до 60 чвертей), а інша, також чотирипоставна, — полковнику Куликовському (дохід до 80 чвертей). Дія більшості млинів на дрібних річках, як-от Харків та Лопань, була сезонною — вони працювали переважно у весняний та осінній час, коли річки мали достатню течію. Доходи від млинів обчислювалися переважно у чвертях, тобто у відсотках від помелу.

У сільській місцевості та на хуторах млини також були поширеними, хоча й різнилися за розміром і режимом роботи. Так, у слободі Іванівка млин бригадирської дочки Дуніної на чотири постави на річці Харків приносив до 150 чвертей різного хліба на рік, працюючи навесні та восени. У районі річки Мерефа фіксувалося дві чотирипоставні млини, а в селі Пересічне на річці Уд знаходилися дві трипоставні млини військових обивателів. Найбільший відомий млин був розташований у Каравані на річці Мож, що мала п'ять поставів. При цьому виділялися винятки: млин поміщика Щербініна у селі Бабаї на річці Уд (чотири постави) працював цілорічно. Водночас, на малих річках, які пересихали влітку, як-от Немишля, млини, що мали лише один чи два постави, могли діяти лише навесні.

Крім водяних, в повіті станом на 1780-і роки траплялися і вітряні млини, як, наприклад, вітряк у селі Руська Лозова.

У 1862 році у Харківському повіті налічувалося один цукровий завод у Дворічному Куті (з 1839 року) належавший Абазу, пізніше Ковалевському. Тип виробництва був «вогневим»).

У 1889 році у Харківському повіті було 90 фабрик та заводів, на яких працювало 3013 робітників.

У 1912 році фабрик та заводів у повіті налічувало вже 154. На них працювало 14 501 робітник.. Серед них: 9 парових млинів, 11 водяних млинів, 1 цукровий завод (Товариство Харківський Рафінадний завод, с. Мала Данилівка); також 7 винокурних заводів, 5 броварень, 2 механічних та ливарних заводу, 50 цегельних заводів, 3 шкіряних, 3 миловарних, вовномийний, 2 ситценабивних, пенько — канатний завод, столярна, паперова, 2 скляні фабрики, 2 заводу фруктових вод, макаронна фабрика, фаянсовий завод, білильна фабрика, силікатний завод. Також у Харківському повіті (с. Мала Данилівка) була електрична станція.

До 1915 року, кількість винокурень збільшилося до 8, цегельних заводів до 51. Білильних фабрик стало три, а силікатних заводів два. Інші підприємства (вказані на 1912 рік) зосталися у попередній кількості). Також продовжувала працювати Мало-Данилівська електростанція.

Торгівля

Харків був великим торговим центром, де щорічно відбувалося чотири п'ятнадцятиденні ярмарки: 6 січня, у День Зішестя Святого Духа, 15 серпня та 1 жовтня. На ярмарки з'їжджалися купці з російських, українських, білоруських та азіатських губерній, а також кримські татари. Торгували переважно сукнами, шовковими та парчевими матеріями, різноманітними галантерейними та дрібними німецькими і російськими товарами, посудом (срібним, мідним, олов'яним, чавунним, залізним), а також шкірами, хутрами, полотном та набійками. Із донських станиць привозили рибу, ікру, худобу, коней, овечу шерсть, а також кримські та білоруські вина. Крім ярмарків, щотижня, у понеділок і п'ятницю, відбувалися торги, на які приїжджали мешканці навколишніх сіл з сільськогосподарською продукцією: хлібом, птицею, худобою, салом, медом, олією та горілкою.

Скотарство

Скотарство було одним із ключових і поширених занять мешканців Харківського повіту, становлячи разом із хліборобством основу їхнього господарського добробуту. Для більшості військових обивателів (колишніх козаків слобідських полків) міста Харкова розведення худоби було одним з основних засобів існування, до якого вони виявляли схильність. Аналогічно, піддані стани у навколишніх хуторах та селах також задовольнялися заняттям скотарства. Ця діяльність була настільки важливою, що, наприклад, мешканці хутора Назорцівського були виселені туди саме задля скотарства.

Значний обіг худоби та продуктів скотарства відбувався на місцевих ринках і ярмарках. Щорічні чотири ярмарки в Харкові були місцем торгівлі, куди привозили рогату худобу, коней, овець, а також овечу шерсть та кримські шкіри. Крім того, на щотижневі торги (по понеділках та п’ятницях) з навколишніх сіл з'їжджалися жителі, які, серед іншого, продавали худобу, коров’яче масло, сало та шкіри.

Умови для ведення скотарства були сприятливими, особливо щодо водопостачання та кормової бази. Вода у річках (наприклад, Харків, Лопань) та в колодязях у більшості населених пунктів вважалася здоровою для споживання худобою. Хоча деякі малі річки, такі як Немишля чи Студенок, могли частково або повністю пересихати у спекотний літній час, загальна наявність води забезпечувала потреби тваринництва. Кормову базу забезпечували сінокоси, які у багатьох дачах були «середніми» або «кращими». Місцеві жителі, включаючи військових обивателів та підданих, сумлінно скошували сіно для своїх потреб, а також для поміщиків, якщо перебували на оброку. Територія також мала вигони (пасовища), про що свідчить опис дачі слободи Липці.

У 1864 році у Харківському повіті долічувалося голів: коней 41 286, рогатого скоту 65 401, овець (47 960 простих та 4940 тонкорунних), свиней 53 590 та160 кіз.

У 1885 році у Харківському повіті долічувалося голів: коней 22 484, рогатого скоту 37 503, овець (22 832 простих та 1879 тонкорунних), свиней 18 951 та109 кіз.

У 1912 році у Харківському повіті долічувалося голів: коней 33 124, рогатого скоту 43 351, овець (21 022 простих та 73 тонкорунних), свиней 37 374 та 353 кози.

Землеробство

Землеробство було основою господарського життя більшості жителів Харківського повіту. Грунти в повіті характеризувалися як чорноземні, особливо на більшій частині віддалених від річок територій. Однак, по берегах річок Харкова та Лопані ґрунт був переважно піщаний. Мешканці різних населених пунктів, зокрема військові обивателі, однодворці та залежні стани, зазвичай займалися хліборобством.

Основними зерновими культурами, що вирощувалися на місцевих землях, були жито, пшениця, ячмінь, гречиха та просо. Врожай жита, пшениці, ячменю та гречки здебільшого оцінювався як добрий або кращий, порівняно з іншими посівами. Крім зернових, значного поширення набули технічні культури: конопля (яка родила краще, ніж інші культури) та льон, які були важливими для домашнього виробництва. На деяких землях також отримували гарний врожай баштанних: кавунів, динь і "пшеничок". Сінокоси переважно оцінювалися як середні, хоча на окремих ділянках згадується краща якість сіна.

Оранка землі та заготівля сіна відбувалися як на власні потреби мешканців, так і на користь поміщиків чи монастирів. Військові обивателі та піддані часто обробляли всю наявну землю, а поміщицьку частину — до дванадцяти десятин (як, наприклад, у хуторі Черняківському) або ж до вісімсот десятин (як у дачі міста Харкова). Жінки активно долучалися до польових робіт.

У 1864 році полями було зайнято 1754 квадратних верст (кв.в), під луги 236 кв.в..

Освіта

Освітня сфера Харківського повіту зосереджувалася переважно в його адміністративному центрі — місті Харкові. Серед громадських споруд міста згадується дерев’яний будинок так званого училищного класу. Цей заклад призначався для навчання дітей дворянського та різного звання. Навчальна програма була досить широкою і охоплювала як гуманітарні, так і точні науки. Серед предметів, які вивчалися, були французька та німецька мови, історія, географія, а також арифметика, геометрія, фортифікація та артилерія. Крім того, освітній процес включав навчання рисуванню, танцям, а також вокальній та інструментальній музиці.

Важливу роль у сфері освіти та благодійності відігравав Харківський Покровський монастир, який володів кам'яним сиропитательним домом (сирітським притулком). Цей будинок мав один поверх. У ньому утримувалися сироти, а також, імовірно, до шістдесяти осіб отримували платню з економічної суми монастиря.

Поза межами столиці повіту осередком навчання була, зокрема, Мерефа. У місцевій фортеці розташовувалася дерев’яна церква в ім’я Святого Миколая Чудотворця, при якій діяло училище. У цьому закладі, як зазначається, вільні люди здобували російську грамоту, що свідчить про поширення початкової освіти серед різних верств населення повіту.

Станом на 1856 рік в Харківському повіті налічувалося лише 3 школи, де навчалося 80 учнів

Релігія

На 1864 рік, у Харківському повіті (не враховуючі місто Харків) було 68 православних храмів та соборів (32 кам'яних та 36 дерев'яних), 9 монастирів (7 кам'яних та 2 дерев'яних), 2 каплички та один молитовний будинок. Всього 81 культове місце..

Крім православної церкви у Харківському повіті були також присутні розкольники, на 1885 рік у повіті було 690 душ (361 чоловік та 329 жінок) старообрядців.

На 1914 рік кількість старообрядців повіту зросла, та налічувала 1539 осіб. Окрім старообрядців, також у повіті були присутні штундо-баптисти кількістю 442 особи. Крім цього були присутні представники таємної секти хлистів, кількість яких встановити не встановлено на той час. Тільки є дані, що вони були присутні у населених пунктах Харківського повіту, таких як: Островерхівка, Озерянці, Пісочин, Велика Рогозянка.

Поліція

З 1862 року поліційні функції у повіті виконував повітовий справник. Йому підпорядковувалися станові пристави. Сам повіт поділявся на стани. У 1862 році Харківський повіт поділявся на два поліційні стани (центр I-го стану у слободі Мерефі, II-го у слободі Липцях).

У 1866 році Харківський повіт так же поділявся на два поліційні стани. Але центр I-го стану було переміщено з слободі Мерефі, до слободи Вільшани. Центр II-го стану як і раніше був у слободі Липці.

У 1887 році Харківський повіт так же поділявся на два поліційні стани (центр I-го стану у слободі Мерефі, II-го у слободі Золочів). Такий же поділ був й у 1889 році.

У 1914 році у Харківському повіті вже вказано п'ять станів. Пристави розташовувалися у населених пунктах: Основі, Дергачі, Золочів, Липці, Мерефа.

На початок 1917 року, повітова поліція вже налічувала шість станів, VI-й стан розміщувався у слободі Іванівці. Також у Золочіві були поліцейські надзирателі.

Керівники поліції Харківського повіту

• Синельников Валерій Миколайович (на 1889 рік) — Харківський повітовий справник
  • Сизов Іван Федорович (на 1889 рік) — пристав I-го стану
  • Ястремський Михайло Васильович (на 1889 рік) — пристав II-го стану
  • Аксененко Іван Андрійович (на 1889 рік) — Золочівський поліцейський надзиратель
• Статський радник Попов Микола Андрійович (на 1914 рік) — Харківський повітовий справник
  • Титаренко Павло Опанасович (на 1914 рік) — пристав I-го стану (без класного чину)
  • Губернський секретар Влезков Іван Михайлович (на 1914 рік) — пристав II-го стану
  • Колезький асесор Абушин Костянтин Федорович (на 1914 рік) — пристав III-го стану
  • Губернський секретар Пантелєєв Микола Федорович (на 1914 рік) — пристав IV-го стану
  • Колезький асесор Турбін Дмитро Васильович (на 1914 рік) — пристав V-го стану
• Статський радник Попов Микола Андрійович (на 1915 рік) — Харківський повітовий справник
  • Колезький реєстратор Титаренко Павло Опанасович (на 1915 рік) — пристав I-го стану
  • Колезький реєстратор Бакулевський Антон Родіонович (на 1915 рік) — пристав II-го стану
  • Колезький асесор Абушин Костянтин Федорович (на 1915 рік) — пристав III-го стану
  • Губернський секретар Пантелєєв Микола Федорович (на 1915 рік) — пристав IV-го стану
  • Колезький асесор Турбін Дмитро Васильович (на 1915 рік) — пристав V-го стану
• Колезький радник Борисов (на початок 1917 року) — Харківський повітовий справник
  • Колезький реєстратор Титаренко Павло Опанасович (на 1917 рік) — пристав I-го стану
  • Колезький асесор Грановський Іван Григорович (на 1917 рік) — пристав II-го стану
  • Губернський секретар Фохт Олексій Віан. (на 1917 рік) — пристав III-го стану
  • Колезький секретар Пантелєєв Микола Федорович (на 1917 рік) — пристав IV-го стану
  • Колезький реєстратор Тимошенко Данило Васильович (на 1917 рік) — пристав V-го стану
  • Колезький асесор Бєляєв Петро Іполитович (на 1917 рік) — пристав VI-го стану
  • Черкасов, Толочинський (на 1917 рік) — Золочівські поліцейські надзирателі

Адміністративний поділ

У 1862 році за відомством державного майна повіт поділявся на 10 волостей: Харківську, Ольшанську, Пересічанську, Мереф'янску, Безлюдівську, Липецьку, Циркунівську, Деркачівську, Удянську, Золочівську.

Станом на 1913 рік у повіті було 24 волості:

• Бабаївська;
• Безлюдівська;
• Будянська ;
• Велико-Данилівська;
• Вертіївська;
• Веселівська;
• Вільшанська;
• Дементіївська
• Деркачівська
• Довжицька
• Жихорська
• Золочівська
• Карасівська
• Козачо-Лопанська
• Коротичанська
• Липецька
• Мереф'янская
• Непокритянска
• Одноробівська
• Олексіївська
• Основ'янська
• Пересічанська
• Роганська
• Рогозянська
• Русько-Лозівська
• Удянська
• Харківська
• Циркунівська
• місто Харків із передмістями Заїківка, Котлярівка, Мала Основа, Москалівка, Новоселівка, Рубанівка, Сабурова дача, Урал, Урал Качанівка, Холодна Гора, слободою Іванівка, селом Верещаківка, хутром Журавлівка, Харківським дитячим притулком, Всіхсвятською архиєрейською дачею, дитячим притулком Харківського благодійного товариства, дача Відрадне із богадільнею, Харківське землеробське училище з фермою, Харківським виправним притулком.

Джерела

• Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)
• Харківський календар на 1892. Видання харківського губернського статистичного комітету (рос.)
• Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
• Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
• Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.(рос. дореф.)
• Пам'ятна книжка Харківської губернії. Складена секретаріатом Харківського Губернського Статистичного комітету, під кер. Якова Голяховського — Харків: Університетська типографія, 1862—233с.
• Пам'ятна книжка Харківської губернії на 1866 рік, з додатком мапи міста. Складена секретаріатом Харківського Губернського Статистичного комітету, під кер. секретаря Якова Голяховського — Харків: Університетська типографія, 1866
• Харківський календар на 1887 рік (рік п'ятнадцятий), у двох книгах. Видання Харківського Губернського Статистичного комітету, під редакцією дійсного члену — секретаря І. С. Єфименка. Типографія Губернського правління.
• Харківський календар на 1891 рік (рік XIX), у двох книгах. Видання Харківського Губернського Статистичного комітету. Типографія Губернського правління.
• Харківський календар на 1914 рік (рік XLII). Видання Харківського Губернського Статистичного комітету. Типографія Губернського правління.-140с, додатки
• Харківський календар на 1915 рік (рік XLIII). Видання Харківського Губернського Статистичного комітету. Типографія Губернського правління.-140с, додатки
• Харківський календар на 1917 рік (рік XLV). Видання Харківського Губернського Статистичного комітету. Типографія Губернського правління.-148 с., додатки
• Экономические примечания на Харьковский уезд 1782 г. / ред.: А. А. Парамей, А. Ф. Парамонов. - Х. : САГА, 2006. - 152 c.