Очікує на перевірку

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Харківський політехнічний інститут)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

НТУ ХПІ
Україна, Харків
50°00′00″ пн. ш. 36°15′00″ сх. д. / 50.000000000028° пн. ш. 36.250000000028° сх. д. / 50.000000000028; 36.250000000028Координати: 50°00′00″ пн. ш. 36°15′00″ сх. д. / 50.000000000028° пн. ш. 36.250000000028° сх. д. / 50.000000000028; 36.250000000028
Назва латиноюNTU "KhPI"
Типвидавець відкритого доступу[d][1]
Країна Україна[1]
Назва на честьЛенін Володимир Ілліч і Олександр III[2]
Засновано1885
РекторСокол Євген Іванович
БюджетДержавна форма власності
Студентівприблизно 12 тис. (2019 рік)
Співробітниківблизько 1700 (2011 рік)
Аспірантів430
Докторів190 (2011 рік)
Кандидатів800
Членство уАсоціація університетів Європи[3]
ВипускникиКатегорія:Випускники Харківського політехнічного інституту
Штаб-квартираХарків
Адреса61002, Харків, вул. Кирпичова, 21, Україна
Сайтkpi.kharkov.ua
НагородиОрден Леніна
Мапа
CMNS: Kharkiv Polytechnical Institute у Вікісховищі

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», до 1929 Харківський технологічний інститут, з 1975 Харківський ордена Леніна політехнічний інститут імені В. І. Леніна — заснований в 1885 році в Харкові. Другий за часом відкриття технологічний інститут в Україні після Львівської технічної академії (1844). В даний час — найбільший навчальний центр східної України і найбільший ВНЗ міста Харкова. В університеті навчаються приблизно 26 тисяч студентів.

В університеті здійснюється підготовка фахівців за трьома кваліфікаційними рівнями. Перший рівень — навчання 4 роки з наданням кваліфікації бакалавр, другий і третій — навчання 5,5 років з наданням кваліфікації інженер або магістр — 6 років.

Історія

[ред. | ред. код]

ХТІ — перший технічний виш в українських губерніях Російської імперії та другий технологічний інститут імперії. Рішення про відкриття прийнято в 1870-х роках.

Інститут урочисто відкрито 14 (27) вересня 1885 як практичний технологічний інститут з двома відділеннями — механічним та хімічним, на які приймалося всього 125 чоловік. Організатором і першим директором інституту був відомий вчений у галузі механіки та опору матеріалів, заслужений професор В. Л. Кирпичов. На момент відкриття в інституті було 17 викладачів, 10 професорів і 7 ад'юнкт-професорів. В 1898 році ХПТІ у зв'язку з поглибленням теоретичної освіти перейменований в технологічний інститут імператора Олександра III. В 1921 році при інституті було відкрито перший в Україні робочий факультет. В 1923 році йому дали ім'я В. І. Леніна. В 1929 році технологічний інститут ім. В. І. Леніна перетворюється в політехнічний інститут імені Леніна.

Харківський технологічний інститут.

У 1930 році на базі окремих факультетів інституту було створено п'ять самостійних вишів: механічно-машинобудівний (незабаром об'єднаний з інститутом), електротехнічний (також об'єднаний), хімічно-технологічний (також об'єднаний), інженерно-будівельний (ХІБІ рос. ХИСИ), авіаційний (ХАІ).

У роки Другої світової війни понад три тисячі викладачів, студентів і співробітників інститутів пішли до лав Радянської Армії. В евакуації (м. Красноуфимськ і м. Чирчик) інститут не тільки продовжував підготовку інженерних кадрів, але й вирішував важливі наукові проблеми, пов'язані зі зміцненням обороноздатності країни. Так, професор Носков Б. О. в роки війни працював головним металургом заводу. За розробку сталі для танку Т-34 він отримав Державну премію СРСР, яку вніс до фонду оборони.

В 1949 році чотири вищі: механічно-машинобудівний, хімічно-технологічний, електротехнічний і інститут цементної промисловості були об'єднані і на їх основі відновлений політехнічний інститут ім. В. І. Леніна. Ректором був призначений Семко М. Ф., доктор технічних наук, професор, Герой соціалістичної праці, який пропрацював на цій посаді наступні 30 років.

Оголошення: Перший набір на спеціальність робототехніка 1983 г.

За роки радянської влади інститут підготував понад 120 тисяч фахівців (до революції — 2400). Багато випускників інституту стали Героями Радянського Союзу та Соціалістичної Праці, видатними вченими та державними діячами.

В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України надав Харківському політехнічному інституту статус Державного політехнічного університету.

В 2000 році за наказом Президента Україні ХДПУ отримав статус Національного (та став НТУ «ХПІ»)

НТУ «ХПІ» має найвищій, IV рівень акредитації, та здійснює підготовку фахівців з 96 спеціальностями на денній та заочній формах навчання.

Сьогодні НТУ «ХПІ» має найвищі в східній та південній Україні обсяги ліцензованого прийому і держзамовлення.

В 2007 році університет отримав премію в'єтнамського президента Нгуєн Чи Тхань.

Президент Республіки Таджикистан Емомалі Рахмон 5 грудня 2008 р., перебуваючи в Харкові, зазначив, що 2009 року в столиці Душанбе планується відкрити філіал НТУ «ХПІ»[4].

З 2010 до 2014 р. мав статус самоврядного (автономного) дослідницького національного університету.

У квітні 2019 року на території студентського містечка було встановлене «сонячне дерево» за проектом кафедри промислової та біомедичної електроніки університету, яке має сонячні панелі, від яких студенти можуть підзаряджати свої гаджети, а вночі виступає як світильник. Воно стало першим експонатом парку науки і техніки «STEAMPARK», який реалізується спільно з Харківською державною академією дизайну та мистецтв. Планується встановити ще 3 таких об'єкти.[5]

Структура університету

[ред. | ред. код]

Університет складається з багатьох підрозділів, які займаються усіма аспектами навчальної діяльності, дозвілля та життя студентів та викладачів. Це кафедри та факультети, адміністративні підрозділи, відділі з роботи з іноземними студентами, спорткомплекс та бази відпочинку, та інше.

Університет має як окремі підрозділи:

  • навчально-методичне управління
  • докторантуру і аспірантуру
  • науково-дослідну частину
  • науково-технічну бібліотеку
  • науково-технічний і навчальний та навчально-виробничий центри.
  • Військовий обліковий стіл
  • Центр підготовки іноземних громадян
  • Факультет дистанційного та доуніверситетського навчання
  • Центр нових інформаційних технологій

Університету підпорядковані деякі навчальні заклади:

Спорт та культура:

  • Спортивний комплекс
  • Спортивно-оздоровчий табір в м. Алушта
  • Спортивно-оздоровчий табір в м. Чугуїв
  • Корпус в санаторії «Бермінводи»
  • Музей

Науково-дослідницькі інститути:

Університет також утримує гуртожитки і житлові будинки, а на його території розташований дитячий садок.

Факультети та кафедри

[ред. | ред. код]

В університеті працюють 24 основних факультети, на яких базуються 93 кафедри. Вони здійснюють підготовку за 96 спеціальностями.

  • Автоматики та приладобудування (АП)
  • Бізнесу та фінансів (БФ)
  • Військової підготовки
  • Економічний (ЕК)
  • Економічної інформатики та менеджменту (ЕіМ)
  • Електроенергетичний (Е)
  • Електромашинобудівний (ЕМБ)
  • Енергомашинобудівний (ЕМ)
  • Інженерно-фізичний (і)
  • Інтегральної підготовки фахівців
  • Інтегровані технології та хімічна техніка (іТ)
  • Комп'ютерних наук і програмної інженерії (КН)
  • Комп'ютерні та інформаційні технології (КіТ)
  • Машинобудівний (МШ)
  • Механіко-технологічний (МТ)
  • Міжнародної освіти (МО)
  • Німецький технічний (НТФ)
  • Соціально-гуманітарних технологій (СГТ)
  • Технології неорганічних речовин (ТНР)
  • Технології органічних речовин (ТОР)
  • Транспортного машинобудування (ТМ)
  • Фізико-технічний (ФТ)
  • Фізичного виховання та спорту

Керівництво університету

[ред. | ред. код]

Ректор — Сокол Євген Іванович, лауреат премії НАН України, доктор технічних наук.

Проректори з науково-педагогічної роботи:

Проректор з наукової роботи — Марченко Андрій Петрович, академік АН ВШ України, доктор технічних наук, професор.

Проректор з адміністративно-господарчої робот — Чеботарьов Микола Корнійович.

В 1915—1918 роках ректором був заслужений професор Осипов Іван Павлович.

Корпуси

[ред. | ред. код]

Університет складається з приблизно 20 корпусів. Більша частина корпусів зосереджені компактно — по лінії станцій метро Пушкінська і Архітектора Бекетова. Корпуси різко відрізняються за часом побудови — старі корпуси будувалися, як правило, в XIX столітті, і функціонували з самого моменту заснування інституту. Ці корпуси побудовані з цегли, і мають велику архітектурну і навіть історичну цінність. Нові корпуси будувалися в радянську епоху, і за габаритами відповідають бетонним будинкам, побудованим в той час. Час їх побудови — 60-80-ті роки XX століття.

У-1 — найвищій корпус університету і один з найбільших. Корпус має прямокутну форму в основі. Він має значну площу скління. Корпус є не тільки найвищим в університеті, але й є одним з найвищих будівель міста, до того ж він розташований на височині. З цього корпусу видно значну частину міста — весь Нагірний район і прилеглі сусідні, Холодна гора, Салтівка, Нові Дома. Корпус був зданий в експлуатацію в 1974 р. У корпусі функціюють шість ліфтів, з них два — швидкісні, які починають працювати за 10 хвилин до початку лекції і вимикаються з початком. Також в корпусі є двоє сходів. У корпусі розташовано безліч кафедр, деканатів та аудиторій.

  • Висота: 60 м
  • Кількість поверхів: 14
  • Закінчення будівництва: 1974 рік
Корпус У-2

У-2 — другий за висотою (після У-1) і найбільший за розмірами корпус університету. Як і У-1, є будівлею, спорудженою в період масового будівництва за типовими проектами. Форма у корпусу прямокутна. Корпус пов'язаний підземним переходом з фізичним корпусом. Архітектурне рішення оригінальніше, ніж в У-1, наприклад, сходи вимощені мармуром. Як і в У-1, в корпусі є 4 ліфта. Корпус має цокольний поверх, на якому проводяться повноцінні заняття, і з урахуванням цього поверху корпус має вісім поверхів. В У-1 теж є підвал, але на відміну від У-2, в ньому організований склад і там заняття не проводяться. У корпусі знаходиться кафедра загальної та експериментальної фізики і безліч інших, приймальна комісія університету, редакції університетських газет, буфет. Технічний стан корпуса порівняно високий. У корпусі розташовано одне з відділень місцевої інтернет-мережі. На першому поверсі розташований Орган студентського самоврядування «Студентський Альянс» НТУ «ХПІ»

  • Висота: 32—34 м
  • Кількість поверхів: 7 (8 з нульовим поверхом)
  • Закінчення будівництва: 1982 рік
Центральна частина головного аудиторного корпусу
Зала засідань у головному аудиторному корпусі

ГАК (Головний Аудиторний Корпус) — найбільший зі старих корпусів інституту. Корпус викладений з цегли, а час його будівництва — друга половина XIX століття. У корпусі розташовано низка кафедр, деканатів і різних приміщень. Форма корпусу — прямокутна, корпус має два внутрішніх дворика. Також в корпусі знаходиться бібліотека інституту, читальну залу, а також великий підвал. Архітектурної особливістю корпусу є архітектурне оформлення сходів. Поверховість корпусу мала, однак висота поверхів велика (4,5 метрів).

Тривалий час ГАК був (до будівництва висотних У-1 і У-2) головним корпусом університету. За період довгого існування корпусу (понад 100 років) в корпусі працювало багато відомих людей, нині на їх честь біля входу в корпус розташовані меморіальні дошки. Також навпроти корпусу розташований пам'ятник на честь загиблих у роки Великої Вітчизняної війни. Сам корпус вирізняється наявністю в ньому різних картин про життя інституту в різні епохи, а також стенд пам'яті героїв Великої Вітчизняної війни на другому поверсі. Зовні корпус багато прикрашений архітектурними формами.

  • Висота: 17 м
  • Кількість поверхів: 3
  • Закінчення будівництва: 1885 рік

Спортивний комплекс

[ред. | ред. код]
Палац спорту НТУ «ХПІ» в Молодіжному парку

Палац Спорту ХПІ — споруда, розташована поза основної групи корпусів, а саме в Молодіжному парку (недалеко від метро Пушкінська, але в іншому напрямку від інших корпусів). Побудований з бетонних блоків у 80-ті роки XX століття. Спортивний комплекс має безліч приміщень, залів і спортивних об'єктів. В ньому проводяться різні змагання між вишами Україні, між факультетами університету. Також в ньому проходять заняття з фізкультури. Спорткомплекс обладнаний сучасними роздягальнями, і є однією з найкращих будівель університету, а також він є другим за розміром корпусом інституту після У-2. Форма корпусу досить різноманітна, конкретну форму будівлі визначити складно. При вході в корпус знаходяться дві полиці з нагородами, які завоював інститут в різні роки.

24 червня 2022 року частково зруйнований російським обстрілом[6][7].

  • Висота: 16 м
  • Кількість поверхів: 3
  • Закінчення будівництва: кінець 80-х років XX століття.

Радіокорпус

[ред. | ред. код]
Радіокорпус (сучасна назва — Центр Інтегрованих технологій НТУ «ХПІ»)

Радіокорпус (розмовна назва), справжня назва — Центр Інтегрованих технологій НТУ «ХПІ» — чотириповерхова бетонна будівля, один з «нових корпусів» університету. В цьому відносно невеликому будинку знаходяться різні лабораторії і обладнання, комп'ютерні класи. Вікна нижнього поверху корпусу захищені решітками. В корпусі є підвальний поверх, з його урахуванням корпус п'ятиповерховий. Корпус має вантажний ліфт, а переміщення між поверхами здійснюються на великих панорамних сходах. Серед корпусів, побудованих в радянські роки епохи 60-70х має найменшу кількість поверхів. У корпусі 3 та 4 поверхи займає науково-дослідний інститут — Інститут іоносфери НАН України.

  • Висота: 16 м
  • Кількість поверхів: 4 (5 з підвалом)
  • Закінчення будівництва: 60-70-ті роки XX століття.

Хімкорпус

[ред. | ред. код]
Хімічний корпус — один з найстаріших в університеті

Хімкорпус — другий за розмірами та значимістю старий корпус університету. Подібно до ГАКу, він побудований в середині XIX століття і є одним з найстаріших корпусів інституту. У корпусі знаходиться більшість хімічних лабораторій і розташований деканат факультету технологій органічних речовин. Корпус має подібно до ГАКу квадратну форму і має в центрі внутрішній двір, але все ж корпус трохи менше, ніж ГАК. У корпусі (на 3-му поверсі) знаходиться Велика Хімічна Аудиторія, яка є однією з найбільших аудиторій інституту. Також корпус має два входи — зовнішній і внутрішній. Добудова двох поверхів до корпусу неабияк попсувала його зовнішній вигляд.

  • Висота: 18 м
  • Кількість поверхів: 4 (деколи 3)
  • Закінчення будівництва: Друга половина-кінець XIX століття.

Електрокорпус

[ред. | ред. код]
Електрокорпус ХПІ — один з найбагатолюдніших корпусів університету

Електрокорпус — деякий час був окремим Електротехнічним інститутом, виділеним з ХТІ. Побудований за проектом Бекетова в 1930-ті та є прикладом архітектури конструктивізму. У корпусі розташовані технічні кафедри і деканати. Корпус є одним з найдовших в інституті, має кілька входів і виходів (окрім головного). Головний вхід в корпус архітектурно оформлений у вигляді колонади при відновленні після війни в стилі сталінського ампіру. Корпус відіграє важливу роль в житті інституту, поблизу нього (або перед пам'ятником) проводяться різні заходи, перед картою електрифікації прощаються з професорами, крім цього, в корпусі знаходиться дослідний завод «Молнія»

Палац студентів ХПІ

[ред. | ред. код]

Палац студентів ХПІ — підрозділ НТУ «ХПІ», розташований в одному з корпусів студентського містечка «Гігант», який виконує функцію головного культурного центру вишу. На базі Палацу студентів займаються 24 творчих колективи, а також проводиться майже 200 культурно-масових щорічних заходів. Має зал для глядачів на 1200 місць. Виступи в Палаці багатьом учасникам відкрили дорогу в професійне мистецтво, наприклад, Аркадію Ініну, Гарію Черняхівському[ru], Володимиру Фокіну, Ірині Борисовій та іншим.

Інноваційний кампус

[ред. | ред. код]

В 2018 розпочинається будівництво нового корпусу за адресою Пушкінська 79/2, навчання в якому будуть проходити найуспішніші студенти з використанням дуальної освіти.

Відомі випускники та вчені ХПІ

[ред. | ред. код]

Див. також: Бібліометрика / Персональні профілі співробітників НТУ «ХПІ»

Лев Ландау
Леонід Красін
Поштовий блок, присвячений видатним вченим НТУ «ХПІ»

Випускники

[ред. | ред. код]

Вчені

[ред. | ред. код]

Почесні доктори

[ред. | ред. код]

Нагороди та репутація

[ред. | ред. код]

Дослідницький центр QS Quacquarelli Symonds оприлюднив щорічний рейтинг найкращих університетів Європи, Середньої Азії та країн, що розвиваються, на 2022 рік. Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» зайняв 105 місце[8].

У відомих рейтингах вишів України 2012 року Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» увійшов у першу десятку лідерів.

Так, за рейтингом технічних вишів України 2012 року журналу «Деньги» ХПІ посів третє місце, в зведеному рейтингу ВНЗ «Компас» — 6 місце, в рейтингу вишів України за напрямом «інженерно-технічні спеціальності» — третє місце, у рейтингу ВНЗ України «Компас 2012» — IT спеціальності — 3 місце, у рейтингу ВНЗ України «Компас 2012» — Східний регіон — перше місце, у рейтингу ВНЗ України ЮНЕСКО «Топ 200» — 6 місце, Webometrics Ranking of World Universities: світовому — 2092, європейський — 798.

У 2024 р. НТУ ХПІ став членом Міжнародного консорціуму університетів Європи UNINOVIS Alliance[9]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Directory of Open Access Journals — 2003.
  2. http://www.kpi.kharkov.ua/ukr/ntu-hpi/istoriya-universitetu/2/
  3. https://eua.eu/about/member-directory.html
  4. У Душанбе планують відкрити філіал НТУ «ХПІ»
  5. Павел Федосенко (28 квітня 2019). В харьковском вузе создали уникальное "солнечное дерево". NewsRoom. Процитовано 30 квітня 2019. (рос.)
  6. Руины вместо спорткомплекса ХПИ: очередное военное преступление РФ против харьковчан (фото). Медиа группа «Объектив». 24 червня 2022.
  7. Российская ракета разрушила спортивный комплекс в центре Харькова. KharkivToday. 24 червня 2022.
  8. Зимові канікули, рейтинг вишів та суди через відсторонення вчителів – підсумки тижня в освіті. 24 Канал (укр.). Процитовано 17 грудня 2021.
  9. [ХПІ приєднався до Альянсу провідних університетів Європи https://www.kpi.kharkov.ua/ukr/2024/07/22/hpi-pryyednavsya-do-alyansu-providnyh-universytetiv-yevropy/]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Офіційний сайт НТУ «ХПІ»
  • Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». Історія розвитку. 1885—2010 / уклад.: В. І. Ніколаєнко, В. В. Кабачек, С. І. Мєшковая [та інш.]; за ред. В. І. Ніколаєнка. — Харків: НТУ «ХПІ». 2010. — 408 с.
  • Мусієнко І. В., Ткаченко С. СПередумови виникнення вищої технічної освіти в Україні // Дослідження з історії техніки: Зб. наук. пр. — Київ: ІВЦ "Видавництво «Політехніка», 2005. — Вип. 6. — С. 103—115.
  • Харьковский политехнический: Выпускники — гордость и слава / Сост.: Л. Л. Товажнянский, В. И. Николаенко, В. В. Морозов и др.; М-во образования и науки Украины, Харьковский гос. Политехнический ун-т. — Х.: Прапор, 2000. — 83 с.: ил.
  • Харьковский политехнический. 1895—1985: История развития / Ред. К. К. Гулый; Зав. ред. В. Н. Гвоздей. — Х.: Изд-во при Харьк. ун-те изд. объединения «Вища шк.», 1985. — 224 с.: ил. — Библиогр.: с. 211—218.
  • Харьковский политехнический: ученые и педагоги / Ю. Т. Костенко, В. В. Морозов, В. И. Николаенко и др.; Харьковский гос. политех. ун-т. — Х.: Прапор, 1999. — 351 с.