Харківський тракторний завод

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харківський тракторний завод
Тип ПАТ
Спеціалізація тракторобудування
Заснування 1 жовтня 1931
Штаб-квартира Україна Україна, Харків, пр. Московський, 275.
Галузь машинобудування
Продукція сільськогосподарські трактори різних модифікацій.
Валовий дохід 379,4 млн грн. (2010)
Операційний прибуток -84,9 млн грн.(2010)
Чистий прибуток -60,6 млн грн. (2010)
Активи 613 млн грн. (2010)
Співробітники ≈ 3000
Клієнти Основними споживачами продукції є сільськогосподарські підприємства та фермери України та країн СНД. Продаж продукції здійснюється переважно за допомогою торгового партнера "Торговий дім ВАТ "ХТЗ"
Сайт http://www.xtz.ua

«Харківський тракторний завод ім. Орджонікідзе» (ХТЗ) — Найбільше в Україні та країнах СНД підприємство з виробництва уніфікованих гусеничних і колісних сільськогосподарських тракторів загального призначення.

ХТЗ (2).jpg

Продукція ХТЗ[ред.ред. код]

ХТЗ-181 (2010 р.)

На сьогодні продукція ХТЗ представлена широкою гамою тракторів потужністю від 35 до 190 к.с. Це колісні та гусеничні трактори загального призначення, орно-просапні, трактори малої потужності, які агрегуються (поєднуються) з більш ніж 250 найменуваннями сільгосп-машин та знарядь. Крім тракторів завод випускає дорожньо-будівельну та спецтехніку (на базі тракторів), гусеничні тягачі, гарячоштамповані заготівлі, складноріжучий інструмент і технологічне оснащення, лиття, товари народного споживання, запасні частини. Вироблена заводом техніка використовується в сільському господарстві, житлокомунгоспі, будівництві, промисловому виробництві, для транспортування великих вантажів. Значна частина техніки йде на експорт.

Історія ХТЗ[ред.ред. код]

1930-49рр.[ред.ред. код]

Перший серійний трактор України СХТЗ 15-30
Перші випробування трактора в Андріївській комуні «Надія»(1931)

Протягом 1927-1928 років за­води СРСР дали 1272 трактори, в продовж 1928-1929 років ви­дали «на гора» вже 3281. Цього було недостатньо, і потреби сільського господарства задо­вольнялись на ту пору, головним чином, за рахунок імпорту. Тому було переглянуто п'ятирічний план спорудження заводів сіль­ськогосподарського машино­будування і прийнято рішення про негайний початок зведення трьох промислових гігантів, ко­жен з яких випускав би щороку по 50 тисяч тракторів. Восени 1929 року Вища Рада Народного Господарства СРСР прийняла рішення про будівництво одного з тракторних заводів у Харкові. Для спорудження було визна­чено термін – п’ятнадцять міся­ців.

В Наказі по ВРНГ СРСР №455 від 23 грудня 1929 року відзнача­лося, що державному інституту з проектування металургійних заводів (Діпромезу) до 15 січня 1930 року треба закінчити роботи по складанню ескізного проекту Харківського тракторного заводу з випуску 50 тисяч тракторів на рік у дві зміни з урахуванням безперервного тижня. Модель трактору мала бути схожою з трактором «Катерпіллар», по­тужністю в 25-30 кінських сил. Всесоюзному автотракторному об’єднанню надавалося право вирішувати питання про доціль­ність залучення іноземної допо­моги при виконанні будівельних операцій, а також про запро­шення окремих зарубіжних спе­ціалістів для участі в пуску та налагодженні майбутніх заводів (малося на увазі Харківського та Челябінського тракторних заво­дів, а Сталінградський завод вже було збудовано до того часу). Згодом початкове промислове завдання було змінено: ХТЗ ви­пускатиме 50 тисяч тракторів СХТЗ 15-30. Цей трактор був розроблений на основі конструкції одного з найкращих тракторів того часу «Інтернаціонал 15/30» потуж­ністю 15-30 кінських сил, який випускався американською компанією «International Harvester».

11 січня 1930 року наказом по ВРНГ СРСР було призна­чено начальником управління «Південтракторобуду» М. Г. Мишкова. І в січні того же року делегація досвідчених інже­нерів виїхали до Німеччини та Сполучених Штатів за верста­тами, пресами, молотами, за катувальними машинами, конве­єрами.

Будівельний майданчик був відведений за 15 кілометрів від Харкова на магістралі Південних залізниць біля роз’їзду Лосеве. Територія будівництва займала загалом площу приблизно в 600 га, з яких на власне заводську територію (на північ від заліз­ниці) припадало близько 150 га, а решта площі була зайнята тимчасовими поселеннями для робітників і техперсоналу – 180 га (північно-західний и південно-східний кути майданчика), ад­міністративно-управлінськими закладами, складами і базами будматеріалів та обладнанням – близько 140 га (центральна час­тина, в майбутньому зелена зона соціалістичного містечка), квар­талами останнього - 130 га.

Після вибору майданчика були зроблені тахеометричні та нівелірувальні зйомки, закла­дена достатня кількість буриль­них свердловин, аби мати змогу судити про геологічну будову ґрунту, який на всій території майданчика оказався здебіль­шого однорідний: під чорноземом завтовшки один метр залягає по­тужна товща щільної глини, пе­ретята на глибині близько семи метрів піщаним шаром в 1,2-1,5 метра. Ґрунтові води залягають дуже глибоко. Були зібрані й ме­теорологічні та кліматичні дані за ряд років, перевірені й зважені. Будівельні роботи вели спеці­альні організації: будівництво – Індбуд; санітарно-технічні Укрсантехбуд і Промвентиляція, залізничні – Трансбуд, зовнішнє водопостачання і каналізацію – Водобуд; електротехнічні ро­боти – ВЕО; металеві конструк­ції – Монтажне бюро управління ХТЗ.

У січні 1930 року, як тільки було розбито будівельний май­данчик, почали заво­зити лісоматеріали для тимчасових спо­руд. Була потрібна велика кількість бу­дівельників різних професій та квалі­фікацій – орієнтовно до 12-15 тисяч осіб. На таку кількість осіб і були розраховані тимчасові споруди.

Всі тимчасові спо­руди ділилися на два селища: Північне – біля Промбуду, Південне – біля Житлобуду, цен­тральна частина – адміністративно-громадські заклади, матеріальні бази і транспорт. Північне та Південне поселення були роз­раховані на дванадцять тисяч робітників з відповідним техніч­ним персоналом. Селища скла­далися з бараків зі службами їдалень, продуктових і промис­лових магазинів, мережі ларьків і кіосків, поліклініки, лазні, пральні, перукарні та клубу. Загалом було збудовано допоміжних споруд: житлових бараків – 95, контор і конторок – 21, комунальних за­кладів – 65, адміністративно-громадських закладів – 14, магазинів та ларьків – 12, медичних закладів – 6, складів і комор – 34.

Через наявність на будівниц­тві кількох артілей для них були зведені селища з конюшнями, складами фуражу, водопроводом тощо. Також були підведені за­лізничні колії до складів і на діль­ниці. Частково були виконані ро­боти з викладенням шосе у сели­щах і на територіях Тракторобуду, спроектовано і майже завершене прокладання шосе для сполу­чення з Харковом. Було побудо­вано та обладнано кінний двір для гужового транспорту, авто гараж для грузовиків і тракторів.

Ще на самому початку підго­товчого періоду була передба­чена необхідність у цегельному заводі, який згодом було спо­руджено. Його продуктивність становила п’ять мільйонів штук цегли на місяць.

Вища Рада Народного Господарства країни в квітні 1930 року затвердила строки будівни­цтва ХТЗ. Рішення про побудову у Харкові тракторного заводу і затвердження остаточного за­вдання на проектування датува­лося 1930 роком, а пуск заводу і початок випуску продукції без­перервним потоком – 1 жовтня 1931 року.

Нестача часу і стислість підго­товчого періоду не дали можли­вості управлінню будівництвом організувати роботи в загально­прийнятій для них послідовності. Виходом зі становища була організація всіх видів будівельних і монтажних робіт одночасно. Методом для цього стало макси­мальне ущільнення робіт на пев­ному об’єкті за прискорених тем­пів проектування і виготовлення робочих креслень.

Стосовно промислового бу­дівництва, то в механоскладаль­ному цеху зведення залізобетон­ного каркасу і зовнішніх стін було завершене до настання морозів, опалубку знято. Приступили до встановлення металевих ліхта­рів і вкривання даху. Заготівля віконних хрестовин і дверей, здебільшого, теж була завершена. У грудні передбачалося забетону­вати всю залізобетонну підлогу цього корпусу поверхнею близько 50 тисяч квадратних метрів.

Ливарний цех являв собою критичне місце будівництва. Бетонні роботи не були завер­шені до початку морозів, тому що пізно надійшли креслення.

Каркас ковальського цеху був металевим. Встановлення його затяглося до березня. Закладали тільки фундаменти під молоти та інші механізми. Загалом було забетоновано близько 30 фунда­ментів.

Спорудження ремонтно-ме­ханічного цеху, заводоуправ­ління та навчального комбінату будівельники завершили в грудні 1930 року.

13 грудня 1930 року дирек­тором Тракторобуду назна­чили Пантелеймона Івановича Свистуна, який 30 вересня 1931 року став першим директором ХТЗ.

У січні 1931 року продовжу­валося спорудження об’єктів ви­робничого призначення та житлового будівництва ХТЗ. Особлива увага приділялася ковальському та ливарному цехам.

За великих морозів у січні-лютому знаменита на Тракторобуді бригада «залізного виконроба» Д. О. Мельникова показувала зразки трудового героїзму. Це значною мірою посприяло сво­єчасній здачі обладнання під монтаж. Тракторобуд став куз­нею знаних на весь світ трудових рекордів, сподвижниками і авто­рами яких були бригади мулярів П. І. Кушнарьова, А. І. Мікуніса, бетонників Г. В. Марусіна, П. І. Мовлєва, І. Д. Сидоренко, В. І. Радкевича.

Серед тих, хто, не покладаючи рук, не рахуючись з втомою і часом працював на будівництві – воїни Червонопрапорної диві­зії під командуванням комдива М. Ф. Лукіна. За свою роботу на будівництві вона першою серед військових з'єднань була вшано­вана орденом Леніна.

Треба віддати на­лежне професійним знанням і чесному ставленню до справи на Тракторобуді іно­земним спеціаліс­там, які здійснювали інженерний нагляд за перебігом будів­ництва і допомагали у розв’язанні невід­кладних проблем. Очолював їх амери­канський інженер, завідувач будівного відділу будівництва заводу Л. Сваджіан, якого нагородили орденом Леніна.

21 вересня 1931 року колектив ХТЗ рапортував про готовність до пуску заводу-велетня, який був збудований і змонтований за п'ятнадцять мі­сяців.

1 жовтня 1931 року відбувся мітинг з нагоди пуску заводу. Незважаючи на великий дощ, холодний вітер, трибуну біля кор­пусів заводу оточило 25 тисяч робітників будови, делегації всіх харківських заводів, колгоспів, заводів інших міст. На трибуні були члени ЦК КП(б)У та уряду: Косіор, Петровський, Строганов, Терехов, Чернявський, Сухомлин, Сербиченко, Дубовий, Свистун, Потапенко, поети Дем’ян Бєдний та А. Безименський та інші. На окремий трибуні консули чужо­земних держав.

З літака у тисячах примірни­ків над мітингом розкидані лис­тівки з віршами Безименського. Директор заводу П.І. Свистун в своєму рапорті розповів про те, як зводився тракторний, як героїзм та самовідданість до­лали всі перешкоди. В 13 годин 5 хвилин червона стрічка була розрізана Г. І. Петровським, і під оркестрові звуки та бурхливі крики зійшов з конвеєра первісток українського тракторобудування СХТЗ 15-30. Трактор був яскраво-червоного кольору, за кермом сиділа Маруся Бугайова, одна з ударниць Тракторобуду. Через 10 хвилин пішов другий трактор, потім третій і так перші десять тракторів.

Перші випробування трактора пройшли в Андріївській комуні «Надія».

В жовтні випустили 50 машин, листопаді – 381, в грудні – 863, всього за три місяці першого року існування заводу було здано 977 тракторів. Робота в ці місяці була періодом боротьби з «дитячими хворобами» пускової стадії.

СХТЗ-НАТІ-ITA

Наступним результатом роботи харківських тракторобудівників стала машина СХТЗ-НАТІ ІТА, яка випускалась з 1937 по 1949 рік. При розробці за основу була взята конструкція Сталінградського тракторного заводу і НАТІ. Про що говорять літери в назві. Потужність цього трактора становила 52 кінських сили, тобто вдвічі більше, ніж у колісних, які мали двигун потужністю 30 к.с. Ця гусенична машина витрачала менше пального для обробітку одного гектара на 25 відсотків ніж її попередники. Безсумнівною перевагою нового гусеничного трактора була можливість використовувати його в найрізноманітніших природних умовах, у всіх місцях де потрібна була висока прохідність. Також ця машина випускалась під час евакуації в роки воєнного лихоліття в місті Рубцовську Алтайського краю, де завдяки харківським тракторобудівникам пізніше з'явився Алтайський тракторний завод. Тієї ж пори були створені експериментальні тракторні дизель-двигуни, які працювали на солярному маслі. Випробування засвідчили: якщо трактор зі звичайним керосиновим двигуном витрачав на одну кінську силу 315 — 320 грамів керосину, то дизель-двигун — тільки 210 грамів солярки — продукту більш дешевого, ніж керосин. 28 грудня 1949 Харківський тракторний завод розпочав випуск нових малолітражних тракторів «ХТЗ-7».

1949-67рр.[ред.ред. код]

ХТЗ-ДТ-54

З 1949 року відроджений з руїн ХТЗ перейшов до випуску дизельного трактора ДТ-54, що здобув заслужену славу безвідмовного трудівника на хлібних ланах всіх регіонів СРСР. 29 вересня 1954-го року з головного конвеєра Харківського тракторного заводу зійшов 100-тисячний дизельний трактор ДТ-54. Відомі далеко за межами України та СРСР машини під маркою ХТЗ-ДТ-14, ДТ-20, Т-25 були широко затребувані на всіх п'яти континентах планети, через що завод здобув почесну міжнародну нагороду «Золотий Меркурій». Зокрема для випуску таких машин в Індії був спеціально збудований тракторний завод. В четвертому кварталі 1955 року ХТЗ перейшов на випуск дизельного трактора ДТ-14. Прообразом цієї машини служив ХТЗ-7, лише з тією різницею, що на нову машину встановлювався дизельний двигун потужністю 14 кінських сил. В той же час впродовж 1948 — 1950 років було створено легкий артилерійський тягач (АТЛ), а в 1953 — 1954 рр. ХТЗ випустив дослідну партію цих машин. Одночасно підприємство займалося створенням електротрактора ХТЗ-12. Усього таких машин було виготовлено 32. Вони працювали в різних господарствах країни, однак себе не виправдали. Згодом завод припинив їх виробництво. Паралельно на заводі створювалась нова модель трактора на базі машини ДТ-54 під назвою Т-75. Її потужність зросла до 75 кінських сил. Перші три трактори Т-75 зійшли з конвеєра для відправки на державні випробування в травні 1960 року. А 29 вересня 1960 року без зупинки виробництва Харківський тракторний завод перейшов на серійний випуск гусеничних тракторів Т-75 які замінили вже застарілі ДТ-54. В 1961 році, виконуючи вказівку з центру ХТЗ розпочав підготовчі роботи з метою заміни виробництва Т-75 на новий трактор Т-74 з дизелем СМД-14, який мав виготовлятися на місцевому заводі «Серп і молот». Через рік завод перейшов на випуск Т-74, припинивши виробництво Т-75.

Одночасно Харківському тракторному заводу доручили створити трактор потужністю 130 кінських сил. І вже наприкінці липня 1961 року на полях колгоспу імені Орджонікідзе Лозівського району з'явився новий колісний трактор, який виконував глибоку оранку п'яти-корпусним плугом зі швидкістю 9 кілометрів на годину, це був Т-125. 19 жовтня 1964 року «Вища рада народного господарства СРСР» прийняла постанову № 98, якою передбачалося створення потужностей з випуску Т-125 та уніфікованих з ним гусеничних тракторів. Цією постановою передбачалася реконструкція Харківського тракторного заводу зі спорудженням окремих нових об'єктів на території заводу. З 1966 року розпочалось виробництво трактора Т-125, а також його модифікацій: КТ-125 — тягача із землерийним обладнанням, яке виготовляв Київський завод «Буддормаш», Т-127 — трелювального трактора. Разом з тим в 1965 році було затверджене технічне завдання на проектування гусеничного трактора Т-150, яке передбачало створення модифікацій тракторів, у тому числі колісних. Технічний проект був схвалений науково-технічними радами галузі та НАТІ в січні-лютому 1967 року. В той же час в 1967 році з конвеєра ХТЗ зійшов мільйонний трактор — Т-74 модернізована модель ДТ-54.

1967-94рр.[ред.ред. код]

У 70-ті роки завод, провівши без зупинки виробництва корінну реконструкцію, успішно перейшов на випуск тракторів класу «3 тонни» трактора Т-150 в гусеничному і колісному виконанні. Цікаво що у листопаді 1979 року відбулися випробування трактора Т-150К на випробній станції університету штату Небраска в США. Порівняння результатів випробувань тракторів Т-150К і тракторів-аналогів, проведених на цій станції за шести-бальною системою засвідчило, що Т-150К за своїм технічним рівнем переважає всі інші аналоги. З 1985 року в різних районах Харківщини проводилися випробування тракторів ХТЗ-200 та ХТЗ-180 На машинах були встановлені двигуни СМД потужністю 180 кінських сил. Продуктивність ХТЗ-200 виявилася на 50 відсотків більшою, ніж у Т-150, а зниження витрати пального — до 21 відсотка. Крім того, за рахунок зменшення динаміки повороту знизилася навантаженість елементів трансмісії.

1994—2015 рр.[ред.ред. код]

ХТЗ-Т-156Б-09 (2010 р.)

У 1994 році завод перетворений у відкрите акціонерне товариство «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе». У 2000 році була створена нова «серія 160» потужних інтегральних орно-просапних тракторів, призначених для сільськогосподарських робіт із оброблення та збирання цукрового буряка, кукурудзи, соняшника, картоплі, гречки, сої та інших просапних культур. У порівнянні з тракторами МТЗ-80 і Т-70 їхня продуктивність зросла в 2-2,5 рази. Міжнародним «Бюро Верітас» було сертифіковано систему якості виробництва згаданих тракторів згідно зі стандартами ISO 9001, до речі майже всі трактори ХТЗ мають сертифікат відповідності у системі сертифікації УкрСЕПРО та Росії ГОСТ.

ХТЗ-150-05-09 (2010 р.)

Для робіт у сільському та комунальному господарствах, для транспортування вантажів у промисловості та будівництві були створені трактори серій 30 та 50. За 75 років роботи в цехах підприємства було виготовлено близько трьох мільйонів тракторів. Серед усіх тракторних заводів колишнього СРСР ХТЗ — єдиний завод з воріт якого виходили моделі всіх існуючих класів — від маленьких садово-городніх потужністю 8 кінських сил і до надпотужних 190 сильних гусеничних і колісних тягачів. Нині досвідчений колектив робітників і фахівців ХТЗ розвиває й дбайливо підтримує в робочому стані потужну виробничу базу з випуску сучасних машин підвищеного технічного рівня. Серед них колісні трактори загального призначення: ХТЗ-17221 (з каркасною кабіною) і ХТЗ-17222 (з метало-пластиковою обшивкою нового дизайну), Т-150-К-09 (машина, широко відома своєю універсальністю та економічністю). Трактори оснащені надійними дизелями Ярославського моторного заводу. Відповідають всім вимогам сільських трудівників (особливо на буряковій ниві), найуспішнішою стала модель орно-просапного трактора ХТЗ-16131 з двигуном Deutz.

ХТЗ-17021 (2010 р.)

Популярним в сільському господарстві і в промисловості залишається маневрений колісний навантажувач ХТЗ-156. Завод продовжує випускати гусеничні трактори — найвідоміший і найбільш широко застосований з них ХТЗ-150-05-09, а також нову модернізовану машину ХТЗ-181. З 2007 р. продуктова лінійка «ХТЗ» була вперше розширена дорожньо-будівельним бульдозером ТС-10. Перша партія машин цієї серії продана на підприємства Білорусі, Росії та України. На сьогоднішній день все більше значення набуває не тільки виробництво нових моделей тракторів, а й їхній подальший супровід — перед-продажне, гарантійне та сервісне обслуговування — у 2005 році в Україні заводом була створена дилерська мережа. У 2013 році згідно рейтингу провідних підприємств високотехнологічного машинобудування України за рівнем управлінських інновацій ХТЗ посів шістнадцяте місце. [1] Також слід зазначити, що підприємство зберігає за собою важливі об'єкти соціальної сфери.

17 жовтня 2013 року стало відомо, що підприємство припиняє роботу з 18 жовтня з відправкою співробітників у неоплачувану відпуску через припинення оформлення митних декларацій Харківською митницею Міністерства доходів і зборів України 7-ми російських підприємств, які поставляють Харківському тракторному заводу комплектуючі та матеріали для виробництва тракторів[2].

У ніч з 10 на 11 квітня 2015 року був знесений пам'ятник члену Політбюро ЦК ВКП(б) Серго Орджонікідзе, що стояв перед будівлею головного заводоуправління. 11 квітня Харківський тракторний завод офіційно відреагував на це так: «…фашистські нелюди плюнули в історію України та в душі працівників Харківського тракторного заводу імені Серго Орджонікідзе. Вночі вандали та варвари в масках знесли пам'ятник Серго Орджонікідзе… Цим актом бандити, під покровом темряви не тільки завдали образи та зламали власність трьохтисячного колективу заводу, а й образили більше 25 тисяч ветеранів-заводчан…»[3]

У липні 2015 року стало відомо, що Харківський тракторений завод на міжнародному форумі «Agroport-2015», який відбудеться у жовтні 2015 року, презентує новий гусеничний трактор «Квадротек», що має нову гідротрансмісію та на 70 % складається із деталей українського виброництва, а також робить мінімальний тиск на ґрунт і дає можливість замінити гусеничний хід на колесний. У розробці нового трактора брав участь Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут».[4] Крім того, ХТЗ уклало угоду із компанією «Volvo Penta» щодо комплектації її двигунами харківських тракторів, оскільки шведські двигуни екологічні, а трактори Volvo мають попит в Африці. Цими двигунами будуть комплексуватися трактори для українського та закордонного ринків, а для Росії трактори «ХТЗ» будуть оснащені двигунами «ЯМЗ».[5]

У грудні 2015 року ХТЗ випустив партію з 10 електротракторів.[6] Трактор коштує 15 тис. дол. Його потужність 35 к.с., що дозволяє йому рухати причепи масою до 2 т зі швидкістю 40 км/год.

Власність[ред.ред. код]

До 2007 року основним акціонером ХТЗ був харківський бізнесмен, співвласник групи DCH Олександр Ярославський. Тепер завод перебуває у власності групи ГАЗ, яка належить російському мільярдерові Олегу Дерипасці, співвласнику групи «Базовий Елемент».

Фінансові результати ХТЗ[ред.ред. код]

Згідно з офіційними даними, на сьогодні всі попередні та теперішні власники підприємства не змогли зробити з машинобудівного гіганта бодай беззбиткове виробництво. Це в першу чергу пояснюється нездатністю перелаштуватися з планово-адміністративної економіки до ринкової, та непрозорістю і незбалансованістю української державної економічної політики щодо захисту власних підприємств та їх кадрів, а не окремих власників, коли «левова частка» прибутку виводиться власниками за межі підприємства та вимивається в економіки інших країн.

Офіційні фінансові показники ХТЗ 2001—2010 рр..

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Промисловість Це незавершена стаття з промисловості.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.