Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка
Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка
Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка

49°59′41″ пн. ш. 36°13′54″ сх. д. / 49.99499999999999744° пн. ш. 36.2316666700000027° сх. д. / 49.99499999999999744; 36.2316666700000027Координати: 49°59′41″ пн. ш. 36°13′54″ сх. д. / 49.99499999999999744° пн. ш. 36.2316666700000027° сх. д. / 49.99499999999999744; 36.2316666700000027
Країна Україна Україна
Місто
Адреса
вул. Сумська, 9
Архітектор Андрій Андрійович Тон
Тип український драматичний театр
Статус академічний
Відкрито 1934
theatre-shevchenko.com.ua
CMNS: Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка на Вікісховищі

Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка — академічний театр у Харкові. Вистави показують на трьох сценах: великій, малій (яка має назву «Березіль») та експериментальній.

Історія[ред.ред. код]

Постав 1934 року на базі розгромленого «Березоля», як заперечення останнього. У 1935 році театр отримав ім'я Тараса Шевченка. У 1947 році театру було надано статус «академічного».

Орієнтація на соцреалістичні позиції, переважання у репертуарі російської радянської драматургії, копіювання театру ім. І. Франка, висунення О. Корнійчука на чоло українських драматургів, обмеження західноєвропейського репертуару до класики 19 ст. характеризують провідну лінію новоствореного театру. Наказом Народного комісаріату освіти в жовтні 1933 театр (ще тоді «Березіль») очолив М. Крушельницький (1933 — 1952), згодом вихованець Московського художнього академічного театру Б. Норд (1952 — 1957), далі О. Сердюк (1957 — 1962), якого змінив В. Крайниченко. По смерті останнього (1964) театр поступово зійшов на репертуар сучасної соцреалістичної драматургії, побутової класики та на щодалі частіші гастролі російських режисерів школи К. Станіславського.

З повоєнних випускників Харківського Інституту Мистецтв працював режисером Г. Кононенко (1965 — 1969), з московської школи В. Оглоблін (1967 — 1971), згодом Б. Мешкіс (1971 — 1974), А. Літко та інші. З помітніших вистав повоєнного часу були: «Не називаючи прізвищ» В. Минка. «Примари» Г. Ібсена, «Гамлет» В. Шекспіра, «Плянета Спераніа» О. Коломійця, «Перекоп» І. Кавалерідзе, «Патетична соната» М. Куліша (1972).

1977—1983 головним режисером театру був Олександр Біляцький.

Художній керівник та генеральний директор театру у 2002—2005 роках — Андрій Жолдак. Виставами А. Жолдака «Гамлет. Сни», «Один день Івана Денисовича», «Місяць кохання», «Чотири з половиною», «Ґольдоні. Венеція» театр долучився до сучасної аванґардної стилістики, успішно презентував Україну на міжнародних фестивалях в 17 європейських країнах. У 2004 році за вистави «Місяць кохання» і «Ґольдоні. Венеція» Андрій Жолдак бул удостоєний Премії ЮНЕСКО, а труппа театру ввійшла до десятки найкращих трупп Європи. Вистава А. Жолдака «Ромео і Джульєтта. Фраґмент» була заборонена до показу в Україні, що й стало головною причиною відставки Жолдака з посади керівника театру. Прем'єра цієї вистави відбулася в Берліні в листопаді 2005 року. Андрій Жолдак походить зі знаменитої театральної династії Тобілевичів-Тарковських. Він є праправнуком українського драматурга І. К. Карпенка-Карого та Надії Тарковської, а також доводиться внучатим племінником акторам і режисерам М. Садовському і П. Саксаганському та має спільне коріння з Арсенієм і Андрієм Тарковськими. За час свого керівництва Андрій Жолдак, щоб вшанувати пам'ять видатного режисера Леся Курбаса, намагався офіційно повернути театру попередню назву «Березіль».

Художній керівник театру у 2006—2009 роках — Степан Пасічник.

В 2011—2012 роках художнє керівництво театру очолював Олександр Аркадін-Школьнік.

Дирекція театру[ред.ред. код]

Відомі співробітники театру[ред.ред. код]

Декораторами театру працювали: В. Меллер, В. Греченко, Д. Власюк, Г. Батій, О. Костюченко, В. Кравець, Т. Медвідь та ін.

До акторського складу, крім старих «березільців» (А. Бучма, Д. Антонович, І. Мар'яненко, Л. Дубовик, Є. Бондаренко, Н. Ужвій, С. Федорцева, В. Чистякова), належали: Л. Криницька, В. Герасимова, Н. Лихо; випускники Харківського Інституту Мистецтв і студії: Р. Колосова, С. Чибісова, Л. Попова, А. Свистунова, Л. Биков, А. Літко, В. Шестопалов, В. Маляр, А. Дзвонарчук, В. Івченко, Л. Тарабаринов, А. Смерека та ін.

У театрі працював польський режисер Анджей Щитко.

Репертуар 2014/2015[ред.ред. код]

Постановки на великій сцені:

  • Антиґона у Нью-Йорку
  • Блез
  • Веселі пригоди Піфа
  • Дуже проста історія
  • З Тобою І Без Тебе
  • Закон, або Любов панни Інни
  • Зойчина квартира
  • Кіт у чоботях
  • Примадонни
  • Принцеса і свинопас
  • Продавець дощу
  • Смішні гроші
  • Сон літньої ночі
  • Украдене щастя
  • Шельменко-денщик
  • Язичники

Постановки на малій сцені:

  • «Мені однаково, чи буду…»
  • 22 поцілунки, 4 млості та 1 мігрень
  • Ірен і духи
  • Акторська гримерна
  • Безіменна зірка
  • Віолончель
  • Гроші (Сто тисяч)
  • Дорогоцінна Памела
  • Кирпатий Мефістофель
  • Королева краси
  • Маленькі подружні злочини
  • Мина Мазайло
  • Оркестр
  • Прощай, Юдо…
  • Танго

Постановки на експериментальній сцені:

  • WOYZECK

Література та посилання[ред.ред. код]