Харіберт I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харіберт I
Харіберт I
Зображення Харіберта я з бронзової медалі роботи Жана Дасьє. Близько 1720 року.
король франків
29 листопада 561 — 5 березня 567
Попередник: Хлотар I
Наступник: Гунтрамн
Сігіберт I
Хільперік I
 
Народження: близько 520
Смерть: 5 березня 567(0567-03-05)
Бордо
Династія: Меровінги
Батько: Хлотар I
Мати: Інгунда
Дружина: 1-а :Інгоберга
2-а :Мерофледа
3-я :Марковефа
4-а :Теодегільда​​
Діти: Від 1-го шлюбу:
дочки: Хротільда​​, Бертфледа, Берта
Від 4-го шлюбу:
син:помер відразу після народження

Харіберт I (520 - 5 березня 567, Бордо) - король франків, правив в 561 - 567 роках, з династії Меровінгів. Старший син короля Хлотара I та Інгунди. Ім'я Харіберт походить від «Блискучий у війську».

Королівство Харіберта[ред.ред. код]

Після смерті батька, за узгодженням з братами, отримав королівство Паризьке, куди входили міста Санліс, Мелен, Шартр, Тур, Пуатьє Сент, Бордо і піренейські міста.

Сімейні справи Харіберта[ред.ред. код]

Харіберт був досить освіченою людиною, він знав латинь. Однак він вів і розбещений спосіб життя. В 537 році Харіберт одружився з Інгобергою, від якої він мав трьох дочок Хротільду, Бертфледу і Берту. Але в той же час він мав двох коханок з свити своєї дружини, двох сестер - Марковефу (вона була черницею) і Мерофледу. Згодом, він покинув Інгобергу і одружився на Мерофледі. Кілька років потому Мерофледа померла, і король одружився з її сестрою Марковефою (562). Таким чином, за церковними канонами він виявився винним у подвійному святотатстві, як двоєженець, і як чоловік монашки. Єпископ Паризький Герман запропонував Харіберту розірвати другий шлюб, але той відмовився. За це він був відлучений від церкви, але Харіберт мало звертав на це уваги. Незабаром Марковефа померла і в 566 році Харіберт одружився на дочці пастуха Теодегільді, від якої він мав сина, який помер одразу після народження. Дочка Харіберта Берта (як пише папа Григорій Великий, вона була дівчиною досить освіченою) була віддана заміж за короля Кента, Етельберта I.

Відносини з церквою[ред.ред. код]

Поділ Франкської держави після смерті Хлотара I (561). Володіння Харіберта I виділені червоним

Харіберт втручався у справи церкви. Так він відновив зміщеного з єпископської кафедри в Сенті Емері. Цей Емері був поставлений ще декретом Хлотара I, без згоди митрополита, який тоді був відсутній. Митрополит Леонцій зібрав у Сенті єпископів своєї провінції, і замінив Емері Іраклієм, священиком з Бордо. Харіберт, розгніваний тим, що без його відома відсторонили єпископа обраного ще батьківською владою, відправив Іраклія в ув'язнення, і послав наближених людей, щоб оштрафувати Леонція на 1000 золотих солідів, а інших єпископів покарати кожного в залежності від їх майна, а Емері поновити в колишніх правах.

Смерть Харіберта[ред.ред. код]

5 березня 567 року Харіберт раптово помер в Бордо. Одна з його дружин, Теодегільда, захопила королівську скарбницю і, бажаючи зберегти титул королеви, відправила послів до Гунтрамну, з пропозицією взяти її за дружину. Той погодився, але, коли Теодегільда ​​привезла до нього всю казну, він відібравши у неї велику частину скарбів і залишивши їй трохи, відправив її в монастир в Арле. Але там вона насилу звикала до постів і нічних молитов. Через таємних послів звернулася вона до якогось готу, обіцяючи йому, що якщо він побажає відвезти її до Іспанії і одружитися з нею, то вона з радістю піде за ним і піде з монастиря зі своїми скарбами. Він без жодних вагань обіцяв їй це. І коли вона зібрала речі і пов'язала їх, готова вийти з монастиря, її бажання попередила турботлива абатиса. Розгадавши її задум, вона приказала її сильно висікти і утримувати під вартою. Під вартою вона пробула до кінця своїх днів, переносячи чималі труднощі.

Держава Харіберта після його смерті була поділена між його братами Гунтрамном, Сигибертом I та Хільперіком I, але Париж, щоб нікого надмірно не посилювати, залишився загальним володінням.

Династія Меровингів
Попередник:
Хлотар I
 король
Паризького
королівства
 
561567
Наступники:
Хільперік I
Сигиберт I
Гунтрамн

Література[ред.ред. код]