Харі Нараян Апте

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харі Нараян Апте
Народився 8 березня 1864
Пароле
Помер 3 березня 1919
Пуна
Національність маратх
Діяльність письменник, поет

Харі Нараян Апте (*हरी नारायण आपटे, 8 березня 1864 —3 березня 1919) — індійський поет, прозаїк, драматург, який працював на мові маратхі.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у 1864 році у м. Пароле в області Хандеш (сучасний штат Махараштра). Незабаром разом з родиною перебрався до Бомбею, у 1878 році до Пуни. Спочатку здобув домашню освіту. У 1879 році одружився. Тоді ж стає прихильником Бал Тілака та Гопал Агаркара. У 1880–1883 році навчався у Новій Англійській школі, а з 1883 до 1885 року — у Деканському коледжі. Тоді робить перші кроки у літературі. У 1885 році переходить до коледжа Фергюсона. З огляду на те, що він не зміг здати іспит з математики, у 1886 році припинив освіту, не отримавши ступінь бакалавра. Згодом починає писати статті для газети «Кесарі», що видавав тілак.

У 1890 році заснував щотижневик «Карамнук» («Розвага»), де став друкувати свої критичні статті, думки щодо соціальних реформ. У 1897–1907 році проявив себе під час ліквідації мору у махараштрі, за це британській урядом надав йому медаль Імператора Індії. У 1918 році стає мером Пуни.

Творчість[ред.ред. код]

Апте є автором 8 соціальних та 10 історичних романах, в яких поєднався дух ліберально-соціального реформізму і патріотичні намагання свого часу.

Цикл його романів, об'єднаних загальною назвою «Сучасні історії», відтворює побут і звичаї, уклад життя певного прошарку суспільства, так званого середнього стану. У соціальному романі «Але кому до цього діло?» (1893 рік) Апте показує руйнівну дію старих релігійних законів і забобонів на прикладі трагічної долі головної героїні Ямуни, яка гине в результаті морального та фізичного насильства, вчиненого родичами її померлого чоловіка. Романи «Я» і «Яшвантрао Кхаре» (обидва — 1895 рік) відображають процес формування людей нового типу, які присвятили життя боротьбі проти соціального і політичного гніту.

Найвищої майстерності Апте досяг у таких романах, як «Зоря» — про звитяги легендарного вождя маратхов Шиваджі — і «Катастрофа» (1915 рік) — про історію занепаду імперії Віджайянагар. У пізній творчості Апте переважає традиційна етика самоприборкання і морального самовдосконалення. У «Зорі» і «Катастрофу» письменник відстоює думку, що історичні події та обставини — не результат якихось безособових сил, оскільки вони складаються з діянь, вчинків конкретних людей, не Бог і не боги, а сама людина створює та руйнує, все в світі твориться людиною.

Його п'єси є оборобкою творів Мольєра, Шекспіра та Віктора Гюго з урахування індійських особливостей, зокрема «Примусовий шлюб», «Джаядхаваджа», «Шрутакуртікаріта». Крім того теми автор брав з творів Калідаси.

Джерела[ред.ред. код]

  • История всемирной литературы: В 8 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1983–1994. — Т. 8. — 1994. — С. 622–637.