Хата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Було запропоновано, щоб статтю Українська хата було приєднано до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з липня 2015.
Хата на початку XX століття
Рєпін І. Ю. «Українська хата», 1880 рік

Хата  — слово та поняття, яким описують традиційно історичне, саме українське, житло (всі інші житла називаються будинок). Сьогодні воно вживається[Ким?] як у традиційному значенні — сільський одноповерховий житловий будинок українця, так і в значенні житла людини взагалі.

Внутрішня планіровка хати, її забудова, на території України схожа, хоча у кожній місцевості внутрішній інтер'єр відбиває регіональні особливості життя корінних українців. Прообразом саме української хати вважають[Хто?] житла наших предків, так званих трипільців часів неоліту, назва яких поки-що вченими українцями не встановлена.

Етимологія[ред.ред. код]

«Треба побілити хати, щоб вони вигляд мали хороший, щоб вони відповідали поняттю, яке склалося в народі про українську хату, — хороша, чиста хата і всередині і зовні, побілена, розмальована, з хорошим садочком біля неї.»

Микита Хрущов, виступаючи на нараді партійного, радянського і колгоспного активу Київської області 28 січня 1949 р.[1]

Слово «хата» більшістю лінгвістів (Франц Міклошич, Ян Чекановський) вважається запозиченням з іранських мов, похідним від пізньоскіфсько-сарматського *хata, спорідненим з перським kad («будинок») і авестійським kata («кімната», «хижа», «погріб»)[2]. Менш переконливе виведення з угро-фінських мов: з давньоугорської форми сучасного угорського слова ház («дім»), що на думку німецького лінгвіста Фасмера походять від авестійського kata[3], всупереч тому, що ймовірніша спорідненість ház з фінським kota[2]. Інші вважають, що слово споріднене з нім. Hütte («курінь», «хижа») — цієї думки дотримувалися харківський вчений Г. Успенський та Д. М. Бантиш-Каменський, або навіть зі словом «кут»[2]. Академік А. Кримський і археолог В. Седов відстоювали думку про іранське походження слова.

Побілена дерев'яна хата 19 ст. з солом'яною стріхою із села Луги на Поділлі

Конструкція[ред.ред. код]

Загальний тип української хати тягнувся від підніжжя Карпат на схід до Орловської, східної частини Воронізької та Курської губерній. Звичайна українська садиба поділялася на три частини: город, двір та подвір'я. У центрі двору стояли хлів та клуня, а в центрі подвір'я — хата, обсаджена вишневим садком. На городі росли кабаки.

«Оскільки-бо одна мова народня від Карпат і до Кубані, оскільки однакова одіж, удача народня — остільки ж однакова і архітектура: чи то як хати будують, чи як комори, клуні.»[Джерело?]

Зазвичай хата була 9 (14) аршинів завдовжки та 8 (9) аршинів завширшки. Хати були "на одну" або "на дві" половини. Хата "на одну половину" була коротша, складалась з хати, комірчини та сіней. Хата "на дві половини" була майже вдвічі довша, складалася з хати та з світлиці, а посередині були сіни з комірчиною.

Типова покрівля (стріха) української хати була чотирьохсхилою, що відрізняло її від двосхилої польської та російської і наближало до стріхи болгарської та сербської хати. Покрівля була вища за стіни хати, на чотири боки, і робилася з сніпків соломи, а в лісовій місцевості з ґонту. На лівобережній Україні стріха була рівна та гладка, а на правобережній Україні та в Галичині — стріха була вища, з високим гребенем та з острішкамина на чотирьох рогах.

Вікна, двері, піч, плита, ліжанка, груба, жердина, мисник, столи, стільці, скрині, лави, полаті, ліжка, образи; сіни, комірчина, світлиця, ґанок, причепа і таке інше в українських хатах завжди мали визначене місце. Знадвору кругом хати йшла призьба, стінка у призьбі інколи робилася з дощок, а середину заповняли глиною з соломою та замазували зверху червоною або жовтою глиною без соломи.

Згідно з типовим проектом, при вході в хату з сіней праворуч або ліворуч була розміщена піч з ліжанкою, по іншу сторону від дверей був мисник (для мисок). У кутку коло печі стояла коцюба, кочерга, ковінька, рогачі та цебер для помиїв. Від мисника до образів лежала широка дибела лава, попід причілок лежала ще одна лава (вже не така дибела). Від причілка до печі був піл (нари), на якому спали. На покутті під образами стояв дерев'яний стіл, покритий скатертиною (якщо мали), або ганчіркою. На подвір'я хати виходили два або чотири вікна, на причілок одне або два. Над полом вгорі було маленьке «напільне» віконце. Глиняна стеля клалася на трямках, а трямки на дибелий довгий сволок, що йшов через усю хату (або на декілька сволоків, не дуже дибелих). На дубових чи грабових сволоках (липа не годиться) часто викарбовували ім'я майстра-будівельника та рік побудови хати, а також сволоки прикрашалися хрестами, різьбленими узорами або кольоровим орнаментом з птахами та квітів. До сволока прикріплювався міцний кований гак, до якого підвішували в разі необхідності лампу, ворочок, колиску з немовлям та інше. Зі сторони входу на сволоках містилися також написи релігійного змісту. В козацьких хатах були також груби та печі, роблені з полив'яних кахлів. У заможних господарів на Полтавщині та Черніговщині хати були просторі, на помості, з ґанком чи причепою з двору. Стіни в деяких хатах були з дубового чи соснового брусу, поставленого «в зруб» чи «замок». Одвірки в хатах були різьблені або розмальовані крейдою. Стіни в середині хати інколи обшивали липовими панелями з різьбленою лиштвою. Попід стіною ставили лави або осліни з різьбленими спинками, на підлозі стелили килими та рядна. На покутті були образи, а за ними малюнки на історичні теми або портрети. На сволоки клали завжди пахучі трави: васильки, канупер, материнку. На Чернігівщини хати будували з дерева «в зруб» та з ґанками. Покривали такі хати солом'яними сніпками. Вікна вирізували в стінах після закінчення будівництва. Вікна знадвору зачинялися розмальованими віконницями. В південній Україні та на Кубані хати мали ґанки і, з чолової сторони хати, дашки на стовпчиках, що йшли через усю стіну.

За багато тисячоліть існування конструкція хати досягла досконалості. Покрівля хати-мазанки (стріха) чотирисхила, на взір побудови кінця 1 тисячоліття у південних та західних слов'ян. Хати завжди жупились (покривались) снопами-околотами. Залежно від регіону й особливостей місцевого клімату для зведення стін використовувалися найрізноманітніші матеріали (з огляду на статок — що найдешевше): дерен, земля або глина, змішані з рубленою соломою (валькові або саманні хати), або ж солома, очерет, лозняк або хмиз, обмазані глиною з кізяками. Іноді стіни зводилися з колод, покладених у зруб.

Внутрішній розподіл[ред.ред. код]

Внутрішне оздоблення хати рибалки.
Різний крам на полиці.


Внутрішню площу основного приміщення хати умовно можна поділити на робочу, обрядову та побутову:

Стіни класичної української хати білили вапном, крейдою або білою глиною (каоліном). Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:

« Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно.  »

Хати часто розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін — по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чолової стіни.

Стіни, вікна, двері, карниз печі, поріг орнаментували з використанням червоного, синього і жовтого кольорів, що мали магічне та символічне значення.

Перед столом ставили ослін, себто лаву на дерев'яних ніжках. Від печі до причілка на жердці зберігали побутові тканини й буденний одяг. Стіл завжди стояв у кутку, навпроти печі. Найсвятіше місце в хаті — покуття. Ікони на покуті прикрашалися засушеними квітами — чорнобривцями, волошками, гвоздиками, барвінком — і драпірувалися власноруч вишитими господинею полотняними рушниками.

Неодмінний атрибут української хати — дерев'яна окута залізом скриня. Скриня належала дівчині і супроводжувала її у наступному родинному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг — вінок, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж причілку, для збереження різних дрібничок) — різноманітне зілля. У XVIIXVIII століттях скриню використовували як стіл.

Зовнішнє оздоблення[ред.ред. код]

Широко побутували в Україні настінні розписи. Проте вже на кінець XIX століття декоративні мотиви-розписи традиційного житла втратили свій символічний зміст. Прикладом кольорового оздоблення зрубних будинків є фарбування швів. На Лемківщині розмальовували на вхідних дверях «квіт» — своєрідну інформацію про склад сім'ї: гілка з листям барвінку символізувала жінок у родині, а гілка з зірками — чоловіків. Народжувалась дитина — домальовували гілку, а коли помирав якийсь член родини — малювали хрестик.[4]

Українська хата, як правило, була розміщена до вулиці причілками, тому декоративно оздоблювалися і чола, де часто стріха завершувалася фігурною оздобою у формі кінської голови, вона вважалася оберегом від злих сил. У деяких місцевостях на гребені з обох боків зустрічалося різьблене зображення змії, образ якої символізував вічність, мудрість і життя. Інколи чолові стріхи прикрашалися великими розетами — символом сонця, а також зображення птахів, квітів.

Типи української хати[ред.ред. код]

Хата у Долотецькому (пд-сх Волинь) Каркасна конструкція будівлі заповнювалась саманом й утеплювалась ззовні кукурудзяними снопами

Етнографічний тип української хати мав такі загальні риси: чотирьохсхильна стріха, трикамерністю, однаковий план та однакове розташування в середині хати, як частин так і хатніх речей, обмазування глиною та білення з середини та знадвору.

Хати центральної частини України представлені полтавським та київським типом. В плані вони однакові, трикамерні (хата, сіни, комора), побілені на біло. В хатах такого типу однакова кількість вікон та їх розмішення, однакові комини. Різниця полягає у стрісі, хати київського типу мають гребінь та острішки, в той час як полтавські не мають їх геть. Тип полтавської хати був поширений також на Харківщині, на півночі Катеринославської губернії, в південній частині Чернігівщини (різниця полягала у комині). На півночі Чернігівщини біле забарвлення хат зникало, а натомість з'являлося — глиняне (жовте) та стріхи з дранки. На Херсонщині та на півдні Катеринославської губернії були поширені хати київського типу. А починаючи від Знаменки на південь з'являвся південний тип український хат (полтавський). Такі хати мали ґанок, та прибудову збоку хати, а також невелике підстрішник вздовж усієї чільної стіни. Цей видозмінений вид київського та полтавського типу був також і на Кубані. На Волині були хати київського типу, а починаючи з півночі овруцького, луцького та ковельського повітів побілені хати зникали, а натомість з'являлися хати із стріхою покритою дранками, наближені до білоруського типу. На Поділлі, Буковині, Галичині, Покутті побутували хати київського типу. В Буковині та Галичині хати в кін. 19 ст, були більші і кращі ніж на Великій Україні та мали часто галерейку вздовж чолової стіни. На Бойківщині та Лемківщині білені хати мали стріхи з острішками та однаковий план з загальноукраїнською хатою, а відміна полягала у тому, що такі хати ускладнювались об'єднанням з господарськими будівлями, були великі та мали галерею спереду. Гуцульські хати були з дерева та з дерев'яною стріхою.

Маячня[ред.ред. код]

Трійця[ред.ред. код]

План української хати[джерело?]
Васильківський С. І. «Козацький двір»

Число «3» традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати. За вертикаллю житло ділиться на три частини. Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв'язку обжитого простору з Всесвітом.

  • Верхній ярус житла — це зв'язок з небом, високою сферою світотворення. Сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається та котру не сміють переступити злі духи.
  • Елементи середнього ярусу — стіни, двері, вікна, простінки — це проміжок між ідеалізованою небесною сферою та підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі канатів спілкування людини з навколишнім світом, наділялися магічними властивостями оберегів житла.
  • Нижній ярус (долівка, підпіччя, призьба) — це поєднання з Матір'ю-Землею, нижнім світом творення. Межа світу наземного і підземного.

У житловій кімнаті зазвичай було 3 вікна, на чоловій стіні — 3 отвори (двері та 2 вікна). Саме житло найчастіше було трикамерне:

Вікно робилося на 3 шибки, а настінні розписи розміщувалися трьома горизонтальними смугами: середня визначалася висотою вікон, а дві інші — відстанню від вікон до даху та призьби. Традиційно українська хата мала троє вікон: покутнє, застольне та навпроти печі. У багатьох було ще маленьке віконце над піччю. Вікна — «очі» хати, що освітлюють житло, «зв'язуючи замкнутий внутрішній простір з безмежжям зовнішнього світу».[4]

Вогнище[ред.ред. код]

Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Піч — це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора — родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім'ї, його збірним пунктом і святинею. У печі жив цвіркун — дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу. Дівчина колупала піч, благаючи захисту від родинного оберегу, після похорону трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик, має в ній своє місце. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів'я переконує:

« Сказав би, та піч у хаті.  »

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дида І. А. Дерева в традиційному образі української архітектури // НАУКОВИЙ ВІСНИК НЛТУ України: Символ дерева у світовій культурі та художній творчості.- Львів : НЛТУ України. — 2006. — Вип.16.4. — 284 с.
  2. а б в Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982 - 2009. 
  3. (рос.) Фасмер М.. Етимологический словарь русского языка. — М.:Прогресс, 1986. — С.783
  4. а б Данилюк А. Г. Українська хата. — Київ: Наукова думка, 1991.

Література[ред.ред. код]

  1. Символіка поселення і житла українців // Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін. Словник символів / За заг. ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. — К., 1997.

Посилання[ред.ред. код]


Будинок Це незавершена стаття з будівництва.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.