Хвороба, яку спричинює вірус Маяро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хвороба, яку спричинює вірус Маяро
Симптоми гарячка[1], набряк[1], артралгія[1], порушення просторового сприйняття і стійкостіd[1], головний біль[1] і біль[1]
Причини Mayaro virusd
Класифікація та зовнішні ресурси

Хвороба, яку спричинює вірус Маяро (англ. Mayaro virus disease, ісп. Mayaro) — зоонозна ендемічна інфекційна хвороба, яку передають москіти.

Етіологія[ред. | ред. код]

Хвороба, яку спричинює вірус Маяро
Біологічна класифікація
Домен: Віруси
Царство: Orthornavirae
Відділ: Kitrinoviricota
Клас: Alsuviricetes
Ряд: Martellivirales
Родина: Togaviridae
Рід: Alphavirus
Вид: Mayaro virus

Вірус Maяро має структуру, подібну до інших альфавірусів. Це оболонковий вірус і має ікосаедричний капсид діаметром 70 нм. Геном вірусу має лінійно позитивно-чутливу одноланцюгову РНК з 11 429 нуклеотидами, за винятком 5 ’нуклеотиду з кришкою та 3’ полі (А) хвоста. 5'-проксимальний ORF кодує поліпротеїн, який після розщеплення утворює неструктурні білки (nsP1, nsP2, nsP3, nsP4), а 3'-проксимальний ORF з промоторними кодами 26S для поліпротеїну, який розщеплюється на структурні білки для утворення капсидних білків і глікопротеїни оболонки на поверхні (E1, E2, E3, C, 6K). Неструктурні білки (nsP) виконують різні функції в циклі розмноження вірусу. NsP1 — це фермент, який обмежує мРНК, nsP2 має протеазну активність, а nsP4 — РНК-полімеразну.

Аналіз послідовностей вірусу виявив два генотипи (D і L). Генотип D поширений у Тринідаді, Бразилії, Французькій Гайані, Суринаму, Перу та Болівії, тоді як генотип L обмежений північно-центральним районом Бразилії[2].

Клінічні прояви[ред. | ред. код]

Характеризується гарячкою, головним болем, міалгіями, артралгіями, висипом.

Діагностика[ред. | ред. код]

Застосовується виділення вірусу, полімеразна ланцюгова реакція, серологічні реакції.

Лікування[ред. | ред. код]

Дослідження показали, що фактор пригнічення міграції макрофагів відіграє вирішальну роль у формуванні клінічної тяжкості індукованого збудником ураження опорно-рухового апарату і може стати ціллю для розробки противірусних препаратів для вірусу Маяро та інших альфавірусів. Зазвичай, проводиться ситуативна патогенетична терапія.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Cardona-Ospina J. A., Rodriguez-Morales A. J. Bibliometric assessment of the scientific production of literature regarding Mayaro // Journal of Infection and Public HealthElsevier, 2015. — Vol. 9, Iss. 4. — P. 532–534. — 3 p. — ISSN 1876-0341; 1876-035Xdoi:10.1016/J.JIPH.2015.10.001
  2. Powers AM, Aguilar PV, Chandler LJ, Brault AC, Meakins TA, Watts D, Russell KL, Olson J, Vasconcelos PF, Da Rosa AT, Weaver SC, Tesh RB (2006). «Genetic relationships among Mayaro and Una viruses suggest distinct patterns of transmission». The American Journal of Tropical Medicine and Hygiene. 75 (3): 461–9. doi:10.4269/ajtmh.2006.75.461. PMID 16968922 (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Cheikh Tidiane Diagne, Michèle Bengue, Valérie Choumet, Rodolphe Hamel, Julien Pompon, Dorothée Missé Mayaro Virus Pathogenesis and Transmission Mechanisms. Pathogens. 2020 Sep 8;9(9):738. doi: 10.3390/pathogens9090738. [1] (англ.)
  • Tesh RB, Watts DM, Russell KL, Damodaran C, Calampa C, Cabezas C, Ramirez G, Vasquez B, Hayes CG, Rossi CA, Powers AM, Hice CL, Chandler LJ, Cropp BC, Karabatsos N, Roehrig JT, Gubler DJ (1999). «Mayaro virus disease: an emerging mosquito-borne zoonosis in tropical South America». Clinical Infectious Diseases. 28 (1): 67–73. doi:10.1086/515070. PMID 10028074. [2] (англ.)