Хвороба, яку спричинює вірус Ебола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хвороба, яку спричинює вірус Ебола (гарячка Ебола)
7042 lores-Ebola-Zaire-CDC Photo.jpg
Фотографія 1976 року з госпіталю Нгалієма, Кіншаса, Заїр. Дві медичні сестри в захисних костюмах біля ліжка пацієнта з гарячкою Ебола, який на момент фотографування проходив там лікування. Потім він помер, ставши третьою жертвою спалаху гарячки біля річки Ебола у 1976 р.
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 A98
DiseasesDB 18043
MedlinePlus 001339
eMedicine med/626
MeSH D019142

Хворо́ба, яку спричи́нює ві́рус Е́бола[1][2][3](гарячка Ебола, геморагічна гарячка Ебола, англ. Ebola fever, лат. febris Ebola[4]) — гостра вірусна висококонтагіозна природно-осередкова хвороба, яка характеризується частим тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневодненням, ураженням кровоносних судин багатьох органів з розвитком тяжкого геморагічного синдрому.

Вона входить до переліку хвороб, які здатні серйозно впливати на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах. Крім того, хвороба, яку спричинює вірус Ебола, увійшла до переліку подій, які можуть являти надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я, та які регулюють сучасні Міжнародні медико-санітарні правила (ММСП) 2005 року.

Зміст

Історія[ред.ред. код]

Бавовняна фабрика в селі Нзара на півдні Судану, де працювали перші захворілі на гарячку Ебола

Вперше спалахи гарячки Ебола було зареєстровано у 1976 р. у сільських місцевостях на півдні Судану та півночі Заїру. Спочатку в липні 1976 р. в суданському селі Нзара від незрозумілої швидкоплинної хвороби помер робітник складу сировини місцевої фабрики з перероблювання бавовни. Хвороба в нього супроводжувалася сильними кровотечами. Через декілька днів після цього померли ще двоє людей, що працювали на тому ж складі. Імовірно, від цих двох хворих інфекція поширилася не лише по Нзара, але і в сусіднє місто Маріді, де гарячка почала поширюватися серед пацієнтів міської лікарні і членів їхніх родин. Більше того, інтенсивне лікування хворих шляхом ін'єкцій медикаментів, переливанням крові і інших процедур спричинило розповзання інфекції і серед медичного персоналу. Лікарі і жителі міста були настільки злякані, що багато хто з них втік за місто, що, можливо, і зупинило епідемію. Про цей спалах фахівці з ВООЗ дізналися тоді, коли він практично вже закінчився.

У Заїрі перший випадок стався 26 серпня 1976 року в селі Ямбуку у шкільного вчителя, який за деякий час до хвороби їв чи то м'ясо полеглої антилопи, чи то напівсире м'ясо мавпи. Через 2 тижні від початку недуги він помер у лікарні, де його безуспішно лікували від нібито малярії. На похоронах такої шанованої людини зібралося дуже багато людей. Негайно услід за цим в госпіталі, де він лікувався, стали траплятися схожі випадки серед пацієнтів і медперсоналу. Паралельно почалася епідемія і в самому селі. За назвою річки Ебола[5] в Заїрі хворобу стали іменувати гарячкою Ебола. У Судані, в селищі Нзара й місті Маріді, в липні-серпні 1976 р. було зафіксовано 300 захворілих, зокрема 151 смерть (50,33 %), тоді як в заїрських селах Ямбуку й Бумба з 237 хворих загинуло 211 (89,02 %). Настільки різний відсоток померлих у двох спалахах пояснили різною вірулентністю штамів вірусу.

Згодом було встановлено, що гарячка Ебола була в людей ще під час епідемії жовтої гарячки в Ефіопії у 1961—1962 рр. У трупному матеріалі померлих в Заїрі ще в 1972 р. від невідомої на той момент гарячки в подальшому були виявлені антитіла до вірусу Ебола.

Випадки захворювання в цих районах Центральної Африки, а також в зоні тропічних лісів Африки (Габон, Кот-д'Івуар, Ліберія, Демократична республіка Конго) реєстрували і в наступні роки. Один із великих спалахів гарячки Ебола серед людей в Африці стався 2007 р. в Уганді в районі Бундібуджо[6][7] (93 захворілих, 22 померлих, з яких 5 робітників системи охорони здоров'я). За період 1990—2010 рр. були поодинокі випадки завезення гарячки Ебола до Канади, Південно-Африканської республіки. У 1989, 1992 і 1996 рр. в США й Італії зареєстровані випадки хвороби серед макак, завезених із Філіппін, при цьому люди не хворіли. Ґрунтовні дослідження цього були зроблені в одній з дослідницьких лабораторій в Рестоні, штат Вірджінія. У 2009 р. було сповіщено, що гарячкою Ебола хворіли свині на деяких фермах Філіппін, однак люди, що там працювали, при цьому не захворіли, хоча й мали наростання титру антитіл, тобто переносили хворобу без клінічних проявів.

Спалах гарячки Ебола 2014 року у ДР Конго[ред.ред. код]

27 серпня 2014 року ВООЗ сповістила, що у Демократичній Республіці Конго з 28 липня по 17 серпня 2014 року виявлено 24 випадки, підозрілі на гарячку Ебола, зокрема зафіксовано 13 смертей. Перший випадок був зафіксований у вагітної, яка мала контакт з м'ясом забитої під час полювання дикої тварини, яку привіз її чоловік. Під час оперативного втручання, яке було ургентно проведено цій жінці, від неї відбулось зараження декількох медичних працівників (один лікар й дві медичні сестри). Сама вагітна згодом померла. А далі захворіли й померли ще люди, як в лікарні, так й за її межами. Спалах, який абсолютно не пов'язаний спільними векторами передачі з епідемією, яка відбулась того ж року у Гвінеї, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Нігерії та Сенегалі, трактується ВООЗ як окрема епідемія хвороби, яку спричинює вірус Ебола[8]. Усі випадки відбулись в окрузі Джіра[9].

Станом на 20 листопада 2014 року було зафіксовано 66 випадків захворювання, зареєстровано 49 смертей. Серед захворілих було 8 медичних працівників, які усі загинули. На сьогодні країна проголошена такою, що звільнилась від спалаху хвороби гарячки Ебола, тому що 20 листопада 2014 року минув 42-денний термін епідеміологічного спостереження після виписки останнього хворого з стаціонару, і за цей період не зафіксовано жодного випадку нового зараження, тобто епідемія була визнана вичерпаною[10].

Епідемія гарячки Ебола в Західній Африці 2014—2016 років[ред.ред. код]

Основний осередок в Африці[ред.ред. код]

В 2014—2016 роках зафіксована найтяжча за весь період спостережень за цією хворобою епідемія в Західній Африці (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Малі). Епідемія поширилась за межі цього регіону до США, Іспанії, Великобританії. Ніколи раніше в історії людства патоген четвертого рівня патогенності[11], при якому проводяться заходи четвертого рівня біобезпеки[12], не заразив настільки багато людей так швидко, в такому великому географічному районі, й епідемія тривала би настільки довго[13].

Епідемія почалася у маленькому селищі Меліанду в Гвінеї, коли 26 грудня 2013 року 18-місячний хлопчик, мешканець цього селища, захворів на гарячку з явищами кривавого проносу і невдовзі помер. Але аж до 21 березня 2014 року не було розпізнано, що ця хвороба є гарячкою Ебола, що й призвело до такого поширення, яке охопило широкі верстви населення і принесло таку кількість захворілих й померлих[14].

На 15.10. 2014 року ВООЗ заявила про припинення поширення гарячки Ебола на території Сенегалу[15]. 20 жовтня 2014 року ВООЗ сповістила, що передача хвороби, яку спричинює вірус Ебола, припинена у Нігерії. 42 дні спостереження після виписки з стаціонару останнього хворого на гарячку Ебола на теренах країни не виявили нових захворілих. Загалом після ввезення до Нігерії хвороби ліберійським громадянином 20 липня 2014 року ланцюг передачі інфекції охопив 19 громадян країни, з яких 7 померло[16]. 23 жовтня 2014 року гарячка Ебола поширилась на Малі — ВООЗ була сповіщена про випадок хвороби і смерть 2-річної дівчинки, яка була перед цим привезена до країни з Гвінеї. Продовжується ізоляція і спостереження за 108 громадянами країни, які контактували з дівчинкою[17]. Станом на 3 грудня 2014 року ВООЗ сповіщує, що в Малі є загалом 8 випадків гарячки Ебола, 6 хворих померло, з яких двоє — медичні працівники. Ці випадки не пов'язані з першою пацієнткою з хворобою, яку спричинює вірус Ебола, яка померла 24 жовтня[18]. Станом на 18 січня 2015 року в Малі не зафіксовано жодного нового випадку захворювання. Країна оголошена вільною від епідемії хвороби, яку спричинює вірус Ебола, так як пройшло 42 дні від моменту другого негативного результату дослідження на вірус Ебола останнього пацієнта, і не виникли за цей час нові випадки захворювання[19]. У Малі, Сенегалі й Кот-д'Івуарі продовжуються інтенсивні спостереження і проводяться заходи по запобіганню за гарячкою Ебола, адже у прикордонних з цими країнами провінціях Гвінеї є зростання захворюваності[20].

В Ліберії за період від 28 березня 2015 року не було зареєстровано жодного нового випадку, термін визначення цієї країни вільною від хвороби, якщо не буде нових випадків захвороювання, успішно сплив 9 травня 2015 року. Таким чином, ВООЗ визнала на 9 травня 2015 року Ліберію, як вільну від хвороби, яку спричинює вірус Ебола[21]. Однак 29 червня 2015 року був виявлений ретроспективно підтверджений випадок хвороби, яку спричинює вірус Ебола, в Ліберії — перший новий підтверджений випадок в цій країні з 20 березня 2015 року. 17-річний хлопець захворів 21 червня 2015 року. У місцевому медичному закладі його лікували від малярії, і врешті він був успішно виписаний. Але 28 червня 2015 року він помер вдома і був похований з усіма пересторогами, які існують на сьогодні в країні через епідемію гарячки Ебола. Мазок з ротової порожнини померлого згідно настанов ВООЗ було зроблено перед похованням, і згодом отриманий позитивний результат ПЛР у 2-х порціях на наявність РНК вірусу Ебола. Загалом виявлені 102 контакти цього хлопця, але їх число збільшується, тому що розслідування триває. На цьому етапі джерело інфекції, від якого міг заразитися юнак, невідомо. Повідомляється, що в померлого не було в період інкубації ані подорожей, ані контактів з особами з постраждалих районів, ані відвідування похорону померлих від гарячки Ебола[22]. Сповіщено, що станом на 1 липня 2015 року 2 людей, що контактували з померлим хлопцем, захворіли на гарячку Ебола, їх контакти лікарі в свою чергу виявляють та оглядають[23]. Після проведення додаткових протиепідемічних заходів в Ліберії у вересні 2015 року сплив термін часу, необхідного для визначення цієї країни вільною від хвороби, яку спричинює вірус Ебола. Станом на 3 вересня ця країна вдруге за 2015 рік визнана вільною від епідемії, які спричинив вірус Ебола[24].

Хоча Ліберія (14 січня 2016 року та Гвінея (29 грудня 2015 року), які були визнані вільними від циркуляції вірусу Ебола, і в них не відбулося появи нових випадків хвороби станом на 15 січня, але саме тоді ВООЗ повідомила про появу нового випадку хвороби у Сьєрра-Леоне, яка була до того 7 листопада 2015 року визнана вільною від циркуляції вірусу Ебола. Це підтвердило ті положення, що на епідемічних територіях існує великий ризик поновлення спалаху. Усі медичні заклади країни та міжнародних організацій проводять інтенсивну протиепідемічну роботу[25]. Хворобу було виявлено посмертно у 22-річної жінки, яка померла 12 січня у своєму домі і була похована без дотримання необхідних заходів безпеки. За 2 тижні до того вона приїхала з іншого регіону країни та захворіла із появою діареї та блювання. Встановлено щонайменше 150 контактів, серед яких до 500 — висикого рівня ризику. За ними проводять активне спостереження. Станом на 2 лютого 2016 року під спостереженням залишилось 112 контактів.[26].[27]. В Гвінеї та Ліберії продовжується 3 фаза дослідження вакцини проти вірусу Ебола, результати якої попередньо будуть оцінювати у лютому 2016 року[28].

Поширення до США[ред.ред. код]

США сповістили, що двоє жителів країни заразилися на гарячку Ебола при наданні волонтерської лікарської допомоги місцевим хворим у Ліберії. Хворі громадяни США вже доставлені літаком для лікування в медичні заклади Центру з контролю за інфекційними хворобами в Атланті, штат Джорджія, з усіма епідеміологічними пересторогами. Один із доставлених отримує експериментальні ліки, які до цього не пройшли ще повноцінні клінічні тести[29]. Внаслідок цього обидва пацієнти вийшли з критичного стану[30]. 30 вересня 2014 року Панамериканська організація охорони здоров'я та ВООЗ були сповіщені про перший підтверджений випадок гарячки Ебола, який виник безпосередньо в США. Людина, яка здоровою приїхала з Ліберії 20 вересня 2014 р., захворіла на гарячку Ебола 24.09 2014 р. Хворий звернувся по допомогу 26.09 2014 р., але був ізольований лише 28.09 2014 р. у Техаській пресвітеріанській лікарні. Результати досліджень крові й рідин організму хворого підтвердили наявність у нього вірусу Ебола. Наразі ведеться спостереження за тими людьми, що на території США були в контакті з ним з 24.09 2014 р. аж до моменту його ізоляції[31]. Хворий помер 8.10 2014 р. від гарячки Ебола у стаціонарі м. Даллас[32]. Там же підтвердився діагноз хвороби, яку спричинює вірус Ебола, у медичної сестри Ніни Фам, яка надавала допомогу першому пацієнтові у США, у якого гарячка Ебола розпочалася за межами Західної Африки — ліберійцеві Томасові Данкану, що помер у лікарні Далласа. Вона стала першою особою, що заразилася цією смертельно небезпечною хворобою на терені США[33]. 15.10 2014 року ще одна медична сестра, яка доглядала за померлим Томасом Данканом, захворіла на хворобу, яку спричинює вірус Ебола. Йдуть пошуки тих, з ким вона могла контактувати[34]. Станом на 7 листопада 2014 року поширення хвороби не зареєстровано, обидві медичні сестри мають 2 негативні тести на вірус Ебола і виписані додому[35].

Поширення до Європи[ред.ред. код]

Іспанія[ред.ред. код]

Іспанія репатріювала для лікування іспанського священника — першого європейця, що заразився на гарячку Ебола[36]. Незважаючи на експериментальне лікування він помер[37]. Великобританія 25.08 2014 р. сповістила, що перший британець, який заразився в Західній Африці на хворобу, яку спричинює вірус Ебола, медичний волонтер, що працював у Сьєрра-Леоне, доставлений для лікування до Лондону[38]. 30 серпня 2014 року ВООЗ офіційно сповістила про поширення епідемії до Сенегалу. Зараження хворого — 21-річного жителя Гвінеї відбулось у його країні. Він захворів ще 20 серпня 2014 року, по приїзду до Дакару гарячка Ебола своєчасно не була розпізнана, через що відбулось багато контактів цього хворого з громадянами Сенегалу. Хворий був госпіталізований у інфекційний стаціонар лише 26 серпня. На сьогодні влада Сенегалу проводить виявлення контактних й забезпечення необхідних протиепідемічних заходів[39]. Іспанія сповістила про захворювання на гарячку Ебола своєї громадянки — медичної сестри, яка була в команді по догляду за одним з медичних волонтерів-священників, які захворіли на гарячку Ебола у Західній Африці й були доправлені на лікування на батьківщину. Це перший випадок захворювання внаслідок вторинного зараження медичного працівника на хворобу, яку спричинює вірус Ебола, за межами Західної Африки[40]. Ще трьох людей, які були в контакті з захворілою, шпиталізували до карантину[41]. На сьогодні медична сестра, яка лікувалась у Мадриді, повністю видужала, в неї отримані 2 негативні тести на гарячку Ебола. Серед контактних не зареєстровано жодного випадку зараження[42]. На 10 грудня 2014 року Іспанія визнана такою, яка звільнилась від гарячки Ебола[43].

Велика Британія[ред.ред. код]

29 грудня 2014 року ВООЗ сповістила, що виявлений перший у Великій Британії випадок хвороби, яку спричинює вірус Ебола, в жінки — медичного волонтера, яка приїхала з Сьєрра-Леоне до Глазго 28 грудня. Вона добиралася до рідного місця через Марокко не маючи ознак хвороби, однак по приїзду в неї розвинулася гарячка і міалгії, через що її на ранок 29 грудня шпіталізували до інфекційного блоку Гарнавельського госпіталю в Глазго, де підтвердили ураження вірусом Ебола, а потім перевели 30 грудня для лікування до Королівського госпіталю в Лондон[44]. Станом на 25 січня 2015 року після проведеного лікування хвора видужала, 23 січня в неї був отриманий другий негативний результат тестування на вірус Ебола, наступного дня вона була виписана з лікарні. В жодного з людей, які були в контакті з нею, протягом 21-денного періода спостереження не було виявлено жодних ознак хвороби, яку спричинює вірус Ебола[45]. 6 березня 2015 року Велика Британія була визнана вільною від гарячки Ебола[46]. 6 жовтня 2015 року цей пацієнт був госпіталізований через захворювання, що тлумачать як пізнє ускладнення хвороби, яку спричинює вірус Ебола. Через це станом на 13 жовтня 2015 року спостерігають за його тісними 62 контактами[47]. Станом на 13 жовтня 2015 року 26 з цих контактів отримали вакцинацію експериментальною вакциною rVSV-ZEBOV. Станом на 15 листопада 2015 року усі контакти пройшли 21-добовий термін без появи клінічних симптомів хвороби[48].

Італія[ред.ред. код]

12 травня 2015 року ВООЗ отримала сповіщенння про перший підтверджений випадок хвороби, яку спричинює вірус Ебола, в Італії. Італійський волонтер, який працював у медичному центрі по лікуванню гарячки Ебола в Сьєрра-Леоне, повернувся з цієї країни 7 травня 2015 року, а 10 травня в нього з'явилися ознаки хвороби. Через запроваджений в країні моніторинг на гарячку Ебола людей, що повертаються з епідемічних по цій хворобі країн, він був швидко виявлений і перевезений з всіма пересторогами на лікування до Риму. Наявність вірусу Ебола було підтверджено в сертифікованій лабораторії[49]. Усі контакти хворого станом на 10 червня 2015 року (21 день спостереження) не мають ознак хвороби[50]. В подальшому, в Італії відбулися заходи, направлені на забезпечення непоширення хвороби на її території після виникнення випадку захворювання у волонтера, що прибув з Сьєрра-Леоне. Він був виписаний з стаціонару 10 травня 2015 року після отримання 2-х негативних результатів на вірус Ебола. Виявлено і спостережено 19 контактів, у яких протягом інкубаційного періоду симптомів хвороби та позитивних результатів обстеження на вірус не знайдено. 20 липня 2015 року Італія визнана вільною від циркуляції гарячки Ебола, адже минув 42-денний термін після останнього негативного результату ПЛР на наявність РНК вірусу Ебола у єдиного італійського хворого і жодних нових випадків захворювання виявлено не було[51].

Випадки хвороби у країнах Європи, куди доправляли захворілих з основного осередку в Західній Африці[ред.ред. код]

У клініці Лейпцига 14 жовтня 2014 р. помер від хвороби, яку спричинює вірус Ебола, працівник місії ООН, громадянин Судану, якого доправили на лікування з Ліберії. Медики боролися за його життя з 9 жовтня. Чоловік став першим померлим від гарячки Ебола на території Німеччини. На лікуванні в цій країні перебувають ще двоє пацієнтів із Західної Африки. Один із них уже одужав, а інший проходить інтенсивну терапію у Франкфурті[52].

Кількість захворілих і померлих[ред.ред. код]

Загалом у 10 країнах (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Малі, США, Іспанія, Великобританія, Італія) поширення епідемії хвороби, яку спричинює вірус Ебола, станом на 2 лютого 2016 року (109-й тиждень епідемії) з початку січня 2014 р. (1-й тиждень епідемії) зареєстровано 28 639 випадків хвороби, зокрема 11 316 смертей. Додання до переліку ще одного нового випадку і нової смерті відбулось внаслідок посмертного виявлення нового випадку хвороби у Сьєрра-Леоне[26]. Хоча ВООЗ визнає, що істинна кількість померлих й захворілих достеменно невідома, зміна кількості захворілих і померлих також пов'язана з тим, що проводять посмертні дослідження, виявляють нові випадки гарячки Ебола серед тих померлих (як це відбулось минулого тижня у Сьєрра-Леоне), в яких причина смерті не була до того встановлена; серед контактних виявляють осіб, в яких є антитіла до вірусу Ебола, тобто вони перенесли хворобу, але без тяжкості перебігу. У 7 з цих країн (Нігерія, Сенегал, Малі, США, Іспанія, Великобританія, Італія) поширення гарячки Ебола відбулось внаслідок завозу з основного осередку (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія) і на сьогодні є зупиненим. За новий тиждень спостереження вкотре не виникло жодного нового випадку зараження медичного працівника. Таким чином, на сьогодні у 881 медичного працівника підтверджено наявність гарячки Ебола, зокрема померло 513. У Гвінеї за 8 тижнів спостереження від 1 листопада 2015 року до 3 січня 2016 року не було зафіксовано жодного нового випадку. 29 грудня 2015 року ВООЗ оголосила Гвінею вільною від епідемії. У Ліберії продовжується відлік часу відсутності нових випадків хвороби відтоді, коли відбулось повернення циркуляції вірусу Ебола до Ліберії, де 5 тижнів тому було зафіксовано 3 нових випадки хвороби, 1 з яких закінчився смертю. Нині передача вірусу припинена і в Ліберії, де іде відлік часу, необхідний для вкотре визнання країни вільною від хвороби, яку спричинює вірус Ебола[53]. У Сьєрра-Леоне 7 листопада 2015 року сплив термін відсутності нових випадків захворювання, який дав право ВООЗ оголосити цю країну вільної від епідемії, яку спричинює вірус Ебола[54]. Але 15 січня 2016 року ВООЗ сповістила про новий випадок гарячки Ебола на території Сьєрра-Леоне, де вкотре йде відлік часу, необхідного для визнання країні вільною від хвороби, яку спричинює вірус Ебола[26]. Ліберію від 14 січня 2016 року знову визнано вільною від циркуляції вірусу Ебола[55].

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Епідемія гарячки Ебола в Західній Африці (2014–2015).

Етіологія[ред.ред. код]

Вірус Ебола
Кольорова передача електроннно-мікроскопічного зображення вірусу Ебола і його окремих ультраструктур
Кольорова передача
електроннно-мікроскопічного зображення
вірусу Ебола і його окремих ультраструктур
Класифікація вірусів
Група: V
Ряд: Mononegavirales
Родина: Filoviridae
Рід: Ebolavirus
Вид: Reston Ebolavirus
Sudan Ebolavirus
Tai Forest Ebolavirus (раніше — Ivory Coast Ebolavirus)
Zaire Ebolavirus
Bundibudgio Ebolavirus[56][57][58]
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ebolavirus

Збудники гарячки Ебола — РНК-вмісні віруси, що належать до роду Ebolavirus, родини Filoviridae. У цю родину входить ще вірус Марбург, який також у XX ст. спричинив низку резонансних епідемій). У складі вірусу Ебола є глікопротеїн, який може виявлятись у розчинній формі і спричиняти різке підвищення проникності, судинні масивні кровотечі. Вірус має п'ять різних видів[59]: Заїр, Судан, Таї Форест (раніше — Кот-д'Івуар), Бундібуджо і Рестон[60]. У людини клінічно виразні прояви хвороби зумовлюють тільки перші 4 з них. Для виду Рестон характерний безсимптомний перебіг у людей, у них виявляють антитіла до цього підтипу і, на сьогоднішній день, серйозних захворювань або випадків смерті у людей не зареєстровано. Великі спалахи геморагічної гарячки Ебола в Африці з високою летальністю (до 90 %) спричиняють види Заїр, Судан і Бундібуджо. Вид Заїр породив останню найтяжчу епідемію 2014—2015 рр., яка триває й досі в Західній Африці[61].

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Ебола (вірус).

Епідеміологія[ред.ред. код]

Джерело і резервуар інфекції[ред.ред. код]

Природний осередок вірусу Ебола, найвірогідніше, розташований у вологих лісах африканського континенту і районах Західної частини Тихого океану. Радше джерелами інфекції є фруктоїдні кажани таких видів: Hypsignathus monstrosus, Epomops franqueti й Myonycteris torquata і, можливо, дрібні наземні гризуни (на цей час вірус виділили лише з декількох особин кажанів, мишей та бурозубок в Африці). Експериментальні зараження кажанів не призводили до їх смерті, що дало підставу підозрювати їх як головне джерело і резервуар інфекції[62][63]. Дослідження показали, що обмежена циркуляція вірусу можлива серед кажанів, яких було виловлено у дикій природі в Китаї і Бангладеш[64][65].

У Кот-д'Івуарі, Республіці Конго і Габоні є документально підтверджені випадки інфікування людей вірусом Ебола в результаті контакту із зараженими шимпанзе, горилами, лісовими антилопами, дикобразами, як мертвими, так і живими. З трупів цих тварин вірус було виділено[66]. Мавпи, антилопи, дикобрази, однак, не є первинним джерелом чи резервуаром інфекції в природі, а є випадковим, позаяк у них, як і в людей, розвивається гостре захворювання, нерідко з летальним наслідком. Отримано також повідомлення про передачу до людей вірусу Ебола підтипу Рестон при контакті з макаками та свинями, але без виникнення клінічного захворювання, а тільки з продукцією антитіл до цього виду вірусу Ебола. Виявлено в осередках епідемій безсимптомне ураження певної кількості собак, у яких відбувається вироблення антитіл до вірусу та які, як вважають, заражаються від людей або через контакти з тваринним падлом[67]. Люди, які заразилися в природних умовах, стають інтенсивним вторинним джерелом інфекції для здорових осіб.

Мапа поширення гарячки Ебола в Африці до 2014 року.

Механізм і шляхи передачі[ред.ред. код]

Вірус Ебола передається при прямому контакті з кров'ю, виділеннями, органами або іншими рідинами організму інфікованої людини, тобто реалізується контактний механізм передачі, який має різні шляхи реалізації. Мисливці часто заражаються при білуванні кажанів, мавп, інших заражених тварин, а потім передають інфекцію іншим людям. Похоронні обряди, під час яких присутні люди мають прямий контакт з тілом померлого, відіграють значну роль у подальшому поширенні вірусу Ебола серед людей. Працівники охорони здоров'я часто інфікуються вірусом Ебола під час догляду за пацієнтами унаслідок тісних контактів за відсутності відповідних заходів інфекційного контролю і належних бар'єрних методів захисту. Використання контамінованих (забруднених/незнезаражених) інструментів, приладів тощо у медичному закладі може приводити до зараження інших пацієнтів (не з гарячкою Ебола) — реалізується гемоконтактний механізм з ятрогенною (обумовленою медичним втручанням) передачею. Вірус Ебола виявляють у багатьох рідинах (крові, випорожненнях, сечі, слині, виділеннях із носоглотки, спермі тощо), що обумовлює інтенсивний штучний (артифіціальний) контактно-побутовий шлях зараження (через випадкове порушення цілісності шкіри, слизових оболонок). Описано й статевий шлях зараження, якому на сьогодні приділяють серйозну увагу[56]. На сьогодні встановлено, що у спермі тих людей, що видужали від хвороби, вірус знаходили щонайменше через 9 місяців від початку хвороби. Є припущення, що цей термін більш тривалий. Припускають, що така тривала персистенція вірусу відбувається у рідині, яка омиває око, у центральній нервовій системі (ЦНС), грудному молоці тощо[68].Існує можливість випадкового потрапляння виділень від хворих людей до слизових носа, ротоглотки, очей здорових, які не були закриті масками чи захисними окулярами. В цьому випадку теж реалізується безпосередньо контактний механізм передачі інфекції. На сьогодні ВООЗ заперечує можливість повітряно-крапельної передачі (іноді це ототожнюють із безконтактним передаванням[69], що не є правильним). Є певні відомості про штучний повітряно-крапельний механізм зараження. Так, канадським вченим вдалося зафіксувати таку передачу вірусу від свиней до мавп у лабораторних умовах[70], але це стосується лише виду Рестон, який не є патогенним для людей, зараження відбулося у штучних умовах, але не в природі — тому ВООЗ не акцентує увагу на цьому і не вимагає посилення відповідних запобіжних протиепідемічних заходів, наприклад, використання ізолюючих дихальних апаратів тощо[71]. Гарячка Ебола також не поширюється через їжу, воду, трансмісивно (тобто, через укус комах).

Сприйнятливий контингент та імунітет[ред.ред. код]

Індекс контагіозності досягає 95 %. Хворіють переважно дорослі. Хворі, які інфікувались у природних осередках, самі стають джерелом зараження у своїх сім'ях і лікарнях, де при тісному контакті відбуваються повторні зараження. Спалахи інфекції часто мають внутрішньолікарняний характер із зараженням у першу чергу медичного персоналу, який обслуговує хворих. Для гарячки Ебола характерні 3-5 послідовних передач вірусу. Зафіксовано випадки вторинного і третинного поширення інфекції серед персоналу госпіталів, а також передачі інфекції через інструментарій, контамінований кров'ю. Часті зараження медичних працівників через близький контакт з хворими без використання належного захисту. Відмічено, що захворювання медичних працівників також нерідко відбувається у тому населеному пункту, де вони працюють у стаціонарі, у вільний від роботи час, тобто тоді, коли вони не захищені відповідними засобами бар'єрного захисту. Це трапляється часто при відвідуванні місць великого скупчення людей, зокрема, ринків[61].

Смертність від гарячки Ебола висока. Антитіла до вірусу Ебола виявлені в 7 % населення Центральної Африки — жителів Камеруну, Нігерії, Гвінеї, Сенегалу, Центральноафриканської республіки, Сьєрра-Леоне. Це свідчить про можливість випадків легкого і навіть субклінічного перебігу інфекції, що залишаються такими, яких не було діагностовано.

Патогенез[ред.ред. код]

Ранній період[ред.ред. код]

Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки респіраторного тракту і мікротравми на шкірі. На місці вхідних воріт інфекції видимі зміни не розвиваються. Характерна швидка генералізація інфекції з розвитком загальної інтоксикації і тромбогеморагічого синдрому. Гострий початок захворювання з гарячки збігається з розвитком інтенсивної вірусемії з поліорганною дисемінацією збудника. Ураження клітин і тканин різних органів, імовірно, обумовлене як прямою цитопатичною дією вірусу, так і автоімунними реакціями. Є обґрунтоване припущення, що вірус Ебола через ряд патофізіологічних механізмів здатен гальмувати на ранній стадії хвороби імунну відповідь. Дослідження показали, що в тих людей, у яких така відповідь відбувалася, смертельних наслідків не було зафіксовано.

Розгортання процесу[ред.ред. код]

Розвиток порушень мікроциркуляції і реологічних властивостей крові проявляється капіляротоксикозом з тяжким геморагічним синдромом, периваскулярними набряками, синдромом внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдромом). Дисемінована внутрішньосудинна коагуляція є провідним синдромом, що виявляється гістологічно. Патологічні зміни в органах у вигляді вогнищевих некрозів, розсіяних геморагій в клінічній картині виявляються ознаками гепатиту, інтерстиційної пневмонії, панкреатиту, запаленням яєчок (орхіту) тощо.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Класифікація і загальні риси[ред.ред. код]

У МКХ-10 вирізняють «Хворобу, спричинену вірусом Ебола» (А98.4.). Інкубаційний період становить від 4 до 21 днів (частіше 7-8 днів). Різна тяжкість хвороби і частота летальних наслідків при епідемічних спалахах у різних регіонах пов'язана з біологічними і антигенними відмінностями виділених штамів.

Початковий період[ред.ред. код]

Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої інтоксикації, швидке підвищення температури до 38-39 °C тривалістю 5-7 днів, сильний головний біль, біль у суглобах та м'язах. Дещо пізніше з'являється сухий кашель, сухість і пирхо́та в горлі, колючий біль у грудній клітці. На 2-й день хвороби з'являється біль у животі, нудота, пронос, в результаті чого можливий розвиток дегідратації. В окремих випадках може з'являтись плямисто-папульозний висип на 4-5-й день хвороби — спочатку на обличчі, потім на шкірі грудної клітки, здатний поширюватися й на інші частини тіла. Висип зберігається до 10-14-го дня хвороби, супроводжується лущенням шкіри, яке також спостерігають на долонях, підошвах. Характерний зовнішній вигляд хворого — гіперемія кон'юнктиви, глибоко запалі очі, нерухоме обличчя, загальмованість.

Розгорнутий період[ред.ред. код]

З 3-6-го дня хвороби можуть розвиватись дисфагія і геморагічний синдром, який проявляється шкірними і субкон'юнктивальними крововиливами, «кривавими сльозами», кровотечами з ясен, носа, матки, появою крові у блювотинні, випорожненнях, гематурією. Зовнішні кровотечі явно переважають над внутрішніми. Прогресуючи, хвороба призводить до сильного зневоднення і втрати маси тіла. На пізній стадії нерідко уражається ЦНС, виникає сонливість, марення або кома. Смерть може наступити на 2-му тижні. В разі сприятливого перебігу хвороба триває декілька тижнів, прояви її зникають поступово. Астенізація триває місяцями.

Ускладнення[ред.ред. код]

Відбуваються численні кровотечі з розвитком ускладнень:

  • геморагічний шок;
  • крововиливи в надниркові залози з розвитком гострої їх недостатності;
  • гостра серцево-судинна недостатність;
  • набряк легень;
  • набряк-набухання головного мозку (ННГМ);
  • зрідка гостра печінкова недостатність.

Ці ускладнення можуть стати і безпосередніми причинами смерті. Може відбуватися активація або приєднання бактерійної інфекції переважно у вигляді сепсису через проникність кишкового бар'єру на пізніх стадіях і потрапляння у кров кишкової мікрофлори. У вагітних жінок хвороба часто ускладнюється викиднями, у чоловіків — орхітом. Прогноз загалом несприятливий, летальність серед госпіталізованих хворих 60-90 %, при внутрішньолікарняних спалахах сягає 100 %.

Діагностика[ред.ред. код]

При встановленні діагнозу враховують передовсім перебування в ендемічній місцевості, де можна очікувати інфікування вірусом Ебола, гострий, нерідко раптовий початок хвороби, виражені з перших днів хвороби інтоксикаційний синдром, у подальшому появу тяжких розладів травної системи і геморагічного синдрому до рівня ДВЗ, поліорганність уражень, наявність макуло-папульозного висипу з характерною локалізацією і наступним лущенням.

Збудник гарячки Ебола віднесений до I групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним або рідинами, тканинами, предметами, що його можуть містити, вимагає забезпечення максимального рівня захисту.

Загальноклінічні методи[ред.ред. код]

При дослідженні загального аналізу крові спостерігається лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія, збільшена швидкість осідання еритроцитів. Біохімічні методи дослідження — визначається гіпокаліємія, гіпонатріємія, зниження білка в плазмі крові, підвищення активності амінотрансфераз, ацидоз, гіпокоагуляція. У загальному аналізі сечі — протеїнурія, іноді гематурія.

Специфічна діагностика[ред.ред. код]

На сьогодні ВООЗ рекомендує проведення для специфічної діагностики таких методів:

Вірус можна виявити методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) в будь-якому біологічному матеріалі, взятому від людини в перші 14 днів захворювання. Велика кількість вірусу міститься в крові, а також в паренхіматозних органах померлих. Вірус культивують і виділяють, заражаючи культури клітин, внутрішньоочеревинно морських свинок або шляхом внутрішньомозкового зараження новонароджених мишей. Високий вміст вірусу в крові і органах в гострому періоді дає можливість поставити діагноз на основі електронно-мікроскопічного обстеження. Для серологічної діагностики найінформативніші РНІФ та ІФА. При наявності специфічної сироватки метод РНІФ забезпечує діагностику хвороби шляхом виявлення антитіл в крові хворих вже на 5-й день хвороби. ІФА дає змогу окремо визначати антитіла класу IgG і IgM тільки на 2-му тижні хвороби. Також за наявності виготовленої сироватки, що містить мноклональні антитіла, можливе виявлення антигенів вірусу у відповідних тестах, які теж проводять в ІФА (ELISA). Реакція нейтралізації є найменш чутливою, дозволяє виявити наростання титру нейтралізуючих антитіл, тому проводиться в парних сироватках, які взяті з інтервалом у 7-10 днів. Електронна мікросокопія, виділення вірусу на культурі клітин не може бути використано в польових умовах і доступно лише референс-лабораторіям та потужним науковим центрам.

Лікування[ред.ред. код]

Воно таке як при інших геморагічних гарячках. Специфічної терапії не розроблено. Патогенетичне лікування спрямоване на зменшення явищ інтоксикації, дегідратації, геморагічних проявів, усунення розладів гемодинаміки, боротьбу з геморагічним шоком, ННГМ, іншими проявами хвороби.

На сьогодні через найтяжку епідемію хвороби, яку спричинює вірус Ебола, у Західній Африці рекомендовано застосувати певні етіологічні[72] експериментальні ліки, які ще не мали повноцінного попереднього вивчення, як це відбувається при введенні до обігу комерційних лікарських препаратів в світі[73]. Станом на 5 листопада 2014 року обговорюється потенційна ефективність для лікування гарячки Ебола плазми реконвалесцентів і гіперімунного імуноглобуліну, моноклональних антитіл у препаратах Zmapp, ZMAb, малих інгибуючих РНК у препараті siRNA, противірусних препаратів фавіпіравір, бринцидофовір, тореміфін, інтерферонів, аміодарона[74]. Поки що на цей момент надати повноцінний звіт про ефективність препаратів не є можливим.

Профілактика[ред.ред. код]

Загальні заходи[ред.ред. код]

Ефективний контроль полягає на застосуванні пакету заходів, а саме добрий медичний менеджмент, нагляд та відстеження контактів, сертифікована лабораторна служби, виконання безпечних поховань та соціальна мобілізація. Підвищення обізнаності про фактори ризику відносно гарячки Ебола та захисних заходів, які люди мають здійснити для переривання передачі інфекції у популяції. Зниження ризику передачі повинне бути зосереджено на виконанні кількох важливих факторів:

  • зниження ризику передачі в дикій природі до людини від контакту з зараженими фруктовоїдними кажанами, мавпами, приматами і споживання їх сирого м'яса. Тварин треба доторкатися рукавичками або іншими компонентами захисного одягу. Продукти тваринного походження (кров і м'ясо) повинні бути ретельно приготовлені перед вживанням.
  • зниження ризику передачі вірусу від людини до людини через прямий або тісний контакт з хворими з симптомами гарячки Ебола, зокрема, з їх біологічними рідинами. Рукавички і відповідні засоби індивідуального захисту слід носити тоді, коли потрібно доглядати хворих вдома. Має здійснюватися регулярне миття рук після відвідування пацієнтів у лікарні, а також після відходу з помешкання пацієнтів.
  • зниження ризику можливого зараження статевим шляхом[56].

Заходи в епідемічному осередку[ред.ред. код]

Проводиться як і при інших геморагічних гарячках. Необхідна належна медична ізоляція хворих, запобігання контакту медичних працівників і інших людей з вірусом — найбільш ефективний спосіб профілактики передачі хвороби від людини до людини. Хворі на гарячку Ебола підлягають негайній госпіталізації в бокси відділення із збереженням суворого режиму, який рекомендується у випадках хвороб, що підлягають регуляції ММСП 2005 р. Персонал з обслуговування повинен працювати в максимальному захисному вологонепроникному одязі (щоби не просякав кров'ю) із збереженням суворих бар'єрних методів захисту. Слід також приділяти особливу увагу належному знезараженню медичних відходів і біологічних рідин хворих. Реконвалесцентів виписують не раніше 21-го дня при негативних результатах вірусологічних досліджень за умови повного клінічного одужання.

У епідемічних ситуаціях проводять посилений нагляд і активне виявлення усіх підозрілих і ймовірних випадків із негайною ізоляцією хворих, а також усіх людей, що контактували з ними для щоденного медичного спостереження. Потрібно здійснювати заходи по оперативному і безпечному похованню померлих. Важливим є підтримування відповідної чистоти навколишнього середовища. Зона нагляду повинна залишатись під контролем протягом двох інкубаційних періодів після останнього летального випадку або після виписки останнього хворого. Важливим профілактичним заходом, що перешкоджає завезенню гарячки із ендемічних районів, є здійснення Міжнародної системи епідеміологічного нагляду, проведення протиепідемічних заходів, передбачених ММСП 2005 р.

Профілактика передавання статевим шляхом[ред.ред. код]

Є багато даних спостережень і досліджень, які свідчать про реальні ризики передачі вірусу Ебола статевим шляхом, і, зокрема про збереження життєздатного вірусу в спермі людини, що перехворіла на гарячку Ебола, з плином часу. І тому ВООЗ рекомендує:

  • всі ті, хто залишився в живих після хвороби, і їх статеві партнери повинні отримати консультацію фахівця, щоб забезпечити практику безпечного сексу, поки сперма тих, хто перехворів, не буде визнана безпечною — отриманий дворазовий негативний результат на наявність вірусу. Ці люди повинні бути повноцінно забезпечені презервативами.
  • усі чоловіки, що вижили після гарячки Ебола, повинні бути обстежені на наявність вірусу Ебола в спермі не раніше терміну у 3 місяці після початку хвороби, а потім, для тих, у кого був одержаний позитивний результат, необхідне подальше обстеження до того моменту, поки їх сперма не дасть двічі негативні результати в ПЛР з інтервалом не менше ніж в один тиждень між взяттями сперми на дослідження.
  • ті, хто вижив після гарчки Ебола, і їх статеві партнери повинні або утримуватися від усіх видів сексу, або застосовувати безпечний секс з правильним і регулярним використанням презервативів, поки їх сперма не буде визнана негативною.
  • тим, хто залишився живим після гарячки Ебола, можна сміливо відновити нормальну для них сексуальну практику, не побоюючись передачі вірусу Ебола, якщо їх сперма була визнана негативною.
  • якщо сперма не була піддана тестуванню, то ті, хто вижив після гарячки Ебола, повинні продовжувати практикувати безпечний секс принаймні 6 місяців від початку хвороби[75].
  • до тих пір, як сперма тих, хто вижив, не буде визнана негативною, вони повинні практикувати часте миття рук, застосовувати усі заходи особистої гігієни, негайно і ретельно мити з милом і водою руки після будь-якого фізичного контакту з спермою, в тому числі, і після мастурбації. Протягом цього періоду використані презервативи повинні бути швидко і безпечно утилізовані, щоб запобігти контакту з сіменем[56].

Специфічна профілактика[ред.ред. код]

На сьогодні знаходиться у стадії розробки. На шляху до впровадження у широку медичну практику дві перспективні вакцини: ChAd3-ZEBOV і rVSV-ZEBOV[74][56]. Є свідчення, що III фаза клінічних досліджень VSV-EBOV (rVSV-ZEBOV) (Merck, Sharp & Dohme) показала високу ефективність захисту проти гарячки Ебола. Станом на 31 липня 2015 року клінічні випробовування, в яких брали участь більше 3500 людей, підтвердили високу ефективність вакцини VSV-ZEBOV проти вірусу Ебола впродовж 10 днів після єдиної ін'єкції. Результати цього дослідження науковцями опубліковані в журналі The Lancet[en][76][77][78] і висвітлені в прес-релізі ВООЗ. Після закінчення цього дослідження буде зроблений кінцевий висновок і очікують, що саме ця вакцина буде впроваджена в систему захисту проти хвороби[79]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.who.int/mediacentre/factsheets/fs103/ru/
  2. Натепер ВООЗ рекомендує вживати в медичній і суспільній літературі виключно назву англ. Ebola virus disease — «хвороба, яку спричинює вірус Ебола». Нерідко у англомовній медичній літературі можна зустріти скорочення назви хвороби до «EVD».
  3. На сьогодні в світі допускається вимова як «Е́бола», так й «Ебо́ла».
  4. Через те, що геморагічні прояви і гарячка не є обов'язковими симптомами в клінічному перебігу хвороби, то й ці назви визнані такими, що не описують характеристику хвороби, хоча досі нерідко їх застосовують як синоніми «хвороби, яку спричинює вірус Ебола».
  5. Хоча правільніше було б річку називати «Légbala» («біла вода»), які її називає місцеве населення племені «Ngbandi». Через те, шо ця місцевість у колоніальну еру належала Бельгії, то назва скоротилася до придатного для французької мови «Ébola» з наголосом на 1-й склад. А от у англійській мові відбувся перехід наголосу на 2-й склад «Ebóla». — How Ebola got its name. And why it isn't Yambuku fever. Dot Wordsworth. The Spectator, 25 October 2014 [1].
  6. Вимова «boon-dee-boo-jaw» — Kuhn, Jens H.; Becker, Stephan; Ebihara, Hideki; Geisbert, Thomas W.; Johnson, Karl M.; Kawaoka, Yoshihiro; Lipkin, W. Ian; Negredo, Ana I et al. (2010). «Proposal for a revised taxonomy of the family Filoviridae: Classification, names of taxa and viruses, and virus abbreviations». Archives of Virology 155 (12): 2083—103.
  7. Бундібуджо[en].
  8. Ebola virus disease — Democratic Republic of Congo. Disease outbreak news. 27 August 2014 [2]
  9. Ebola virus disease — Democratic Republic of Congo. Disease outbreak news. 10 September 2014 [3]
  10. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 21 NOVEMBER 2014 [4]
  11. До четвертого рівня патогенності відносять, зокрема, збудників чуми, гарячок Ріфт Валлі, Ласса, Марбург тощо.
  12. Правила роботи при 4 рівні біобезпеки визначені для роботи з небезпечними та екзотичними штамами мікроорганізмів, що представляють високий ризик для здоров'я і життя людини. Захворювання передаються повітряно-крапельним або іншими чи невідомими шляхами, і не піддаються лікуванню; вакцини та лікарські препарати відсутні. Персонал проходить спеціальне й ретельне навчання з техніки безпечної роботи з такими мікроорганізмами і знаходиться під керівництвом фахівця, що має досвід подібної роботи. Вхід в приміщення, де проводиться робота, суворо обмежений. Лабораторія розташовується в окремому будинку або в повністю ізольованій частині будівлі. Встановлені спеціальні правила проведення робіт в лабораторії. Для ізоляції хворих використовують бокси біологічної безпеки III класу, які забезпечують абсолютний рівень безпеки, який не може бути досягнутий в боксах інших класів. Всі бокси біологічної безпеки III класу зазвичай мають суцільнозварний каркас і абсолютно герметичну конструкцію. У боксі III класу обов'язково підтримується знижений тиск, що є додатковою гарантією безпечної роботи.
  13. Experimental therapies: growing interest in the use of whole blood or plasma from recovered Ebola patients (convalescent therapies). Ebola situation assessment — 26 September 2014. [5]
  14. Origins of the 2014 Ebola epidemic. One year into the Ebola epidemic. January 2015 [6]
  15. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP UPDATE 17 October 2014 [7]
  16. WHO declares end of Ebola outbreak in Nigeria. Statement 20 October 2014 [8]
  17. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 7 NOVEMBER 2014 [9]
  18. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 3 DECEMBER 2014 [10]
  19. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 21 JANUARY 2015 [11]
  20. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 4 FEBRUARY 2015 [12]
  21. The Ebola outbreak in Liberia is over. WHO statement 9 May 2015 [13]
  22. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 1 July 2015 [14]
  23. Ебола повернулася до Ліберії [15]
  24. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 09 SEPTEMBER 2015 [16]
  25. WHO: Media centre. New Ebola case in Sierra Leone. WHO continues to stress risk of more flare-ups. WHO statement 15 January 2016 [17]
  26. а б в WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 3 FEBRUARY 2016 [18]
  27. ВООЗ відзначає, що через покращену ранню діагностику на відміну від сповіщень на початку епідемії, багато випадків дуже швидко розшифровують як такі, що не є гарячкою Ебола, що й призводить до стабільно невеликої кількості зареєстрованих захворілих у сповіщеннях останнього часу. Згідно настанов ВООЗ усі випадки хвороб з гарячкою і кривавим проносом на території, де триває епідемія гарячки Ебола, вважаються підозрілими на цю хворобу. Після застосування в подальшому методів лабораторної діагностики частину цих випадків розшифровують, як інші хвороби, зокрема малярія, черевний тиф, шигельоз тощо.
  28. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 3 JANUARY 2016 [19]
  29. 9 questions about this new Ebola drug. [20]
  30. Experimental drug likely saved Ebola patients. By Dr. Sanjay Gupta and Danielle Dellorto. [21]
  31. Ebola virus disease — United States of America. Disease outbreak news. 1 October 2014 [22]
  32. В лікарні у Далласі померла перша у США хвора на Еболу людина [23]
  33. Ебола: діагноз американської медсестри підтвердився, Лондон розпочинає моніторинґ пасажирів [24]
  34. Друга медпрацівниця у США захворіла на Еболу [25]
  35. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 12 NOVEMBER 2014 [26]
  36. Хворого на вірус Ебола священика привезли до Мадрида. [27]
  37. Madrid Hospital: Spanish Priest With Ebola Dies. [28]
  38. Першого британця, що заразився на Еболу, доставили для лікування на батьківщину [29]
  39. Ebola virus disease update — Senegal. Disease outbreak news. 30 August 2014 [30]
  40. Ebola virus disease — Spain. Disease outbreak news. 9 October 2014 [31]
  41. В Іспанії трьох людей перевіряють на Еболу [32]
  42. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 7 NOVEMBER 2014 [33]
  43. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 10 DECEMBER 2014 [34]
  44. Ebola virus disease — United Kingdom. Disease outbreak news. 30 December 2014 [35]
  45. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 28 JANUARY 2015 [36]
  46. WHO: EBOLA RESPONSE ROADMAP SITUATION REPORT 11 MARCH 2015 [37]
  47. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 14 OCTOBER 2015 [38]
  48. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 18 NOVEMBER 2015 [39]
  49. Ebola virus disease — Italy. Disease outbreak news. 13 May 2015 [40]
  50. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 10 JUNE 2015 [41]
  51. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 15 July 2015 [42]
  52. Перша жертва Еболи в Німеччині [43]
  53. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 3 JANUARY 2016 [44]
  54. WHO. Media centre. Sierra Leone stops transmission of Ebola virus [45]
  55. WHO: EBOLA SITUATION REPORT. 20 JANUARY 2016 [46]
  56. а б в г д е WHO Media centre Fact sheet N°103 Updated January 2016 [47]
  57. Jens H. Kuhn, Yiming Bao, Sina Bavari, Stephan Becker et al. Virus nomenclature below the species level: a standardized nomenclature for natural variants of viruses assigned to the family Filoviridae Arch Virol. 2013 Jan; 158(1): 301–311. [48]
  58. Хоча раніше їх визначали як підвиди і «підтипи» — C. J. Peters and J. W. Peters. An Introduction to Ebola: The Virus and the Disease. J Infect Dis. (1999) 179 (Supplement 1): ix-xvi. doi: 10.1086/514322
  59. На сьогодні триває певна дискусія стосовно застосування термінології при цьому захворюванні — або це «хвороба, яку спричинює вірус Ебола», або це «хвороба, яку спричинюють віруси з роду Ebolavirus». Поки що світова медична спільнота не дійшла до однозначного трактування — ось чому й залишається на сьогодні назва хвороби англ. Ebola virus disease https://microbewiki.kenyon.edu/index.php/Ebola_virus ; http://www.healthline.com/health/ebola-hemorrhagic-fever#Overview 1 ; http://www.phac-aspc.gc.ca/lab-bio/res/psds-ftss/ebola-eng.php ; http://books.google.com.ua/books?id=DVhPAQAAQBAJ&dq=ebola+virus+subspecies&hl=uk&source=gbs_navlinks_s ; Kuhn, J. H.; Becker, S.; Ebihara, H.; Geisbert, T. W.; Johnson, K. M.; Kawaoka, Y.; Lipkin, W. I.; Negredo, A. I.; Netesov, S. V.; Nichol, S. T.; Palacios, G.; Peters, C. J.; Tenorio, A.; Volchkov, V. E.; Jahrling, P. B. (2010). «Proposal for a revised taxonomy of the family Filoviridae: Classification, names of taxa and viruses, and virus abbreviations». Archives of Virology 155 (12): 2083—2103. doi:10.1007/s00705-010-0814-x. PMC 3074192. PMID 21046175.
  60. Ebola Hemorrhagic Fever. [49]
  61. а б Ebola virus disease: background and summary. Disease Outbreak News. [50]
  62. Gonzalez JP, Pourrut X, Leroy E. Ebolavirus and other filoviruses. Curr Top Microbiol Immunol. 2007;315:363-87.
  63. Laminger F, Prinz A. [Bats and other reservoir hosts of Filoviridae. Danger of epidemic on the African continent?--a deductive literature analysis]. Wien Klin Wochenschr. 2010 Oct;122 Suppl 3:19-30. doi: 10.1007/s00508-010-1434-x.
  64. Yuan, J., Zhang, Y., Li, J., Zhang, Y., Wang, L. F., & Shi, Z. (2012). Serological evidence of ebolavirus infection in bats, China. Virol. J, 9, 236.
  65. Olival, K. J., Islam, A., Yu, M., Anthony, S. J., Epstein, J. H., Khan, S. A., Khan, S. U., Crameri, G., Wang, L-F., Lipkin, W. I., Luby, S. P., & Daszak, P. (2013). Ebola virus antibodies in fruit bats, Bangladesh. Emerging infectious diseases, 19(2), 270.
  66. http://www.who.int/csr/disease/ebola/ru/
  67. Olson, S. H., Reed, P., Cameron, K. N., Ssebide, B. J., Johnson, C. K., Morse, S. S., Karesh, W. B.., Mazet, J. A. K., & Joly, D. O. (2012). Dead or alive: animal sampling during Ebola hemorrhagic fever outbreaks in humans. Emerging health threats journal, 5.
  68. WHO. Emergencies preparedness, response. Persistent virus in people recovering from Ebola virus disease. 14 October 2015 [51]
  69. Безконтактне передавання означає можливість передачі не тільки через повітря, але й через певні предмети, третіх осіб тощо.
  70. http://www.nature.com/srep/2012/121115/srep00811/full/srep00811.html
  71. Barriers to rapid containment of the Ebola outbreak. Overview — 11 August 2014. [52]
  72. Тобто ті, що безпосередньо згубно діють на вірус Ебола.
  73. Questions and Answers on Experimental Treatments and Vaccines for Ebola. [53]
  74. а б Potential new Ebola therapies and vaccines [54]
  75. Є міркування, що цей інтервал може бути і більшим через наявність вірусу Ебола в спермі тих, хто вижив, протягом тривалішого часу.
  76. Henao-Restrepo, A. M. et al. Lancet http://dx.doi.org/10.1016/S0140-6736(15)61117-5 (2015)
  77. Callaway, Ewen (2015). Successful Ebola vaccine provides 100% protection in trial. Nature. doi:10.1038/nature.2015.18107. ISSN 1476-4687. 
  78. Ebola vaccine works, offering 100% protection in African trial. Science news. 31 July 2015. doi:10.1126/science.aac8945. Процитовано 31 July 2015. 
  79. WHO. Media centre. World on the verge of an effective Ebola vaccine. News release. 31.07 2015. Geneva [55]

Джерела[ред.ред. код]

  • WHO Media centre Fact sheet N°103 Updated August 2015 [56]
  • John W King, Amir A Khan. Ebola Virus Infection. Medscape. Infectious Diseases Sections. /Chief Editor Burke A Cunha Updated: Aug 19, 2013. [[57]]
  • Lin-Fa Wang, Christopher Cowled Bats and Viruses: A New Frontier of Emerging Infectious Diseases John Wiley & Sons, 2015—384 р.
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. — К.: «Здоров'я»,2003. — Т.3.; — 848 с. ISBN 5-311-01326-5