Хвороба Рейно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хвороба Рейно
Raynaud-Syndrom.JPG
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 I73.0
OMIM 179600
DiseasesDB 11186
MedlinePlus 000412
eMedicine med/1993
MeSH C14.907.744
Хвороба Рейно у Вікісховищі?
Хвороба Рейно

Хвороба Рейно — (англ. Raynaud's phenomenon; A.G.M. Raynaud, 1834—1881, французький лікар) — хвороба, яка характеризується симетричними двосторонніми нападоподібними спазмами артерій пальців кисті, рідше стоп і проявляється блідістю, болями і парестезіями.[1] Також часто це називають феноменом Рейно[2], виділяючи при цьому первинну форму і вторинну (або синдром Рейно) — стан, який за симптомами нагадує первинну форму (хворобу Рейно), але виникає не первинно, а вторинно на тлі деяких хвороб. Є наукові медичні джерела, в яких вказано, що відсутність причин для розвитку синдрому Рейно є основою для встановлення діагнозу хвороби Рейно[3]. Таким чином розділяються ці два поняття, хоча клінічні прояви є однаковими.

Багато хто не звертається до лікаря при первинній формі. Пацієнт мислить, що схильний мати «холодні руки» і не вважає це чимось надзвичайним чи серйозним настільки, щоб звернутися до лікаря.

Етіологія[ред. | ред. код]

Етіологія до кінця не з'ясована. Статистичні дані показують, що хворіють переважно жінки 20-40 років. 3-4 % населення. Є підстави вважати хворобу ангіоневрозом, зумовленим порушенням функції вищих вегетативних центрів головного мозку. Або порушеннями адренорецепторної активності α-адренорецепторів і пресинаптичних рецепторів.

Патогенез[ред. | ред. код]

Механізм виникнення[ред. | ред. код]

При нормальній реакції судин на холод відбувається вазоконстрикція, спрямована на зменшення тепловіддачі. При синдромі Рейно ця реакція є занадто сильною, призводить до спадання судин і спричинює дискомфортні відчуття. Особливістю порушення кровообігу при синдромі Рейно є збереження прохідності головних артерій рук чи ніг і пульсу навіть у разі некрозу пальців.

Фази[ред. | ред. код]

  1. Побліднішання та похолодання пальців рук (вазоконстрикція дрібних артерій спричинює початкову блідість);
  2. Ціанотичне забарвлення, підсилення болю (накопичення венозної крові);
  3. Зміна кольору пальців на яскраво-червоний, зникнення болю (реактивна вазодилятація шкірних судин, почервоніння внаслідок ресатурації крові).

Клінічні ознаки[ред. | ред. код]

Періодично виникають зміни кольору і/або неприємні відчуття в пальцях рук та ніг, які з'являються на холоді або при емоційному напруженні, парестезії (спонтанне відчуття оніміння) пальців, поколювання в кінчиках, синюшність (ціаноз), знижена температура м'яких тканин пальців. Найчастіше симптоми проявляються на 2-5 пальцях рук та ніг, рідше на інших виступаючих частинах тіла (ніс, вуха, підборіддя). Часто люди не надають значення проявам хвороби аж доки на пальцях не з'являться виразки.[4]


Диференційна діагностика[ред. | ред. код]

Щоб розпізнати хворобу Рейно, достатньо і анамнезу. Але дуже важливим є діагностика між самою хворобою та синдромом Рейно.

Первинним 
вважається тоді, коли є самостійним захворюванням, — виникає в практично здорової людини.

Діагноз ставиться на основі того, що наявні:

  • пароксизмальні порушення кровообігу у кінцевих відділах кінцівок,
  • симетричність ураження кінцівок,
  • відсутність інших захворювань, які можуть спричинити синдром Рейно,
  • некроз обмежений кінчиками пальців,
  • тривалість захворювання — більше двох років.[5]

Виявлені ознаки у практично здорової жінки пубератного періоду, симетричне двостороннє ураження пальців, причому на пальцях рук частіше ніж на ногах, відсутні виразки та інфаркти, нормальна картина мікроскопії капілярів нігтьового ложа.[4]

Вторинний синдром 
- той, який спричинюють інші захворюванням. Його слід запідозрити при наявності симптомів у дитини, чоловіка будь-якого віку та жінки віком понад 35 років, особливо при несиметричних односторонніх ураженнях.

Захворювання, при яких виникає вторинний синдром Рейно:

  1. Сполучнотканинні хвороби:
  2. Професійна діяльність:
  3. Гематолоґічні розлади
  4. Ліки й токсини
  5. Інші патологічні стани

Лікування[ред. | ред. код]

1. Заспокійливі.[6] — У невеликих дозах можна призначати транквілізатори (феназепам 0,5-1,0 мг 2-3 рази на день, або еленіум, реланіум, сибазон тощо) в другій половині дня. Вранці можна приймати антидепресант амілтриптилін.
2. Спазмолітики (судинорозширювальні): ксантинолу нікотинат, трентал після їжі, (таблетки ковтати цілими).
3. Ніфедипін по 10 мг 3 рази на добу (стежити за тиском крові).
4. У разі появи набряків на кистях після нападу ангіоспазму призначають курантил по 25 мг 3 рази (75 мг) на добу в поєднанні з фітином (750 мг)і глютаміновою кислотою (750 мг на добу).
5. Фізіотерапія на ранніх стадіях рекомендуються:
a) ультразвук на кисті і стопи;
b) гальванічний комір за Щербаком
c) електрофорез з нікотиновою кислотою.
6. Довготривалий прийом трав естрогенної та судинорозширювальної дії. Можна рекомендувати такий рецепт: шишки хмелю, меліса, квітки червоної конюшини, трави буквиці лікарської (2:2:3:3). Взяти 1 ст. л. суміші на 1 склянку окропу, настояти упродовж ночі. Вранці процідити і пити по 1/4 склянки 4 рази на день за 30 хв до їди. Потім дозу можна збільшити до 1/3-1/2 склянки 4 рази на день, якщо артеріальний тиск не знизився.
7. Будь-які фізичні вправи можуть бути корисними, бо поліпшують кровообіг, тонізують судини і нервову систему.
8. Санаторно-курортне лікування: рекомендуються радонові і сірководневі ванни (санаторії «Хмільник», «Немирів», «Синяк»).

Лікують хворобу консервативними методами, хірургічне втручання застосовують лише у разі розвитку некрозу. Гострий приступ знімають застосуванням теплих ванночок для рук чи ніг, спазмолітичних та знеболювальних препаратів. Легкі форми хвороби нерідко зникають після відмови хворого від куріння та уникнення охолодження.

Головним засобом консервативного лікування є застосування так званих блокаторів кальцієвих каналів — ніфедипіну та його аналогів. Воно особливо ефективне в спастичній стадії хвороби. Добре діють заспокійливі засоби, новокаїнові футлярні блокади, фізіотерапевтичні процедури (солюкс, парафінові та озокеритові аплікації, вакуумна барокамера тощо).

Профілактика[ред. | ред. код]

Загальні рекомендації:[4]

  1. Припинити паління;
  2. Уникати вазоконстриктивних ліків (β-блокаторів);
  3. Уникати холоду та раптової зміни температури;
  4. Тепло вдягатися в холодну погоду;
  5. Носити головний убір;
  6. Рукавичку на всі пальці одночасно, а не на кожен окремо;
  7. Користуватись зігрівачем рук.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Энциклопедический словарь медицинских терминов, Москва, 1984
  2. Richard Bakst, Joseph F. Merola, Andrew G. Franks Jr., Miguel Sanchez, Ronald O. Perelman Raynaud's phenomenon: Pathogenesis and management October 2008Volume 59, Issue 4, Pages 633–653 (англ.)
  3. Диагностика болезней внутренних органов: Т.2. Диагностика ревматических и системных заболеваний соединительной тканини. Диагностика эндокринных заболеваний:- М.: Мед.лит., 2001.- 576 с. (С.250) ISBN 5-89677-0122-X (рос.)
  4. а б в Медицина світу
  5. http://medicalinfo.org.ua/?p=129
  6. http://www.vz.kiev.ua/pop/23-06/5.shtml

Джерела[ред. | ред. код]

  • Диагностика болезней внутренних органов: Т.2. Диагностика ревматических и системных заболеваний соединительной тканини. Диагностика эндокринных заболеваний:- М.: Мед.лит., 2001.- 576 с. (С.248-250) ISBN 5-89677-0122-X (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія крові
  2. Медицина світу
  3. Медичний портал
  4. Ваше Здоров'я