Хелмно (табір смерті)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хе́лмно (нім. Kulmhof, Кульмгоф; діяв у 1941—1945 рр.) — перший нацистський концентраційний табір смерті, призначений для знищення євреїв і циган, створений в окупованій Польщі. Розташовувався неподалік від міста Домбі, райхсгау Вартелянд, в 70 км на захід від міста Лодзь. Кульмгоф став першим місцем поза окупованих територій СРСР, де почався Голокост.

Пам'ятник на місці табору

Табір складався з двох частин, віддалених на чотири кілометри одна від одної: замку в селі Хелмно і, так званого, «лісового табору» в сусідньому Жуховському лісі.

Офіційно табір називався «Зондеркоммандо Кульмгоф», яку очолював в 1941 р. гауптштурмфюрер СС Герберт Ланге[en], а з березня 1942 року — гауптштурмфюрер СС Х. Ботман. Накази вони отримували безпосередньо Головного управління імперської безпеки в Берліні. Задля виконання обов’язків їм були надані 20 службовців поліції безпеки та 120 поліцай-охоронців.

Масові вбивства в Кульмгофі розпочалися 7 грудня 1941 року. Незважаючи на секретність, з табору було скоєно кілька втеч, тому про існування табору країнам-учасницям антигітлерівської коаліції стало відомо вже на початку лютого 1942 р. Загальна кількість жертв становила приблизно 320 тис. осіб, з них 98% — етнічні євреї. У повоєнні часи в Жуховському лісі польська влада встановила пам’ятник жертвам геноциду.

Опис[ред. | ред. код]

Першими жертвами табору Кульмгоф стали євреї навколишніх містечок: Коло, Домб'є, Сомпольно, Клодава, Бабяк, Демби Шляхецькі, Ковале-Панські, Ізбіца Куявська, Новіни-Брдовськ, Ґродзець. З середини січня 1942 р. розпочалося знищення євреїв з Лодзі. За 6 днів, з 16 по 21 січня, в Хелмно було вбито 10 003 євреїв; з 22 лютого по 2 квітня — 34 073; з 14 по 15 травня — 11 680; з 5 по 12 вересня — 15 859 осіб. Серед вбитих були також представники єврейської діаспори з Німеччини, Австрії, Чехословаччини та Люксембурга, що були депортовані в гетто у Лодзі. Також в Кульмгофі було знищено приблизно 5 тис. ромів, які проживали у спеціальному кварталі лодзького гетто та були депортовані у робітничі табори на околицях Вартелянда, декілька сотень поляків, звинувачених у прорадянських поглядах, та 88 чеських дітей з поселення Лідіце.

Ув'язнені концтабору Кульмгоф перед завантаженням в «газваген»

Більшість жертв привозили в товарних залізничних вагонах на станцію Поверце, звідки на вантажівках їх переправляли в замок у селищі Хелмно. Людей залишали на площі, де повідомляли про прибуття у робітничий табір, і найперше, що вони мали пройти — «санобробка». Опісля «робітників» розділяли на групи по 50 або 70 осіб і вели на перший поверх замку, де наказували зняти одяг «для дезінфекції». В’язні направлялися в тунель, де висіли вказівники з написами «До душової». У кінці тунелю стояла крита вантажівка з відчиненими задніми дверима кузова[1]. Це була одна з трьох наявних у таборі спеціально створених вантажівок-«душогубок» виробництва заводу Рено, замаскована під вантажівку для перевезення меблів. «Душогубка» направлялася в «лісовий табір». Люди у кузові помирали від отруєння вихлопними газами, хоронили їх у братських могилах по 30—40 чоловік або спалювали. Привезеним в'язням шум душогубок пояснювали роботою заводських турбін, стверджуючи що це робочий табір. Самі душогубки були замасковані під вантажівки для перевезення меблів[1].

Гасваген, який використовувався в Хелмно. В багаж машини заходили люди і їх вбивали вихлопними газами. Був вигаданий євреєм під час червоного терору в СРСР

У лісі похованнями займалися групи могильників чисельністю 30—40 осіб, що були відібрані з-поміж тих самих в’язнів-євреїв. Вони цілодобово знаходилися у закритому приміщенні замку, де за ними пильно слідкували. Незважаючи на це, було здійснено багато спроб втеч, але лише двом — Міхаелю Подхлєбніку та Якову Грояновському — вдалося втекти. Я. Грояновський (ймовірно, це ім’я було не справжнє) втік у середині січня 1942 р. і наприкінці місяця дістався Варшавського гетто, де передав інформацію про масові вбивства євреїв у Хелмно підпільній єврейській організації «Онег шаббат». Свідчення були передані Армії Крайовій, яка негайно проінформувала польську владу у вигнанні.

У березні 1943 р. нацистським керівництвом було прийнято рішення про ліквідування табору. Замок у Хелмно й обидва крематорії були знищені, а персонал табору перевели у Югославію, де включили у склад дивізії «Принц Ойген», що боролася з югославськими партизанами.

Знищення євреїв в таборі Хелмно поновилось після рішення ліквідувати гетто у Лодзі. Гансу Ботману та залишкам персоналу «зондеркоммандо Кульмгоф» був наданий наказ повернутися у Хелмно. Там були збудовані два бараки площею 200 кв.м для знищення людей, слідуючи тим самим способам, що і раніше; відновлені крематорії. З 23 червня по 14 липня 1944 р. було вбито 7176 лодзьких євреїв. Але вже з середини липня 1944 р. нацисти почали транспортувати залишки людей не у Хелмно, а в Аушвіц, де продуктивність газових камер була у десять разів вище. Склад «зондеркоммандо» перевели в Лодзь, де вони почали займатися відправленням євреїв у Освенцим.

На початку вересня 1944 р. персонал табору повернувся в Хелмно, де разом з іншими підрозділами займався спаленням трупів. На цих роботах використали 50 в’язнів-євреїв. У січні 1945 р., коли до Хелмно дійшли перші частини Червоної армії, нацисти вирішили розстріляти в’язнів, але ті активно чинили опір, у результаті трьом вдалось втекти.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]