Хитриченко Іван Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хитриченко Іван Олександрович
Народився 25 жовтня 1903(1903-10-25)
Веприн, Вишевицька волость, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 19 грудня 1989(1989-12-19) (86 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»
Країна  Російська імперія
 СРСР
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Іван Олександрович Хитриченко (23 березня 1903, Веприн, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 19.12.1989, Київ, УРСР, СРСР) — український радянський партизан.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 25 жовтня 1903 року в селі Веприн Радомисльського повіту Київської губернії Російської імперії, нині Радомишльського району Житомирської області України.

Вже у віці 12 років працював на лісозаводі кочегаром, а згодом машиністом. У 1924 році був прийнятий до комсомолу. У 1927 році, під час проходження служби в Червоній армії, став членом партії. Після демобілізації, у 1928 році, Сталінський райком партії Києва направив його до органів міліції, де він обіймав посади старшого міліціонера, потім — помічника голови відділення.

У 1930 році Хитриченко закінчив Київську школу міліції керівного складу, після чого обіймав посади у Канівському райвідділі міліції, в обласному Управлінні міліції, був секретарем парткому Київського гарнізону міліції. У 1934 році закінчив Московську школу міліції вищого керівного складу та за розподіленням був призначений у місто Миколаїв на посаду заступника голови міського Управління міліції за політчастиною.

Наприкінці 1934 року за партійною мобілізацією був призначений головою політвідділу Городоцької районної машинно-тракторної станції Вінницької області. Після того працював заступником директора Смотричеської МТС за політчастиною.

З квітня 1937 року Хитриченко працював другим, потім — першим секретарем Дунаєвецького райкому КП(б)У. На початку серпня 1938 року був призначений секретарем обкому партії з ідеологічної праці, але незабаром був заарештований за звинуваченням у належності до правотроцькістської організації. У січні 1939 року Хитриченко був визнаний невинним та звільнений.

Радянсько-німецька війна[ред. | ред. код]

Війна застала його в Києві, де він служив головою 10-го відділення міліції на Деміївці.

Деякий час Хитриченко служив у німецькому поліційному підрозділі, який охороняв радянських полонених офіцерів. Був призначений головою варти, але при цьому, за власними твердженнями, займався саботажем та влаштував втечі військовополонених.

Згодом за рішенням підпільного міськкому партії з групою товаришів відбув у Житомирську область, де створив партизанський загін.

У березні 1943 року відбулася його зустріч із командиром партизанського з'єднання С. А. Ковпаком. У зв'язку з відходом Ковпака у Карпатський рейд Хитриченко був призначений виконувачем обов'язків голови штабу партизанського руху в Київській області. Пізніше його партизанський підрозділ було передано у склад 13-ї армії, а сам Хитриченко був призначений заступником наркома НКВС УРСР по міліції. До праці приступити не встиг — був заарештований та засуджений на 10 років[1].

У сучасній українській пресі проти Хитриченко висувалися звинувачення в тому, що він більшу частину війни активно співпрацював з окупантами і був винний в арешті більшості членів підпільних угруповань, в яких він брав участь[2][3].

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

В 1954 р. Хитриченко було звільнено та цілком реабілітовано. Партійний стаж поновлено та визнано безперервним. Він повернувся до Києва, де працював у Київському трамвайному депо начальником відділу. Займався громадською діяльністю — був лектором міського товариства «Знання».

Помер 19 грудня 1989 року та був похований на Биківнянському цвинтарі (селище Биківня)[4]. Нагороджений багатьма медалями. Його дочка, Людмила Хитриченко-Боліла, свого часу доклала багато зусиль для його реабілітації.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • У селі Веприн Радомишльського району на його честь відкрито меморіальну дошку[1][5].
  • У селі Кодра Радомишльського району діє музей його імені.
  • У Києві середню школу № 13 названо його іменем[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б ЗВЕЗДА ИВАНА ХИТРИЧЕНКО
  2. ↑ Корреспондент: Слуга двух господ.
  3. ↑ Родня. Полиция и партизаны, 1941—1944. На примере Украины / Авт.-сост.: А. Гогун, И. Дерейко, А. Кентий. — Киев: Украинский издательский союз, 2011. — 576 с. — Тираж 1000 экз. — ISBN 978-966-410-026-4
  4. ↑ СУДЬБА ПАРТИЗАНСКОГО КОМАНДИРА. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 27 квітня 2016.
  5. ↑ В Житомирской области установили мемориальную доску в честь легендарного партизанского командира Ивана Хитриченко
  6. ↑ СООШ № 13 им. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 25 травня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хитриченко_Іван_Олександрович&oldid=40648157