Хлопчик у коробці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
"The Boy in the Box"
BoyInBoxPoster.jpg
Народився 1950-1953
Невідомо
Помер лютий 1957
Фокс Чейз, Філадельфія, Пенсильванія
·Тупа травма голови


Хлопчик у коробці (англ. Boy in the Box) — прізвисько, яке дане неідентифікованій  жертві вбивства приблизно 4-6 років, чиє тіло було знайдено в картонній коробці в районі Фокс Чейз у Філадельфії (Пенсильванія) 25 лютого 1957 року. Особистість дитини, як і вбивця, не встановлені донині.

Виявлення тіла[ред. | ред. код]

Коробка з тілом в тому вигляді, в якому їх знайшла поліція Філадельфії

Близько 14 годин 26 лютого 1957 року, у вівторок, у відділ розслідування вбивств міського управління поліції Філадельфії звернувся 26-річний Фредерік Беноніс, студент коледжу ЛаСалль, і повідомив, що напередодні близько 15:15 в пустельному містечку Фокс Чейз, на півночі Філадельфії, біля дороги «Саскуеханна-роад», він знайшов велику картонну коробку, всередині якої побачив роздягнений труп дитини. Для перевірки заяви у вказане місце було направлено кілька патрулів. Першим коробку, кинуту поруч з дорогою приблизно в 450 метрах від жіночого інтернату «Шеферд-скул», знайшов патрульний поліцейський Елмер Палмер. Тіло хлопчика, загорнуте в ковдру, лежало у великій картонній коробці з-під дитячої колиски з мережі магазинів «J. C. Penney».

На допиті Беноніс пояснив, що ще 11 лютого, проїжджаючи по «Саскуеханна-роад», він мало не задавив зайця і, в надії наздогнати зайця, який прудко втікав, вискочив з автомобіля. Відбігши трохи від дороги, Беноніс помітив два капкана, поставлених на дрібну дичину, якої ці місця досить багаті (неподалік розташований парк «Фейрмаунт», завдяки чому околиці Філадельфії в ті роки рясніли зайцями, лисицями, ондатрами та ін. живністю). Так і не піймавши зайця, Беноніс поїхав, але вирішив через деякий час повернутися, щоб перевірити чужі капкани. Він повернувся через два тижні, у понеділок, 25 лютого 1957 року, але капканів не знайшов, зате знайшов коробку. Беноніс запевнив поліцію, що ні до чого не торкався, але в поліцію в той день не пішов і нікому нічого не сказав. Трохи пізніше поліція заново допитала Беноніс, тому що його твердження щодо зайця здалися їм дивними, і тоді Беноніс зізнався, що у нього є схильність до вуайеризму і тому він шпигував у тій місцевості, де вишукував машини з закоханими парами. Він пройшов перевірку на детекторі брехні, яка повністю зняла з нього підозри в причетності до вбивства.

Перший огляд місця виявлення трупа показав, що смерть дитини настала в іншому місці (на що вказувало відсутність одягу і слідів бруду на ногах і тілі), і що тіло привезли в дане місце на машині — сьогодні місцевість, що прилягає до «Саскуеханна-роад» з тієї сторони, де був знайдений труп, щільно забудована житловими будинками, але тоді, у 1956 році, жіночий інтернат «Шеферд-скул» був єдиним близьким до цього місця житлом. По дорозі від дороги до коробки поліція знайшла вельветовую кепку і один коричневий дитячий черевик (другий з цієї ж пари поліцейські відшукали в сорока метрах далі по напрямку дороги). Поліція вважала, що кепка належить злочинцю, який, очевидно, привіз тіло пізно вночі, але кинув картуз і не зміг її в темряві знайти. Пара дитячих черевик, як пізніше з'ясувалося, не належала вбитому, тому що була на розмір більше.

Через деякий час став відомий господар капканів. Ним виявився вісімнадцятирічний поляк-іммігрант Джон Поуразник, який підтвердив, що знайшов «хлопчика в коробці» ще 24 лютого, коли оглядав пастки, але не повідомив в поліцію, побоюючись, що його підданий висновку під варту і тривалих допитів, як його брата, який виявив труп самовбивці в 1956 році і з трудністю зумів тоді довести свою непричетність.

Розтин[ред. | ред. код]

Розтин показав, що тіло належить білому хлопчика у віці від 4 до 5 років, зріст 102,9 см, вага 12 кг. Зафіксована вага був значно нижче норми, що свідчило про нестачу харчування. У той же час тіло було сухим і чистим, нігті на пальцях рук і ніг були коротко стрижене. Долоню правої руки і ступні обох ніг, однак, мали значні зміни шкірних покривів, натякають, що ці частини тіла довгий час перебували у воді. Причому перебування у воді мало місце безпосередньо перед смертю дитини, оскільки шкіра не встигла відновити свій природний стан (це в кінцевому підсумку призвело до того, що з правої руки дитину не вдалося зняти відбитки пальців). Волосся дитини було коротко і грубо стрижене, довжина не перевищувала 1,2 сантиметрів. При цьому обсипане стрижене волосся залишилося на плечах і тілі дитини: все це говорило про те, що дитину стригли вже після смерті. Експертиза показала, що смерть настала в результаті сильного здавлювання голови — там були виявлені сліди значної гематоми без поранения шкіри. Крім цього був відзначений L-подібний шрам з довжиною кожної із сторін 6-7 мм. на підборідді і сліди трьох хірургічних операцій (на лівій нозі, в паху і на грудях), проведених кваліфіковано і задовго до смерті (шрами зажили нормально і до смерті дитини не ставилися). Шлунок загиблого був порожній, у стравоході дитини було виявлено невелику кількість якоїсь чорної субстанції, природу якої встановити не вдалося. Токсикологічне дослідження показало, що дитина не була отруєною, одурманеною  алкоголем та на момент смерті не знаходилася під дією снодійного. Якщо не вважати причини смерті, то в іншому ж тіло не мало переломів кісток, синців і саден, сліди травм сексуального і фізичного характеру на тілі загиблого теж були відсутні, ніякому систематичного побиття при житті він не піддавався.

Трупне задубіння повністю пройшло, що свідчило про те, що з моменту настання смерті минуло більше 48 годин. Посмертні зміни були виражені слабо, що вказувало на тривале перебування тіла в холоді. Якщо вбивство дитини відбулося в приміщенні, то дуже скоро його винесли на вулицю (денна температура повітря у другій половині лютого 1957 року в околицях Філадельфії коливалася близько -3 градусів за Цельсієм). Судовий медик Джозеф Спелман не зміг толком визначити дату смерті, встановивши лише, що хлопчик міг бути вбитий як за 2 дні до виявлення, так і за 2 тижні.

Коробка, в якій знайшли хлопчика, мала габарити 38,1 см на 48,3 см на 88,9 см. Завдяки збереженій на ній наклейці швидко було встановлено, що її продали зі складу Джона Пеннея на перетині 69-ї стріт і Честнат-стріт в районі Аппер-Дербі (це приблизно в 25 км від місця виявлення трупа). Коробка використовувалася для зберігання і транспортування дитячого плетеного ліжечка з серії, яка надійшла в продаж у грудні 1956 року. З 3 грудня 1956 року по 16 лютого 1957 року зі складу в Аппер-Дербі були відвантажені 12 таких ліжечок.

Покривало, в якому було загорнуто тіло, було з бавовняної фланелі з зеленими квадратами на білому тлі мало розміри 162,6 см на 193 см. Шматок розміром 78,8 см на 66 см відсутній, і знайти його не вдалося. Приблизно третина залишився шматка була забруднена автомобільною олією.

Кепка була виготовлена з темно-синього вельвету і мала шкіряний ремінець з пряжкою. На підкладці був ярлик виробника Ханни Роббінсон з Південної Філадельфії.

Розслідування[ред. | ред. код]

Випадок викликав величезну увагу ЗМІ у Філадельфії і в регіоні Philadelphia-Camden-Вілмінгтон. Понад 400 тисяч листівок з історією і зображенням жертви вкладалися в поштові скриньки разом з податковими квитанціями. Однак, незважаючи на публічність і освітлюваність справи, особу жертви досі не встановлена.

В той же день, коли стало відомо про труп, детективи відшукали Ханну Роббінс, в чиїй майстерні була виготовлена кепка. Жінка згадала, що цю кепку купив в листопаді 1956 року молодий чоловік у віці 26-30 років, одягнений у синю робочу спецівку, подібну до тієї, що носять працівники бензоколонок. Як з'ясувалося, його кепка спочатку не мала шкіряного ремінця, який був прироблений на прохання цього чоловіка, з-за чого Роббінс його й запам'ятала. Вона заявляла, що в разі чого зможе впізнати чоловіка. Були знайдені 8 з 12 покупців колисок, які всі виявилися непричетними до трупа. Власник складу, звідки були відвантажені ліжечка, Джон Пенней був настільки засмучений тим фактом, що не зміг допомогти поліції в її розшуках, що з лютого 1957 року припинив торгівлю за готівку і з того часу продавав свої товари тільки по пошті або по чеках. Була знайдена і компанія, яка справила плед, але та володіла двома великими фабриками (одна за кордоном в Канаді в Квебеку, інша в Сваннаноа в штаті Північна Кароліна), які, у випадку з пледами, працювали за одним рисунків і з одними і тими ж матеріалами, з-за чого знайти власника пледа зовсім не представлялося можливим.

Грунтуючись на свідченнях Джона Поуразника і метеозведення поліція встановила, що коробку привезли на місце в період між вранці 23 лютого і полуднем 24 лютого. Приблизно через тиждень з моменту виявлення трупа в окружній прокуратурі і управлінні поліції стали схилятися до думки про необхідність проведення широкомасштабної пошукової акції з максимально широким залученням громадськості. Оскільки труп досі не вдавалося ідентифікувати, то саме його впізнання стало першочерговим завданням розслідування. Для цього було вирішено випустити постер, що містить детальний опис усіх доказів та обставин, пов'язаних з цією справою, і звернення до жителів з проханням інформувати поліцію у випадку впізнання речей або дитини. Також місцевих жителів попросили звернути увагу на знайомих дітей, які випадали з їх поля зору починаючи з середини лютого.

Протягом весни 1957 року слідча група відпрацювала понад 300 повідомлень жителів Філадельфії і околиць про підозрілі зникнення дітей. У переважній більшості цих випадків пильні жителі повідомляли про те, що діти, яких вони частенько бачили раніше, раптом переставали з'являтися. Слідувала за цим поліцейська перевірка зазвичай фіксувала факт переїзду дітей до нового місця проживання. Протягом другої половини 1957 року і першої половини 1958 року були перевірені 763 сім'ї, які належали до білої раси і переїхав у Філадельфію взимку 1956-57 років. Незважаючи на клопітке і скрупульозне розслідування всіх обставин життя цих людей, нічого підозрілого поліції виявити не вдалося. Паралельно з цим, слідство відпрацьовувало можливу причетність до загибелі дитини злочинців, які були вже викриті. На причетність до даної справи перевірялися Кеннет та Ірен Дадлі, у яких, за їх мандруючого способу життя (вони були робітниками карнавалу), в період з 1937 року по 1960 рік померло аж сім дітей (всього їх було 10), а оскільки сім'я не мала постійного місця проживання, то дітей батьки таємно поховали де доведеться. Проти Дадлі не було висунуто жодних обвинувачень, тому що експертиза встановила, що всі семеро дітей померли через елементарну відсутність достатнього харчування і нормального догляду з боку батьків (експертиза виявила на їх тілах численні сліди побоїв, але причиною смерті були саме недоїдання та застуди).

Поховання[ред. | ред. код]

Поступово потік людей, що бажали подивитися на труп, вичерпався, через що поступово зникла необхідність зберігати тіло в морзі. 27 липня 1957 року тіло було поховане на кладовищі в могилі № 191 поруч з філадельфійським державним госпіталем в районі Байберрі. Це було єдине поховання, на якому за рахунок міського бюджету було встановлено скромний пам'ятник. Напис на плиті свідчила: «Отець Небесний, благослови цього невідомого хлопчика».

3 листопада 1998 року могила була розкрита для ексгумації. Зразок ДНК був витягнутий з емалі у збереженому зубі. Після цього тіло знову поховали на кладовищі Айві-Хілл в Цедарбруке. Труну, надгробний камінь і панахида були пожертвувані сином людини, який ховав хлопчика в 1957 році. У нової могили тепер є великий надгробний камінь з написом «Невідома Дитина Америки».

Версії[ред. | ред. код]

Було висунуто безліч версій. Нижче представлені найбільш поширені з них.

Антропологічний фоторобот, що показує, як саме хлопчик міг виглядати за життя

Дівчинка[ред. | ред. код]

Під час підготовки інформаційної акції старший інспектор Девід Робертс зробив досить несподіване припущення, заявивши, що шукати потрібно не хлопчика, а дівчинку. На цю думку його наштовхнули відрізані волосся дитини. Оскільки хлопчика стригли вже після його смерті (а інакше він би сам струсив з себе волосся) і те, що, судячи з характеру стрижки, вона робилася поспіхом, то це наштовхнуло Робертса на думку, що вбивця (якщо волосся дійсно отстриг він хотів таким чином позбавитися від якоїсь дуже помітною докази, яка могла його викрити. На думку Робертса, причина цього могла бути одна: за життя дитина мала вкрай нетипово довге для хлопчика волосся. Виходячи з цього Робертс припустив, що хлопчик ріс в неповній родині і виховувався матір'ю-одиначкою, чия поведінка мало якусь девіацію (якщо у дитини дійсно були за життя довге волосся, то його, очевидно, виховували як дівчинку). Хоча версія Робертса ніякого розвитку не отримала, в 2008 році судовий художник Френк Бендер намалював портрет дитини, що показує, як би він виглядав, якби носив довге волосся.

Стівен Дамман[ред. | ред. код]

9 червня 1956 року Мерилін Дамман з округу Нассау, штат Нью-Джерсі, повідомила поліції, що в жовтні 1955 року в універсальному магазині на острові Лонг-Айленд пропав її 34-місячний син Стівен. Пошук дитину результатів не дав і не збереглося ніяких даних, що пояснюють, чому Дамман звернулася в поліцію лише через 8 місяців. Дізнавшись про «хлопчика в коробці», Дамман зв'язалася з поліцією Філадельфії і розповіла слідчим свою історію. Припущення, що знайдений труп міг належати Стівену Дамману, добре пояснювало, чому ніхто у Філадельфії не заявляв про зникнення дитини. На упізнання з округу Нассау прибув інспектор Джеймс Фаррел, вердикт якого був невтішним: багато елементів зовнішності трупа не збігалися з описом зовнішності Стівена Даммана.

Іммігранти[ред. | ред. код]

У період розслідування в поліцію звернувся один з працівників імміграційної служби США, який повідомив про те, що в країну восени-взимку 1956 року в'їхало велика кількість іммігрантів з Угорщини, які втекли після повстання 1956 року. Філадельфія, поряд з Нью-Йорком і Бостоном, була тоді одним із центрів їх приймання та тимчасового розміщення. Оскільки іммігранти приїжджали цілими родинами, то серед них було повно дітей, яким при процедурі дактилоскопірування, на відміну від дорослих, знімали відбитки тільки з правих рук. Якщо припустити, що «хлопчик в коробці» дійсно був з родини іммігрантів, то це пояснювало, чому його права рука піддалася тривалому впливу води і з неї неможливо було зняти відбитки — це явно було зроблено навмисно, щоб дитину неможливо було ідентифікувати за відбитками. Також це могло пояснювати, чому ніхто з місцевих хірургів не визнав на тілі трупа сліди хірургічного втручання.

Підключився до розслідування антрополог Вильтон Крогман, обстеживши труп, встановив, що хлопчик належав до північноєвропейської родині народів — він міг бути шотландцем, норвежцем, англійцем або вихідцем з північногерманських земель.

Дзвінок Крогману[ред. | ред. код]

Після того, як заяви Крогмана були опубліковані в ЗМІ (поліція не приховувала його імені, вважаючи, що це допоможе ходу розслідування), то Крогману, за його словами, зателефонувала якась жінка, що перебуває в стані крайньої неосудності, і досить прозоро натякнула йому, що вона його мати, і що вона його вбила, бо не могла більше терпіти його крику — дитина, за її словами, був несповна розуму.

Подібний дзвінок, втім, не був першим — в період активної стадії розслідування в поліцію подзвонили 9 осіб і всі визнавали в убитому своєї дитини, якого вони вбили. Наступна перевірка показала, що всі ці люди були психічнохворими, які потрапили під враження від газетних публікацій, і що вони ніяк не могли бути причетні до вбивства. Аутопсія ж в свою чергу не виявила в мозку трупа нічого, що підтверджувало б, що за життя хлопчик мав розумові проблеми або психічні відхилення. Однак, за великим рахунком, це питання залишилося відкритим.

Чарльз Спіс[ред. | ред. код]

У травні 1957 року в поліцію Філадельфії звернулася якась жінка з Камдена, штат Нью-Джерсі, яка повідомила, що знайдений дитина дуже схожа на дитину, яку вона бачила в компанії бродяги, який, подорожуючи по штату минулої осені і взимку, двічі зупинявся з ночівлею в її будинку. Не маючи грошей, щоб зняти номер в звичайному готелі, цей чоловік розплачувався за постій дрібним ремонтом. Ім'я, яким він називався, як показала перевірка, було вигаданим. Побачивши на власні очі труп дитини, жінка заявила, що це саме та дитина. Поліція Філадельфії звернулася за сприянням до колег з Нью-Джерсі та у Філадельфії приїхало п'ятеро свідків, які близько спілкувалися з тим волоцюгою і дитиною: троє з них теж впізнали в трупі того самого дитини, але інші двоє погодилися з тим, що подібність існує, хоча і не стали стверджувати, ніби має місце однозначна збіг.

Нова версія, в принципі, пояснювала, чому ніхто у Філадельфії не заявляв про зникнення дитини, чому шлунок «хлопчика в коробці» на момент смерті був майже порожній і чому в цій частині Філадельфії ніхто не знав володаря вельветової кепки. Через місяць було встановлено, що волоцюгою був Чарльз Спіс з Ланкастера, штат Пенсильванія. Восени 1956 року його кинула дружина, лишивши на нього їх сина, після чого, через кілька тижнів, Спіс виїхав з Ланкастера в невідомому напрямку. Поліція Філадельфії звернулася до Генерального прокурора США з проханням оголосити Чарльза Спіса в федеральний розшук. Звернення було виконано і на території 13 північно-східних штатів почалися активні розшукові заходи: територіальні підрозділи поліції отримали орієнтування на Спіса, а по радіо, телебаченню і в пресі із зверненнями до населення про допомогу у розшуках виступили представники правоохоронних органів. Однак, ще до того, як вдалося знайти Спіса, об'явилася його втекла дружина, яка, побачивши труп, впевнено заявила, що це не її син. Трохи пізніше в поліцію з'явився і сам Спіс разом зі своїм сином: виявилося, що він спокійно проживав у Ньюарку, штат Нью-Джерсі, і ні від кого не думав ховатися. Поліція вибачилася перед Спісом і відпустила його.

У всій цій історії був один з самого початку незрозумілий нюанс: синові Спіса було в той період 8 років і навіть при поганому харчуванні він навряд чи б міг виглядати на 4 роки. Тим не менш, цілих 4 людини, побачивши труп, визнали в ньому тієї дитини, яку бачили в товаристві Спіса. Між тим, відстежуючи його переміщення, поліція змогла впевнено довести лише перебування Спіса в Камдені. Чи була дитина, якого там бачили в товаристві Спіса, саме його сином, залишилося невідомим.

Прийомна сім'я Фостерів[ред. | ред. код]

Найвідомішу версію у цій справі висунув Ремінгтон Брістоу, який був асистентом судового медика під час розтину тіла. Брістоу дуже зацікавився випадком і наполегливо розслідував його (так у середині 1960-х йому вдалося випросити у поліції на пам'ять ту саму кепку передбачуваного вбивці, яку він потім використав у своїх розшуках (після його смерті його спадкоємці повернули кепку поліції) аж до своєї смерті в 1993 році. У його домашньому архіві після похорону були знайдені матеріали по 24 нерозслідуваним випадків загибелі дітей.

У 1960 році Брістоу зв'язався c жінкою-екстрасенсом з Нью-Джерсі Флоренс Стернфелд, яка повідомила, що загибла дитина була пов'язана з якимось старим будинком, який мав дитячий ігровий майданчик на задньому дворі і розташований не дуже далеко від місця виявлення трупа. Восени того ж року Брістоу привіз Стернфелд на місце виявлення коробки з трупом. Екстрасенс відвела лікаря до якогось двоповерховому будинку, в якому, як з'ясувалося, проживала сім'я Фостерів. Фостери містили свого роду приватний дитячий будинок — вони брали на виховання дітей, від яких відмовилися батьки, і протягом багатьох місяців і навіть років забезпечували їх житлом і житлом. Паралельно вони підшукували сім'ї, готові усиновити дітей, і отримували від вдячних усиновителів якийсь гонорар. Це забезпечувало їм непоганий і стабільний дохід, який дозволяв ніде не працювати. Зазвичай у Фостерів проживало 5-6 дітей, що чекали усиновлення, але іноді їх число досягало і 20.

Коли Брістоу і Стернфелд відвідали Фостерів, то останні, якщо вірити збереженому записів Брістоу, вели себе обережно і заперечували будь-яку причетність до долі «хлопчика в коробці». Ніякої суттєвої інформації від Фостерів тоді отримати не вдалося, як і не вдалося оглянути тоді будинок. Однак, після цього відвідування, Фостери несподівано оголосили про свій переїзд і продажу будинку. У травні 1961 року Брістоу ще раз відвідав будинок Фостерів, на цей раз під виглядом потенційного покупця в супроводі агента з нерухомості. На цей раз Фостери не могли перешкодити огляду будинку і йому вдалося виявити дещо цікаве. Згідно з його записами, Брістоу побачив на задньому дворі повішений для просушування шматок покривала, в точності відповідав своїм малюнком, знайденому у коробці і неглибоку (40 см.) водойму, призначену для купання дітей. І те й інше, на думку Брістоу, міцно доводило причетність Фостерів до трупа, однак залишалася неясною ситуація з коробкою з-під люльки. Збираючи надалі протягом 20 років інформацію про Фостерів, Брістоу розшукав 8 чоловік (5 чоловіків та 3 жінок), які в різний час виховувалися в цій сім'ї — всі вони стверджували, що Фостери не брали на виховання немовлят і грудних дітей. Однак Брістоу, шляхом тривалих розпитувань і архівних розшуків, вдалося дізнатися, що наприкінці 1956 року рідна дочка Фостерів народила позашлюбну доньку. Оскільки в ті часи це сильно засуджувалося суспільством, то Брістоу припустив, що мати віддала дівчинку своїм батькам.

В кінцевому підсумку версія Брістоу звелася до наступного: в кінці 1956 року Фостеры взяли на виховання незаконнонароджену онуку. До цього часу в їхньому будинку вже значний час жив хлопчик з вираженою розумовою відсталістю. За ним не доглядали належним чином і погано годували, оскільки було ясно, що усиновителів для хлопчика знайти не вдасться. У лютому 1957 року хлопчик скоїв якийсь проступок, який викликав гнів старших і послужив причиною жорстокого покарання (не обов'язково з боку самих Фостерів, можливо, хлопчика покарав інша, старша за віком, дитина). Результатом покарання стала травма голови з фатальними для хлопчика наслідками. Брістоу повідомив про свої результати в поліцію, але там йому, згідно з записами, порадили залишити Фостерів у спокої. У 1984 році Брістоу розшукав Фостерів і викликав їх на відверту розмову: пара зізналася, що на початку 1957 року у них дійсно в будинку була дитяча плетений люлька, але вони не змогли толком пригадати її походження (ймовірно, її подарували друзі з Фрэнкфорда, які до 1984 року вже померли). Пара спростувала всі припущення Брістоу, що вони коли-небудь брали на виховання немовлят, пояснивши, що люлька їм, загалом-то, була не потрібна. Брістоу запропонував подружжю пройти перевірку на поліграфі: вони, за його словами, відмовилися. На початку 1985 року Брістоу подав у відділ розслідування вбивств поліцейського управління Філадельфії офіційну заяву, в якій виклав свої підозри на адресу Фостерів і запропонував організувати їх перевірку на поліграфі. Заяву було розглянуто, але прохання Брістоу відхилили. Брістоу помер у 1993 році[1][2].

Версія «M»[ред. | ред. код]

Друга версія висунута в лютому 2002 року жінкою, відомою тільки як «M», яка стверджувала, що її мати придбала хлопчика на ім’я Джонатан у його біологічних батьків влітку 1954 року. Наступні два з половиною роки він зазнавав фізичне та сексуальне насилля. Потім був убитий матір’ю в припадку гніву після того, як він блюнув у ванну. Потім мати «M» постригла хлопчика (дуже недбало, що відзначила поліція) і викинула тіло у відокремленому місці Фокс Чейз. «M» сказала, що, коли вони збиралися витягнути тіло з багажника, проїжджаючий повз автомобіліст запропонував допомогу. Вони проігнорували цю пропозицію, намагаючись перешкодити йому побачити номер, і той поїхав. Це підтвердило конфіденційні показання свідка-чоловіка, який припустив, що там всередині тіло. Однак показання жінки піддалися сумнівам, так як вона мала психічне захворювання[3]. Сусіди, які мали доступ до будиноку, також все заперечували, вважаючи її свідчення «безглуздими»[4].

Теперішній статус[ред. | ред. код]

Злочин вважається нерозкритим, хоча слідчі намагаються пов'язати ДНК злочинця з наявними зразками в національній базі мтДНК[5].

У масовій культурі[ред. | ред. код]

Історія була використана як сценарій для деяких серій серіалів, наприклад: «Детектив Раш», «C. S. I.: Місце злочину» і «Закон і порядок: Спеціальний корпус».

Випадок показаний в шоу «america's Most Wanted».

Американський письменник Даррелл Швейцер у своєму оповіданні «Мертвий хлопчик» описав альтернативну версію подій, що відбулися.

В 2009 році режисером Андерсом Андерсоном був знятий однойменний фільм з Джоном Хэммом і Джошем Лукасом в головних ролях.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]