Хмара Степан Ількович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Ількович Хмара
Степан Ількович Хмара
Степан Ількович Хмара
Народний депутат України IV скликання
14 травня 2002 — 25 травня 2006
Народний депутат України II скликання
11 травня 1994 — 12 травня 1998
Народний депутат України I скликання
15 травня 1990 — 10 травня 1994

Народився 12 жовтня 1937(1937-10-12)
Боб'ятин, Сокальський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка, нині Червоноградський район, Львівська область, Україна
Помер 21 лютого 2024(2024-02-21)[1] (86 років)
Київ, Україна
Похований Байкове кладовище
Відомий як політик
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma mater Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Політична партія НРУ, УРП, УКРП, ВО «Б», УНП
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Свободи — 2008
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Україна Народний депутат України
1-го скликання
НРУ 15 травня 1990 12 травня 1994
2-го скликання
УКРП 12 травня 1994 12 травня 1998
4-го скликання
ВО «Б» 14 травня 2002 25 травня 2006

Степа́н І́лькович Хма́ра (нар. 12 жовтня 1937, село Боб'ятин, Сокальський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка, нині Червоноградський район, Львівська область, Україна — 21 лютого 2024, Київ, Україна) — борець за незалежність України у XX столітті, український політик, правозахисник, лікар, дисидент у період перебудови, довголітній політв'язень радянських концтаборів, народний депутат України І, II та IV скликань.

Герой України (2006). Кавалер ордена Свободи (2008) та князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007). Голова Всеукраїнського комітету захисту політв'язнів з 2001 року. Почесний громадянин Тернополя (1991). Почесний член громадської організації «Українське юридичне товариство».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб'ятин Сокальського повіту Львівського воєводства Польщі (нині Червоноградський район Львівської області України) у селянській родині.

У 1964 році закінчив Львівський державний медичний інститут, лікар-стоматолог.

Дисидентство

[ред. | ред. код]

З 1964 року — лікар-стоматолог в смт Гірник Червоноградської міської ради Львівської області. Бере участь у дисидентському русі. Розповсюджує самвидав та іншу заборонену літературу. У 1960-х роках вперше в Україні переклав працю Сахарова «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу та прогрес». Після масових арештів опозиційної української інтелігенції, вслід за ув'язненим В'ячеславом Чорноволом, продовжує видавати підпільно «Український вісник»[2]. У 1974 році з 35 років в рамках забороненого в СРСР «Українського вісника» виходять його праці «Етноцид українців в СРСР» та «Генеральний погром», які перевидавалися багатьма європейськими мовами. У 1975-му році Хмару вперше затримали, але незабаром відпустили на свободу через відсутність доказів по факту злочину та причетності до антирадянської пропаганди. Справу закрили, а Степана випустили на свободу. Докази його «української націоналістичної діяльності» були зібрані лише до 1980 року, саме тоді за політичну та правозахисну діяльність у 1980 році був заарештований КДБ, звинувачений за статтею «антирадянська пропаганда» та засуджений до 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у таборах для політв'язнів № 35, 36 на Уралі. За нескорену позицію, не припинивши дисидентську діяльність, не зламавшись та не зрадивши своїх ідей і там, у таборах відсидів 306 діб карцеру. Тоді як мало кому вдавалося пробути в карцері навіть тиждень, щоб вийти звідти при здоровому глузді і не відмовившись від своїх ідей. Також неодноразово або, як пізніше розповів сам Степан Ількович, практично постійно він влаштовував голодування в ім'я несправедливо переслідуваного українського народу.

У 1987 році Степан Хмара вийшов на свободу у віці 50 років та повернувся в Україну, де став одним із керівників Української гельсінської спілки, що виступала в ролі політичної опозиції комуністичному режиму, а опісля її перетворення на Республіканську партію з квітня 1990 року — заступником голови партії. У тому ж році на виборах до Верховної Ради у 1990 був обраний народним депутатом українського парламенту, набравши 63.61 % голосів по Індустріальному виборчому округу № 261 Львівської області.

4 жовтня 1989 року у Львові створено міський страйковий комітет, до якого увійшли представники понад 50 заводських страйкомів і страйкомів закладів та установ і громадських організацій. Головою обрано Віктора Фурманова, заступником Степана Хмару.

У жовтні 1990 року підтримав «Студентську революцію на граніті». На відміну від більшості керівників «Народної Ради» і «Народного руху України», які злякалися студентської вимоги перевиборів Верховної Ради, повністю підтримав студентських активістів, прийшов в табір голодуючих, і з кількома своїми соратниками-депутатами, зокрема Віктором Бедем, Яковом Зайком, Федором Свідерським, Володимиром Колінцем, Левком Горохівським, Богданом Ребриком, Олександром Гудимою оголосили голодування на знак підтримки студентів.

7 листопада 1990 року, коли активісти Української Студентської Спілки виступили проти останнього радянського військового параду, Степан Хмара вийшов на одиночний пікет на знак протесту проти військового параду. Проти С. Хмари була влаштована провокація, і він був взятий під варту за звинуваченням в нападі на співробітника правоохоронних органів. Ця справа отримала широкий суспільний резонанс, ставши відомою як «справа Хмари». Випущений на свободу лише в квітні 1991 року, зокрема, завдячуючи парламентському незалежному розслідуванню його побратима Віктора Бедя, народного депутата України, одного із його адвокатів по кримінальній справі, який доказово довів, що при ухваленні постанови Верховної Ради України про надання згоди на арешт Степана Хмари був відсутній належний кворум, що призвело скасування цієї постанови. Після цього Степан Хмара продовжує свою діяльність і підпільно випускає заборонений владою «Український вісник».

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Після відновлення незалежності України Степан Хмара ще двічі обирався народним депутатом. Продовжував вести боротьбу за безневинно засуджених українців і політичних в'язнів.

У травні 1992 року на III з'їзді УРП вийшов з партії через незгоду з її політикою. У червні 1992 року на конференції радикального крила УРП, яка стала Установчим з'їздом Української консервативної республіканської партії (УКРП), обраний головою партії. Голова УКРП з червня 1992 року по грудень 2001 року.

Народний депутат України 1-го скликання з березня 1990 року до квітня 1994 року від Індустріального виборчого округу № 261 Львівської області. Входив до Народної Ради.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 року до квітня 1998 року Львівської області, висунутий виборцями. На час виборів: член Комісії ВРУ з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, член УКРП. Член Комітету з питань оборони і державної безпеки.

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 року до квітня 2006 року від Блоку Юлії Тимошенко, № 10 в списку. На час виборів: пенсіонер, член ВО «Батьківщина». Член фракції БЮТ з травня 2002 по березень 2005, член фракції УНП з березня 2005 року. Голова підкомітету з питань законодавства про статус народного депутата України Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР України з червня 2002, член Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації з червня 2002.

16 березня 2005 року вийшов з фракції «Батьківщина». У парламентських виборах 26 березня 2006 року брав участь за списком Українського народного блоку Костенка і Плюща, № 13 в списку[3]. Вибори блок програв.

Громадянська позиція

[ред. | ред. код]
Зовнішні медіафайли
Зображення
28 червня 2021, День Конституції, Верховна Рада. Степан Хмара і Віктор Шишкін, одягнені у футболки з написом «Зе! вбивця Конституції». Фото: Ян Доброносов
Відеофайли
29 червня 2021. Степан Хмара у ток-шоу «Ехо України» пояснив, чому прийшов на святкове засідання Верховної Ради у футболці «Зе! Вбивця Конституції», Зелені - ліквідатори Української держави (0'56"), про продаж землі (4'24") та інше

Активний учасник Помаранчевої революції 2004 року, підтримував Віктора Ющенка.

30 жовтня 2015 Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв'язнів. Ось що заявляв Степан Хмара перед голодуванням[4]:

"Я голодував у своєму житті десятки разів, у 1991 році - більше місяця, а в Пермських концтаборах радянського режиму - майже постійно, всі вісім років. Всі ці голодування не були для мене проблемою, тому що я знав: це чужа держава, і комуністичний нелюдський режим змушує мене йти на ці акції непокори, а морально я почувався чудово, на висоті. Завтра, 30 жовтня, я теж буду голодувати разом з політв'язнями Лук'янівського СІЗО, і це голодування буде, мабуть, найважчим в моєму житті, важким морально. Тому що ніколи, навіть у страшному сні, не міг я собі уявити, що в моїй Незалежній Україні, у 21 столітті, будуть сотні політв'язнів, патріотів і героїв війни!"

5 грудня 2019 року з трибуни Верховної Ради України назвав чинну владу «шпаною ліквідаторів»[5], якій чужі поняття патріотизму, сумління та віри й закликав українців зібратися під парламентом і викинути геть цю владу[6]:

«Їх нічого не пов'язує з Україною. Перекоти-поле, яке не має коренів, у них лише гроші, тому вони брешуть, брешуть і ще раз брешуть. Давайте не допустимо, вся наша українська аудиторія. Як тільки вони спробують проголосувати в другому читанні, ми повинні всі українці, хто має совість і відповідальність, прийти сюди і просто ось цю падаль, покидьків викинути. Бо аргументів вони не знають, переконувати це приниження, і даремна трата часу[7]

Хмара виступав із критикою всіх президентів України, від Леоніда Кравчука до Володимира Зеленського. Одним із найбільш ємних і яскравих виступів із критикою влади став виступ Хмари на Майдані Незалежності в Києві в розпал проведення АТО, сильніше за всіх критикував Петра Порошенка.

Зовнішні відеофайли
Прощання зі Степаном Хмарою
— у Консерваторії та на Майдані Незалежності
— у Парафії церкви св. Миколая Мир Лікійського на Аскольдовій Могилі
— на Байковому цвинтарі
Могила Степана Хмари, Байкове кладовище

28 липня 2022 року Хмара разом із Дмитром Ярошем, Віталієм Кличком та іншими 129 громадськими та політичними діячами написав відкритий лист президенту України Володимиру Зеленському з закликом повернути Геннадію Корбану українське громадянство[8].

Смерть

[ред. | ред. код]

У вересні 2023 року лікувався у Відні[9][10], у лютому 2024 року[11][12][13][14] проходив хіміотерапію від агресивної онкології[15].

Помер 21 лютого 2024 року у віці 86 років у київській лікарні[16]. 25 лютого 2024 року відбулися прощання в Консерваторії та на Майдані Незалежності, відспівування в Церкві Святого Миколая УГКЦ на Аскольдовій могилі та поховання на Байковому кладовищі[17][18] (ділянка № 49б, 50°25′02″ пн. ш. 30°30′04″ сх. д. / 50.4174000° пн. ш. 30.5013861° сх. д. / 50.4174000; 30.5013861).

Контроверсії

[ред. | ред. код]

Узяв на поруки комбата «Торнадо» Руслана Онищенка[19].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Був двічі одружений. Перша дружина Галина (пом. 2000)[20]. Була вірною соратницею Степана Хмари під час його підпільної діяльності із видавництва часопису «Український вісник», випуски ## 7 і 8 у1970-х роках. Після арешту Степана Хмари за звинуваченнями і засудженням за буржуазний націоналізм та антирадянську агітацію і пропаганду не зреклася чоловіка, а продовжувала підтримувати його під час слідства і семи років увʼязнення. Передплачувала йому періодику, надсилала передачі і їздила, із малолітніми дітьми, на Урал для побачення в концтаборі (двічі Хмара був позбавлений права бачитися із рідними після їх приїзду на Урал до концтабору (із трьох спроб побачення з чоловіком отримала лише раз). Після звільнення Степана Хмари у 1987-му році внаслідок тиску Заходу на режим Горбачова щодо звільнення політвʼязнів (заслання було знято), і повернення в Україну, продовжувала підтримувати чоловіка в його боротьбі за відродження незалежності та депутатської діяльності в Львівській Обасній та Верховній Раді України першого скликання. Друга дружина Роксолана Хмара (нар. 1967 або 1968)[21], син Тарас (нар. 2002)[21].

Від першого шлюбу двоє дітей: син Роман (нар. 1967), донька Соломія (нар. 1973)[22] і п'ятеро внучок: Ярина (нар. 1993), Моряна (нар. 1995), Софія і Дарина (нар. 2005), Катерина (нар. 2010)[21].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 19 серпня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні особисті заслуги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії.[23]
  • Орден Свободи (25 листопада 2008) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів демократії та з нагоди Дня Свободи[24].
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (11 жовтня 2007) — за безкомпромісність і твердість волі у виборюванні незалежності України та з нагоди 70-річчя від дня народження[25].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У місті Гірське з 21 грудня 2023 року є вулиця Степана Хмари[26][27][28].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Помер екснардеп, Герой України Степан Хмара — 2024.
  2. Помер Степан Хмара: вічний опозиціонер і "запеклий яструб". BBC News Україна. 21 лютого 2024. Процитовано 22 лютого 2024.
  3. Постанова Центральної виборчої комісії від 29 грудня 2005 року № 314 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку Українського Народного Блоку Костенка і Плюща»
  4. Степан Хмара - лікар, дисидент, Герой України, громадський діяч. heroes.profi-forex.org. Процитовано 29 серпня 2022.
  5. Степан Хмара: «На цю шпану ліквідаторів, яка прийшла до влади, чекає трибунал». Волинські новини. 22 лютого 2024. Процитовано 22 лютого 2024.
  6. Степан Хмара звернувся до народних депутатів
  7. Степан Хмара з трибуни Верховної Ради закликав гнати "шпану ліквідаторів"
  8. “Громадянство Корбану!”. Відкритий лист президенту. Українська правда. 27 липня 2022. Процитовано 29 серпня 2022.
  9. Степан Хмара потрапив у віденську лікарню // Валерій Ульяненко. 12 вересня 2023 17:11 glavcom.ua
  10. "Не смійте казати, що я — хворий! Бо тоді політик вже не цікавий. Я просто трошки «не у формі…» // 15 вересня 2023
  11. Вахтанг Кіпіані. 14 лютий о 13:50. Друзі, терміново …
  12. Вахтанг Кіпіані. 15 лютий о 09:36. Вчора спільними зусиллями було зібрано понад пів мільйона гривень на лікування Героя України Степана Хмари
  13. Дисидент Степан Хмара потребує коштів на лікування
  14. Степан Хмара терміново потребує допомоги для лікування важкої хвороби
  15. Рвав душу і серце за Україну: помер Герой України Степан Хмара
  16. Помер екснардеп, Герой України Степан Хмара. Конкурент (інформаційне агентство). Процитовано 21 лютого 2024.
  17. Дашківська, Ірина (25 лютого 2024). На Майдані Незалежності попрощалися зі Степаном Хмарою. Цензор.нет. Процитовано 26 лютого 2024.
  18. Помер Степан Хмара - дисидент і Герой України. РБК-Украина (укр.). Процитовано 3 березня 2024.
  19. Суд відпустив на поруки екскомбата «Торнадо» Онищенка (фото). Главком. 11 липня 2022. Архів оригіналу за 5 квітня 2023. Процитовано 15 грудня 2023.
  20. «Виживання в карцері — це феномен павука»: що відомо про дисидента й політика Степана Хмару // Оксана Заблоцька, Суспільне Культура, 20 лютого 2024 11:16
  21. а б в У шлюбі вдруге. Дружина Галина була вірною соратницею, підтримувала Степана Хмару в тяжкі роки підпільної діяльності видавництва Українського Вісника, випуски номер 7 і 8, у 1970-х роках, після арешту не зреклася і не засудила дії чоловіка, засудженого за буржуазний націоналізм і антирадянську пропаганду, надсилала передачі, передплачувала періодику, і їздила, разом із малолітніми дітьми, на побачення до нього в уральські концтабори. Після звільнення і повернення Степана Хмари в Україну у 1987 році продовжувала підтримувати його політичну боротьбу за незалежність України. (Редаговано донькою Соломією). Дружина Роксолана працювала його помічницею. Молодша від чоловіка на 30 років. Виховує сина Тараса 2002 року народження. Від першого шлюбу у Степана Хмари двоє дітей та пʼятеро онуків. / Оксана Перевозна, Ольга Москалюк (10 грудня 2013). «Треба, щоб час ішов, а людей не меншало. Щодня — сто тисяч». Gazeta.ua. Газета по-українськи. Процитовано 10 березня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  22. Вісник репресій в Україні. Випуск 1 / редактор-упорядник Надія Світлична. — Нью-Йорк : Закордонне представництво Гельсінської групи, 1981. — С. 5—6.
  23. Указ Президента України від 19 серпня 2006 року № 704/2006 «Про присвоєння С. Хмарі звання Герой України»
  24. Указ Президента України від 25 листопада 2008 року № 1076/2008 «Про нагородження С. Хмари орденом Свободи»
  25. Указ Президента України від 11 жовтня 2007 року № 961/2007 «Про нагородження С. Хмари орденом князя Ярослава Мудрого»
  26. Перейменувати у місті Гірське Сєвєродонецького району Луганської області: вулицю Хмари на вулицю Степана Хмари // 21 грудня 2023 року. Розпорядження № 182. Олексій Бабченко, керівник військової адміністрації Гірської громади. «Про перейменування об'єктів топонімії на території міста Гірське Гірської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області» (PDF). Гірська міська військова адміністрація. Процитовано 27 лютого 2024.
  27. Гірське, вул. Хмари, 1 // Візіком карти
  28. Перейменування топонімів. Гірська міська військова адміністрація. Процитовано 24 лютого 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]