Хмельницький Тимофій Богданович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тиміш Хмельницький
Xm Tym.jpg
Ім'я при народженні Тиміш (Тимош) Хмельницький
Народився 16 вересня 1632(1632-09-16)
Суботів, Київське воєводство, Річ Посполита
Помер 15 вересня 1653(1653-09-15) (20 років)
Сучава, Молдовське князівство
·поранення при обороні Сучавської фортеці
Національність українець
Місце проживання Гетьманщина, Молдовське князівство
Діяльність військовий
Відомий завдяки син Богдана Хмельницького
Титул командувач дипломатичних-козацьких військ
Військове звання отаман, полковник
Конфесія православний
Рід Хмельницькі
Батько Богдан Хмельницький
Мати Ганна Сомко
У шлюбі з Розанда Лупул
Діти Іван Хмельницький, Богдан Тимофійович Хмельницький
Герб

Ти́міш (Тимофі́й) Хмельни́цький (16 вересня 1632, Суботів — 15 вересня 1653, Сучава) — український військовий і політичний діяч, козацький отаман, один із учасників і керівників Хмельниччини. Старший син Богдана Хмельницького. В джерелах також зустрічається як Тіміш (Тимош) Хмельниченко.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 16 вересня 1632 року в Суботові.

У лютому—березні 1648 внаслідок переговорів гетьмана Богдана Хмельницького з Кримським ханом Ісламом-Гіреєм III і укладення угоди про спільну боротьбу проти Речі Посполитої Тимоша залишили заручником у Бахчисараї. З 1648 Тимош був чигиринським сотником і разом з батьком брав участь у походах української армії в Галичину, Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Батозькій битві 1652, під час яких відзначився відвагою і хоробрістю. Після здобуття українськими військами столиці Молдовського князівства Ясс укладено українсько-молдовський союз, для зміцнення якого Тимофій одружився з дочкою правителя Молдови Василя Лупула — Розандою.

Згідно з джерелами Тиміш був низького росту, рудий та мав на обличчі ластовиння. Цей шлюб — дуже важливий факт, оскільки завдяки цьому шлюбу родина Хмельницьких породичалась з найвпливовішими вельможними родинами тогочасної Східної і Центральної Європи — Радзивіллами (Іван Радзивілл був одружений з сестрою Розанди), з Конецпольськими, Жолкевськими, Вишневецькими, Збаразькими, та іншими значними родами Речі Посполитої і отже Богдан Хмельницький в певному розумінні став на одному суспільному рівні з ними.

На думку відомого українського історика Ярослава Дашкевича:

«Шлюб Тимоша з Розандою (Роксандою), дочкою молдавського господаря Василя Лупу, мабуть, албанця за національністю — шлюб, вимушений збройною рукою в Яссах 1652 р., — свідчить про династичні плани цілком переконливо. Далекоглядна політична комбінація цього шлюбу полягає не лише у претендуванні Тимоша на молдавський престол, але і способі поєднання — шляхом посвоячення — з фактичним правителем Литви, литовським великим гетьманом Янушем Радвилою (Радивилом), що 1645 р. одружився із старшою сестрою Розанди Оленою»

Союз України з Молдовським князівством викликав занепокоєння у трансільванського князя Юрія II Ракоці і волоського господаря Матея Бесараба, які, об'єднавшись із загонами претендента на молдовський престол канцлера (логофета) Стефана Георгіцу, розпочали війну проти Лупула. У квітні 1653 об'єднані сили противників Василя Лупула захопили Ясси і посадили на молдовський престол Георгіцу. На допомогу Лупулу прийшла українська армія на чолі з Хмельницьким, яка 1-2 травня 1653 розгромила загони Стефана Георгіцу під Яссами. Намагаючись зміцнити успіх, Хмельницький розпочав наступ на Волощину, проте 17 травня зазнав поразки у битві під Финтою і змушений відступити. Намагаючись допомогти своєму тестеві, загони якого було оточено об'єднаними волосько-польськими силами у Сучавській фортеці (тепер Румунія), Тиміш на чолі 9-тисячним козацьким загоном 10 серпня прорвався до міста.

У першій декаді серпня гетьман Богдан відправив до Молдовського князівства новий козацький корпус на чолі із своїм старшим сином та зятем Васіле Лупу Тимошем Хмельницьким.

17 чи 18 серпня козаки увійшли до Сучави. Тиміш проводив свій марш кількома колонами, пустошачи країну з метою спровокувати Штефана відійти від Сучави, а також не даючи можливість точно локалізувати напрямок походу своїх головних сил. В результаті Штефан зняв облогу і Тиміш зміг увійти до Сучави, практично не зустрівши опору (блокуючий загін у 500 вояків, залишений Штефаном, було легко розбито).

21 серпня військо Георгія Штефана підійшло до Сучави і спробувало з наскоку взяти козацький табір під стінами фортеці. Ця спроба повністю провалилася, оскільки за кілька днів, що пройшли від приходу до Сучави, козаки зуміли звести сильні укріплення; почалася облога фортеці. Татари (2 тисячі), що прийшли із Тимошем, поставили умову, щоб вийти з табору, поки в них ще є коні.

Після початку облоги Тиміш послав листа до Богдана Хмельницького, прохаючи про допомогу. 29 серпня Хмельницький одержав тривожного листа від сина, який просив підкріплення. Проте, маючи в Чигирині тільки 10 тисяч вояків (інші полки збиралися під Білою Церквою), перед загрозою наступу поляків не наважився відправити до Сучави великі сили (кілька тисяч козаків не могли врятувати ситуації). Тому відписав Тимошу, що наразі не може надіслати підкріплення й радив оборонятися. Джерела свідчать, що після цього гетьман тричі розсилав універсали старшинам з наказом збиратися на допомогу обложеним у Сучаві, але вони не хотіли його виконувати. У другій декаді вересня в Рашкові зібралися лише два полки козаків.

До найтяжчих боїв дійшло 10-12 вересня, коли козаки спробували прорвати облогу. До такої дієвості, скоріше за все, спричинилося те, що в фортеці стала даватися взнаки блокада − закінчувалися харчі, порох, ставало сутужно з водою. Крім того, козаки могли вирішити, що прибулий у першій декаді вересня загін Денгоффа є лише авангардом більшого війська.

Тиміш сформував ударну групу, що налічувала до 5 тисяч вояків, і спрямував головний удар на позиції семигородців. Вдалося козакам вдертися на вали і навіть захопити кілька гармат, але у ході контратаки козаків було відкинуто. Це спричинилося до певного замішання серед козаків, тому командування облогою вирішило використати цей момент для генерального штурму.

Штурм розпочався 11 вересня пополудні і тривав 3 години. Свіжим драгунам Денгоффа вдалося вдертися на козацькі вали, але звідти їх вибили оборонці. Козаки не вживали вогнепальної зброї − схоже на те, що порох у них закінчувався. Нападники зазнали дуже великих втрат: 1 500 молдован, волохів і семигородців, 800 поляків. Очевидці писали про те, що польські трупи повністю заповнили вал перед козацькими шанцями. У польських драгунів залишився живим лише один капітан, а всі інші офіцери загинули. Почалися сварки між поляками та їхніми союзниками щодо того, хто ж винен у поразці штурму.

Козакам не вдалося використати свій великий успіх. Хоча наступної ночі вони спробували знищити блокгауз перед польськими шанцями, і майже досягли успіху, атакувавши його несподівано у темряві, оборонці змогли протриматися (відбиваючись у тому числі ручними гранатами) до підходу своєї кінноти, що відігнала козаків до їхнього табору.

12 вересня 1653 під час захисту фортеці спочатку Тимоша було під час гарматного обстрілу поранено у стегно коло пахвини. Під час інспектування козацьких шанців вороже ядро вдарило у гармату, коло якої він стояв, розтрощило лафет і поранило козацького командира. Інший варіант загибелі Хмельниченка каже, що козак-перебіжчик вказав обложцям на зелений намет Тимоша. Туди було націлено гармату, яка влучила ядром у якусь скриню, уламками якої поранено Тимоша (тому вороги казали, що він помер не вояцькою смертю, а мужицькою − «від кия»). Почалася гангрена, від якої 15 вересня 1653 року він і помер. Після смерті Тимофія сучавський гарнізон під керівництвом колишнього полковника І. Федоренка продовжував оборону фортеці й змусив противника 19 жовтня укласти почесні умови перемир'я, за яким козаки в повному озброєнні вийшли із Сучави і забрали з собою тіло Тимофія. 22 жовтня скорботний кортеж прибув до Чигирина. 27 грудня 1653 (за іншими даними — 30 грудня) Тимофія поховали у церкві в Суботові.

У мистецтві[ред. | ред. код]

  • У літературі: історична повість Ольги Рогової «Тиміш Хмельниченко».

Портрети Тимоша й Розанди[ред. | ред. код]

Восени 2016 року до Львівського історичного музею повернулися два весільні портрети (диптих) Розанди Лупул і Тиміша Хмельницького, які викрали з музею на початку 1960-х років. У 1972 році їх списали, бо вважали безнадійно втраченими. Портрет Розанди 11 вересня 2016 був виставлений на найбільшому онлайн-аукціоні для колекціонерів, а власник назвав цей лот «знахідкою з горища» і оцінив в 1 гривню. Працівники музею випадково виявили в Інтернеті портрет Розанди і повідомили адміністрацію музею, яка звернулася до правоохоронних органів. За сприяння Служби безпеки України у Львівській області (за допомоги управління СБУ у Кіровоградській області) з'ясували, що портрети в Україні, в Кіровоградській області. Власник картин зателефонував до дирекції Львівського історичного музею і запропонував повернути ці роботи. На портретах збереглися бірки колекціонера Владислава Лозінського, який передав роботи свого часу до музею.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Трейлер фільму «Гетьман»
  2. Дмитрів І. Тиміш і Розанда повернулися додому // Високий замок. — 2016. — № 123 (5523) (1 лист.). — С. 5.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]