Ходжа Назімуддін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ходжа Назімуддін
бенг. খাজা নাজিমুদ্দিন
2-ий Генерал-губернатор Пакистану
14 вересня 1948 — 17 жовтня 1951
Попередник Мухаммед Алі Джинна
Наступник Гулам Мухаммад
2-ий Прем'єр-міністр Пакистану
17 жовтня 1951 — 17 квітня 1953
Попередник Ліакат Алі Хан
Наступник Мухаммад Алі Богра
Народився 19 липня 1894(1894-07-19)[1][2]
Дакка, Бенгальське президентство, Британська Індія
Помер 22 жовтня 1964(1964-10-22)[1][2] (70 років)
Дакка, Східний Пакистан, Пакистан
Похований Mausoleum of Three Leadersd
Відомий як політик, баристер
Країна Британська Індія і Пакистан
Alma mater Аліґархський мусульманський університет і Трініті Холd[3]
Політична партія Мусульманська ліга (Пакистан)d (1958) і Мусульманська ліга (1947)
У шлюбі з Q79413435?
Релігія іслам
Нагороди
Knight Commander of the Order of the Indian Empire Companion of the Order of the Indian Empire
 Медіафайли у Вікісховищі

Ходжа Назімуддін (урду خواجہ ناظم الدین‎; 19 липня 1894 — 22 жовтня 1964) — пакистанський державний діяч, 2-й прем'єр-міністр Пакистану (1951—1953).[4][5]

Життєпис[ред. | ред. код]

Початок діяльності[ред. | ред. код]

Народився з кашмірської аристократичної заможної родини. Син Ходжи Нізамуддіна і Білкіс Бану (доньки Ходжи Ахсануллаха, наваба Дакки). Народився 1894 року. Ще дитиною вивчив фарсі, урду та бенгальську мови. Спочатку здобув освіту в гімназії Данстейбл в Англії. Закінчив Аліґархський мусульманський університет, здобув ступінь бакалавра соціології. Під час навчання успішно грав у великий теніс, представляв свій університет у студентських іграх. Був відправлений до Великої Британії, де закінчив Трініті-коледж Кембридзького університету, отримав ступінь магістра з англійської мови. Його навчання тут дозволило займатися юридичною практикою та стати адвокатом в КЕмбріджі. Наприкінці 1940-х років йому було надано ступінь доктора юридичних наук Дакського університету.

Після повернення до Британської Індії разом із братом Ходжою Шахбуддіном вступив до Всеіндійської мусульманської ліги. З 1922 по 1929 був головою муніципалітету в Даккі.[6] У 1929—1934 роках — міністр освіти Бенгалії. У 1934 році він був посвячений у лицарі. 1935 року призначено міністром сільського господарства. Просував законопроєкт про сільськогосподарських боржників і законопроєкт про розвиток сільських районів Бенгалії, які звільнили бідних мусульманських землеробів від залежності з боку лихварів. У 1934—1937 роках — член Виконавчої ради віце-короля Британської Індії.[7]

У 1937—1943 роках — міністр внутрішніх справ Бенгалії. Завдяки своїм консервативним поглядом позиції, він став близьким соратником президента Мусульманської ліги Мухаммед Алі Джинни, який призначив його членом виконавчого комітету Ліги. У 1940—1941 роках він відмежувався від коаліції, яку очолює прем'єр-міністр Фазл-уль-Хак з партії Крішак Праджа Парт, і вирішив стати лідером опозиції, очоливши кампанію проти прем'єра і зосередившись головним чином на питаннях бенгальського націоналізму.

Голова Східного Пакистану[ред. | ред. код]

Після відставки Фазл-уль-Хака у квітні 1943 року стає головним міністром Бенгалії[8], перебував на цій посаді до 1945 року, коли йому було винесено вотум недовіри та він зіткнувся з поразкою в залі зборів (160 проти 97 голосів,) що завершило його прем'єрство.

У серпні 1947 року його було обрано лідером Мусульманської ліги Східної Бенгалии.[9] Активно виступав проти Індійського національного конгресу і Об'єднаного бенгальського руху. Під час своєї каденції відіграв вирішальну роль у створенні окремої мусульманської держави Пакистану. При цьому активно опонував уряд Хусейна Шахіда Сухраварді.

У 1947—1948 роках — головний міністр Східного Пакистану. Керував «Рухом довіри», який зрештою проголосував за вступ до Федерації Пакистану та реорганізував уряд Східного Пакистану, делегувавши консервативних членів до його адміністрації. Водночас став президентом Пакистанської мусульманської ліги.

Генерал-губернатор[ред. | ред. код]

Після смерті Мухаммада Алі Джинна у вересні 1948 року його було призначено генерал-губернатором Пакистану. Це було частиною домовленостей з Ліакат Алі Ханом, що став прем'єр-міністром. Будучи генерал-губернатором, Назімуддін створив прецедент невтручання в діяльність уряд, а також надав свою політичну підтримку Ліакват Алі Хану, що вважалося важливим для роботи відповідального уряду на той час.

Займав консервативні позиції, висловлювався проти секуляризму країни. У 1949 році створив у парламенті Комітет основних принципів щодо базових принципів, на основі яких повинна була ґрунтуватися Конституція Пакистану. У 1950 році оприлюднив офіційну заяву про те, що Пакистан залишиться нецілісним доти, доки весь Кашмір не буде звільнений.

Прем'єр-міністр[ред. | ред. код]

Після вбивства Ліакат Алі Хана в 1951 році лідери Мусульманської ліги звернулися до нього з проханням взяти на себе керівництво урядом. Зосередився на просуванні консервативних політичних програм: у цей період була створена основа для конституції, яка б дозволила Пакистану стати республікою з британського домініону.[10] Водночас почалося зближення з США.

Це був період ослаблення національної економіки та зростання провінційного націоналізму, що призвело до низької ефективності роботи уряду. Крім того, на дві частини розкололася Мусульманська ліга. У 1951 році було проведено перший загальнонаціональний перепис населення країни, який встановив, що 57 % населення країни становлять індійські іммігранти, які переважно проживають у Карачі, що ще більше ускладнило ситуацію в країні.[11]

Після його заяви 1952 року, що тільки урду має бути єдиною мовою країною прокотилася хвиля насильства, оскільки значна частина жителів вимагала визнання рівноправності бенгальської мови.[12] 21 лютого 1952 року демонстрація Руху за бенгальську мову, який вимагав рівноправного та офіційного статусу бенгальської мови, завершилася багатьма жертвами, спричиненими розстрілами поліціянтів.[13] Незабаром розпочалася масова кампанія сунітського ортодоксального руху «Джамаат-і-Ісламі» проти релігійного руху Ахмадія з вимогою визнати його членів немусульманами. Особливо потужна маніфестація відбулася у березні 1953 року. Уряду довелося використати силу для придушення виступів членів цього руху у Пенджабі. Це став першим випадком застосування армії для наведення порядку, що в подальшому став прецендентом.

Прагнучи покращити ситуацію, генерал-губернатор Гулам Мухаммад запропонував йому на користь країни піти у відставку. Прем'єр-міністр відмовився підкоритися, тоді генерал-губернатор використав додаткові повноваження, надані Актом про державний лад Індії 1935 та 17 квітня 1953 року змістив прем'єра. Звернення до Верховного суду зрештою призвело до призначення 1954 року позачергових виборів.

Після цього пішов з активного політичного життя. Помер 1964 року. Похований у «Мавзолеї трьох лідерів» у своєму рідному місті Дакка.

Статки[ред. | ред. код]

Був відомий своїм багатством. До 1934 року його родина мала маєтки, які займали майже 200 тис. акрів землі і були розташовані в різних районах Східної Бенгалії, разом з нерухомістю в Шиллонгу, Ассамі та Калькутті, річна орендна плата становила 120 тис. фунтів стерлінгів (дорівнюють трохи більше 2,7 млн доларів США в 2017 році). До 1960-х років більшість майна було переміщено зі Східного Пакистану у різні райони Пакистану.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Названо: житлові квартали в Карачі — Назімабад та Північний Назімабад, в Ісламабаді — дорожнє перехрестя — Назімуддін Роуд, у Дацці — автомобільна дорога.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  2. ↑ а б Munzinger Personen
  3. ↑ Alumni - Trinity Hall
  4. ↑ Sundararajan, Saroja (2010). Kashmir Crisis: Unholy Anglo-Pak Nexus (англ.). Gyan Publishing House. ISBN 978-81-7835-808-6.
  5. ↑ চৌধুরী, আবদুল গাফফার. দিল্লির সিংহাসনে প্রথম বাঙালি এবং তাঁর ভূমিকা. bdnews24 (бенг.). Процитовано 4 жовтня 2022.
  6. ↑ Khawaja Nazimuddin | Former Governor General of Pakistan. Story Of Pakistan (амер.). 1 червня 2003. Процитовано 4 жовтня 2022.
  7. ↑ Chatterji, Joya (6 червня 2002). Bengal Divided: Hindu Communalism and Partition, 1932-1947 (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-52328-8.
  8. ↑ Partridge, Roger (2012). Bengal 1943: The Forgotten Famine (англ.). Roger Partridge. ISBN 978-1-909424-00-5.
  9. ↑ Chakrabarty, Bidyut (2 серпня 2004). The Partition of Bengal and Assam, 1932-1947: Contour of Freedom (англ.). Routledge. ISBN 978-1-134-33274-8.
  10. ↑ Noon, Firoz Khan, (7 May 1893–9 Dec. 1970), Leader, Republican Party, Pakistan, from 1958; MP, Pakistan, from 1955. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 4 жовтня 2022.
  11. ↑ Pike, Francis (2010). Empires at war : a short history of modern Asia since World War II. London: I.B. Tauris. ISBN 978-1-4416-5744-2. OCLC 656823453.
  12. ↑ Bennett Jones, Owen (2003). Pakistan : eye of the storm (вид. 2nd ed). New Haven, Conn.: Yale University Press. ISBN 0-300-10147-3. OCLC 53443776.
  13. ↑ Mitra, Subrata Kumar; Enskat, Mike; Spiess, Clemens (2004). Political parties in South Asia. Westport, CT: Praeger. ISBN 0-275-96832-4. OCLC 54758773.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Nair, M. Bhaskaran (1990). Politics in Bangladesh: A Study of Awami League, 1949–58. Northern Book Centre. ISBN 9788185119793.
  • Ikram, S.M. (1995). Indian Muslims and Partition of India (2nd ed.). Delhi: Atlantic Publishers & Dist. ISBN 978-81-7156-374-6.
  • Rahman, Syedur (2010). Historical Dictionary of Bangladesh (4 ed.). Uk: Scarecrow Press. ISBN 9780810874534.
  • Jaffrelot, Christophe (2015). The Pakistan Paradox: Instability and Resilience. Oxford University Press. ISBN 978-0-19023-518-5.
Ліакат Алі Хан (1947-1951) • Ходжа Назімуддін (1951-1953) • Мухаммад Алі Богра (1953-1955) • Мухаммад Алі Чоудхурі (1955-1956) • Хусейн Шахід Сухраварді (1956-1957) • Ібрагім Ісмаїл Чундрігар (1957) • Фероз Хан Нун (1957-1958) • Нурул Амін (1971) • Зульфікар Алі Бхутто (1973-1977) • Мухаммад Хан Джунеджо (1985-1988) • Беназір Бхутто (1988-1990) • Гулам Мустафа Джатой (в.о., 1990) • Наваз Шариф (1990-1993) • Моїнуддін Ахмад Куреши (в.о., 1993) • Беназір Бхутто (1993-1996) • Мерадж Халід (1996-1997) • Наваз Шариф (1997-1999) • Зафарулла Хан Джамалі (2002-2004) • Чоудхрі Шуджат Хусейн (2004) • Шаукат Азіз (2004-2007) • Мохаммедміан Сомро (в.о., 2007-2008) • Юсуф Реза Гілані (2008-2012) • Раджа Первез Ашраф (2012-2013) • Мір Хазар Хан Хосо (в.о, 2013) • Наваз Шариф (2013-2017) • Шахід Хакан Аббасі (2017—2018) • Насирул Мульк (в.о, 2018) • Імран Хан (2018—2022) • Шахбаз Шариф (2022-2023) • Анвар уль-Хак Какар (в.о., 2023-2024) • Шахбаз Шариф (2024-)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ходжа_Назімуддін&oldid=39078706