Хозари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хозари
Дата створення / заснування 618
Рідна мова Хозарська мова[1]
Країна Хозарський каганат
Столиця Беленджерd
Валюта Ярмак[d]
Час/дата припинення існування 1048
Розташування на мапі
CMNS: Хозари у Вікісховищі

Хоза́ри, також козари (в Лаврентіївському літописі згадується саме Козарський канаганат)  — група тюркських (огурських) племен, що мешкали в південно-східній Європі у IV-XI століттях, східні сусіди східнослов'янських племен, пізніше Київської Русі.

Про походження хозарів існують різні припущення; вони самі себе вважали близькими до інших огурів — булгар та аварів.

Вважають, що прабатьківщиною хозарів були Прикаспійські та Приаральські степи і лівобережне Поволжя. Пізніше територія, заселена хозарами, охоплювала прикаспійські степи між річкою Сулаком і пониззям Дону. Головним етнічним центром хозарів був приморський Дагестан, де розташовувалися їхні ранні столиці. В книзі Історія русів або Малої Росії говориться що Костянтин Мономах на грецький манер перейменував козар в козаків, і така назва назавжди у них залишилась (згідно цій теорії козарами могли називати виключно воїнів, слов'ян які пізніше звільнилися з під влади тюрків ,правляча верхівка Хозарії складалася з тюрків що сповідували Іудаїзм)

Разом з тим, на думку сходознавців, що виходили з даних східних джерел (твори Аль Масуді, Захарії Казвіні, Ібн-ал-Кяльбі), під хозарською зверхністю напередодні та на час утворення Київської Русі перебували всі слов'янські співплемінності на теренах України. Зокрема, А. Ковалівський вказує, що «східні автори довго вважали, що межі Хазарії простягаються до Карпатів». А. Новосельцев також зазначає, що в період розквіту Хозарії (70-ті роки VII—VIII ст.) її влада на заході поширювалася до Дунаю.

Хозари сповідували юдаїзм [джерело?], і за словами хазарського єврея, наближеного до царя хозарів Юсуфа-Йосипа, походять від євреїв Вірменії. За походу князя Святослава, частина хозарів, які втекли на південь і потрапили до мусульман, прийняли іслам. Значна частина заможного населення та знаті хозарів Волгою дісталася балтійського басейну та склали місцеву торгову еліту, сприяючи розвиткові балтійського торгово-політичного союзу Ганза, посиливши формування німецьких та голландських торгових міст-портів[джерело?].

Головним заняттям перших відомих племен хозарів було кочове скотарство, згодом, коли частина населення осіла, набуло від сусідів та завойованих племен— хліборобство і торгівлю. Вони часто воювали, але й торгували з Іраном, Арабським халіфатом, Візантією, пізніше — з Руссю, що свідчить про тривале протистояння з потужним союзництвом руських племен та пограниччям задовго до створення каганату.

Виникнення Хозарського каганату[ред. | ред. код]

У другій половині VI ст. хозари підпали під владу Західнотюркського каганату, під яким були протягом століття. Після розпаду Тюркського каганату в середині VII ст. підкорили собі частину болгар, кавказькі й слов'янські племена та створили Хозарський каганат, першу державну формацію на сході Європи. Верховним володарем Хозарського каганату був каган як релігійний зверхник, його заступником і фактичним правителем був цар-намісник бек.

Спершу у 720-х-737 роках столицею Хозарського каганату було місто Семендер в північному Даґестані, а з середини VIII ст. — Ітиль над Волгою, недалеко сучасної Астрахані. Місто Ітиль стало важливим центром міжнародної торгівлі між Сходом і Заходом, у ньому були й окремі слов'янські квартали.

За Сестренцевичем, «Сармато-козари, після об'єднання свого, були такі сильні й мужні, що коло 750 року допомогли візантійському імператорові Костянтинові V узяти гору над сарацинами. Задоволений цією перемогою, Констянтин виявив сармато-козарами повне своє задоволення й обіцяв їм високе своє заступництво. Він нібито прозвав їх козаками, й писав до одного короля, свого сусіда, й просив його також на майбутні часи називати їх не козарами, а козаками.»[2].

835 року за допомогою візантійських будівничих, на Дону збудовано укріплене місто Саркел, де було багато руських, хозарських, грецьких, іранських і середньоазійських купців.

Крім торговельного шляху між Європою й Азією, через Хозарію проходив Волзький шлях, що сполучав Арабський халіфат зі Скандинавією.

Розквіт[ред. | ред. код]

Найбільшого розвитку Хозарський каганат зазнав у VII ст., коли він оволодів Північним Кавказом, Приазов'ям, більшою частиною Східної Європи по Дніпро. Тоді у залежність від хозар підпали племена сіверян і полян, які платили їм данину. Хозарський каганат воював як проти арабів, так і проти Візантії. Хозари відіграли роль заборола проти арабської експансії.

На початку VIII ст. серед хозарів північного Дагестану поселилися євреї з Ірану та Візантії, і під їх впливом частина хозарів перейшла на юдаїзм, однак щойно на початку IX ст. цар Обадія проголосив юдейську віру без Талмуду державною релігією. У 737 року араби з халіфату напали на Хозарський каганат і примусили провідну верству перейти на іслам. Зі свого боку Візантія намагалася насадити в Хозарії християнство; місійну подорож серед хозар відбув у 860-861 роках Кирило-Константин. При допомозі візантійських місіонерів у Хозарському каганаті створено митрополію і 7 єпархій. На території Хозарського каганату мирно співіснували юдаїзм (провідна верства), іслам і християнство — як також і язичництво, поширене і серед слов'янських племен.

Занепад[ред. | ред. код]

Наприкінці IX століття в причорноморські степи, контрольовані хозарами, прийшли печеніги, які значно ослабили Хозарський каганат. Із середини IX століття сильним суперником для хозарів стала Русь, військові дружини якої часто проходили територією Хозарії до Каспійського моря.

У IX—X ст. уся політика й економіка (торгівля) Східної Європи зосереджувалася в трикутнику ВізантіяХозарський каганат — Київська Русь. Рівновага між цими державами була порушена з ослабленням Хозарського каганату й зростанням Київської Русі.

За літописним описами 862 року руське військо під проводом Аскольда й Діра визволило Київ від хозарської влади.

У 883885 роках князь Олег визволив і племена полян та сіверян з-під хозарської залежності.

За часів князя Ігоря руське військо двічі (913914 і 943944) переходило через Хозарію на Каспійське узбережжя, де захопило чималу здобич. У поході проти Візантії (941) князь Ігор користувався підтримкою Хозарського каганату, серед його дружинників були й хозари християнського віровизнання.

Похід князя Святослава Ігоревича 964965 років на Хозарський каганат завдав йому, після 300-річного існування, остаточного удару. Було розгромлено міста Ітиль і Семендер, а Білу Вежу, разом із південно-західною частиною (Тмутороканське князівство) — приєднано до Київської держави. Знищення Хозарського каганату припинило набіги хозарських орд на поселення русичів з метою захоплення населення й продажу його в рабство.

Після перемоги князя Святослава хозари підпали під зверхність Хорезму[джерело?].

985 року князь Володимир Святославич пішов походом на булгар та хозарів і після перемоги примусив їх платити данину.

Остання літописна згадка про хозарів датується 1079 роком (про їх участь у змові проти князя Олега Святославича, якого схопили в Тмуторокані й відправили у Візантію). 1083 року князь Олег, повернувшись до Тмуторокані, стратив хозарів-змовників.

Після занепаду Хозарського каганату хозари поступово змішувалися з тюрксько-половецьким оточенням і згодом цілковито зникли.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Румунська Вікіпедія — 2003.
  2. Истор. Царст. Херсонес. Таврич. т. 2, стр. 106, 1806 г.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • О. В. Комар. Хозари // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 397. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Ковалівський А. Зв'язки зі Сходом та сходознавство у Києві й Наддніпрянщині в середні віки / А.Ковалівський // Східний світ. — 1995. — № 2 / 1996. — № 1. — С. 149.
  • Новосельцев А. П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. — С. 77.
  • Тортика А. А. Династические браки как элемент внешней и внутренней политики Хазарского государства / А. А. Тортика // Східний світ. — 2005. — № 1. — С. 105.
  • Новосельцев А. П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. — С. 193, 194.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]