Хойники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Хойники
Coat of Arms of Chojniki, Belarus.svg Flag of Chojniki.svg
Герб Хойників d
Сядзіба Аўраамавых.jpg
Основні дані
51°54′ пн. ш. 29°58′ сх. д. / 51.900° пн. ш. 29.967° сх. д. / 51.900; 29.967Координати: 51°54′ пн. ш. 29°58′ сх. д. / 51.900° пн. ш. 29.967° сх. д. / 51.900; 29.967
Країна Білорусь Білорусь
Область Гомельська область
Район Хойницький район
Перша згадка 1504
Статус з 10 жовтня 1967 року
Населення 13 844 (2009)
Площа 20,5 км²
Транслітерація назви Chojniki
Поштовий індекс 247600
Телефонний код +375-2350
Висота 128 м[1] м.н.р.м.
Водойма Квеся
Відстань
Найближча залізнична станція Хойники
До обласного центру
 - фізична 103 км
Хойники. Карта розташування: Білорусь
Хойники
Хойники
Хойники. Карта розташування: Гомельська область
Хойники
Хойники
Хойники (Гомельська область)

CMNS: Хойники у Вікісховищі

Хойники (біл. Хойнікі) — місто в Білорусі, центр Хойницького району Гомельської області за 103 км на південь від обласного центру Гомель та за 60 км від міста Мозир. Залізнична станція (кінцева станція гілки Василевичі — Хойники, яка відгалужується від лінії Гомель — Берестя). Автошляхами місто з'єднано з Речицею, Калинковичами, Брагіном.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше Хойники (давн. Хвойники) згадуються 1504 року, як село Брагінської волості Київського воєводства Великого князівства Литовського, що подаровано великим князем литовським Олександром за військови заслуги навечно пану Семену Федоровичу Полозу (Полозовичу)[2], далі належало князям Любецьким, панам Харлінським, Абрамовичам, Брозовським, князям Шуйським, панам Прозарам[3]. У першій половині XVII століття пан Максимільян Брозовські побудував замок у заплаві річки Квеся з оборонними стінами, в'їзною брамою, який проіснував до кінця XVIII століття.

З кінця XVII століття Хойники — містечко та центр «волості» (маєтку) в Овруцькому повіті Київського воєводства.

Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році Хойники — містечко Речицького повіту Чернігівського намісництва, надалі Малоросійської губернії, з 29 серпня 1797 року — Мінської губернії Російської імперії.

Наприкінці XIX століття в Хойниках налічувалося близько 2,7 тисяч жителів. Тут працювали 2 спиртозаводи, лісопильний, металообробний заводи, 2 водяні млини, працювали 2 школи, 26 магазинів, 2 готелі, поштова станція. Стояла Покровська церква, костел.

У 1919 році Хойники в складі Гомельської губернії увійшли до складу РРФСР. 8 грудня 1926 року містечко стало центром району, спочатку Речицького, а впродовж 19271930 роках — Гомельського округу БРСР.

29 вересня 1938 року Хойникам надано статус селища міського типу Поліської області. У 1939 році в ньому проживало 3,4 тис. чоловік.

25 серпня 1941 року селище Хойники окупували німецько-фашистські війська. 23 листопада 1943 року Хойники звільнили війська I Білоруського фронту.

У 1954 році Хойники увійшли до складу Гомельської області. 10 листопада 1967 року йому надано статус міста. У 1970 році тут проживало 9,5 тис. чоловік.

Хойники дуже постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС.

Станом на 2004 рік в Хойниках проживало 14,2 тис. жителів. У 2009 році — 13 844 жителів.

Забудова[ред. | ред. код]

Місто розвивалося, і поступово його межі розширювалися шляхом приєднання прилеглих селищ. Склалися 3 райони: Старі Хойники, Нові Хойники і північно-західний район. Були зведені кілька 2-5-поверхових будинків, утворений мікрорайон «Ювілейний». Через аварію на Чорнобильській АЕС будівництво в місті законсервовано.

Промисловість[ред. | ред. код]

З промислових підприємств працюють заводи авторемонтний, ЗБВ, консервний, торф'яний, філія Гомельського заводу «Гідропривід», фабрика художніх виробів, сироробний комбінат.

Освіта і культура[ред. | ред. код]

У місті діють ПТУ, 4 середні, спортивна та музична школи, центр творчості, 2 будинки культури, Будинок ремесел, 4 бібліотеки, краєзнавчий музей. Видається районна газета «Ленінський прапор».

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У Хойниках знаходяться:

  • братські могили радянських воїнів, партизанів і підпільників, словацьких партизан;
  • пам'ятники воїнам, пам'ятник Скорботи до 10-річчя катастрофи на Чорнобильській АЕС;
  • збереглася садиба XIX століття.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. GeoNames — 2005.
  2. Аrchiwum Główny Akt Dawnych. Аrchiwum Рrozorów і Jelskich. Sygn. 1. S. 3, 200. Sygn. 2. S. 78
  3. Бельскі С. В. З гісторыі ўладароў і маёнткаў Брагіншчыны XVI—XVIII ст. // Брагинщина в контексте истории белорусско-украинского пограничья: сборник научных статей / редкол. А. Д. Лебедев (отв. ред.) [и др.]. — Минск: Четыре четверти, 2018. С. 12 — 18

Література[ред. | ред. код]

  • Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя. Т.2, кн.2. Гомельская вобласць/С. В. Марцэлеў; Рэдкалегія: Г. П. Пашкоў (галоўны рэдактар) і інш. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. 520с.: іл. Тыраж 4000 экз. ISBN 985-11-0330-6 ISBN 985-11-0302-0

Посилання[ред. | ред. код]