Хокей із шайбою на Олімпійських іграх

Хокей із шайбою на Олімпійських іграх
Керівний орган	IIHF
Дисципліни	Чоловіки: 1; жінки: 1
Олімпійські ігри
1920 (на літніх Олімпійських іграх) 1924 • 1928 • 1932 • 1936 • 1948 • 1952 1956 • 1960 • 1964 • 1968 • 1972 • 1976 1980 • 1984 • 1988 • 1992 • 1994 • 1998 2002 • 2006 • 2010 • 2014 • 2018 • 2022 • 2026

Хокей із шайбою входить до програми Олімпійських ігор починаючи з 1920 року. Чоловічий турнір уперше провели на літніх Олімпійських іграх в Антверпені, а 1924 року він став постійною частиною зимових Олімпійських ігор у Шамоні. Жіночий турнір вперше відбувся 1998 року на Іграх у Нагано.

Олімпійські ігри спершу призначалися для аматорів. Проте поява в країнах Східного блоку спортсменів, яких утримувала держава, остаточно підірвала ідеологію «чистого аматорства», адже ставила в невигідне становище західних спортсменів, що фінансували себе самі. Радянський Союз виставляв команди спортсменів, які формально були студентами, військовими чи працівниками певних установ, але фактично отримували державне фінансування і тренувалися повний робочий день. 1986 року Міжнародний олімпійський комітет (МОК) дозволив усім спортсменам (зокрема й професійним) брати участь в Олімпійських іграх, починаючи з 1988-го. Спершу Національна хокейна ліга (НХЛ) не хотіла відпускати своїх гравців, адже Олімпіада відбувається в середині сезону, і участь великої кількості хокеїстів змусила б призупинити чемпіонат. Зрештою гравців НХЛ допустили до участі, починаючи з 1998 року. Ліга пропустила турніри 2018 та 2022 років, але погодилася повернутися 2026-го і надалі.

З 1924-го до 1988 року турнір складався з попереднього раунду у формі колового турніру, а також медального раунду. Медалі вручали за набраними в ньому очками. 1992 року вперше ввели плей-оф. 1998 року формат знову змінили, щоб узгодити його з календарем НХЛ. У 1998 та 2002 роках перший етап турніру проводили без гравців НХЛ та без шести найкращих команд світу: Канади, Чехії, Фінляндії, Росії, Швеції та США. Вони долучалися в основному раунді. 2006 року формат турніру знову переглянули, що дозволило гравцям НХЛ брати участь у всіх іграх.

Матчі на Олімпіаді відбуваються за правилами Міжнародної федерації хокею із шайбою (IIHF), які дещо відрізняються від правил НХЛ. У чоловічому турнірі збірна Канади домінувала в перші три десятиліття, здобувши шість із семи золотих медалей у 1920–1952 роках. У цей період збірні США, Чехословаччини та Швеції також часто вигравали медалі. З 1920 до 1968 року переможці олімпійського турніру одночасно ставали чемпіонами світу з хокею. Збірна СРСР вперше взяла участь в Іграх 1956 у Кортіна-д'Ампеццо й невдовзі випередила Канаду як провідна міжнародна команда, вигравши сім із дев’яти турнірів, у яких брала участь. Збірна США здобула золото в 1960 та 1980 роках, а перемога у фіналі 1980 року над СРСР дістала назву «Диво на льоду». Після перемоги в Осло 1952 року канадській команді довелося чекати 50 років на наступну золоту медаль. Далі вона повторила цей успіх на Іграх у Солт-Лейк-Сіті і в себе дома у Ванкувері. Серед інших чемпіонів — Велика Британія (1936), Об'єднана команда (1992), Швеція (1994 і 2006), Чехія (1998), Росія під назвою Спортсмени-олімпійці з Росії (2018) і Фінляндія (2022). Інші медалі на цих турнірах здобували Швейцарія, Німеччина та Словаччина.

У липні 1992 року МОК затвердив жіночий хокей як олімпійську дисципліну. Перший турнір відбувся на Іграх у Нагано 1998 року. Північноамериканські команди домінували в цих змаганнях, вигравши на сьогодні всі золоті медалі. Сполучені Штати перемагали в 1998 та 2018 роках, а Канада в усіх інших розіграшах — 2002–2014 та 2022 років. Бронзові медалі вибороли Швеція, Фінляндія та Швейцарія.

Хокей у програмі Олімпійських ігор

Клуб «Вінніпег Фалконс» (на світлині на шляху на літні Олімпійські ігри 1920) став першим олімпійським чемпіоном з хокею із шайбою.

Перший олімпійський турнір з хокею відбувся на літніх Олімпійських іграх 1920 в Антверпені. Тоді міжнародні хокейні організації ще тільки формувалися. 15 травня 1908 року створено Міжнародну федерацію хокею із шайбою (IIHF), керівний орган цього виду спорту, яка до 1947 року мала назву Ligue Internationale de Hockey sur Glace (LIHG). На Олімпійському конгресі 1914 року в Парижі хокей із шайбою занесли до списку факультативних видів спорту, які могли бути додані до олімпійської програми в майбутньому. Рішення додати хокей до програми літніх Олімпійських ігор ухвалили в січні 1920 року – за три місяці до початку змагань. Серед обставин, які спонукали до цього, було зобов'язання п'яти європейських країн взяти участь у турнірі, а власники арени Пале-де-Ґлас-д'Анвер відмовлялися надавати її для змагань з фігурного катання, якщо в програмі не буде хокею. IIHF вважає турнір на Олімпійських іграх 1920 року водночас і першим чемпіонатом світу з хокею. Відтоді кожен олімпійський турнір з хокею на льоду до 1968 року вважається чемпіонатом світу. Від початку Олімпійські ігри призначалися для аматорів, тому гравців Національної хокейної ліги (НХЛ) та інших професійних ліг до участи не допускали.

Перші зимові Олімпійські ігри відбулися 1924 року в Шамоні (Франція). Розділ 1, стаття 6 Олімпійської хартії у редакції 2007 року визначає зимові види спорту як «такі, що проводяться на снігу або льоду». МОК зробив зимові Ігри постійною частиною олімпійського циклу, а хокей на льоду та фігурне катання завжди входили до їхньої програми. До 1992 року зимові Олімпійські ігри проводилися того самого року, що й літні. Відтоді вони відбувається на третій рік кожного олімпійського циклу (тобто 1994, 1998 тощо).

Історія змагань

Дисципліна	20	24	28	32	36	48	52	56	60	64	68	72	76	80	84	88	92	94	98	02	06	10	14	18	22	26	Роки
Чоловічий турнір	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	•	26
Жіночий турнір																			•	•	•	•	•	•	•	•	8
Загалом дисциплін	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1	2	2	2	2	2	2	2	2	34

Чоловічий турнір

Літні Олімпійські ігри 1920 року

Плакат літніх Олімпійських ігор 1920

Перший чоловічий олімпійський турнір з хокею на льоду відбувся під час літніх ігор 1920 року в Антверпені. Його організував комітет, до складу якого входив майбутній президент IIHF Поль Луак. Матчі проводили за системою Берґваля. Перший раунд був турніром на вибування, у якому визначали золотого медаліста. У другому раунді змагалися команди, які програли золотому медалісту; переможець отримував срібну медаль. У фінальному раунді брали участь команди, які програли переможцям і першого, і другого раунду; переможець отримував бронзову медаль.

Турнір тривав від 23 до 29 квітня. У ньому взяли участь сім збірних: Канада, Чехословаччина, США, Швейцарія, Швеція, Франція та Бельгія. Канаду представляли володарі Кубка Аллана — «Вінніпег Фалконс». Сполучені Штати скерували на турнір команду всіх зірок, до складу якої входили чотири гравці канадського походження. Шведська команда складалася переважно з гравців у хокей з м'ячем, багато з яких грали в хокей із шайбою лише під час приготувань до турніру. Канадці виграли всі три гри в першому раунді й вибороли золоту медаль. У фіналі вони перемогли Швецію, а різниця шайб проти всіх суперників становила 27–1. У наступних двох раундах Сполучені Штати вибороли срібну медаль, а Чехословаччина — бронзову. Система Берґваля зазнала різкої критики, особливо з боку шведів, яким довелося зіграти шість матчів (три перемоги), тоді як володарі бронзових медалей чехословаки зіграли тільки три матчі (виграли один). Автор системи Ерік Берґваль заявив, що її застосували неправильно, і що за срібну медаль мали грати всі команди, які поступилися в першому раунді, а не лише ті три, які програли Канаді. Через таку критику систему Берґваля більше не застосовували в хокейних змаганнях.

1924–1936

На перших зимових Іграх 1924 року у Шамоні турнір з хокею відбувався за круговою системою і складався з попереднього й медального раундів. Медалі присуджували за співвідношення перемог і поразок у медальному раунді. Цей формат застосовували до 1988 року, хоча кількість команд та зіграних ігор дещо змінилася. «Торонто Гранітс», що представляли Канаду, увійшли в історію як одна з найдомінантніших команд в історії Олімпіади, здобувши перевагу над суперниками із загальним рахунком 110:3. Гаррі Вотсон очолив таблицю бомбардирів — 36 голів. Збірна США виграла срібну медаль, а Велика Британія — бронзову. 36 голів Вотсона залишаються рекордом олімпійського хокейного турніру, а його 36 загальних очок (результативні передачі тоді не фікували) трималися до 2010 року, коли їх за увесь час виступів на ОІ покращив Теему Селянне.

Матч між Канадою та Швецією на зимових Олімпійських іграх 1928

У зимових Олімпійських іграх 1928 в Санкт-Моріці взяли участь одинадцять збірних. Канадці дістали перепустку до медального раунду, де виграли всі свої матчі із загальною різницею шайб 38–0 (11–0 проти Швеції, 14–0 проти Великої Британії та 13–0 проти Швейцарії). Збірні Швеції та Швейцарії вибороли свої перші медалі – срібну та бронзову відповідно. Вперше виступила збірна Німеччини, яка посіла дев'яте місце. На Олімпійських іграх 1932 Канада знову виграла золото. Цього разу змагалися чотири команди, які грали між собою по два матчі. Німеччина здобула історичну бронзову медаль, першу для себе в цьому виді спорту.

Олімпійська збірна США – бронзові медалісти 1936 року

За два дні до початку зимових Олімпійських ігор 1936 у Гарміш-Партенкірхені канадські функціонери подали протест щодо двох британських гравців, Джеймса Фостера та Алекса Арчера, які раніше виступали в Канаді, але без дозволу перейшли до клубів Англійської національної ліги. IIHF стала на бік Канади, але Велика Британія погрожувала зняти команду з турніру, якщо хокеїстів не допустять. Щоб уникнути конфлікту, Канада відкликала протест незадовго до початку Ігор. У турнірі п'ятнадцять учасників поділялися на чотири групи. Велика Британія стала першою командою, яка окрім Канади здобула олімпійське золото. Канадці виграли срібло, а американці - бронзу. Друга світова війна завадила проведенню зимових Олімпійських ігор 1940 та 1944 років.

Виклики щодо визначення аматора

1936 року Канадська асоціація аматорського хокею (CAHA) переглянула власне визначення аматора й вийшла з Аматорського спортивного союзу Канади, попри ймовірність того, що її гравці втратять право виступати на Олімпійських турнірах. 1937 року Томмі Локгарт заснував Асоціацію аматорського хокею США (AHAUS) після суперечок з Аматорським спортивним союзом США щодо статусу міжнародних аматорів. 1940 року CAHA та AHAUS об’єдналися, утворивши Міжнародну асоціацію хокею із шайбою. Її президент В. Дж. Гарді добивався визнання з боку МОК на умовах, прийнятних для CAHA. Після цього президент CAHA Джордж Дадлі пригрозив, що Канада може бойкотувати Олімпійські ігри через трактування поняття «аматор». Розгляд питання в МОК відклали після скасування зимових Олімпійських ігор 1940 та 1944 років через Другу світову війну. 1947 року LIHG погодилася на об’єднання з Міжнародною асоціацією хокею із шайбою, змінила назву на IIHF та визнала AHAUS регуляторним органом хокею у США замість AAU.

1948–1952

IIHF розглядала можливість провести хокейний турнір на Зимових Олімпійських іграх 1948 року або ж організувати того року у Швейцарії окремий Чемпіонат світу. За повідомленнями, Ейвері Брандидж зі складу Олімпійської комітету США (USOC) агітував делегатів від IIHF голосувати проти допуску AHAUS до участі в Іграх. LIHG ухвалила резолюцію, згідно з якою її команди змагатимуться лише з тими збірними, які затвердили CAHA та AHAUS. З цим погодився Швейцарський оргкомітет. Тоді Брандидж пригрозив, що Олімпійський комітет США бойкотуватиме Ігри, якщо буде визнано команду AHAUS. Попри його постійні закиди, що команда AHAUS «заплямована професіоналізмом», Швейцарський оргкомітет наполіг на її допуску. Брандидж і AAU натомість підтримували участь студентської команди NCAA. Після тривалих переговорів, які завершилися лише вночі напередодні початку Ігор, команді AHAUS дозволили виступити, однак МОК оголосив, що її матчі не враховуватимуться в офіційній турнірній таблиці.

Чехословаччина та Канада здобули по сім перемог і зіграли внічию у матчі між собою. Чемпіонів визначили за різницею шайб: Канада випередила суперника із середнім показником 13,8 шайби за гру проти 4,3 у Чехословаччини. Збірна Чехословаччини досягла прогресу, вигравши чемпіонати світу 1947 та 1949 років. Команда AHAUS 1948 року посіла четверте місце.

1950 року розпочалися обговорення, чи має бути хокей у програмі зимових Олімпійських ігор 1952 в Осло. МОК вимагав гарантій, що збірні дотримуватимуться його аматорського кодексу, а не правил IIHF, і прагнув усунути від переговорів президента IIHF Фріца Крааца. Джордж Дадлі та В. Дж. Гарді заявили, що за таких умов перемовини неможливі і що вони не погодяться відсторонити Крааца. Дадлі назвав підхід МОК диктаторським і недемократичним, і припустив, що IIHF обговорюватиме проведення власного чемпіонату світу 1952 року. Крім того, він наголосив, що Олімпійські ігри без хокею матимуть фінансові труднощі. У підсумку хокей залишили в програмі, а олімпійським чемпіоном вдруге поспіль стала збірна Канади. Наступної золотої медалі їй доведеться чекати 50 років. Американці вибороли срібну медаль, а шведи — бронзову. Фінляндія дебютувала на турнірі.

1956–1976

Представник СРСР Владислав Третьяк – єдиний спортсмен, який виграв одну срібну та три золоті олімпійські медалі з хокею

1954 року збірна СРСР вперше взяла участь у чемпіонаті світу. Дебютанти перемогли канадців та здобули свою першу золоту медаль. На зимових Олімпійських іграх 1956 року в Кортіна-д'Ампеццо збірна СРСР виграла всі свої матчі й уперше виборола олімпійське золото. Канадська команда поступилася у медальному раунді що СРСР, що США, й посіла третє місце. На Іграх 1960 у Скво-Веллі вперше і досі востаннє виступила збірна Австралії. Головними фаворитами були Канада, СРСР, Чехословаччина та Швеція, однак всі вони зазнали поразки від збірної США, яка виграла всі сім матчів та здобула свою першу золоту олімпійську медаль. Канадці вибороли срібло, а СРСР — бронзу.

На Іграх 1964 в Інсбруку олімпійськими чемпіонами стала збірна СРСР, яка виграла всі сім матчів. Три збірні завершили турнір з п'ятьма перемогами та двома поразками — Канада, Швеція та Чехословаччина. До 1964 року, у разі рівної кількости перемог і поразок, остаточне становище визначалося за різницею шайб у медальному раунді. За цими правилами Канада посіла б третє місце, випередивши Чехословаччину. Однак під час самої тієї Олімпіади правила було змінено. До уваги взяли всі матчі, а не лише медальний раунд. Як наслідок канадська збірна залишилася без медалі. У той час Олімпійські ігри одночасно були чемпіонатом світу. Якби місця визначали за незмінними правилами світової першости, то Канада мала б здобути бронзову медаль.

СРСР здобув третє золото на Іграх 1968 у Греноблі, завершивши турнір із показником 7–1. Чехословаччина та Канада вибороли, відповідно, срібну та бронзову медалі. То були останні Олімпійські ігри, які водночас зараховувалися як чемпіона світу. 1970 року Канада припинила участь у міжнародних змаганнях, протестуючи проти використання СРСР і Чехословаччиною фактично професійних «аматорів», і не брала участі в Олімпійських іграх 1972 та 1976 років. Збірна СРСР на чолі з воротарем Владиславом Третьяком, а також нападниками Валерієм Харламовим, Олександром Якушевим, Володимиром Петровим та Борисом Михайловим, поремогла на обох олімпійських турнірах. 1971 року американці фінішували останніми на чемпіонаті світу й вилетіли до Першого дивізіону. Однак вони кваліфікувалися на Олімпійські ігри 1972 року й здобули срібло, ставши першою командою Першого дивізіону, яка виборола олімпійську медаль. 1972 року Чехословаччина здобула бронзу. 1976 року Чехословаччина виборола срібло, а ФРН — бронзу. Разом із Канадою в тому турнірі не виступила й збірна Швеції, яка долучилася до бойкоту..

1980: Диво на льоду

Американська збірна, яка здобула золоті медалі 1980 року, запалює факел на зимових Олімпійських іграх 2002.

Зимові олімпійські ігри 1980 повернулися до Лейк-Плесіда (США). У турнірі взяли участь дванадцять команд, зокрема й Канада, яка не грала 12 років. Збірну СРСР, яка виграла п'ять із шести попередніх олімпійських турнірів, вважали головним фаворитом. Через тривалу холодну війну суперництво з американською командою ще й набуло політичного виміру. Склад збірної СРСР становили досвідчені гравці, які повністю присвячували себе хокею. Натомість збірна США під керівництвом Герба Брукса складалася суто з аматорів, переважно студентів, і була наймолодшою на турнірі та в історії американської збірної. На груповому етапі обидві команди не програли жодного матчу; серед результатів американців — нічия 2:2 зі Швецією в першому раунді та несподівана перемогла 7:3 над другою за силою Чехословаччиною. Окрім американців, до медального раунду також потрапили Швеція, Фінляндія та СРСР.

22 лютого 1980 року відбувся матч медального раунду між збірними США та СРСР, який увійшов в історію як «Диво на льоду». СРСР вийшов уперед з рахунком 2:1, але американці зрівняли рахунок за секунду до кінця першого періоду. У другому таймі Володимир Мишкін замінив Владислава Третяка. На початку другуго періоду СРСР вийшов уперед, але завдяки сильній грі воротаря Джима Крейґа американці не дозволили радянській команді збільшити різницю голів. На третьому відтинку американці спочатку в більшості зрівняли рахунок, а потім за 10 хвилин до кінця матчу капітан Майк Ерузіоне переграв Мишкіна і вивів команду США уперед. Крейґ зупинив подальші атаки радянських гравців, і американська збірна зберегла перевагу 4:3. В останні секунди матчу Ел Майклз, коментатор American Broadcasting Company, вимовив відому фразу: «Ви вірите в дива? Так!».

Остаточний розподіл місць визначався за кількістю очок, набраних у матчах проти команд, які змагалися в медальному раунді. Існує помилкове переконання, що американці здобули золоту медаль разом із перемогою над радянською командою, однак насправді вони стали чемпіонами через два дні, перемігши фінів з рахунком 4–3. СРСР завершив турнір зі сріблом, а бронза дісталася Швеції. 2008 року IIHF обрала «Диво на льоду» найяскравішою хокейною подією останніх ста років.

1984–1994

У зв’язку з викликом до збірної Канади на зимові Олімпійські ігри 1984 в Сараєво хокеїстів, які мали досвід гри в професійних лігах — Марка Моррісона, Дона Дітріха, Маріо Ґосселена та Дена Вуда, — Олімпійський комітет США (USOC) подав офіційний протест. Канада заявила, що відмовиться від участи в турнірі, якщо Міжнародний олімпійський комітет ухвалить рішення на користь американців. Рішенням МОК зі складів збірних мали бути вилучені гравці з досвідом виступів у НХЛ: Марк Моррісон та Дон Дітріх з Канади, Джим Корсі та Рік Браньяло з Італії, а також Ґреґ Голст з Австрії; Маріо Госселен підписав контракт з «Квебек Нордікс» перед початком олімпійського турніру, але ще не грав у професійних матчах, а Ден Вуд виступав лише в Центральній хокейній лізі.

На турнірі в Сараєво збірна СРСР виборола свою шосту золоту медаль. Чехословаччина та Швеція стали володарями срібла й бронзи. На Олімпійських іграх 1988 року в Калгарі збірна СРСР здобула свою сьому й останню золоту медаль. Остання олімпійська гра збірної СРСР завершилася поразкою від Фінляндії: вона виступала на чемпіонатах світу з 1939 року й не здобула жодної нагороди. В тому історичному матчі Фінляндія перемогла СРСР з рахунком 2:1 і виборола срібло. У деяких випадках переможець визначався ще до фінальної гри, тож IIHF вирішила змінити формат турніру. На конгресі 1990 року IIHF запровадила систему плей-оф, яка дебютувала на зимових Олімпійських іграх 1992 року в Альбервілі. У першому раунді команди поділялися на дві групи, а матчі проводилися за коловою системою. По дві найгірші збірні з обох груп змагалися за місця з 9-го по 12-те у втішному раунді. Команди, які фінішували з 1 по 4 у своїх групах, виходили до плей-оф, який завершувався фіналом за золоту медаль.

Центральний нападник збірної Фінляндії Раймо Гельмінен, шестиразовий учасник Олімпійських ігор; срібний призер 1988 року, бронзовий призер 1994 та 1998 років.

До 1989 року гравцям, які жили за «залізною завісою», радянська влада не дозволяла грати в НХЛ. Однак після чемпіонату світу 1989 року заборону на трансфери було знято. Багато найкращих радянських гравців вирушили за кордон, щоб грати в НХЛ, зокрема й «Російська п'ятірка» – Ігор Ларіонов, В'ячеслав Фетісов, Володимир Крутов, Сергій Макаров та Олексій Касатонов. Після розпаду Радянського Союзу в грудні 1991 року дев'ять колишніх радянських республік увійшли до IIHF і почали змагатися на міжнародному рівні. На Іграх 1992 року Вірменія, Білорусь, Казахстан, Росія, Узбекистан та Україна виступали під олімпійським прапором як Об'єднана команда. У фіналі вона перемогла Канаду й здобула золото. Чехословаччина посіла третє місце.

1 січня 1993 року Чехословаччина розділилася на дві окремі країни: Чехію та Словаччину. IIHF визнала Чехію правонаступницею Чехословаччини, що дозволило її збірній зберегти місце у найвищому дивізіоні чемпіонату світу, тоді як Словаччина мусила розпочати сезон у найнижчому, Дивізіоні II. Словаки потрапили на Олімпіаду через кваліфікацію. На зимових Олімпійських іграх 1994 в Ліллегаммері дебютували обидві ці країни, а також Росія. Словаччина та Фінляндія завершили груповий етап без поразок. У чвертьфіналі словаки програли росіянам, а ті, своєю чергою, у півфіналі зазнали поразки від Швеції 3:4 й у матчі за бронзу — Фінляндії 0:4. У фінальному поєдинку між Швецією та Канадою основний час і овертайм завершилися внічию 2–2. У першій в історії Олімпіади серії булітів гравці обох збірних забили по два голи, тож серія перейшла в «раптову смерть». Швед Петер Форсберг забив одну з найвідоміших шайб в історії Олімпіади: удавши, що пробиватиме форгендом, він одноручним бекгендом спрямував шайбу повз воротаря Корі Гірша. Удар канадця Пола Карії парирував Томмі Сало, і Швеція виграла свою першу олімпійську золоту медаль. Мить, коли Форсберг відправляв вирішальний кидок, увіковічили на поштовій марці. Про велике значення цієї події для шведів свідчить той факт, що на марках зазвичай зображають монархів. Однак між філателістичною репродукцією та фактичною світлиною є незначні відмінності: на спині Корі Гірша стоїть номер 11, а не 1, як було насправді, а сорочка замість червоного має синій колір. На відміну від Форсберга, Гірш, збентежений пропущеною шайбою, не погодився на використання свого зображення на марці, про що згодом шкодував.

1998–2014

Фінал 1998 року між Росією та Чехією став першим, у якому взяли участь збірні, що складалися переважно з гравців НХЛ.

1995 року МОК, IIHF, НХЛ та NHLPA досягли угоди, яка дозволила гравцям НХЛ брати участь в Олімпійських іграх. Формат турніру на Іграх 1998 у Нагано підлаштували під розклад НХЛ. 7 лютого розпочався попередній раунд (дві групи; до групового етапу виходило по одній команді з кожної), у якій не брали участи гравці НХЛ та збірні «великої шістки» (Канада, Чехія, Фінляндія, Росія, Швеція та США). Того дня в НХЛ ще тривали матчі, але згодом ліга на 17 днів призупинила чемпіонат, щоб гравці мали час акліматизуватися після прибуття до Нагано. Формат турніру критикували за те, що він не дозволяв національним збірним залучати гравців НХЛ на увесь турнір. Шість найкращих команд отримали пряму путівку до групового етапу, який розпочався 13 лютого. Канада, яку вважали головним претендентом на «золото», несподівано поступилася Чехії у півфіналі, а згодом втратила й бронзу в матчі з Фінляндією. У фіналі збірна Чехії на чолі з воротарем Домініком Гашеком здолала Росію, яка перемогла їх у групі шістьма днями раніше, й здобула свою першу золоту медаль. Під час турніру росіянин Павло Буре встановив олімпійський рекорд, забивши п'ять голів в одному матчі (у півфіналі проти Фінляндії). Шведа Ульфа Самуельссона усунули від турніру після того, як стало відомо, що він подав заявку на отримання американського громадянства. Тогочасне шведське законодавство не дозволяло подвійного громадянства. Швеція зберегла за собою очки, набрані проти Білорусі, хоч Самуельссон грав у тому матчі. Чеський олімпійський комітет вважав, що Швеція має втратити очки, і подав протест до Спортивного арбітражного суду, але його відхилили.

Теему Селянне з Фінляндії – рекордсмен за кількістю набраних очок у чоловічому турнірі за кар'єру.

Той самий формат турніру використали й на зимових Олімпійських іграх 2002 в Солт-Лейк-Сіті. Під час кваліфікації до олімпійського турніру IIHF орієнтувалася на підсумкову таблицю чемпіонату світу 1999 – перша шістка отримала пряму путівку до групового етапу, а команди, що посіли 7–8 місця, кваліфікувалися до попереднього раунду. Боротьба за місця 9–14 та участь у попередньому раунді відбувалася на інших кваліфікаційних турнірах. Перерва в НХЛ розпочалася лише на другому тижні Ігор. Позаяк турнір відбувався в США, де базувалася більшість клубів НХЛ, збірні в матчах попереднього раунду могли залучати лише тих гравців ліги, які на той момент не були зобов'язані грати за свої клуби. Найбільше від цього обмеження постраждала Словаччина, яка не змогла вийти до групового етапу. Через три місяці, на чемпіонаті світу 2002 року, словаки вибороли золото.

Фінський центрфорвард Раймо Гельмінен став першим хокеїстом, який взяв участь у шести олімпійських турнірах. Перемога Білорусі над Швецією у чвертьфіналі стала однією з найбільших хокейних сенсацій з часів «Дива на льоду» 1980 року. У півфіналі Білорусь програла Канаді 1:7, а в матчі за бронзу — Росії 2:7. Збірна Канади, оговтавшись після невдалого старту, у фіналі перемогла США, здобувши своє перше за 50 років і сьоме загалом олімпійське золото.

Перед Олімпійськими іграми 2006 формат хокейного турніру знову змінили. НХЛ зробила перерву, давши всім гравцям можливість зіграти в олімпійському турнірі. Кількість команд скоротили до 12. Крім того, попередній раунд скасували, і шість найсильніших команд почали разом з іншими грати на груповому етапі. У півфіналах Швеція перемогла Чехію 7:3, а Фінляндія — Росію 4:0. У фіналі шведи здолали фінів 3:2, а Чехія виборола бронзові медалі. Три місяці по тому Швеція тріумфувала на чемпіонаті світу 2006 й стала першою командою, яка в один рік здобула і олімпійське, і світове золото.

Канадська команда святкує золотий гол Сідні Кросбі на зимових Олімпійських іграх 2010

На зимових Олімпійських іграх 2010 у Ванкувері — першому турнірі в місті, де є клуб НХЛ — ігри проводилися на вужчому майданчику, 61 на 26 м (200 на 90 футів), адаптованому до стандартів НХЛ, замість міжнародного стандарту 61 на 30,5 м (200 на 100 футів). Це заощадило організаторам 10 мільйонів канадських доларів і збільшило кількість місць для глядачів. Ігри відбувалися в Центрі зимових видів спорту UBC, а також на Роджерс-арені (званій тоді GM Place), яку на час Ігор перейменували на Canada Hockey Place через заборону на назви спонсорів на олімпійських об'єктах. У турнірі взяли участь дванадцять збірних, поділених на три групи по чотири в кожній. На прохання НХЛ кількість ігор попереднього раунду обмежили трьома. Після попереднього раунду для всіх команд створили рейтинг очок. Чотири найкращі збірні вийшли безпосередньо до чвертьфіналу, а решта змагалися за наступні чотири місця.

Теему Селянне з Фінляндії набрав своє 37-ме очко за всі олімпійські турніри, побивши рекорд у 36 очок канадця Гаррі Вотсона 1924 року, який згодом повторили Властимил Бубник з Чехословаччини та Валерій Харламов з СРСР. Словаччина вийшла до півфіналу, але програла Фінляндії матч за бронзові медалі. У фіналі Канада та США завершили основний час унічию 2–2 — лише другий випадок в історії олімпійських фіналів. На 7-й хвилині овертайму канадський форвард Сідні Кросбі забив переможний гол, принісши Канаді восьму золоту олімпійську медаль у чоловічому хокеї.

Хокейний турнір на Олімпіаді 2014 у Сочі відбувався за тим самим форматом, що й у Ванкувері, але на льодових майданчиках міжнародного розміру. Словенія дебютувала на турнірі й несподівано перемогла Словаччину на груповому етапі, але поступилася Швеції у чвертьфіналі. У кваліфікаційному раунді Латвія здолала Швейцарію й також уперше вийшла до чвертьфіналу Олімпіади, але там програла Канаді 1:2. Країна-господарка Росія, яку вважали головним фаворитом, у чвертьфіналі поступилася Фінляндії з рахунком 1–3 й завершила турнір на п'ятому місці. США, які не зазнали жодної поразки й мали різницю шайб 20–6, спочатку у півфіналі програли Канаді 0–1, а в матчі за бронзову медаль поступилися фінам 0–5. Теему Селянне набрав ще шість очок, став найціннішим гравцем турніру, покращив свій олімпійський рекорд до 43 очок (24 голи плюс 19 результативних передач) і в 43 роки встановив рекорди найстаршого автора голу й найстаршого призера олімпійського хокейного турніру. У фіналі Канада перемогла Фінляндію з рахунком 3:0 й здобула свою дев'яту золоту олімпійську медаль. Вона стала першою від 1984 року збірною, що пройшла турнір без поразок.

2018–2022

Хокейний турнір на Іграх 2018 у Пхьончхані вперше з часів Олімпіади 1994 у Ліллехаммері відбувся без участи гравців НХЛ. Фаворитами були російські хокеїсти, яким МОК дозволив грати під олімпійським прапором після проходження тестів на допінг попри допінговий скандал у цій країні. У фінальному матчі збірна Німеччини, яка несподівано вибила канадців у півфіналі, грала проти Спортсменів-олімпійців з Росії. Російська збірна перемогла 4–3 після переможного кидка Кирила Капризова в овертаймі. У матчі за 3-тє місце Канада перемогла Чехію з рахунком 6–4.

У липні 2020 року Асоціація хокеїстів НХЛ (NHLPA) та НХЛ уклали нову колективну угоду, яка дозволяла гравцям НХЛ брати участь в олімпійських турнірах 2022 та 2026 років. Однак через зростання серед хокеїстів кількости випадків захворювання на COVID-19, у грудні 2021 року ліга офіційно оголосила, що гравці НХЛ не поїдуть до Пекіна. У чоловічому турнірі на Олімпійських іграх 2022 взяли участь дванадцять збірних: 8 перших у рейтингу IIHF, 3 команди з кваліфікаційних турнірів та країна-господарка. Вперше в історії збірна Чехії не змогла вийти до чвертьфіналу, програвши швейцарцям 2:4, словаки виграли свою першу олімпійську медаль, перемігши в матчі за бронзу Швецію з рахунком 4:0, а фіни вперше виграли золото, здолавши команду Олімпійського комітету Росії 2:1.

Жіночий турнір

Додавання до олімпійської програми

Канадка Гейлі Вікенгайзер – чотириразова олімпійська чемпіонка.

На 99-й сесії МОК у липні 1992 року Міжнародний олімпійський комітет ухвалив рішення додати жіночий хокей до олімпійської програми, починаючи із зимових Олімпійських ігор 1998 року, в межах політики зі збільшення кількості спортсменок на Іграх. Жіночого хокею не було в програмі на момент, коли японське місто Нагано в червні 1991 року здобуло право на проведення Олімпіади, тому це рішення потребувало схвалення Організаційного комітету зимових Олімпійських ігор у Нагано (NAOOC). Спочатку комітет не хотів погоджуватися, посилаючись на додаткові витрати на проведення турніру та ймовірність поганого виступу Японії, яка не кваліфікувалася на тогорічний чемпіонат світу. У листопаді 1992 року NAOOC та Координаційний комітет МОК досягли згоди щодо додавання жіночого хокейного турніру до олімпійської програми 1998 року. Серед домовленостей було обмеження жіночого турніру шістьма командами та відмова від будівництва додаткових арен. Крім того, Канадська аматорська хокейна асоціація (CAHA) погодилася допомогти з підготовкою японської збірної, аби через шість років вона була конкурентоспроможною. МОК водночас заявив, що в разі відмови NAOOC турнір проведуть уже назимових Олімпійських іграх 2002 в Солт-Лейк-Сіті. Формат першого жіночого турніру був таким самим, як і чоловічого: попередній круговий етап, а за ним — плей-оф за медалі.

1998–2006

До 1998 року в жіночому хокеї домінувала збірна Канади. До 1998 року вона вигравала кожен чемпіонат світу. Однак збірна США досягла була вже майже такого самого рівня, і рахунок їхніх очних зустрічей за 1997 рік був 7–6 на користь Канади. Окрім Канади та США, в олімпійському турнірі 1998 року взяли участь Фінляндія, Швеція, Китай та країна-господарка Японія. Не було кваліфікації — у турнірі взяли участь п'ять найкращих команд з попередніх чемпіонатів світу та країна-господарка Японія. Канада й США впевнено домінували на груповому етапі. В очному матчі американки відігралися з рахунку 1:4 і перемогли 7:4. Ці дві збірні знову зустрілися у фіналі, який американки виграли 3–1 . Фінляндія перемогла Китай 4:1 і здобула бронзову медаль.

Матч групового етапу 2002 року між Швецією та США

На Олімпійських іграх 2002 кількість команд зросла до восьми; дебютували збірні Росії, Казахстану та Німеччини. Шість найкращих команд чемпіонату світу 2000 року безпосередньо потрапили на Олімпіаду. Останні два місця через кваліфікацію вибороли Казахстан та Німеччина. Канадська та американська збірні пройшли перший етап і півфінали без поразок, знову зустрівшись у матчі за золото, який цього разу виграла Канада — 3:2. Після матчу члени тренерського штабу канадської команди звинуватили американок у тому, що ті потоптались по канадському прапору у своїй роздягальні, однак подальше розслідування довело безпідставність цих тверджень. У матчі за 3-тє місце Швеція перемогла Фінляндію 2:1, здобувши першу в історії країни медаль у жіночому хокеї.

На Іграх 2006 дебютували збірні Італії та Швейцарії. Італія, яка на той час посідала сімнадцяте місце у світі, взяла участь в Олімпіаді як команда-господарка. Різниця шайб після трьох її матчів становила 1–31. Президент IIHF Рене Фазель, прагнучи зробити майбутні турніри конкурентнішими, оголосив про скасування автоматичної кваліфікації країни-господарки на Олімпіаду. Канадська збірна завершила груповий етап з різницею шайб 36–1. Американська захисниця Анджела Руджеро звинуватила канадок у «накручуванні» рахунку, попри те що перемогу було забезпечено заздалегідь, і застерегла, що олімпійський статус турніру можуть поставити під сумнів через відсутність конкурентности між командами. У відповідь Рене Фазель заявив, що рівень інших команд постійно зростає, а подібне домінування вже спостерігалося на перших чоловічих турнірах, проте цей вид спорту безперервно розвивався. Він додав: «Я обіцяю, що [шведкам] не знадобиться 64 роки, щоб здобути перемогу», маючи на увазі нездатність чоловічої збірної Швеції перемогти канадців на Олімпіаді аж до 1984 року.

У півфіналі американська команда несподівано програла Швеції, вперше зазнавши поразки не від Канади. Цей результат часто порівнювали з «Дивом на льоду» 1980 року. У медальних матчах Канада здолала Швецію 4:1 і виборола друге поспіль олімпійське золото, а збірна США перемогла Фінляндію 4:0 і здобула бронзу.

2010 рік і дискусія щодо можливого вилучення з олімпійської програми

В Іграх 2010 у Ванкувері взяли участь вісім збірних, серед яких уперше виступала Словаччина. Канадки (41–2) та американки (31–1) перевершили інші команди за кількістю забитих/пропущених голів. У фіналі Канада перемогла США 2:0 і втретє поспіль здобула золото. Збірна Фінляндії виборола бронзову медаль – вперше з 1998 року.

Майбутнє міжнародного жіночого хокею із шайбою обговорювали на Світовому хокейному саміті 2010 року, зокрема питання співпраці федерацій-членів IIHF задля розвитку гри та збільшення кількості зареєстрованих гравчинь, а також дисбаланс у рівні гри між Північною Америкою та рештою світу. Президент Міжнародного олімпійського комітету Жак Роґґе висловлював стурбованість, що жіночий хокей можуть вилучити з олімпійської програми через недостатню конкурентність турніру та домінування Канади й США. Капітанка збірної Канади Гейлі Вікенгайзер пояснювала, що розрив у рівні зумовлений наявністю в Північній Америці професійних жіночих ліг і цілорічної тренувальної інфраструктури. За її словами, європейські гравчині мають талант, однак їхні національні програми не отримують такої ж підтримки, як чоловічі збірні Європи чи жіночі збірні Північної Америки. Вона наголошувала на потребі створення окремої професійної жіночої ліги задля розвитку міжнародного хокею. Віцепрезидент IIHF Мюррей Костелло пообіцяв інвестувати два мільйони доларів у розвиток жіночого хокею у світі.

2014–2022

Збірна Швейцарії святкує здобуття бронзової медалі на Олімпіаді 2014 в Сочі, першої медалі для цієї країни в жіночому

На зимових Олімпійських іграх 2014 в Сочі Канада перемогла США 3:2; вирішальну шайбу на 8-й хвилині овертайму закинула Марі-Філіп Пулен, що принесло канадкам четверте поспіль олімпійське золото після того, як вони поступалися 0:2 наприкінці основного часу. Канадки Гейлі Вікенгайзер, Джейна Геффорд та Каролін Уеллетт стали першими хокеїстками в історії, які виграли чотири олімпійські золоті медалі. Вони приєдналися до радянського біатлоніста Олександра Тихонова та німецької ковзанярки Клаудії Пехштайн, які виграли олімпійське золото на чотирьох поспіль зимових Олімпійських іграх. У матчі за бронзу Швейцарія перемогла Швецію 4:3 і здобула першу медаль у жіночому хокеї в історії країни.

У фінальному матчі зимових Олімпійських ігор 2018 у Пхьончхані жіноча збірна США перемогла Канаду з рахунком 3–2 у серії булітів. Це була перша за 20 років перемога американок у жіночому хокеї на Олімпійських іграх; востаннє вони здобували золото 1998 року в Нагано — також у матчі проти Канади. У матчі за третє місце Фінляндія перемогла Росію з рахунком 3–2 й здобула свою третю бронзову медаль на Олімпійських іграх. Вперше в історії гравчині Північної та Південної Кореї утворили одну команду, граючи на турнірі під Прапором об'єднання.

У турнірі 2022 року вперше взяло участь десять збірних. Канада виграла своє п’яте олімпійське золото, здолавши США у фіналі з рахунком 3:2. Фінляндія перемогла Швейцарію 4–0 у матчі за бронзові медалі. Підсумкове розташування команд повністю повторило результати жіночого Чемпіонату світу 2021.

Правила

Кваліфікація

Починаючи з 1976 року, в чоловічому турнірі зазвичай брали участь 12 команд, за винятком 1998 і 2002 років, коли їхню кількість було збільшено до 14. Загалом число учасників у різні роки коливалося від 4 (1932) до 16 (1964). Після того як НХЛ дозволила своїм гравцям брати участь у зимових Олімпійських іграх 1998 року, так звана «велика шістка» збірних — Канада, Чехія, Фінляндія, Росія, Швеція та Сполучені Штати — отримала автоматичну кваліфікацію та перепустки безпосередньо до фінального раунду. Того ж року кількість команд було збільшено до чотирнадцяти, що дозволило провести попередній груповий турнір за коловою системою з восьми збірних, поділених на дві групи. Дві найкращі команди, Білорусь та Казахстан, вийшли до фінального раунду, приєднавшись до «Великої шістки». Подібну систему застосовували й 2002 року. Для турніру 2006 року кількість команд знову зменшили до 12, аби всі учасники проводили менше матчів. Кваліфікація на Олімпійський турнір 2010 року ґрунтувалася на світовому рейтингу IIHF 2008 року. Було доступно дванадцять місць. Дев’ять найкращих збірних світового рейтингу після Чемпіонату світу з хокею 2008 року автоматично отримали олімпійські путівки. Команди, що посідали місця з 19-го по 30-те, змагалися у кваліфікаційному раунді в листопаді 2008 року. Три найкращі збірні з цього етапу вийшли до другого кваліфікаційного раунду, де до них приєдналися команди, що посіли місця з 10-го по 18-те. Команди змагалися у трьох групах, переможці яких здобули право на участь в олімпійському турнірі.

Той самий формат застосували під час кваліфікації на олімпійські турніри 2014 та 2018 років. Дев'ять найкращих збірних за рейтингом IIHF (зокрема Росія як країна-господарка) кваліфікувалися безпосередньо на Олімпійські ігри 2014 року, тоді як 2018 року – вісім команд з найвищим рейтингом і Південна Корея як країна-господарка. Останні три місця збірні виборювали в кваліфікаційних турнірах.

Подібну систему використовують і в жіночому турнірі. Право на участь в Олімпійських іграх 2006 року здобули чотири найкращі команди рейтингу IIHF, сформованого на підставі результатів чотирьох чемпіонатів світу (2001–2004). Італія, як країна-господарка, мала зарезервоване місце на Олімпіаді. За три інші путівки команди змагалися у трьох кваліфікаційних турнірах, господарками яких були збірні, що посідали місця з 5-го по 7-ме в рейтингу IIHF. 2010 року кількість команд із гарантованим стартом на Іграх зросла до шести (місця з 1-го по 6-те в рейтингу IIHF). Канада, яка була найсильнішою збірною світу та водночас країною-господаркою, автоматично потрапила на турнір. Збірні, що посідали 7-ме місце й нижче, боролися за дві останні путівки; команди з 13-го місця й нижче були поділені на дві групи, які змагалися в першому кваліфікаційному раунді в грудні 2008 року. Переможниці обох груп вийшли до другого кваліфікаційного раунду, де боролися за потрапляння на Олімпійські ігри зі збірними, що посідали місця з 7-го по 12-те.

Гравці

Допуск до участи

IIHF перелічує умови, які має виконати гравець, щоб мати право на участь у міжнародних турнірах:

Кожен гравець має перебувати під юрисдикцією національної асоціації, що входить до складу IIHF,

Кожен учасник змагань має бути громадянином країни, яку він представляє.

Якщо гравець, який раніше не виступав у змаганнях IIHF, змінює громадянство, він повинен щонайменше два сезони поспіль брати участь у національних змаганнях у новій країні та мати міжнародну трансферну картку (ITC). Якщо ж національну збірну бажає змінити гравець, який уже раніше виступав у турнірі IIHF, він має відіграти у новій країні чотири роки. Така зміна країни дозволяється лише один раз. Початкові правила МОК передбачали, що спортсмен, який уже представляв якусь країну, не має права її змінити за жодних обставин.

Залучення професійних гравців

П'єр де Кубертен, засновник МОК

П'єр де Кубертен, засновник МОК, виховувався в аристократичній атмосфері, характерній для англійських державних шкіл. У цих школах вважали, що спорт є важливою складовою освіти. Там панувало уявлення про чесну гру, за яким систематичні тренування сприймали як своєрідне шахрайство. Зі зміною соціальної структури суспільства у XX столітті визначення спортсмена-аматора як аристократичного джентльмена застаріло. З появою у країнах Східного блоку фінансованих державою «аматорів на повний робочий день», спорт відійшов від ідеології чистого аматорства, позаяк самофінансовані аматори західних країн опинялися в нерівних умовах. Радянський Союз заявляв на змагання команди спортсменів, які формально були студентами, військовими або працювали за цивільними професіями, проте фактично отримували державну оплату за тренування повний робочий день. Попри це, МОК дотримувався традиційних правил аматорства аж до 1988 року.

Повний комплект медалей зимових Олімпійських ігор 1998 представлений у Залі слави хокею.

Наприкінці 1960-х років Канадська аматорська хокейна асоціація (CAHA) дійшла висновку, що її гравці більше не здатні конкурувати з радянським спортсменами «на повний робочий день» та іншими європейськими збірними, рівень яких постійно зростав. Вона домагалася дозволу залучати гравців із професійних ліг, однак наштовхнулася на спротив з боку IIHF та МОК. Ейвері Брандидж, президент МОК з 1952 по 1972 рік, був проти ідеї змагання аматорів з професіоналами. На своєму конгресі 1969 року IIHF ухвалила рішення дозволити Канаді використовувати дев'ятьох професіоналів, але не гравців НХЛ на чемпіонаті світу 1970 року в Монреалі та Вінніпезі. Однак у січні 1970 року це рішення скасували після того, як Брандидж заявив, що ці зміни можуть загрожувати олімпійському статусові хокею. У відповідь Канада вийшла з міжнародних хокейних змагань і оголосила, що не повернеться, доки не набуде чинности «відкрита конкуренція». 1975 року Гюнтер Сабецкі став президентом IIHF і допоміг владнати суперечку з CAHA. 1976 року IIHF погодилася на «відкриту конкуренцію» між усіма гравцями на чемпіонатах світу. Водночас гравцям НХЛ і далі заборонялося виступати на Олімпійських іграх через небажання НХЛ переривати сезон і через політику МОК, що не допускала професіоналів.

Перед зимовими Олімпійськими іграми 1984 року виникла суперечка щодо визначення професійного статусу гравців. МОК встановив правило, яке дозволяло гравцям НХЛ брати участь в олімпійському турнірі за умови, що вони провели у лізі менш як десять матчів. Однак Олімпійський комітет США наполягав, що будь-який гравець, який має контракт з клубом НХЛ, є професіоналом і тому не має права грати. На екстреному засіданні МОК постановив, що гравець, який має контракт з командою НХЛ, має право на участь в Олімпіаді, якщо він не провів у лізі жодного матчу. П'ять гравців у заявках олімпійських збірних — один австрієць, два італійці та два канадці — не відповідали цій вимозі, тож їх не допустили. Хокеїстам, які грають в інших професійних лігах, як-от Всесвітній хокейній асоціації (WHO), дозволили грати. Канадський хокейний функціонер Алан Іґлсон заявив, що це правило застосували лише до гравців НХЛ, тоді як професійно законтрактовані гравці в європейських лігах і далі вважалися аматорами. Представник CAHA Мюррей Костелло припускав, що Канада може знятися з олімпійського турніру. 1986 року МОК проголосував за дозвіл усім спортсменам брати участь в Олімпійських іграх, починаючи з 1988 року. Однак останнє слово в цьому питанні залишалося за федераціями.

Участь НХЛ

Гравці НХЛ Саку Койву з Фінляндії та Павло Дацюк з Росії зійшлися під час вкидання на зимових Олімпійських іграх 2006.

НХЛ вирішила не дозволяти участь усіх своїх гравців у 1988, 1992, 1994, 2018 і 2022 роках, позаяк зимові Олімпійські ігри зазвичай відбуваються в лютому — під час регулярного чемпіонату. Для участи НХЛ мусила б робити паузу в календарі змагань.

В літніх Олімпійських іграх 1992 взяли участь гравці Національної баскетбольної асоціації (НБА). Американська збірна домінувала на турнірі, а комісар НХЛ Ґері Беттмен зазначав, що «[НБА] здобула популярність у всьому світі». Він висловив сподівання, що участь НХЛ дозволить хокею «отримати таку увагу, якої світ ще не бачив». Сезон НБА проходить у зимово-весняний період, тому літні Олімпійські ігри не перетинаються з графіком регулярного сезону. Беттмен навіть «запропонував ідею перенесення хокею на літні Олімпійські ігри», однак її відхилили через невідповідність положенню Олімпійської хартії про те, що зимові види спорту – це види спорту, в яких змагаються на льоду. У березні 1995 року Беттмен, Рене Фазель, президент МОК Хуан Антоніо Самаранч і виконавчий директор NHLPA Боб Гуденау зустрілися в Женеві, де досягли домовлености, яка дозволила гравцям НХЛ брати участь в Олімпійських іграх, починаючи з Ігор 1998 року в Нагано. 2 жовтня 1995 року НХЛ офіційно оголосила про угоду. Беттман заявив: «Ми робимо це заради розвитку хокею, просто тому, що вважаємо, що будь-які переваги, які ми отримаємо, зроблять цей вид спорту більшим, сильнішим і здоровішим»

Сезон НХЛ 2004–2005 років спочатку призупинили і зрештою скасували через трудовий конфлікт між НХЛ та NHLPA. У січні 2005 року Беттмен заявив, що він вагається щодо участи ліги в Олімпійських іграх, позаяк не бажає призупиняти сезон після скасування попереднього. Локаут було врегульовано в липні 2005 року, і нова колективна угода НХЛ дозволила участь ліги в зимових Олімпійських іграх 2006 і 2010 років. Деякі власники клубів НХЛ заперечували проти участи своїх гравців у турнірі, побоюючись можливих травм та виснаження. Власник «Філадельфія Флаєрс» Ед Снайдер заявив: «Я вірю в Олімпійські ігри, і я вважаю, що участь в них корисна для НХЛ, водночас участь в них мають брати тільки цілком здорові гравці». Деякі гравці НХЛ використали олімпійську перерву для відпочинку й не поїхали на Олімпіаду, а кілька хокеїстів зазнали травм під час Ігор і змушені були пропускати матчі НХЛ. Беттмен повідомив, що обговорюють кілька змін формату, аби турнір став «трохи доступнішим для всіх».

Напередодні зимових Олімпійських ігор 2014 у Сочі низка російських гравців НХЛ, зокрема Олександр Овечкін, заявили, що виступлять на турнірі з дозволом НХЛ або без нього.

Спочатку вважали, що для участі гравців НХЛ в зимових Олімпійських іграх 2014 потрібно буде укласти окрему домовленість між НХЛ та NHLPA у межах колективної угоди. У січні 2013 року обидві сторони погодили нову колективну угоду, однак рішення щодо участі в Олімпійських іграх було оголошено лише 19 липня 2013 року. За умовами домовлености НХЛ робила 17-денну перерву під час Ігор і направляла на Ігри 13 суддів. Керівництво НХЛ неохоче погоджувалося на участь: Беттмен твердив, що олімпійська перерва є «тягарем для гравців, календаря та вболівальників», додаючи, що «вигоди для нас зазвичай більші, коли Ігри проходять у Північній Америці, ніж у віддалених часових поясах». З його слів, більшість власників команд НХЛ поділяють цю позицію і вважають, що ліга не отримує достатньо користі, щоб виправдати перерву в сезоні та ризик травм гравців. Рене Фазель наполягав на участі НХЛ і запевняв, що «працюватиме день і ніч, аби гравці НХЛ виступили в Сочі».

На пресконференції в жовтні 2008 року тодішній виконавчий директор NHLPA Пол Келлі заявив, що гравці хочуть повернутися на Олімпійські ігри та спробують закріпити таку можливість у майбутній угоді між НХЛ та NHLPA. Російські гравці НХЛ Олександр Овечкін та Євген Малкін також заявляли, що хочуть грати на батьківщині й приїдуть на Ігри навіть якщо не буде дозволу ліги. Крім того Келлі також, що участи НХЛ можуть завадити напружені стосунки між НХЛ, Федерацією хокею Росії та Континентальною хокейною лігою. В інтерв'ю 2009 року президент КХЛ Олександр Медведєв твердив, що небажання НХЛ взяти на себе зобов'язання щодо участи в Іграх у Сочі було «засобом тиску» з метою змусити укласти трансферну угоду між лігами.

Одним із головних каменів спотикання в питанні участи НХЛ було страхування гравців: на зимових Олімпійських іграх 2014 року МОК витратив близько 7 мільйонів доларів США на страхування хокеїстів НХЛ. У квітні 2016 року МОК оголосив, що починаючи з Ігор 2018 більше не покриватиме витрати на проживання, страхування чи проїзд гравців НХЛ на Олімпійських іграх. Це спонукало IIHF звернутися по підтримку до національних хокейних федерацій і національних олімпійських комітетів, аби ті допомогли покрити витрати. Матті Нурмінен із Федерації хокею Фінляндії заявив, що відповідальність за фінансування лежить на організаторах змагань, і додав: «На нашу думку, рахунки має оплачувати та сама сторона, і це не ми. Усі країни повідомили IIHF, що не готові оплачувати страхування, проїзд чи інші витрати, пов’язані з участю гравців НХЛ у Пхьончхані». Нью-Йорк таймс вважала, що скасування фінансової підтримки поставить участь НХЛ у Пхьончхані під загрозу, з огляду на й без того напружені стосунки між НХЛ і МОК. Ґері Беттмен зазначав, що НХЛ не отримує прибутку від своєї присутности, додаючи: «Фактично ми на два тижні зникаємо, бо історично МОК навіть не дозволяв нам долучатися до просування нашої участи в Олімпійських іграх».

3 квітня 2017 року НХЛ оголосила, що не візьме участи в зимових Олімпійських іграх 2018 року. У своїй заяві ліга зазначила, що була відкритою до пропозицій від МОК, IIHF і NHLPA щодо шляхів зробити олімпійську участь привабливішою для власників клубів, однак жодного змістовного діалогу щодо цього не відбулося. Водночас профспілка гравців підтвердила, що «не має ані інтересу, ані наміру брати участь у будь-яких обговореннях, які могли б зробити участь в Олімпійських іграх привабливішою для клубів», і що ліга не планує робити паузу в сезоні 2017–2018 років.

Хоч у наступні місяці президент IIHF Рене Фазель намагався переконати НХЛ змінити своє рішення, у вересні він заявив, що шансів на участь гравців НХЛ в Олімпіаді в Пхьончхані не залишилося. «Можу сказати, що це питання вже закрите. Ми маємо дивитися в майбутнє, на зимові Олімпійські ігри 2022 в Пекіні. Ми вже пересвідчилися, що ліга в цьому зацікавлена. Але що стосується Пхьончхана 2018, то з логістичного погляду це практично неможливо. Поїзд уже пішов», – сказав він. , Капітан «Вашингтон Кепіталс» Олександр Овечкін заявив: «Олімпіада в мене в крові, і всі знають, як сильно я люблю свою країну», додавши, що зіграє на Олімпіаді в Пхьончхані, навіть якщо буде єдиним гравцем НХЛ, який поїде до Кореї. «Це жорстоко (...) Я не бачу жодної причини, чому ми не мали б їхати», – сказав Джастін Фолк, учасник Ігор у Сочі та асистент капітана «Кароліна Гаррікейнс». Зрештою гравці НХЛ мусили підкоритися рішенню ліги й залишитися у своїх клубах під час Олімпійських ігор 2018.

Правила гри

На першому турнірі 1920 року існувало багато відмінностей від сучасного хокею: матчі проводилися просто неба на природному льоду, передачі вперед були заборонені, майданчик (який спочатку планували використовувати лише для фігурного катання) мав розміри 56 × 18 м, а гра складалася з двох 20-хвилинних періодів. Кожна команда мала на льоду по сім гравців — додатковою позицією був «ровер». Після завершення цього турніру IIHF ухвалила рішення перейти на канадські правила — по шість гравців у кожній команді та три періоди гри. 1932 року в Лейк-Плесіді відбувся перший матч у приміщенні (на Іграх 1924 і 1928 років вони проводилися на відкритому повітрі).

На Олімпійських іграх 2010 змагання вперше відбулися на майданчику розмірів НХЛ (на ілюстрації наведено порівняння).

Олімпійські турніри проводяться за правилами IIHF. Конгрес IIHF 1969 року проголосував за дозвіл силової боротьби у всіх трьох зонах майданчика, як це вже було в НХЛ; у жіночому хокеї вона заборонена. Перед тим силові прийоми в міжнародному хокеї дозволялися лише в зоні захисту. На початку 1970-х років було впроваджено й низку інших змін: з 1970 року гравців зобов’язали виступати в шоломах, а з 1972 року маски стали обов’язковими для воротарів. У 1992 році IIHF змінила систему медального раунду на систему плей-офф, визначивши медалістів. У разі нічиєї в медальному раунді переможець визначався за серією булітів . 1992 року IIHF перейшла на систему плей-оф для визначення призерів і постановила, що нічийні результати в медальній частині турніру визначатимуться серією булітів. 1998 року IIHF дозволила передачі через дві лінії; до цього тактика «пастки в нейтральній зоні» уповільнювала гру та зменшувала результативність.

Чинні правила IIHF дещо відрізняються від правил НХЛ. Однією з таких відмінностей є стандартний розмір майданчика: у НХЛ він трохи вужчий — 61 × 26 м, тоді як міжнародний стандарт становить 61 × 30,5 м. Більші міжнародні розміри сприяють швидшому та менш жорсткому стилю гри. Ще одна різниця між правилами НХЛ та IIHF пов’язана з фіксацією пробросу. У НХЛ лайнсмен зупиняє гру, якщо захисник (крім воротаря) не випереджає гравця атаки в забігу до точок вкидання в зоні захисту; натомість за правилами IIHF гра зупиняється в момент, коли шайба перетинає лінію воріт. НХЛ та IIHF різняться й у трактуванні штрафів. У НХЛ за небезпечні порушення, зокрема бійки, призначаються п’ятихвилинні великі штрафи, окрім малих і подвійних малих штрафів, що застосовуються й за правилами IIHF. За правилами ж IIHF участь у бійці загрожує гравцеві великим штрафом і дисциплінарним вилученням до кінця матчу. Починаючи сезону 2005–2006, НХЛ запровадила низку нових правил. Деякі з них уже використовувалися IIHF, зокрема серія булітів і передача через дві лінії. Інші IIHF не запозичила, наприклад вимоги до зменшення воротарського екіпірування та запровадження «трапеції воротаря» на майданчику. Водночас IIHF погодилася дотримуватися політики нульової толерантности НХЛ щодо перешкоджання грі й зобов’язала арбітрів частіше карати за зачеплення, утримання та блокування.

Кожна команда може заявляти від 15 до 20 польових гравців (нападників і захисників) та двох або трьох воротарів, і всі вони мають бути громадянами країни, яку представляють.

Заборонені речовини

У змаганнях, які організовує IIHF, застосовуються антидопінгові регламенти Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA), що стосуються препаратів, які підвищують результативність. IIHF веде перелік провідних команд і гравців (Registered Testing Pool), які підлягають вибірковим допінг-контролям як до матчів, так і після них. Відповідно до регламентів WADA, позитивний результат допінг-тесту гравця тягне за собою його дискваліфікацію та відсторонення на термін, що залежить від кількости порушень. Команда, за яку мав виступати гравець із позитивним результатом, також проходить допінг-контроль; у разі виявлення ще одного позитивного результату вся команда може бути дискваліфікована. 2001 року Олімпійський комітет США (USOC) наполягав на тому, щоб американські хокеїсти, які виступають у НХЛ і перебувають у полі зору тренерського штабу національної збірної, проходили вибіркові допінг-тести. USOC вимагає, щоб кожен гравець, який має намір взяти участь у Олімпіаді, пройшов випадкове тестування, яке проводить Антидопінгове агентство США, однак під час Олімпійських ігор у Нагано 1998 року воно звільнило гравців НХЛ від цих тестів. НХЛ віддавала перевагу більш уніфікованій системі контролю, за якої всі гравці проходять однакову кількість тестів, що проводяться за стандартами WADA. У підсумку було досягнуто домовлености, згідно з якою WADA мала розпочинати перевірки після завершення плей-оф НХЛ.

Гравці, які здали позитивний тест на заборонені речовини

Спортсмен	Країна	Олімпіада	Речовина	Покарання	Нотатки
Алоїс Шлодер	Західна Німеччина	1972	Ефедрин	Шестимісячне відсторонення від змагань IIHF	Шлодер став першим учасником зимових Олімпійських ігор, у якого виявили заборонену речовину. Його усунули від подальшої участи в Іграх, однак команді дозволили продовжити виступи. Після доведення його невинуватости дискваліфікацію скасували і дозволили йому виступати на Чемпіонаті світу 1972.
Франтішек Поспішил	Чехословаччина	1976	Кодеїн	Жодного	Командного лікаря Отто Трефни, який призначив Поспішилу препарат для лікування грипу, назавжди усунули від діяльності. Команду змусили програти з технічною поразкою в матчі проти Польщі, однак вона зрештою виборола срібні медалі, які отримав і Поспішил.
Ярослав Моравецький	Польща	1988	Тестостерон	Вісімнадцятимісячне відсторонення від змагань IIHF	Польській збірній дозволили продовжити турнір без Моравецького, проте її позбавили двох очок, здобутих у матчі проти Франції.
Маттіас Елунд	Швеція	2002	Ацетазоламід	Жодного	Елунд ненавмисно вжив заборонену речовину разом із ліками, які приймав після операції на оці, й відсторонення не зазнав.
Василь Панков	Білорусь	2002	19-норандростерон	Дискваліфікація згодом	Панкову довелося повернути ще й свій Олімпійський диплом. Євгенія Лосицького, лікаря команди, усунули від участи у двох наступних Олімпійських іграх.
Любомір Вішньовський	Словаччина	2010	Псевдоефедрин	Одержав догану	Вішньовський приймав препарат Advil Cold & Sinus для боротьби з застудою, не знаючи, що він містить речовину, заборонену WADA. Він консультувався з лікарем збірної Словаччини та задекларував прийом цього препарату. Рівні забороненої речовини у другому й третьому зразках були значно нижчими за ліміти WADA.
Віталій Павлов	Латвія	2014	Метилгексанамін (диметилпентиламін)	Дискваліфікація на чвертьфінальний матч. Відсторонення від змагань на 18 місяців.	Павловса дискваліфікували з чвертьфінального матчу Канада — Латвія та зобов’язали повернути олімпійський диплом. З його слів, він «приймав харчові добавки за рекомендацією лікаря клубної команди й не розумів, яким чином ця речовина потрапила до його організму». Згодом його відсторонили від змагань на 18 місяців.
Ральфс Фрейберґс	Латвія	2014	Анаболічний стероїд	Дискваліфікація на чвертьфінальний матч. Ретроспективна дискваліфікація Відсторонення на два роки.	Фрайберґса дискваліфікували на чвертьфінальний матч Канада — Латвія й змусили повернути олімпійський диплом. Згодом його відсторонили від змагань на два роки.
Ларс Ніклас Бекстрем	Швеція	2014	Псевдоефедрин	Відсторонення від гри за золоту медаль	Бекстрем приймав безрецептурний препарат для лікування гаймориту. Він проконсультувався з лікарем команди й отримав запевнення, що проблем не виникне. Медаль у Бекстрема спочатку вилучили, однак наступного місяця її повернули. МОК дійшов висновку, що «немає жодних ознак наміру спортсмена поліпшити свої результати шляхом уживання забороненої речовини».
Інна Дюбанок	Росія	2014	Зникла проба	Ретроактивна дискваліфікація	Санкції МОК накладено 2017 року.
Катерина Лебедєва
Катерина Пашкевич
Анна Шибанова
Катерина Смоленцева
Галина Скиба
Тетяна Буріна
Анна Щукіна

Наприкінці 2005 року двоє гравців НХЛ, які входили до переліку потенційних олімпійців, не пройшли тести на наявність заборонених WADA речовин. Американець Браян Берард, член олімпійської збірної 1998 року, отримав позитивний результат на наявність у організмі забороненого 19-нор-андростерону. Канадець Жозе Теодор не пройшов тест через вживання препарату Propecia, що містить фінастерид, який не покращує спортивні результати. Обох гравців було відсторонено від участи в міжнародних матчах на два роки, хоча жоден із них більше не виступав за національну збірну.

Результати

Чоловіки

Підсумки

#	Рік	Господарі	Матч за золоту медаль			Матч за бронзову медаль
			Золото	Рахунок	Срібло	Бронза	Рахунок	4-те місце
1	1920 Докладніше	Антверпен	Канада	2–0	США	Чехословаччина	1–0	Швеція
2	1924 Докладніше	Шамоні	Канада	коловий турнір	США	Велика Британія	коловий турнір	Швеція
3	1928 Докладніше	Санкт-Моріц	Канада	коловий турнір	Швеція	Швейцарія	коловий турнір	Велика Британія
4	1932 Докладніше	Лейк-Плесід	Канада	коловий турнір	США	Німеччина	коловий турнір	Польща
5	1936 Докладніше	Гарміш-Партенкірхен	Велика Британія	коловий турнір	Канада	США	коловий турнір	Чехословаччина
6	1948 Докладніше	Санкт-Моріц	Канада	коловий турнір	Чехословаччина	Швейцарія	коловий турнір	Швеція
7	1952 Докладніше	Осло	Канада	коловий турнір	США	Швеція	коловий турнір	Чехословаччина
8	1956 Докладніше	Кортіна-д'Ампеццо	СРСР	коловий турнір	США	Канада	коловий турнір	Швеція
9	1960 Докладніше	Скво-Веллі	США	коловий турнір	Канада	СРСР	коловий турнір	Чехословаччина
10	1964 Докладніше	Інсбрук	СРСР	коловий турнір	Швеція	Чехословаччина	коловий турнір	Канада
11	1968 Докладніше	Гренобль	СРСР	коловий турнір	Чехословаччина	Канада	коловий турнір	Швеція
12	1972 Докладніше	Саппоро	СРСР	коловий турнір	США	Чехословаччина	коловий турнір	Швеція
13	1976 Докладніше	Інсбрук	СРСР	коловий турнір	Чехословаччина	ФРН	коловий турнір	Фінляндія
14	1980 Докладніше	Лейк-Плесід	США	коловий турнір	СРСР	Швеція	коловий турнір	Фінляндія
15	1984 Докладніше	Сараєво	СРСР	коловий турнір	Чехословаччина	Швеція	коловий турнір	Канада
16	1988 Докладніше	Калгарі	СРСР	коловий турнір	Фінляндія	Швеція	коловий турнір	Канада
17	1992 Докладніше	Альбервіль	Об'єднана команда	3–1	Канада	Чехословаччина	6–1	США
18	1994 Докладніше	Ліллегаммер	Швеція	3–2 SO	Канада	Фінляндія	4–0	Росія
19	1998 Докладніше	Нагано	Чехія	1–0	Росія	Фінляндія	3–2	Канада
20	2002 Докладніше	Солт-Лейк-Сіті	Канада	5–2	США	Росія	7–2	Білорусь
21	2006 Докладніше	Турин	Швеція	3–2	Фінляндія	Чехія	3–0	Росія
22	2010 Докладніше	Ванкувер	Канада	3–2 OT	США	Фінляндія	5–3	Словаччина
23	2014 Докладніше	Сочі	Канада	3–0	Швеція	Фінляндія	5–0	США
24	2018 Докладніше	Пхьончхан	Спортсмени-олімпійці з Росії	4–3 OT	Німеччина	Канада	6–4	Чехія
25	2022 Докладніше	Пекін	Фінляндія	2–1	ОКР	Словаччина	4–0	Швеція
26	2026 Докладніше	Мілан	США	2–1 OT	Канада	Фінляндія	6–1	Словаччина

Таблиця медалей

Оновлено після завершення зимових Олімпійських ігор 2026.

Місце	Країна	Золото	Срібло	Бронза	Загалом
1	Канада	9	5	3	17
2	СРСР	7	1	1	9
3	США	3	8	1	12
4	Швеція	2	3	4	9
5	Фінляндія	1	2	5	8
6	Велика Британія	1	0	1	2
	Чехія	1	0	1	2
8	Об'єднана команда	1	0	0	1
	Спортсмени-олімпійці з Росії	1	0	0	1
10	Чехословаччина	0	4	4	8
11	Німеччина	0	1	1	2
	Росія	0	1	1	2
13	Олімпійський комітет Росії	0	1	0	1
14	Швейцарія	0	0	2	2
15	Західна Німеччина	0	0	1	1
	Словаччина	0	0	1	1
Загалом (16 збірних)		26	26	26	78

Альтернативна таблиця медалей

На відміну від МОК IIHF додає медалі країн попередниць і наступниць.

Місце	Країна	Золото	Срібло	Бронза	Загалом
1	Канада	9	5	3	17
2	Росія	9	3	2	14
3	США	3	8	1	12
4	Швеція	2	3	4	9
5	Чехія	1	4	5	10
6	Фінляндія	1	2	5	8
7	Велика Британія	1	0	1	2
8	Німеччина	0	1	2	3
9	Швейцарія	0	0	2	2
10	Словаччина	0	0	1	1
Загалом (10 збірних)		26	26	26	78

Країни-учасниці

Легенда

#	Підсумкове місце збірної. Якщо наведено кілька чисел, значить підсумкові результати МОК і ІІХФ різняться.
=#	Означає, що дві або більше збірних поділили однакове підсумкове місце.
#,#	Спочатку вказано підсумкове місце за версією МОК, далі — за версією ІІХФ.
nr	Означає, що збірна взяла участь, але МОК не визначив для неї підсумкового місця.
dq	МОК дискваліфікував збірну.
( )	Тимчасова назва МОК, відмінна від назви країни.
–	Того року збірна не брала участи.
Q	Збірну дискваліфікували до турніру.
#(#)	Спочатку наведено загальний підсумок за версією МОК, далі — за версією ІІХФ.
#*	Загальний підсумок для збірної, що виступала під тимчасовою назвою МОК.
	На той час держава з такою назвою не існувала.
Посилання:

Країна	1920	1924	1928	1932	1936	1948	1952	1956	1960	1964	1968	1972	1976	1980	1984	1988	1992	1994	1998	2002	2006	2010	2014	2018	2022	2026	Загалом
Австралія	–	–	–	–	–	–	–	–	9	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	1
Австрія	–	–	=5	–	=7	7,8	–	10	–	13	13	–	8	–	=9,10	9	–	12	14	12	–	–	10	–	–	–	13
Білорусь																		–	=5,7	4	–	9	–	–	–	–	3
Бельгія	7	7	=8	–	=13	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	4
Болгарія	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	12	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	1
Канада	1	1	1	1	2	1	1	3	2	4	3	–	–	6	4	4	2	2	4	1	7	1	1	3	6	2	24
Китай	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	12	–	1
Чехія																		5	1	7	3	7	6	4	9	8	9
Чехословаччина	3	=5	=5	–	4	2	4	5	4	3	2	3	2	5	2	6	3										16
Данія	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	7	9	2
Фінляндія	–	–	–	–	–	–	7	–	7	6	5	5	4	4	6	2	7	3	3	6	2	3	3	6	1	3	19
Франція	=5,6	=5	=5	–	=9	–	–	–	–	–	14	–	–	–	–	11	8	10	11	14	–	–	–	–	–	11	10
Німеччина	–	–	=8	3	=5	–	8										6	7	9	8	10	11	–	2	10	6	13(12)
Західна Німеччина							(GER)	(EUA)	(EUA)	(EUA)	7	7	3	=9,10	5	5											6(10)
НДР							–	–	–	–	8	–	–	–	–	–											1
Об'єднана німецька команда								6	6	7																	3*
Велика Британія	–	3	4	–	1	5,6	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	4
Угорщина	–	–	11	–	=7	–	–	–	–	16	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	3
Італія	–	–	–	–	=9	8,9	–	7	–	15	–	–	–	–	=9,9	–	12	9	12	–	11	–	–	–	–	12	10
Японія	–	–	–	–	=9	–	–	–	8	11	10	9	9	=11,12	–	–	–	–	13	–	–	–	–	–	–	–	8
Казахстан																		–	8	–	9	–	–	–	–	–	2
Латвія	–	–	–	–	=13												–	–	–	9	12	12	8	–	11	10	7
Нідерланди	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	=9,9	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	1
Норвегія	–	–	–	–	–	–	9	–	–	10	11	8	–	=11,11	=11,12	12	9	11	–	–	–	10	12	8	–	–	12
Спортсмени-олімпійці з Росії																								1			1*
Польща	–	–	=8	4	=9	6,7	6	8	–	9	–	6	6	=7,7	8	10	11	–	–	–	–	–	–	–	–	–	13
Олімпійський комітет Росії																									2		1*
Румунія	–	–	–	–	–	–	–	–	–	12	12	–	7	=7,8	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	4
Росія	–																(EUN)	4	2	3	4	6	5	(OAR)	(ROC)	–	6(9)
Словаччина																		6	10	13	5	4	11	11	3	4	9
Словенія																		–	–	–	–	–	7	9	–	–	2
Південна Корея										–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	12	–	–	1
СРСР		–	–	–	–	–	–	1	3	1	1	1	1	2	1	1											9
Швеція	4	4	2	–	=5	4,5	3	4	5	2	4	4	–	3	3	3	5	1	5	5	1	5	2	5	4	7	24
Швейцарія	=5,5	=7	3	–	=13	3	5	9	–	8	–	10	11	–	–	8	10	–	–	11	6	8	9	10	8	5	19
Україна																		–	–	10	–	–	–	–	–	–	1
Об'єднана команда																	1										1*
США	2	2	–	2	3	dq,4	2	2	1	5	6	2	5	1	7	7	4	8	6	2	8	2	4	7	5	1	25
Югославія	–	–	–	–	–	–	–	–	–	14	9	11	10	–	=11,11	–	–	–	–	–							5
Загалом	7	8	11	4	15	9	9	10	9	16	14	11	12	12	12	12	12	12	14	14	12	12	12	12	12	12

Жінки

Підсумок

#	Рік	Господарі	Матч за золоту медаль			Матч за бронзову медаль
			Золото	Рахунок	Срібло	Бронза	Рахунок	4-те місце
1	1998 Докладніше	Нагано	США	3–1	Канада	Фінляндія	4–1	КНР
2	2002 Докладніше	Солт-Лейк-Сіті	Канада	3–2	США	Швеція	2–1	Фінляндія
3	2006 Докладніше	Турин	Канада	4–1	Швеція	США	4–0	Фінляндія
4	2010 Докладніше	Ванкувер	Канада	2–0	США	Фінляндія	3–2 OT	Швеція
5	2014 Докладніше	Сочі	Канада	3–2 OT	США	Швейцарія	4–3	Швеція
6	2018 Докладніше	Пхьончхан	США	3–2 SO	Канада	Фінляндія	3–2	Спортсмени-олімпійці з Росії
7	2022 Докладніше	Пекін	Канада	3–2	США	Фінляндія	4–0	Швейцарія
8	2026 Докладніше	Мілан	США	2–1 OT	Канада	Швейцарія	2–1 OT	Швеція

Таблиця медалей

Церемонія нагородження жіночого турніру на зимових Олімпійських іграх 2010, зліва направо: США (срібло), Канада (золото) і Фінляндія (бронза).

Станом на завершення зимових Олімпійських ігор 2026.

Місце	Країна	Золото	Срібло	Бронза	Загалом
1	Канада	5	3	0	8
2	США	3	4	1	8
3	Швеція	0	1	1	2
4	Фінляндія	0	0	4	4
5	Швейцарія	0	0	2	2
Загалом (5 збірних)		8	8	8	24

Країни-учасниці

Легенда

#	Підсумкове місце збірної. Якщо наведено кілька чисел, значить підсумкові результати МОК і ІІХФ різняться.
=#	Означає, що дві або більше збірних поділили однакове підсумкове місце.
#,#	Спочатку вказано підсумкове місце за версією МОК, далі — за версією ІІХФ.
nr	Означає, що збірна взяла участь, але МОК не визначив для неї підсумкового місця.
dq	МОК дискваліфікував збірну.
( )	Тимчасова назва МОК, відмінна від назви країни.
–	Того року збірна не брала участи.
Q	Збірну дискваліфікували до турніру.
#(#)	Спочатку наведено загальний підсумок за версією МОК, далі — за версією ІІХФ.
#*	Загальний підсумок для збірної, що виступала під тимчасовою назвою МОК.
	На той час держава з такою назвою не існувала.
Посилання:

Країна	1998	2002	2006	2010	2014	2018	2022	2026	Загалом
Канада	02 !2	01 !1	01 !1	01 !1	01 !1	02 !2	01 !1	02 !2	8
Китай	04 !4	07 !7	98 !–	7	98 !–	98 !–	09 !9	98 !–	4
Чехія	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	07 !7	05 !5	2
Данія	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	10 !10	98 !–	1
Фінляндія	03 !3	04 !4	04 !4	03 !3	05 !5	03 !3	03 !3	06 !6	8
Франція	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	10 !10	1
Німеччина	98 !–	06 !6	05 !5	98 !–	06 !6,7	98 !–	98 !–	07 !7	4
Італія	98 !–	98 !–	08 !8	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	08 !8	2
Японія	06 !6	98 !–	98 !–	98 !–	07 !7,8	6	06 !6	09 !9	5
Казахстан	98 !–	08 !8	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	1
Північна Корея	99 !	99 !	99 !	99 !	99 !	8	98 !–	98 !–	1
Спортсмени-олімпійці з Росії	99 !	99 !	99 !	99 !	99 !	4	98 !	99 !	1*
Олімпійський комітет Росії	99 !	99 !	99 !	99 !	99 !	99 !	05 !5	99 !	1*
Росія	98 !–	05 !5	06 !6	6	08 !dq,6	98 !(OAR)	98 !(ROC)	98 !–	4(6)
Словаччина	98 !–	98 !–	98 !–	8	98 !–	98 !–	98 !–	98 !–	1
Швеція	05 !5	03 !3	02 !2	04 !4	04 !4	7	08 !8	04 !4	8
Швейцарія	98 !–	98 !–	07 !7	5	03 !3	5	04 !4	03 !3	6
США	01 !1	02 !2	03 !3	02 !2	02 !2	01 !1	02 !2	01 !1	8
Загалом	6	8	8	8	8	8	10	10

Загальна таблиця медалей

Джерела (після завершення зимових Олімпійських ігор 2022):
Оновлено після завершення зимових Олімпійських ігор 2022.

Місце	Країна	Золото	Срібло	Бронза	Загалом
1	Канада	14	8	3	25
2	СРСР	7	1	1	9
3	США	6	12	2	20
4	Швеція	2	4	5	11
5	Фінляндія	1	2	9	12
6	Велика Британія	1	0	1	2
	Чехія	1	0	1	2
8	Об'єднана команда	1	0	0	1
	Спортсмени-олімпійці з Росії	1	0	0	1
10	Чехословаччина	0	4	4	8
11	Німеччина	0	1	1	2
	Росія	0	1	1	2
13	Олімпійський комітет Росії	0	1	0	1
14	Швейцарія	0	0	4	4
15	Західна Німеччина	0	0	1	1
	Словаччина	0	0	1	1
Загалом (16 збірних)		34	34	34	102

Альтернативна загальна таблиця медалей

На відміну від МОК IIHF додає медалі країн попередниць і наступниць.

Місце	Країна	Золото	Срібло	Бронза	Загалом
1	Канада	14	8	3	25
2	Росія	9	3	2	14
3	США	6	12	2	20
4	Швеція	2	4	5	11
5	Чехія	1	4	5	10
6	Фінляндія	1	2	9	12
7	Велика Британія	1	0	1	2
8	Німеччина	0	1	2	3
9	Швейцарія	0	0	4	4
10	Словаччина	0	0	1	1
Загалом (10 збірних)		34	34	34	102

Джерела

Шаблон:Commons category

• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę
• Шаблон:Cytuj książkę

Посилання

• Хокей із шайбою на Олімпійських іграх Шаблон:Ref-en

Шаблон:Хокей на Олімпійських іграх Шаблон:Види спорту на Олімпійських іграх Шаблон:Олімпійські чемпіони з хокею Шаблон:Олімпійські чемпіонки з хокею Шаблон:Бібліоінформація