Холмське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Холмське
Holmske gerb.png Holmske prapor.png
Герб Прапор
Церква Покровська (Свято-Троїцька)
Церква Покровська (Свято-Троїцька)
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Арцизький
Рада/громада Холмська сільська рада
Код КОАТУУ 5120486401
Основні дані
Засноване 1830[1]
Населення 2856
Площа 41,1 км²
Густота населення 69,49 осіб/км²
Поштовий індекс 68443
Телефонний код +380 4845
Географічні дані
Географічні координати 45°45′42″ пн. ш. 29°13′43″ сх. д. / 45.76167° пн. ш. 29.22861° сх. д. / 45.76167; 29.22861Координати: 45°45′42″ пн. ш. 29°13′43″ сх. д. / 45.76167° пн. ш. 29.22861° сх. д. / 45.76167; 29.22861
Середня висота
над рівнем моря
21 м
Відстань до
районного центру
30 км
Найближча залізнична станція Аліяга
Відстань до
залізничної станції
6 км
Місцева влада
Адреса ради 68443, с. Холмське, вул. Шкільна, 37, тел. 4-14-67
Карта
Холмське. Карта розташування: Україна
Холмське
Холмське
Холмське. Карта розташування: Одеська область
Холмське
Холмське

Холмське у Вікісховищі?

Хо́лмське (до 1944 — Селіогло) — село в Україні, в Арцизькому районі Одеської області. Населення становить 2856 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

За три кілометри на захід від села протікає річка Аліяга, за 4 км на півдні від села проходить автодорога ОдесаІзмаїл. Найближча залізнична станція знаходиться за 6 кілометрів від села — станція Аліяга. Село розташоване у степовій зоні України. Рослинний і тваринний світ степової зони, з корисних копалин розроблені родовища будівельних матеріалів. Населення складає головним чином болгари.

Історія[ред. | ред. код]

Населений пункт Селіогло (Холмське) виник в 1806 році при переселенні болгарського населення з турецької області Ремілії, у зв'язку з турецьким гнітом.

Першими переселенцями були сім'ї Іванових/Перу/ і Проданових/Панчу. Населення головним чином займалося землеробством, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, також було розвинене виноградарство і городництво. Поселившимся болгарам царським урядом було обіцяно ряд пільг, але обіцянки ці виконані не були. Тільки після масових виступів болгар в 1819-20 роках були видані акти які охороняли вихідців з Балкан від закріпачення, повинностей і різних поборів. Все населення поділялося на бідняків, середняків і заможних селян. Населеному пункту належало 5500 десятин з них: 1500 десятин належало — 1700 середнякам і 2300 біднякам, багато селян були безземельні, вони орендували землю у і за договором, половину врожаю віддавали господарям, друга половина залишалася селянинові. У 1830 році невелика частина переселенців болгар в кількості 113 родин оселилися на балці Ташлик і склала прихід під назвою Селіогло. Воно розташоване за три версти на розі від кордону, що відокремлює Молдавію від Росії. Найменування Селіогло перенесено з переселенцями з Туреччини/так називалося місцевість, займана ними в області Ремілія.

Річка, що протікає через село бере свій початок в с. Деленці і потрапляє в Трояновський лиман. У довжину Селіогло простягається на дві версти, в ширину на одну версту. Клімат, хоча і не шкідливий, але не помірний. Село Селіогло характерне строкатістю населення, яке проживає на його території. Тут зустрічаються болгари, росіяни, українці, молдавани, гагаузи і представники багатьох інших національностей. Така строкатість пояснюється історичними подіями, які відбувалися на цих землях. У 1852 році побудована кам'яна церква, крита деревом, з дзвіницею на двох стовпах. У 1855 році підняті стіни і побудована до неї мурована дзвіниця, крита залізом разом із церквою, поставлені вікна та двері, підлогу у вівтарі. З 1831 по 1836 рр. прихід Селіогло був приписаний до церкви колонії Яник, що залишилася за межею кордону з Молдовою.

Пам'ятник воїнам-односельцям, загиблим в роки І світової війни

У лютому 1917 року був повалений царський режим. Незважаючи на встановлення на всій територій радянської влади, в селі Селіогло вона не була встановлена, в зв'язку з тим, що недалеко від села проходила лінія фронту. У 1918 році у зв'язку з інтервенцією іноземних держав та внутрішньою контрреволюцією територія села Селіогло була окупована військами Румунії. Окупація Румунськими військами тривала до 1940 року. 28 червня 1940 встановлена ​​Радянська влада на території села Селіогло. У 1945 році село Селіогло було перейменовано в село Холмське. Село розташоване на горбистій місцевості в мальовничому куточку Бессарабської землі. По території села протікає перетинає річка Чага.

У 1940-41 роках в селі були утворені три колгоспи: «Серп і молот», «Червоний прапор», «Прапор рад». Мирна праця радянських людей був перерваний віроломним нападом фашистської Німеччини. Території села була знову окупована румунськими військами. На початку війни частина населення села Холмське була евакуйована в східний райони СРСР, у серпні 1944 року території села Холмське була звільнена від окупантів. У 1946 році почалася повна колективізація, але рік видався неврожайним, багатьом довелося голодувати, багато людей померло від голоду. Це один з найстрашніших періодів у житті села. З 1952 по 1957 роки за вказівкою уряду почалося укрупнення колгоспів, з трьох колгоспів організували один колгосп під назвою «Прапор комунізму». У 1963 році за рекомендаціями вищих органів колгосп «Прапор комунізму» очолив Мінчев Іван Степанович, за час його керування господарством були досягнуті великі результати, високі врожаї давали прибуток господарству, за рахунок якої упорядковувалося село. У 1975 році на базі колгоспу «Прапор комунізму» було створено районне відгодівельне об'єднання. Одночасно з розвитком сільськогосподарського виробництва поліпшувалося соціально-культурне будівництво села. У 1965 році була побудована дорога від траси Одеса-Ізмаїл до села Холмське. У 1966 році був побудований літній кінотеатр на 800 місць, в 1967 році на честь 50-річчя Радянської влади було а побудована нова чотириповерхова школа на 960 місць, в 1972 році був побудований торговий комплекс на 25 робочих місць, в 1975 році побудована сільська лазня зі усіма зручностями, в 1976 році завершилося будівництво АТС на 100 номерів, 1978 року закінчилися будівництво сільського Будинку культури на 650 місць. У 1993 році І. С. Мінчев пішов на заслужений відпочинок, в цьому ж році загальними зборами колгоспників керівником господарства був обраний — Дімов Костянтин Іванович, на території села почали утворюватися перший селянсько-фермерські господарства. Колгосп «Знамя коммунизма» був перейменований в СВК «Південне».

З листопада 1995 року по січень 1999 СПК «Південне» керував — Янков Павло Степанович. З 1995 року почалася розпаювання землі в господарстві та власники земельних паїв почали здавати в оренду свої паї великим фермерським господарствам. В даний час на території села Холмське самими великими господарствами є: ФГ «Промінь», ФГ «Сузір'я», ФГ «Надія», ФГ «Диметра», ФГ «Лан» і т. д.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 2948 осіб, з яких 1380 чоловіків та 1568 жінок.[2]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 2715 осіб.[3]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
болгарська 91,46 %
українська 3,68 %
російська 3,08 %
молдовська 0,84 %
гагаузька 0,63 %
білоруська 0,04 %

Герб і прапор[ред. | ред. код]

На синьому полі золоте сонце з 24-мя проміннями у вигляді колосків, між якими по два тонких промінця. Зелена вигнута база (тригір'я), яка завершена угорі золотою нитяною облямівкою. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною.

Символіка[ред. | ред. код]

Золоте сонце символізує південний край, світло, тепло та достаток. Колос — символ родючості, землеробства та животворної сили. Зелена геральдична база у вигляді пагорбів символізує саму назву села. Золотий колір є символом багатства, благородства, достатку. Лазуровий колір символізує красу, гідність та добро. Зелений — родючість землі та процвітання сільського господарства.

Герб розміщений у золотому картуші, який рекомендований Українським геральдичним товариством, та прикрашений сільською короною, яка вказує на статус села. Знизу на картуші рік заснування села, прикрашений знизу синьою стрічкою із назвою села золотими літерами.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]