Холодний Микола Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Холодний Микола Костянтинович
Холодний Микола К.jpg
Народився 31 липня 1939(1939-07-31)
Коропський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Помер 2006
Діяльність поет
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Холодний Микола Костянтинович (31 липня 1939, Ягідний хутір, с. Краснопілля, Коропський район, Чернігівська область — середина лютого 2006, Остер) — український поет-шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач. Активний автор Самвидаву 1960-х років. Академік Бу-Ба-Бу (1997), лауреат премії В. Сосюри (1998), премії ім. В.Нефеліна, премії «Благовіст», Почесної премії Ватикану за книгу «Про душу в пісні та пісню в душі» (Рим, 1979 р.).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. У 1950 році відправив свої вірші Павлові Тичині, який потому передплачував йому газету «Літературна Україна».

У 1961 році вступив на філологічний факультет Київського університету, але був виключений у 1965 році після виступу на дискусії про роман Арсена Іщука «Вербівчани». У 1968 році закінчив Одеський університет. За збірку «Крик з могили» був змушений залишити Київ.

Арешт і переслідування[ред. | ред. код]

1972 року заарештований за «антирадянську пропаганду». Літературознавець А. Ковтуненко написав рецензію на збірку «Крик із могили». У 1977 році Василь Стус так проаналізував рецензію Ковтуненка в листі до Левка Лук'яненка:

На збірку М. Холодного "Крик із могили" Ковтуненко писав таке: "В деяких віршах Холодний видає себе уболівальником за народ, але "його" народ — це щось абстрактне і невловиме. А справжній трудовий народ, радянських людей він ненавидить і пише про нього з презирством і зневагою ("творець історії народ до ранку грає в доміно"). Каспрук пише далі, що Холодний "плекає надії на буржуазно-націоналістичне відродження України, виношує бредові ідеї збройного повстання проти існуючого ладу, помсти трудящим за їх відданість соціалістичній вітчизні". Ось як! А колись, на початку 60-х років, після XX з'їзду, молодь не могла збагнути, як то могла робитися різанина 30-х років. Один такий літературознавець як Ковтуненко — дай-но йому тільки владу і ножа в руки — різав би того Холодного по шматочку.[1]

7 липня 1972 року в газеті «Літературна Україна» було опубліковано нібито писаний заарештованим Миколою Холодним лист з визнанням своєї провини. Внаслідок цього поета було звільнено і адміністративно вислано з Києва під наглядом КДБ.

Працював в багатьох школах, але поета часто звільняли з політичних причин. Входить до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня». В 1972 році звертається до Мао Цзедуна, а в 1984 році до Рональда Рейгана з проханням про політичний притулок. Під час Чорнобильської катастрофи знаходився у місті Остер і не міг його полишити.

За часів Незалежності[ред. | ред. код]

Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (від 2002 року), Національної Спілки письменників України (від 23 березня 1993 року). Голова Козелецької районної організації Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка. Учасник Помаранчевої революції 2004 року.

Помер за нез'ясованих обставин у себе вдома у середині лютого 2006 року. Похований 15 березня 2006 року у місті Остер Чернігівської області.[2]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Крик з могили, Сутеніє в душі (1969);
  • Я народився біля підніжжя Везувію;
  • Про душу в пісні та про пісню в душі (1979);
  • Дорога до матері (1991);
  • Усмішка Джоконди (1995);
  • дисертація з психолінгвістики «Народ крізь призму мови».

Видання творів[ред. | ред. код]

  • Микола Холодний. Повернення. — К.: Факт, 2009. — 212 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Справжня цитата Стуса була оприлюднена в журналі «Сучасність» за 1975 рік, номер 12 сторінка 67
  2. Овсієнко В. Український національний рух. Холодний Микола Костянтинович
  3. Ігор Павлюк (31 грудня 2015). Лауреати міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2016 рік. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Процитовано 31 грудня 2015. 
  4. Сергій Дзюба (5 січня 2017). Нагородили родину Коцюбинських. Жінка-УКРАЇНКА. 

Посилання[ред. | ред. код]