Холодний Микола Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Холодний

Холодний Микола Костянтинович (31 липня 1939, Ягідний хутір, с. Краснопілля, Коропський район, Чернігівська область — середина лютого 2006, Остер) — український поет-шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач. Активний автор Самвидаву 1960-х років. Академік Бу-Ба-Бу (1997), лауреат премії В. Сосюри (1998), премії ім. В.Нефеліна, премії «Благовіст», Почесної премії Ватикану за книгу «Про душу в пісні та пісню в душі» (Рим, 1979 р.).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. У 1950 році відправив свої вірші Павлові Тичині, який потому передплачував йому газету «Літературна Україна».

У 1961 році вступив на філологічний факультет Київського університету, але був виключений у 1965 році після виступу на дискусії про роман Арсена Іщука «Вербівчани». У 1968 році закінчив Одеський університет. За збірку «Крик з могили» був змушений залишити Київ.

1972 року заарештований за «антирадянську пропаганду», 7 липня цього ж року в газеті «Літературна Україна» було опубліковано нібито писаний заарештованим поетом лист з визнанням своєї провини. Внаслідок цього поета було звільнено і адміністративно вислано з Києва під наглядом КДБ.

Працював в багатьох школах, але поета часто звільняли з політичних причин. Входить до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня». В 1972 році звертається до Мао Цзедуна, а в 1984 році до Рональда Рейгана з проханням про політичний притулок. Під час Чорнобильської катастрофи знаходився у місті Остер і не міг його полишити.

Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (від 2002 року), Національної Спілки письменників України (від 23 березня 1993 року). Голова Козелецької районної організації Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка. Учасник Помаранчевої революції 2004 року.

Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома у середині лютого 2006 року. Похований 15 березня 2006 року у місті Остер Чернігівської області.[1]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Крик з могили, Сутеніє в душі (1969);
  • Я народився біля підніжжя Везувію;
  • Про душу в пісні та про пісню в душі (1979);
  • Дорога до матері (1991);
  • Усмішка Джоконди (1995);
  • дисертація з психолінгвістики «Народ крізь призму мови».

Видання творів[ред. | ред. код]

  • Микола Холодний. Повернення. — К.: Факт, 2009. — 212 с.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]