Холодний Яр (вірш)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Холодний Яр» — вірш Тараса Шевченка періоду «трьох літ», у якому поет засуджує соціальну несправедливість, викриває фальсифікаторів національної історії і висловлює жаль з приводу того, що нащадки гайдамаків не піднімаються на боротьбу.

Історія створення і публікації[ред. | ред. код]

Автограф — в альбомі «Три літа», де твір датовано 17 грудня 1845, село В'юнище. Є прижиттєвий список твору в зошиті І. Лазаревського кінця 50-х років з виправленнями Шевченка (зберігається в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України). Список твору мав П. О. Куліш. Найімовірніше, за цим списком вірш вперше опубліковано в Лейпцигу 1859 р. видавцем Гергардтом у збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (с. 14 — 17). Безпосереднім імпульсом до написання твору було відвідання поетом урочища Холодний Яр (у Чигиринському повіті Київської губернії, тепер Чигиринського району Черкаської області) 1843 р. або восени 1845 р., а також знайомство з працею історика А. О. Скальковського (1808 — 1897) «Наезды гайдамак на Западную Украйну в XVIII столетии. 1733 — 1768» (Одесса, 1845). Шевченко полемізує зі Скальковським, який у своїх книжках паплюжив гайдамацький рух: «Гайдамаки XVIII столетия мало чем разнились от обыкновенных грабителей XVII века, и их-то подвиги покрыли срамом храброе, хотя и полуобразованное Низовое общество». В іншому місці своєї книги історик писав: «На Запорожье... легло вечное пятно бесславия» (с. 125).

Ідейно-тематичний зміст[ред. | ред. код]

"Холодний Яр" - політичний вірш, основною формою образотворення якого є ліричний монолог, сповнений обурення й сарказму. Головним «героєм» тут стає власне думка-переживання поета, а на перший план виступають безпосереднє викриття й картання суспільного зла, сатиричні оцінки й характеристики, цим самим твір перегукується з написаним трьома днями раніше посланням "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє". Шевченко викриває соціальне гноблення "сердешного люду" панами-кріпосниками ("По якому правдивому, // Святому закону // І землею, всім даною, // І сердешним людом // Торгуєте?"), звинувачує ідеологічних фальсифікаторів національної історії від псевдонаукових звинувачень: «Брешеш, людоморе! // За святую правду-волю // Розбойник не стане, // Не розкує закований// У ваші кайдани // Народ темний...». З сатиричною темою викриття українського панства органічно поєднується елегійна тема, пов'язана з гіркими роздумами поета про пасивність сучасників, що забули шлях до Холодого Яру, де "колись гайдамаки // Табором стояли", а тепер "І стежки малої // Не осталось", щоб "Одностайне стати // На ворога лукавого". Гостра інвектива: «Ви – розбойники неситі...» змінюється застереженням кріпосникам: "Бо в день радості над вами // Розпадеться кара, // І повіє вогонь новий // З Холодного Яру».

Джерела[ред. | ред. код]

Дзюба І. "Три літа" // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008.— с. 281.

Івакін Ю. О., Смілянська В.Л.Тарас Шевченко // Історія української літератури ХІХ століття. Книга друга.-К.: Либідь, 1996.-с. 117.

• Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Т. Шевченка. Поезії 1847—1861 рр.— К.,1964.

• Івакін Ю. О."Холодний Яр" //Шевченківський словник. Том другий. — К., 1976, с.323.