Хоменко Іван Софронович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Хоменко
Іван Хоменко
Іван Хоменко
Народився 11 листопада 1892(1892-11-11)
Вінниця, Вінницький повіт, Подільська губернія
Помер 10 квітня 1981(1981-04-10) (88 років)
Анакапрі, о. Капрі, Італія
Національність українець
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь наукових інтересів біблеїстика
історія
мовознавство
Заклад Віденський університет
Науковий ступінь Доктор філософії
Відомий завдяки: перекладач Біблії
чернець

Іван Софро́нович Хоме́нко (* 11 листопада 1892, Вінниця — † 10 квітня 1981, острів Капрі, Італія) — український перекладач Біблії, священик Української Греко-Католицької Церкви, чернець Чину Святого Василія Великого.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1892 року у Вінниці, на Старому місті, у родині греко-католиків. Навчався у Київському університеті на історичному факультеті. В 19181920 рр. працював у міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки, головним чином у складі посольства у Відні. Одночасно слухав лекції у Віденському університеті, пізніше викладав у гімназіях та в університетах Відня і Риму.

За кордоном він познайомився з митрополитом Андреєм Шептицьким, під впливом якого почав вивчати теологію, переїхав до Львова і здобув у 1925 р. ступінь доктора філософії. Брав участь у створенні Львівської греко-католицької академії (1928 р.), Богословського наукового товариства (1929 р.), а в 1939 р. — Українського католицького інституту імені митрополита Рутського (нині Український католицький університет). У 1940 р., після приходу радянської влади на Галичину, Іван Софронович прийняв чернечий постриг — став членом чернечого греко-католицького чину святого Василя Великого (василіан). Того ж року Іван Хоменко взяв на себе надзвичайно складну і довготривалу працю — почав роботу над перекладом Біблії, яка тривала все його життя.

У 1944 р. Хоменко з Галичини емігрував до Італії, де жив і помер 1981 року на о. Капрі. Похований в крипті цвинтарної церкви острівного міста Анакапрі, на мармуровій плиті праворуч від входу такий напис: «CHOMENKO d. IVAN 89-981».

Переклад Біблії[ред.ред. код]

Біблія в перекладі Івана Хоменка

Біблія, як відомо, складається з двох основних частин — Єврейських та Грецьких писань (Старого та Нового Завітів), які, своєю чергою, сформовані із окремих канонічних книг (грецьке слово «канон» означає «правило», «норма»), обраних серед багатьох подібних творів на початку християнської ери отцями Церкви, зокрема блаженним Ієронімом. Сьогодні «канон» означає також певну сукупність книг Біблії. Історично вийшло так, що сьогодні у світовому християнстві існує два біблійні канони — той, який визнають православні та протестантські Церкви (39 книг Старого і 27 книг Нового Завітів), а також католицький канон, який має 45 книг Старого Завіту і 27 книг Нового. Українські греко-католики дотримуються католицького біблійного канону, і саме через це Івану Хоменку випало на долю перекладати більше біблійних книг, ніж це зробили Пантелеймон Куліш та Іван Огієнко.

В Італії Іван продовжив перекладати Святе Письмо українською мовою. Йому іноді допомагали українські студенти, які вчилися в Римі. На Капрі Хоменко пробув безвиїзно майже 20 років, не відриваючись від роботи. Безвиїзно, але не наодинці — його постійно відвідували біблієзнавці, знавці стародавніх мов тощо. Здебільшого отці василіани, які всіляко підтримували цю роботу. За основу перекладу було взято не якийсь один список Біблії, а оригінальні арамейські (семітська мова юдеїв Палестини часів Ісуса), давньоєврейські та давньогрецькі тексти.

Зліва направо: Євген Коновалець, Андрій Мельник, Соломія Охримович, Іван Хоменко. Околиці Відня, 1921 р.

Переклад Хоменка спирався на так звані масоретські («традиціоналістські») тексти. Це тексти єврейських переписувачів Старого Завіту, які в середині першого тисячоліття нашої ери додали до давньоєврейського алфавіту, який до цього складався із 20 приголосних літер, 10 голосних літер (до того часу всі тексти писалися тільки приголосними) і, відповідно, повністю переписали весь Старий Завіт. Масоретські тексти вельми спростили переклад і зробили його вірогіднішим. Другим джерелом стала Біблія під назвою «Септуагінта» — юдейський текст, перекладений грецькою мовою у III—II століттях до н. е. на замовлення єгипетського (еллінського) царя Птоломея Філадельфа. У ті часи цей переклад був вельми необхідним: тоді єврейська діаспора Єгипту говорила переважно грецькою мовою. Септуагінта (переклад «70-ти товмачів») в усі часи вельми шанувався і шанується сьогодні біблеїстами всіх конфесій. Зокрема, цим грецьким перекладом користувався святий Ієронім, перекладаючи Старий Завіт латиною (це так звана «Вульгата» — Біблія для всіх). Зауважимо також, що саме в Септуагінті є книги того Другого канону Біблії, які не визнають деякі церкви (це, зокрема, «Премудрості Соломона», Премудрості Ісуса, дві Книги Маккавейських тощо). А якщо повернутися до перекладу, то значна частина праці перекладача полягала в тому, щоби порівнювати тексти різних джерел, зокрема порівнювати масоретські тексти з Септуагінтою, яка була записана на багато століть раніше за масоретські тексти.

Що стосується Нового Заповіту, то тут Іван Хоменко користувався так званими критичними текстами, реконструйованими на основі зіставлень з найдавнішими Євангеліями та іншими книгами Нового Завіту. За основу він взяв критичний текст Нового Завіту, який вшосте видав Папський Біблійний Інститут. Все це забезпечувало високий рівень точності перекладу.

Спеціалісти відзначають ще одну привабливу рису перекладу Хоменка — його тексти вирізняються не тільки максимальним сутнісним наближенням до оригіналу, але й гарною літературною українською мовою. Хоча труднощі тут були неабиякі, особливо при передачі на українську стародавніх біблійних імен, географічних назв, а також різних давніх звичаєвих моментів.

Іван Хоменко працював над перекладом 23 роки і закінчив його в 1950-х роках. Але це був кінець тільки першого етапу. А далі почалася відповідальна напружена копітка редакційна праця, якою займалися (в контакті з автором перекладу) вчені біблеїсти, філологи, історики, археологи, богослови — так звана експертно-богословська комісія. Редагування перекладу тривало 10 років. Іноді це був дуже болючий для автора процес: коли його думки і думки комісії розходилися. Зрештою, під час закінчення Другого Ватиканського собору (19621965), «Святе Письмо Старого і Нового Завіту» побачило світ у Римі — у видавництві отців Василіан. З того часу цей чернечий чин Василія Великого є юридичним власником Біблії Хоменка.

Церква на цвинтарі м. Анакапрі, де похований І. Хоменко

Попри, здавалося б, щасливе закінчення справи, Іван Хоменко працював над своїм перекладом до кінця свого життя — готував друге, виправлене, видання. Він вважав, що редактори та цензори спаплюжили його переклад. Це стало трагедією останніх років життя отця Івана. Помер він на острові Капрі, лише трохи не доживши до 90 років.

Біблію Хоменка неодноразово перевидавали. Вона використовується, головним чином, у греко-католицьких храмах як за кордоном, так і в Україні. Хоча і в наступних перевиданнях «Святого Письма Старого і Нового Завіту» Івана Хоменка в переклад вносилися певні виправлення. Це, однак, загальна практика, зважаючи на обсяг і неймовірні складнощі перекладу.

Професор Дмитро Степовик пише: «Хоч третій переклад Біблії — це насамперед здобуток і заслуга Української Греко-Католицької Церкви і її найбільш вченого чернечого Чину св. Василя Великого, її переклад і видання стали подією всеукраїнського значення. Цим — третім повним — перекладом Біблії (у першому виданні й наступних перевиданнях) користуються не тільки греко-католики, але й православні та протестанти, бо цей переклад є видатним якістю мови і точністю переданої думки. Третій переклад о. Івана Хоменка, попри його закономірну відмінність від другого перекладу Івана Огієнка, є також видатним внеском в українське біблієзнавство і свідчить про безсмертя української мови, як і нації, що цю мову виплекала упродовж віків. Тексти цієї Біблії читаються під час служб у греко-католицьких храмах».

У радянські часи «італійський» переклад Хоменка, як і всі інші видання Біблії, а тим більш — греко-католицькі, було суворо заборонено. Цьому противилася не тільки атеїстична радянська влада, але й Російська православна церква. Тому катакомбна греко-католицька церква на заході України ще багато років служила в церквах за старослов'янською Біблією.

Вшанування[ред.ред. код]

29 квітня 2016 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 246 перейменувала провулки 1-й, 2-й, 3-й Стаханівські на вулицю, 1-й і 2-провулки Івана Хоменка відповідно.

Праці[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.