Хорватія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хорватія
хорв. Republika Hrvatska

Прапор Герб
Гімн: Lijepa naša Domovina
Розташування Хорватії
Столиця
(та найбільше місто)
Загреб
45°48′ пн. ш. 16°00′ сх. д.country H G O
Офіційні мови Хорватська
Форма правління унітарна конституційна парламентська республіка
 - Президент Колінда Грабар-Кітарович
 - Прем'єр-міністр Андрей Пленкович
Незалежність від СФРЮ 
 - Проголошено 25 червня 1991 
Площа
 - Загалом 56 594 км² (124)
 - Внутр. води 1,09 %
Населення
 - оцінка 2017 р. 4 154 200 осіб[1] (129)
 - перепис 2011 р. 4 284 889 осіб[2]
 - Густота 75 осіб/км² (126)
ВВП (ПКС) 2018 р., оцінка
 - Повний $106 млрд.[3] (86)
 - На душу населення $25 807[3] (56)
ВВП (ном.) 2018 рік, оцінка
 - Повний $61 млрд.[3] (81)
 - На душу населення $14 788[3] (47)
Валюта Хорватська куна (HRK)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен .hr
Телефонний код +385

Респу́бліка Хорва́тія (хорв. Republika Hrvatska) — держава на півдні Центральної Європи і заході Балканського півострова, колишня союзна республіка в складі Югославії, що стала незалежною в 1991 році. Форма правління — демократична республіка. Назва походить від етноніму народу — хорвати. Столиця та найбільше місто — Загреб. Межує на північному заході зі Словенією, на північному сході — з Угорщиною та Сербією, на півдні — з Боснією і Герцеговиною та Чорногорією; на заході омивається Адріатичним морем. Національна валюта — куна. Член ООН, ОБСЄ, Ради Європи та НАТО з 2009 року. 1 липня 2013 року відбулося приєднання Хорватії до Європейського Союзу.

Географія[ред. | ред. код]

Країна розташована у північно-західній частині Балканського півострова, на перехресті між Центральною Європою і Середземномор'ям.

  • Площа території держави (включно з акваторією) — 89,810 км².
    • Площа суходолу — 56,610 км².
    • Площа внутрішнього моря — 33,200 км².
    • Площа економічної морської зони — 23,870 км².

Загальна площа економічної зони — 113,680 км².

  • Довжина берегової лінії — 5835 км.
    • Довжина берегової лінії материка — 1777 км (30,5 %).
    • Довжина берегової лінії островів — 4058 км (69,5 %).
  • Ширина територіальних вод — 12 морських миль

Хорватське Адріатичне узбережжя — одне з найбільш порізаних у світі: тут налічується 1185 островів та острівців (заселені лише 66). Найбільший — острів Крк; інші великі острови: Црес, Хвар, Паг, Корчула. Найбільші півострови — Істрія та Пелєшац, найбільша затока — Кварнер.

Хорватія межує з Боснією і Герцеговиною (довжина кордону — 932 км), Угорщиною (329 км), Словенією (501 км), Сербією на півночі (241 км) і Чорногорією (25 км на півдні). Загальна довжина сухопутного кордону становить 2197 км.

Морські кордони були визначені між Італією та Чорногорією і нині становлять 930 км. Між Хорватією та Словенією — у затоці Піран, між Хорватією та Чорногорією — у затоці Котор. Демаркаційна лінія морем визначається островами. Вона проходить по лінії фарватера. Цей простір становить державні кордони Хорватії.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Хорватії
Хорватія у 925 р.

З VI—VII ст. Хорватію заселяли слов'янські племена, предки хорватів, які, за деякими відомостями, переселилися сюди з території нинішньої південної Польщі та Західної України (так звані білі хорвати)[4].

У VIII—IX ст. Хорватію підкорили франки.

У IX ст. хорвати утворили окреме князівство, а 925 р. — королівство (перший король — Томіслав I). Вони прийняли християнство і латинське письмо з Риму.

У 11021526 pp. Хорватія перебувала в персональній унії з Угорським королівством, зберігаючи державну автономію з окремим парламентом (сабором) під владою угорських королів; приморська Хорватія (Далмація) була переважно під контролем Венеційської республіки.

У XVI—XVII ст. більшою частиною Хорватії володіла Османська Імперія, решта опинилася під владою Габсбургів.

Під час угорської революції (18481849) хорвати стали по боці Австрії й оголосили автономію; з 1867 р. Хорватію знов приєднано до Угорщини, яка мадяризувала хорватів.

У XIX ст. почалося національно-культурне відродження Хорватії в рамках загального південнослов'янського руху (т. зв. ілліризму), що пропагував єдність південних слов'ян.

Адольф Гітлер та хорватський диктатор Анте Павелич

29 жовтня 1918 р. Народний Сабор в Загребі проголосив самостійність Хорватії, яка 1 грудня 1918 р. увійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців. Королівство сербів, хорватів і словенців після перевороту 1929 року перейменовано в Королівство Югославія.

Франьо Туджман, перший президент держави

1939 року Хорватія одержала автономію в складі Югославії, а в 19411945 рр. існувала Незалежна Держава Хорватія в союзі з Третім Рейхом й Королівством Італія під проводом «поґлавніка» Анте Павеліча і партії «усташів».

У 19431945 рр. Хорватія була тереном запеклої боротьби між сербами і хорватами, комуністами й антикомуністами. Провідник партизанів Йосип Броз Тіто за допомогою СРСР і західних союзників здобув перемогу над німецькими військами й «усташами», і Хорватію було включено до комуністичної федеративної Югославії як одну з республік.

25 червня 1991 року було відновлено незалежність Хорватії, яку довелося відстоювати протягом п'ятирічної війни. 1 квітня 2009 р. Хорватію було прийнято в члени НАТО.[5] Зараз правлячою партією Хорватії є правоцентристська Хорватська демократична співдружність.

У 2005 році Хорватія подала заявку на вступ до ЄС, яку після тривалого залагодження необхідних питань і моніторингів задовольнили в червні 2011 року, відтак 1 липня 2013 року країна стала 28-м членом ЄС[6].

Політична система[ред. | ред. код]

Колінда Грабар-Китарович

Хорватія — унітарна держава, парламентська республіка. Законодавчим органом з 2001 року є Сабор (парламент). У період з 1991 по 2001 рік парламент був двопалатним.

Андрей Пленкович

Глава держави — Президент, який обирається прямим голосуванням на п'ять років. Він є головнокомандувачем збройних сил країни і за згодою парламенту призначає прем'єр-міністра. Президент також займається питаннями зовнішньої політики. Останні президентські вибори відбулися 11 січня 2015 року, перемогу на них здобула Колінда Грабар-Кітарович. Вона вступила на посаду 15 лютого 2015 року.

Будинок Парламенту, Загреб

Глава уряду — прем'єр-міністр, з 19 жовтня 2016 року цю посаду обіймає Андрей Пленкович. У складі уряду чотири віце-прем'єри і 16 міністрів, що відповідають за конкретні сфери діяльності. Уряд ініціює прийняття законів, розробляє проект бюджету, контролює виконання законів, визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики.

Конституцію прийнято 20 грудня 1990 року, незалежність від Югославії проголошена 25 червня 1991 року. Прийнято поправки до конституції: 1) про права меншин, 2) зміна напівпрезидентської моделі управління на парламентську модель управління, 3) про реформу парламенту. Парламент — однопалатний (велика частина обирається за партійними списками, частина від меншин).

Судова система[ред. | ред. код]

Орган конституційного нагляду — Конституційний суд (Ustavni sud), орган, що здійснює підбір кандидатур на посади суддів — Державна судова рада (Državno sudbeno vijeće), органи прокурорського нагляду — Державна прокуратура (Državno odvjetništvo), Жупанська прокуратура (Županijska državna odvjetništva), громадські прокурори (Općinska državna odvjetništva).

Вища судова інстанція — Верховний суд (Vrhovni sud), суди апеляційної інстанції — Жупанські суди (Županijski sudovi), суди першої інстанції — общинні суди (Općinski sudovi). Вища судова інстанція адміністративної юстиції — Вищий адміністративний суд (Visoki upravni sud), суди апеляційної інстанції адміністративної юстиції — адміністративні суди (Upravni sudovi). Вища судова інстанція торгової юстиції — Вищий торговий суд (Visoki trgovački sud), суди апеляційної інстанції торгової юстиції — торгові суди (Trgovački sudovi).

Збройні сили[ред. | ред. код]

Сухопутні війська Хорватії

Основна стаття: Збройні сили Хорватії

Офіційною датою створення Збройних сил Хорватії є 3 листопада 1991 року. Перші армійські формування були створені на основі створених навесні 1991 року формувань Національної гвардії Хорватії. Загальна чисельність збройних сил становила 18,6 тис. ос. (Ще 3 тис. служать в поліції), кількість резервістів — 21 тис.

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Хорватія складається з 21 жупанії (округа): Беловар-Білогора, місто Загреб, Дубровник-Неретва, Істрія, Карловац, Копривниця-Крижевці, Крапина-Загор'є, Ліка-Сень, Меджимур'є, Осієк-Бараня, Пожеґа-Славонія, Примор'є-Горський Котар, Шибеник-Кнін, Сісак-Мославіна, Славонський Брод-Посавіна, Спліт-Далмація, Вараждин, Вировитиця-Подравіна, Вуковар-Срем, Задар, Загреб.

Жупанія Площа

км²[7]

Населення

тис. осіб[8]

Адмін.

центр

Загребська жупанія 3.078 309.696 Загреб
Крапинсько-Загорська жупанія 1.230 142.432 Крапина
Сісацько-Мославінська жупанія 4.448 185.387 Сісак
Карловацька жупанія 3.622 141.787 Карловац
Вараждинська жупанія 1.260 184.769 Вараждин
Копривницько-Крижевецька жупанія 1.734 124.467 Копривниця
Беловарсько-Білогорська жупанія 2.638 133.084 Беловар
Приморсько-Ґоранська жупанія 3.590 305.505 Рієка
Ліцько-Сенська жупанія 5.350 53.677 Ґоспич
Вировитицько-Подравська жупанія 2.021 93.389 Вировитиця
Пожезько-Славонська жупанія 1.821 85.831 Пожеґа
Бродсько-Посавська жупанія 2.027 176.765 Славонський Брод
Задарська жупанія 3.643 162.045 Задар
Осієцько-Баранська жупанія 4.149 330.506 Осієк
Шибеницько-Кнінська жупанія 2.994 112.891 Шибеник
Вуковарсько-Сремська жупанія 2.448 204.768 Вуковар
Сплітсько-Далматинська жупанія 4.524 463.676 Спліт
Істрійська жупанія 2.813 206.344 Пазин
Дубровницько-Неретванська жупанія 1.782 122.870 Дубровник
Меджимурська жупанія 730 118.426 Чаковец
Місто Загреб 640 779.145 Загреб
РАЗОМ: 56.542 4.437.460  

У свою чергу жупанії поділяються на общини та міста (у Хорватії 6695 населених пунктів, 204 з яких — міста, а решта — села). Великі селища складаються з кількох общин, але в більшості випадків селище відповідає місцевій общині.

Крім того, існує два спеціальні самоврядні округи (котари), які перебувають під контролем сербської меншини, — Ґліна та Кнін.

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Державна символіка[ред. | ред. код]

Герб у 1525—1868 рр.

Герб Республіки Хорватія — історичний хорватський герб, основою якого є 25 червоних і білих (срібних) полів, розташованих у шаховому порядку.

Прапор Республіки Хорватія складається з трьох рівних поперечних смуг червоного, білого і синього кольорів з історичним хорватським гербом у центрі. Верхня частина герба (корона) накладається на червону частину прапора, а частина основи накладається на синю область прапора.

Символізує прагнення хорватських патріотів до об'єднання Батьківщини.

Державний гімн Республіки Хорватія — «Lijepa Naša Domovino» («Наша гарна Батьківщино»). Автор віршів — Антун Міханович. Спочатку вірш був опублікований у журналі «Даніца» («Ранкова зірка») у 1835 під назвою «Hrvatska Domovina» («Хорватська Батьківщина»). У 1846 р. Йосип Рунянин під час служби в Глині склав мелодію на вірші Міхановича. А в 1861 р. Ватрослав Ліхтенеггер скомпонував і записав музику Рунянина.

Національне свято — 25 червня — День незалежності.

Населення[ред. | ред. код]

Столиця і найбільше місто країни — Загреб (Zagreb) — 683 тис. жителів (2001). Інші великі міста: Спліт — 189 тис. мешканців, Рієка — 168 тис., Осієк — 105 тис. осіб.

Динаміка чисельності населення та національного складу Хорватії за даними переписів населення 1948—2011 рр.:

перепис 1948 перепис 1953 перепис 1961 перепис 1971 перепис 1981 перепис 1991 перепис 2001 перепис 2011
Хорвати 2 975 399 79.2 % 3 117 513 79.6 % 3 339 841 80.3 % 3 513 647 79.4 % 3 454 661 75.1 % 3 736 356 78.1 % 3 977 171 89.6 % 3 874 321 90,42 %
Серби 543 795 14.5 % 588 411 15.0 % 624 985 15.0 % 626 789 14.2 % 531 502 11.6 % 581 663 12.2 % 201 631 4.5 % 186 633 4.4 %
Югослави 15 559 0.4 % 84 118 1.9 % 379 057 8.2 % 106 041 2.2 % 176 0.0 % 331 0.0 %
Мусульмани[10] 1 077 0.0 % 16 185 0.4 % 3 113 0.1 % 18 457 0.4 % 23 740 0.5 % 43 459 0.9 % 19 677 0.4 % 7 558 0.17 %
Босняки 20 755 0.5 % 31 479 0.73 %
Італійці 76 093 2.0 % 33 316 0.9 % 21 103 0.5 % 17 433 0.4 % 11 661 0.3 % 21 303 0.4 19 636 0.4 % 17 807 0.42 %
Угорці 51 399 1.4 % 47 711 1.2 % 42 347 1.0 % 35 488 0.8 % 25 439 0.6 % 22 355 0.5 % 16 595 0.4 % 14 048 0.33 %
Албанці 635 0.0 % 1 001 0.0 % 2 126 0.1 % 4 175 0.1 % 6 006 0.1 % 12 032 0.3 % 15 082 0.3 % 17 513 0.41 %
Словенці 38 734 1.0 % 43 010 1.1 % 39 101 0.9 % 32 497 0.7 % 25 136 0.5 % 22 376 0.5 % 13 173 0.3 % 10 517 0.25 %
Чехи 28 991 0.8 % 25 954 0.7 % 23 391 0.6 % 19 001 0.4 % 15 061 0.3 % 13 086 0.3 % 10 510 0.2 % 9 641 0.22 %
Цигани 405 0.0 % 1 261 0.0 % 313 0.0 % 1 257 0.0 % 3 858 0.1 % 6 695 0.1 % 9 463 0.2 % 16 975 0.40 %
Чорногорці 2 871 0.1 % 5 128 0.1 % 7 465 0.2 % 9 706 0.2 % 9 818 0.2 % 9 724 0.2 % 4 926 0.1 % 4 517 0.11 %
Македонці 1 387 0.0 % 2 385 0.1 % 4 381 0.1 % 5 625 0.1 % 5 362 0.1 % 6, 280 0.1 % 4 270 0.1 % 4 138 0.10 %
Інші/не вказали 36 021 1.0 % 36 942 0.9 % 35 971 0.9 % 58 028 1.3 % 110 168 2.4 % 246 354 5.1 % 124 395 2.8 % 84 991 1.98 %
Всього 3 756 807 3 918 817 4 159 696 4 426 221 4 601 469 4 784 265 4 437 460 4 284 889

Мови[ред. | ред. код]

Найпоширеніші рідні мови населення Хорватії за даними переписів:

Рідна мова 1991 2001 2011
Хорватська 3 922 725 81,99 % 4 265 081 96,12 % 4 096 305 95,6 %
Сербська 207 300 4,33 % 44 629 1,01 % 52 879 1,23 %
Італійська 26 580 0,56 % 20 521 0,46 % 18 573 0,43 %
Албанська 12 735 0,27 % 14 621 0,33 % 17 069 0,40 %
Боснійська 6 933 0,14 % 9 197 0,21 % 16 856 0,39 %
Циганська 7 657 0,16 % 7 860 0,18 % 14 369 0,34 %
Угорська 19 684 0,41 % 12 650 0,29 % 10 231 0,24 %
Словенська 19 341 0,40 % 11 872 0,27 % 9 220 0,22 %
Сербсько-хорватська 288 578 6,03 % 4 961 0,11 % 7 822 0,18 %

Релігії[ред. | ред. код]

Докладніше: Релігія в Хорватії

Релігійний склад населення Хорватії у 2011 р.[11]

Міста[ред. | ред. код]

Список міст Хорватії за населенням

Місто Жупанія Населеннямуніципалітету

(2001)

Місце Населенняміста

(2001)

Місце
Загреб Місто Заґреб &&&&&&&&&0779145.&&&&&0779 145
1
&&&&&&&&&0779145.&&&&&0779 145
1
Спліт Сплітсько-Далматинська &&&&&&&&&0188694.&&&&&0188 694
2
&&&&&&&&&0175140.&&&&&0175 140
2
Рієка Приморсько-Ґоранська &&&&&&&&&0144043.&&&&&0144 043
3
&&&&&&&&&0143800.&&&&&0143 800
3
Осієк Осієцько-Баранська &&&&&&&&&0114616.&&&&&0114 616
4
&&&&&&&&&&090411.&&&&&090 411
4
Задар Задарська &&&&&&&&&&072718.&&&&&072 718
5
&&&&&&&&&&069556.&&&&&069 556
5
Славонський Брод Бродсько-Посавська &&&&&&&&&&064612.&&&&&064 612
6
&&&&&&&&&&058642.&&&&&058 642
6
Велика Гориця Загребська &&&&&&&&&&063517.&&&&&063 517
7
&&&&&&&&&&033339.&&&&&033 339
12
Карловац Карловацька &&&&&&&&&&059395.&&&&&059 395
8
&&&&&&&&&&049082.&&&&&049 082
8
Пула Істрійська &&&&&&&&&&058594.&&&&&058 594
9
&&&&&&&&&&058594.&&&&&058 594
7
Сісак Сісацько-Мославінська &&&&&&&&&&052236.&&&&&052 236
10
&&&&&&&&&&036785.&&&&&036 785
11

Українці в Хорватії[ред. | ред. код]

Українці з Закарпаття і Бачки почали селитися в західній частині Срєму вже наприкінці XVIII ст.; у XIX ст. українці з Галичини жили в Загребі й інших містах Хорватії, а по 1945 р. деякі переселилися з Боснії.

Українські поселення та греко-католицькі парафії у 1970-х роках були в таких містах і селах Хорватії: Петровці, Міклушевці, Вуковар, Осієк, Славонський Брод, Каніжа, Сібінь, Липовляни, Раєво Село та інші. Вони належать до боснійсько-славонського вікаріату Крижевацької єпархії.

У Хорватії є близько 8 тис. греко-католиків хорватів.

Між двома світовими війнами в Загребі студіювала молодь з Галичини (іноді до 50 студентів), діяло товариство «Просвіта», студентські організації «Пробоєм» і «Дніпро», виходив часопис «Думка».

За усташівської Хорватії, на підставі домовленості між ОУН (мельниківської) з урядом А. Павеліча, створено на правах консульства українське представництво (голова — В. Войтанівський). З українських поселенців й емігрантів було організовано при хорватській армії («домобрані») у Вараждині «Український легіон», який мав бути висланий на радянський фронт. На доручення німців їх вислали проти партизанів Тіто в Боснії і проти сербських четників, внаслідок чого легіонери (а одночасно і українська група в Хорватії) зазнали переслідувань від комуністичної влади — українські організації було ліквідовано, багатьох їх діячів ув'язнено чи розстріляно, деякі втекли на Захід.

Щойно з кінця 1950-х pp. українці Хорватії отримали можливість організуватися — 1968 року постав Союз русинів і українців Хорватії, з 1970 р. починає виходити журнал «Нова думка» у Вуковарі, у селах і містах відновили діяльність українські гуртки і товариства.

Українсько-хорватські зв'язки[ред. | ред. код]

Українсько-хорватські відносини
Хорватія і Україна
Хорватія
Хорватія
Україна
Україна

Зв'язки між Україною та Хорватією були пов'язані із опосередкованим сусідством, перебуванням територій обох країн у складі Османської та Австро-Угорської імперій, участю у панслов'янському русі та співпрацею національно-визвольних рухів.

Поет Іван Гундулич на поч. XVII ст. оспівував у поемі «Осман» героїзм козаків під проводом П.Сагайдачного у битві під Хотином.

Відомий хорватський русофіл і панславіст Юрій Кржаніч (16131683) залишив опис своєї подорожі від Львова до Москви через Ніжин і висловився за потребу об'єднати Україну з Московською державою.

У Хорватії короткочасно діяв серед православних уніятський місіонер М.Терлецький (пізніше холмський єпископ).

За доби романтизму і національного відродження хорвати захоплювалися козацькими сюжетами в літературі (переклади з М.Гоголя і польських письменників «української школи»), а також знайомилися з українськими творами; перекладали Т.Шевченка (А.Шеноа, А.Харамбашіч (Pjesničke pripovijesti , 1889)), Марка Вовчка (Харамбашіч, В.Лабош), Ю.Федьковича (С.Сушнік, Н.Андріч та ін.).

З українською літературою і фолкльором знайомили хорватів В.Ковачевич, Ч.Брагалі, Франьо Рачки. Про М.Лисенка прихильно писав 1875 року відомий хорватський музика Франьо Кухач, а Винко Жганец у XX ст. аранжував бачвансько-руські народні пісні (Pjesme jugoslavenskih Rusina, 1946). Письменник М.Крлежа написав драму «Galicija» (про австро-угорську війну 19141918 рр.); історик І.Есіг переклав «Слово о полку Ігоревім».

НТШ мало серед своїх дійсних членів хорватських учених: філологів В. Ягіча, Т.Маретіча, М.Решетаря, історика культури Ю.Шурміна, математика В.Варічака, палеонтолога Д.Горяновича-Крамбергера та ін.

Були деякі зв'язки між українцями і хорватами, переважно студентами, у Відні й Будапешті. Для обслуговування українських поселенців і хорватських греко-католиків із Закарпаття приїжджали греко-католицькі священики, які пізніше стали там єпископами (Г.Палькович, Ю.Дрогобецький) (у XX ст. — також із Галичини).

У 1848 році українські та хорватські національні діячі зустрілися на Слов'янському конгресі в Празі, у 1916 націоналісти обох країн взяли участь у конференції Союзу народів в Лозанні[12].

1919 року уряд ЗУНР створив місію в Загребі.

Після 1920 р. жив у Хорватії невеликий гурт політичних емігрантів, які намагалися популяризувати українську проблему і культуру серед хорватів. Під час Другої Світової війни в складі збройних сил Хорватії діяв Український легіон. Надалі українські та хорватські емігранти співпрацювали в рамках Антибільшовицького блоку народів.

З огляду на охолодження взаємин між СРСР і Югославією після 1948 р. культурні зв'язки між УРСР і Хорватією були незначні. З 1966 р. є лекторат української мови на катедрі славістики в Загребському університеті, який обслуговують викладачі з України. У співпраці А.Менац і А.Коваль укладено українсько-сербохорватський і сербохорватсько-український словник. УРСР брала участь у Загребських ярмарках і промисловій виставці. Підтримується обмін делегаціями між Київським і Загребським університетами. 1979 року відбулися Дні української культури в Хорватії, а 1980 року — Дні хорватської культури в УРСР.

Є переклади на українську мову творів М.Крлежи, В.Дежеліча та ін. У Хорватії перекладено І.Франка, В.Стефаника, У.Самчука, О.Гончара й ін.

Рішенням уряду Хорватії тимчасово призупинено дію візового режиму для громадян України з 1 травня по 31 жовтня 2009 р,[13] а згодом з 1 квітня по 31 жовтня 2010 р.[14] та з 1 квітня по 31 жовтня 2011 р.[15]

Економіка[ред. | ред. код]

Основна стаття: Економіка Хорватії

Провідними галузями є: суднобудування, машинобудування, хімічна, харчова, текстильна, деревообробна, електротехнічна і електронна, фармацевтична промисловість. Важливою галуззю економіки є туризм.

Переваги: ​​стабільне зростання економіки. Під егідою МВФ запущена програма зниження державних витрат. Зростання туризму.

Слабкі сторони: приватизація і опір профспілок. Збиток від війни близько 50 мільярдів доларів. Високе безробіття (17,7 % на січень 2010).

Транспорт[ред. | ред. код]

Найпоширенішим видом громадського транспорту в Хорватії є автобус. Квитки на проїзд продаються, як правило, в салоні автобуса або трамвая або в газетних кіосках. Міжнародне автобусне сполучення в Хорватії досить розвинене. Автобусні маршрути пролягають в Хорватію з безлічі країн Європи. Практично всі частини країни охоплені мережею автобусних пасажирських перевезень. Майже в кожному містечку є автобусна станція (Autobusni Kolodvor), де можна купити квитки і ознайомитися з розкладом.

Між містами Хорватії, розташованими на узбережжі Адріатики, курсують різні пороми, теплоходи, кораблі на підводних крилах. На водному транспорті можна дістатися і до більшості населених островів. Існують також міжнародні рейси. З 28 травня по 30 вересня діє літній розклад з більш частими відправленнями.

Міжнародний аеропорт Загреб

У Хорватії є 6 міжнародних аеропортів і три цивільних аеропорти для місцевих і чартерних рейсів.

Міжнародні аеропорти:

Туризм[ред. | ред. код]

Адріатичне узбережжя Хорватії і численні острови — популярний напрям міжнародного туризму. Туризм на Адріатиці почав розвиватися ще в XIX столітті; в ХХ столітті хорватське узбережжя було одним з найрозвиненіших туристичних напрямків у соціалістичному світі. У 1990-ті роки туризм в Хорватії пережив серйозний спад, причиною якого були військові дії в колишній Югославії і застаріла інфраструктура, що не відповідала західним стандартам якості. З початку 2000-х років інфраструктура розвивалася бурхливими темпами. Багато відпочиваючих вважають, що до Хорватії найкраще їхати влітку або ранньої осені.

Хорватський пляж

Крім вищевказаного, величезне значення для туристичної галузі в Хорватії все більше і більше набуває яхтинг. Державна політика також спрямована на збільшення інвестицій в цей вид активного туризму, залучення в цю галузь все нових і нових членів. Так, в країні організована і культивується інфраструктура яхтового чартеру, побудовані сотні причалів. На державному рівні практикується кваліфіковане навчання яхтсменів з прийомом державного іспиту, і видачею їм міжнародних кваліфікаційних документів.

З часу закінчення війни в Хорватії в 90-х роках XX століття аж до 2008 року включно число туристів, що прибувають в країну, постійно зростало, потім трохи знизилося на тлі світової економічної кризи, проте з 2011 року зростання відновилося. У 2012 році країну відвідали рекордні 11 мільйонів 835 тисяч туристів. У 2013 році число туристів склало 10 мільйонів 948 тисяч, в 2014 — 11 мільйонів 624 тисячі. Більшість туристів із Німеччини, Словенії, Італії та Австрії.

Найпопулярніші курорти та місця: Спліт, Дубровник, Загреб, Пула, Пореч, Макарська.

Культура[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Писемність слов'янською мовою, що використовувала як алфавіт глаголицю, з'явилася у Хорватії не пізніше IX століття, але вкоренилася лише у Далматії, Істрії і деяких районах Боснії. Юридичні документи, повчальні п'єси, твори окультного характеру, календарі й альманахи друкувалися глаголицею аж до XVII століття. З усіх провінційних літератур, що виникли у хорватських землях, найбільше значення мала література Дубровницької республіки. Становлення її відбувалося під визначальним впливом італійського Відродження, і перші поети, які творили у Дубровнику, Шишко Менчетич (1457—1527) і Джоре Држич (1461—1501), наслідували Петрарку. Проте найзначнішим письменником доби став Марин Држич (1510—1567), комедії якого вражають багатством художніх засобів і різноманітністю типажів. У XVII столітті популярність і вплив літератури Дубровника поширилися за межі Далматії, що призвело до літературного відродження у всій Хорватії. Контрреформація у Хорватії ознаменувалася творчістю дубровницького поета Івана Гундулича (1588—1638).

Найвизначнішими романістами після Другої світової війни вважаються Петар Шегедін (1909—1998), Ранко Маринкович (1913—2001) та Слободан Новак (нар. 1924). Найвідомішим у світі хорватським письменником після Другої світової війни став Іво Андрич (1892—1975), удостоєний у 1961 році Нобелівської премії з літератури; головний його твір — епопея із трьох романів про батьківщину письменника, Боснію.

Хорватський футболіст Іван Ракитич

Спорт[ред. | ред. код]

Хорватія з часу набуття незалежності брала участь у всіх Олімпійських іграх і завоювала на них 27 медалей, 10 — на зимових Олімпійських іграх. Найпопулярніші види спорту в країні — футбол, баскетбол, гандбол, водне поло і теніс. Незважаючи на те що Хорватію прийнято вважати південною країною з теплим кліматом, в ній популяризуються і зимові види спорту, такі як гірські лижі, хокей з шайбою і біатлон. Одними з найвідоміших і успішних гірськолижників останніх років стали брат і сестра Івіца Костеліч та Яниця Костелич. Хокейна команда «Медвещак» із Загреба користується величезною популярністю в столиці країни, до недавнього часу виступала в Австрійській хокейній лізі, починаючи з сезону 2013/2014 виступає в КХЛ.

11-го липня 2018 року в півфінальному матчі Чемпіонату Світу з футболу 2018 Хорватія здолала збірну Англії з рахунком 2: 1 і вперше в своїй історії вийшла в фінал Кубка Світу. Переможний гол забив Маріо Манджукич на 109 хвилині додаткового часу.

Свята[ред. | ред. код]

Докладніше: Свята Хорватії
Дата Українська назва
1 січня Новий Рік
6 січня Богоявлення або Водохреще
Великдень і наступний день Великдень і Великодній понеділок
1 травня Міжнародне свято праці
60 днів після Великодня Свято тіла і крові Христових
22 червня День антифашистської боротьби
25 червня День державності
5 серпня День перемоги і подяки вітчизні, День хорватських захисників
15 серпня Успіння Пресвятої Богородиці
8 жовтня День Незалежності
1 листопада День усіх святих
25 грудня Різдво
26 грудня День Св. Степана

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. EU population up to almost 512 million at 1 January 2017 - Europa EU. Eurostat. 1 January 2017. Процитовано 5 October 2017. 
  2. Population by Age and Sex, by Settlements, 2011 Census. Census of Population, Households and Dwellings 2011. Zagreb: Croatian Bureau of Statistics. Грудень 2012. 
  3. а б в г World Economic Outlook Database, April 2018 – Croatia. International Monetary Fund. Процитовано 20 April 2018. 
  4. стор. 3625-3626, том. 10, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  5. Церемонія з приводу вступу Албанії і Хорватії до Альянсу
  6. Лідери ЄС погодилися прийняти Хорватію в Євросоюз // новина від Кореспондент.net за 24 червня 2011 року
  7. Статистичний щорічник Республіки Хорватії 2008 р., с. 63 (хор.)
  8. Перепис населення 2001 р., із: http://www.dzs.hr (хор.)
  9. ТСН: Албанія та Хорватія увійшли до НАТО
  10. за національністю
  11. Population by ethnicity and religion, 2011 census
  12. George Mamulia. 'The Central Power's Policy Toward the North Caucasus, 1914—1917 (Part Two)' Eurasia Daily Monitor Volume: 10 Issue: 10
  13. Меседж на сайті RBC
  14. Європа без бар'єрів
  15. Хорватія скасувала візи для українців

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Чорногорія Чорногорія}}