Храм Партасараті, Ченнаї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Храм Партасараті
Parthasarathy Temple 1851, Madras 2.jpg
Храм Партасараті у 1851 році
13°03′14″ пн. ш. 80°16′36″ сх. д. / 13.05395000002777728° пн. ш. 80.27675000002778916° сх. д. / 13.05395000002777728; 80.27675000002778916Координати: 13°03′14″ пн. ш. 80°16′36″ сх. д. / 13.05395000002777728° пн. ш. 80.27675000002778916° сх. д. / 13.05395000002777728; 80.27675000002778916
Тип споруди Мандир
Розташування Flag of India.svg ІндіяЧеннаї
Оригінальна назва там. பார்த்தசாரதி திருக்கோயில்
Храм Партасараті, Ченнаї. Карта розташування: Індія
Храм Партасараті, Ченнаї
Храм Партасараті, Ченнаї (Індія)
CMNS: Храм Партасараті, Ченнаї у Вікісховищі

Храм Партасараті — це індуїстський храм вайшнавітів 8 століття, присвячений Вішну, розташований у Ченнаї, Індія. Храм згадується в Дів'я-прабандха, ранньосередньовічному зразку тамільської літератури[1]. Назва "Партасараті" тамільською мовою означає "колісниця Арджуни", маючи на увазі роль Крішни як колісниці Арджуни в епічній "Магабараті".

Він був побудований Паллавами, королем Нарасімхаварманом I, у 8 столітті[2]. У храмі є ікони п’яти форм Вішну: Нарасімги, Рами, Гаджендри Варадараджи[en], Ранганатхи[en] та Крішни[3]. Храм є однією з найстаріших споруд Ченнаї[4][1][5][6][7]. Храм слідує традиціям Вайханаса і Тхенкалаі (шрі-вайшнавізму). Є окремі входи до храмів Крішни та Нарасимхи. Ґопурами (вежі) та мандапи (стовпи) прикрашені витонченою різьбою є стандартною рисою архітектури південноіндійських храмів[en].

Легенда[ред. | ред. код]

Згідно з Махабгаратою, Вішну, в його аватарі Крішни виконував обов'язки візника Арджуни, принца Пандави під час війни з Кауравами. Під час війни Крішна не брався до зброї. Під час сутички між Арджуною та Бхішмою Крішна був поранений стрілою Бхішми. Вважається, що зображення в храмі відповідають легенді[8]. Місце називається Алікені, тобто ставок з ліліями, оскільки вважається, що історично місце було повне ставків з ліліями[9]. Згідно з іншою легендою, це місце колись було лісом туласі.

Історія[ред. | ред. код]

Храм Партасараті під час фестивалю Шрі Вайкунда Екаадасі.

Храм був побудований Паллавами у 8 столітті, згодом розширений династією Чола, а пізніше королями Віджаянагари в 15 столітті[1][10]. У храмі є кілька написів, що датуються 8 століттям тамільською мовою та телугу ймовірно, періодом Дантівармана[11]. Тірумангай Алвар, альваро 9 століття також приписує будівництво храму Паллавам. З внутрішніх вказівок у храмі видно, що він був відновлений протягом 1564 р. н. е., коли були побудовані нові вівтарі[12]. У храмі також є написи, що згадують короля Паллави, Нандівармана ІІ, з 8 століття[13].

Храм зазнав значного розширення під час правління королів Віджаянагара, таких як Садасіва Рая, Шріранга Рая та Венкатапаті Рая II (16 століття). Було додано багато вівтарів і стовпових павільйонів (мандапи), таких як Мандапа Тіруваймоджі.

Деякий час храмом керувала Ост-Індійська компанія.

Це одна з небагатьох святинь в Індії, присвячена Крішні як Партасараті, колісниці Арджуни, і містить ідолів трьох аватарів Вішну: Нарасімги, Рами та Крішни[3]. Незвичним є іконографічне поєднання, знайдене у святині. Тут Крішна стоїть з Рукміні, старшим братом Баларамою, сином Прадюмною, онуком Аніруддхою і Сатьякі. Через зв’язок храму з Крішною храм стали вважати Південною Вріндаваною[13][14][15].

Храм містить окремий вівтар Андала[en], одного з 12 альваро.

Храм мав внутрішній конфлікт з 1750-х років до кінця століття між двома підгрупами вайшнавізму, а саме Тенкалаями і Вадагалаями[16]. Кожна з підгруп наполягала на праві читання власної версії віршів у храмі. Правлячий британський уряд отримав петицію щодо вирішення релігійної суперечки. Англійські записи згадують петицію у 1754 році, подану місцевими жителями та купцями, які прагнули вирішити конфлікт. Вони запропонували брахманам Тенкалая читати свій Шрісайлесадайаптрам біля вівтаря Партасараті, тоді як брахмани Вадакалаї могли читати свої Рамануджадаяпатрам біля вівтаря Телінга Сінгар.

У 1780 році брахмани Тенкалая подали додаткові клопотання стверджуючи, що з моменту побудови храму декламації робили лише вони, а отже саме вони повинні продовжувати традицію. Хоча обидві підгрупи заявляли, що саме їхня практика повинна продовжуватися в храмі, англійські адміністратори в Індії вважали, що дотримання традицій було єдиним виходом для збереження спокою. Так, Тенкалаї отримали дозвіл для своїх декламацій.

Субраман'я Бхараті, легендарного тамільського поета та активіста за незалежність, у храмі штовхнув слон, якого він регулярно годував. Хоча поет пережив цей інцидент, через кілька місяців стан його здоров'я погіршився, і він помер у 1921 році[17].

Свамі Вівекананда, індійський індуїстський чернець, був відданим Партасараті. В одному зі своїх листів до учня Аласінги у 1893 році він пише: "Поклоніться перед лордом Партасараті з Тіруваллікені, і дайте перед Ним зобов’язання великої жертви, одну з цілого життя для бідних, нищих та пригноблених — до яких час від часу приходить лорд Партасараті і яких він любить понад усе". Цей лист відтворений на одній зі стін в храмовому коридорі[18].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Kamath, Rina (2000). Chennai. Chennai: Orient Longman Limited. ISBN 978-81-250-1378-5. 
  2. Sullivan (1997). Historical Dictionary of Hinduism. England: Scarecro Press INC. ISBN 81-250-2800-5. 
  3. а б Let's Go India & Nepal 8th Ed By Jane Yang, Let's Go, Inc., Inc. Let's Go
  4. de Bruyn, Pippa; Bain, Keith; Allardice, David (2010). Frommer's India. Frommer's. ISBN 978-0-470-55610-8. 
  5. K.V.Raman (7 May 2002). Unique Temple. The Hindu, Metro Plus, Chennai. Процитовано 8 April 2012. 
  6. Lalithasai (18 December 2011). Religious facets of Thirumayilai, Thiruvallikeni. The Hindu, Downtown, Chennai. Процитовано 8 April 2012. 
  7. Official Website. Parthasarathy Temple, Official Website. Архів оригіналу за 12 October 2016. Процитовано 8 April 2012. 
  8. V., Meena (1974). Temples in South India (вид. 1st). Kanniyakumari: Harikumar Arts. с. 47. 
  9. R., Dr. Vijayalakshmy (2001). An introduction to religion and Philosophy - Tévarám and Tivviyappirapantam (вид. 1st). Chennai: International Institute of Tamil Studies. с. 440–2. 
  10. Sajnani, Dr. Manohar (2001). Encyclopedia of tourism resources in India, Volume 2. Delhi: Kalpaz Publications. ISBN 81-7835-014-9. 
  11. Madras Tercentenary Celebration Committee, pp. 356–357
  12. Ayyar, P. V. Jagadisa (1991). South Indian shrines: illustrated. New Delhi: Asian Educational Services. ISBN 81-206-0151-3. 
  13. а б Lalithasai (18 December 2011). Religious facets of Thirumayilai, Thiruvallikeni. The Hindu. Процитовано 3 April 2012. 
  14. Parthasarathy Temple - Article From Dinamalar Temples. Dinamalar Temples. Dinamalar, Temples, In English Language, Available in Tamil also. Процитовано 8 April 2012. 
  15. T.Padmaja (2002). Temples of Krsna in South India. Abhinav Publications, New Delhi. ISBN 81-7017-398-1. Процитовано 16 April 2012. 
  16. Mukund, Kanakalatha (2005). The View from Below: Indigenous Society, Temples, and the Early Colonial State in Tamil Nadu 1700-1835. Hyderabad: Orient Longman Private Limited. ISBN 81-250-2800-5. 
  17. Daksnamurthy, Aananth (2018-09-11). Subramania Bharati: The Mahakavi Modi invoked in his Independence Day speech. ThePrint (en-US). Процитовано 2021-01-21. 
  18. Madhavan, Chithra (2015-06-11). Did you know?. The Hindu (en-IN). ISSN 0971-751X. Процитовано 2018-04-22. 

Список літератури[ред. | ред. код]

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]