Хрестоцвіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хрестоцві́т (нім. Kreuzblume; фр. fleuron, от фр. fleur — квітка; англ. finial) — декоративно оформлене навершшя, що використовується для підкреслення вершини купола, шпиля, вежі, даху чи фронтону або будь-якого з різних відмінних орнаментів на вершині, кінці або кутку будівлі чи споруди[1].

Термін «флерон» (квіточка) використовують у найширшому значенні — стосовно будь-якого декоративного навершшя, що часто не відповідає буквальному значенню слова. Наприклад: коник, ажурний гребінь двосхилого даху, шпиль або піраміда з хрестом на вершині, конічне навершшя буддійської ступи. У середньовічних архітектонічних релікваріях флероном називають гребінь у вигляді горизонтальної смуги, оброблений ажурним масверком[2]. В окремих випадках такі флерони ототожнюють із фіалами (баштами), що також слід визнати термінологічно хибним, оскільки в більшості випадків бічні грані таких фіалів прикрашаються краббами і тільки їхня вершина — хрестоцвітом[3].

В архітектурі готичного стилю хрестоцвіт — декоративне навершшя фіалів, вімперґів, щипців (гостроверхих фронтонів) у вигляді стилізованої квітки, що розпускається, з чотирма пелюстками. В «оберненому» положенні хрестоцвіт закріплюють у точці перетину нервюр хрестового склепіння. У такому положенні хрестоцвіт набуває символічного значення — в ньому прочитується форма «розцвілого хреста», що асоціюється з древом життя (лат. Arbor vitae), яке означає вічне життя, дароване вірою в Христа.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Stevens J., Wilson S. The Oxford Dictionary of Architecture. Oxford University Press, 2015 ISBN 978-0-19-967498-5. — URL: https://books.google.ru/books?id=4Lu6BwAAQBAJ&dq=&redir_esc=y [Архівовано 2021-06-24 у Wayback Machine.]
  2. Власов В. Г. Метопа // Власов В. Г. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства. В 10 т. — СПб.: Азбука-Классика. — Т. X, 2010. — С. 125
  3. Pevsner N., Honour H., Fleming J. Lexikon der Weltarchitektur. — München: Prestel, 1966. — S. 196