Християнство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хрест — символ християнства

Христия́нство (від грец. Χριστός — «помазанник», «Месія») — один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число 3-х світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства, іслам та іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього. Одна з авраамічних релігій (семітичного походження, також (юдаїзм, іслам).

Християнство зародилося на сході Римської імперії (території сучасного Ізраїлю, в Палестині) у I ст.. Як фактично єдина географічно-адміністративна спільнота проіснувала приблизно до 484 року, хоча з кінця I століття в ній виникали різні секти, протистояння. Остаточний розкол Християнської Церкви на Східну (Православ'я) та Західну (Католицизм) відбувся 1054 року, у 1517 р. виник Протестантизм — 3 основні розгалуження в християнстві.

В наш час християнство — найпоширеніша у світі релігія, — його притримуються близько 2,2 млрд осіб, що становить понад 1/3 людства. Християнство посідає 1-е місце у світі за географічним поширенням, тобто майже в кожній країні світу є хоча б 1-а християнська громада.

Передумови та витоки християнства[ред.ред. код]

Релігійним витоком християнства було іудейське сектантство — тобто широкий рух, опозиційний панівному юдаїзмові. Його учасники поділяли іудейську віру в єдиного Бога, що опікував народ Ізраїлю. Більше того, саме себе вони вважали представниками справжнього іудаїзму, покликаного оновити старий союз (заповіт) між Богом і народами Ізраїлю.

Ідеології іудейського сектантства були властиві дві основні риси:

  • есхатологізм (грец. єахатос, — кінець) — вчення про «кінець світу» і його наступне відновлення разом з останнім Судом над усіма, що коли-небудь жили;
  • месіанство (месія — від давньогебрейського машиах, букв. Помазаник, Посланник Божий) — віра в божественного Спасителя, що здійснить цей переворот, відтак поверне іудеям Божу прихильність.

Віровчення[ред.ред. код]

Див. також: Бог, Свята Трійця та Молитва

Христия́нство — віровчення про єдиного Всезнаючого, Всюдисущого та вічного Бога, Творця неба і землі у 3-х його найважливіших проявах (іпостасях) — Господа Вседержителя (Бога-Отця), єдинородного несотворенного Сина — Господа Ісуса Христа (Бога-Сина, святу Істину, святе Боже Слово), та Животворчу Божу Благодать (Бога-Духа Святого), що говорив через пророків, Їх Єдину Волю та Сутність у Святій Трійці. Центральне місце в християнстві займає втілення та зішестя на землю Сина Божого з метою спасіння людства від гріха жертівним Розп'яттям на Голгофі, Його Воскресіння, Вознесіння на Небо та Друге Пришестя судити усіх живих та мертвих людей. Християнство визнає існування світу видимого і світу невидимого (світу духовного), безсмертної людської душі та ангелів), визначає природу людини — її сотворення, гріхопадіння (перворідний гріх) та Викуплення Христом, її майбутню долю — воскресіння мертвих і страшний суд, її вічне блаженство (рай) або вічне прокляття (пекло). Віруючі послідовники цих догматів звуться християнами, беруть участь в видимому поклонінні Христу в церквах (місцях особливої присутності Бога) і духовному служінні цьому Богові через сповнення Його настанов, покаяння у випадку їх порушення, регулярно спілкуються з Ним через молитву. Сотні християн покидають світське життя і віддаляються в монастирі чи скити (див. ченці), щоби повністю посвятити себе служінню та хвалінню Христа.

Згідно з Християнством, метою людського життя є освячення людини, повернення до первинної природи, через обоження (грец. theosis) людини через причастя в Бозі Христі, завдяки Його Викупительній Самопожертві за людські гріхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взірець Христа і визначилися найвищими чеснотами християнської побожності, прославившись чудами, шануються у Православному та Католицькому християнстві як святі. Протестанти ж притримуються думки, що жодна людина у своїх вчинках не може бути досконалою (таким був лише Ісус Христос). Тому сподіваються на святість від Бога через віру в Кров Його Сина (як єдиний спосіб очищення від гріхів), і святими називають всіх, хто щиро вірить і (щодня), каючись у своїх гріхах, намагається прославити Бога всім життям (відобразити в собі Святість Христову).

Христос — центральна постать християнства[ред.ред. код]

Докладніше: Ісус Христос

Центром християнства є особа Ісуса Христа, який є однією з осіб Трійці — одночасно Сином Божим та Сином Людським та прийняв страждання і смерть заради спокутування первородного гріха.

Для більшості християнських конфесій і більшості християн по всьому світу беззаперечним авторитетом є Біблія. Тобто все, що написане в цій книзі, сприймається на віру і не потребує ніяких доказів. В Біблії життя і вчення Ісуса Христа викладене в 4-х канонічних Євангеліях — від Матвія, від Марка, від Луки та від Іоанна, які входять в Новий Заповіт. Крім цього основним постулатом віри є догмат про Святу Трійцю.
За християнським вченням Ісус Христос є Месія, Спаситель та Відкупитель людства з ярма гріха. Бог-Син в Святій Трійці. Поєднання в особі Христа Божого й людського являє собою поєднання людської природи, Божої природи і Божої Особи. Розглядаючи Ісуса Христа як Сина Божого, Християнська церква, в той же час, вважає Ісуса рівним із Богом-Отцем.
Деякі релігійні течії (наприклад свідки Єгови, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів), які самі себе вважають християнськими, мають вчення про Ісуса Христа, яке суттєво відрізняється від прийнятого більшістю християнських конфесій. Наприклад: Свідки Єгови вважають Ісуса Христа Сином Божим, однак не вважають його рівним Богові.[1]

Догмати про гріхопадіння та спасіння людини[ред.ред. код]

Божий Агнець (лат. Agnus Dei) є традиційним символом невинного Ісуса Христа, який віддав Себе в жертву за гріхи людей. Картина Яна ван Ейка (1390–1441).

Згідно з постулатами християнства, що базуються на Біблії, внаслідок першородного гріха, вчиненого Адамом та Євою, кожна людина є грішною, відтак смертною і підлягає засудженню Богом. Оскільки Бог любить світ та людей, він послав свого Сина, який, будучи безгрішним, своєю смертю на хресті викупив людей від належного їм покарання. Таким чином, спасіння досягається вірою в Ісуса Христа та прийняттям його жертви, а також покаянням — відверненням від гріхів та приведенням свого життя у відповідність з Божими заповідями.

Детальніше дивіться:

Роль та значення Церкви[ред.ред. код]

Християнська Церква об'єднує християн у святу спільноту, яка теж зветься Тілом Христовим чи Нареченою Христа і розглядається як своєрідний Ноїв Ковчег, спасіння поза яким є неможливим. Через церкву передаються таїнства та благодать, вона ж уділяє хрещення (яке є духовним очищенням та оновленням у Христі) новим катехуменам.

Роль духовного наставництва та годування виконує Святе Письмо, яке вважається за Слово Боже.

Велику роль на земному шляху християнина до вічного блаженства відіграє Боже Провидіння.

Історія християнства[ред.ред. код]

Виникнення християнства[ред.ред. код]

Поширення християнства до 600 року

Виникнення християнства взято за основу сучасного літочислення, нової ери в історії людства, яка почалася понад 2000 років тому. Християнство зародилось в I столітті на Близькому Сході, на іудейських землях (провінція Іудея) Римської імперії, серед месіанських рухів тодішнього єврейського єдинобожжя. Корені християнського віровчення пов'язані з дохристиянським єдинобожжям стародавніх євреїв та вченням Старого Завіту (Закон, Пророки і Писання — Танах).

Згідно зі Святим Писанням, а також інших джерел того часу, перші спільноти християн (коло віруючих, християнська Церква) виникли в 1 столітті у східних провінціях Римської імперії в Палестині, місці народження Христа, Святій Землі унаслідок проповіді учнів Христа, святих апостолів та їх послідовників. Християнство від початку поширилось у переважно грекомовній східній частині Римської імперії. Св. Павло та апостоли активно подорожували по всій Імперії, засновуючи Церкви у основних містах. Перші Церкви з'явились у Антиохії, Олександрії та Єрусалимі, а потім у двох політичних центрах — у Римі і Константинополі.

Общини первісного християнства складалися з бідних людей, у цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви, — у сучасному розумінні як окремої будівлі для збирання членів общин — не було. Збиралися або в приватних приміщеннях, або, при переслідуванні з боку римської влади, у печерах чи катакомбах.

Тривалі гоніння на християн припинились у 313 році, коли імператор Костянтин Великий оприлюднив Міланський указ (едикт). За імператора Костянтина (323–337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії були три патріархії — римська, олександрійська та антіохійська. Наприкінці IV ст. — єрусалимська.

Протягом IV–VIII ст. доктрина, культ і правові засади християнства оформлювались на «Вселенських соборах», серед яких — Перший Нікейський, Перший Константинопольський (381), Ефеський (431), Халкедонський (451), Другий Константинопольський (553), Третій Константинопольський (680–681) і Другий Нікейський (787).

Складний процес формування доктрини супроводжувався розколами церкви та виділенням окремих доктринальних течій, що оголошувалися на Вселенських соборах єресями і засуджувалися. Становлення християнської доктрини проходило у полеміці з іншими релігійними юдаїзмом, гностицизмом, докетизмом, маніхейством та іншими течіями. Були визнані хибними неортодоксальні погляди на Святу Трійцю такі як аріанство, несторіанство, монофізитство, монотелетизм та інші.

Розкол християнської церкви[ред.ред. код]

Християнство почало поступово приймати елементи елліністичної та римської культури, що спричинило до численних конфліктів всередині Церкви. З християнським приматом Риму не погоджувалося багато єпископів Сходу та східноримських імператорів, що вперше яскраво проявився на Трулльському соборі (692). Розбіжності стали поглиблюватися за часів патріарха Фотія, що оголосив єретичним формулювання «філіокве» і остаточно були розв'язані Розколом християнської церкви 1054 року, що розділив християнську церкву на дві основні течії — католицизм і православ'я, а сам термін «католицький» почав стосуватися лише західної гілки християнства. Остаточно поділ Церков завершився після захоплення в 1204 р. Константинополя хрестоносцями. Хрестоносці взяли місто, розграбували його і утворили в Константинополі Латинську імперію, що проіснувала понад 50 років. З тих пір православна й католицька Церкви продовжували жити й розвиватися окремо одна від одної.

Реформація в Європі: поширення протестантизму

В наступні століття неодноразово здійснювались спроби подолати християнський розкол, зокрема на Ліонському (1274) та Флорентійському (1438) соборах, проте ці спроби щоразу зазнавали невдачі. Натомість у XVI столітті католицизм зазнав чергової хвилі розколу, викликаної Реформацією — рухом за оновлення християнства. Реформація стала реакцією на ряд негативних явищ, що мали місце в католицькій церкві у попередні століття і призвела до виділення нових гілок християнства, зазвичай окреслюваних збірним терміном протестантизм — лютеранство (Мартін Лютер, 1517), англіканство (король Генріх VIII, 1534) і кальвінізм (Жан Кальвін, 1536), що поширилися головним чином у Німеччині, Англії, Нідерландах і Скандинавських країнах.

З географічними відкриттями XVI–XVII століття Католицька церква розпочала активну місіонерську діяльність у країнах Нового світу і в Азії. Поширення католицизму відбувалося також шляхом укладання уній між Римо-католицькою церквою з православними спільнотами, найбільш значимою з яких була Берестейська унія (1596), внаслідок якої повстала Українська греко-католицька церква.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Країни де християни становлять понад 50% виділені фіолетовим кольором, від 10% до 50% — рожевим.

Загалом близько 2,2 млрд людей із 238 країн світу або 33,4% земного населення вважають себе християнами[2]. На сьогоднішній день в християнській церкві, як спільноті виділяють 3 основних течії: Католицизм (понад 50% від усіх християн), Протестантизм (близько чверті від усіх християн), Православ'я (близько 12%), та низку дрібніших.

У XX столітті почався рух за зближення християнських церков, що отримав назву екуменізм. Одним з перших екуменічних зібрань вважається міжконфесійна протестантська місіонерська конференція 1910 року в Единбурзі. Формування екуменічного руху в сучасному вигляді було закладено на протестантсько-православних конференціях 1920 року в Женеві, 1927 року в Лозанні і довершено конференцією 1945 року в Стокгольмі, а також створенням в 1948 році Всесвітньої ради церков[3]. Переломним в історії православно-католицьких відносин став 1965 рік, коли Патріарх Константинопольський Афінагор I і Папа Римський Павло VI скасували взаємні анафеми, накладені 1054 року.

Віра в Бога серед жителів Європейського Союзу та Туреччини. Результати опитування організації Євробарометр у 2005 р.

Є також чисельна група людей, які звуть себе християнами лише формально, без будь-якої глибокої віри в християнські догмати чи майбутню есхатологію, не беруть участі у видимому поклонінні Христу, трактуючи християнство скоріш, як традицію, в якій вони народились, і до якої вони формально належать. Загалом рівень віри та релігійного поклоніння серед тих хто приписує себе до християнської традиції суттєво коливається в залежності від переконань та знань особи, а також впливу суспільного середовища. В останні століття, в часи поширення матеріалістичного світогляду багато людей покидають церкву і займають позиції агностицизму або відвертого атеїзму. Останні десятиліття позначились також небувалим поширенням єресей та сект в християнстві, головне в лоні протестантизму. Тим не менше християнство залишається домінуючою світовою релігією, а на пострадянських теренах спостерігається видиме відродження ортодоксального східного християнства після 70-літнього переслідування та скасування заборон його практикування атеїстичним комуністичним режимом.

Християнські течії[ред.ред. код]

У наші дні в християнстві існують такі основні напрямки:

Католицтво[ред.ред. код]

Поширення католицизму у світі
Зміна кількості вірних Католицької церкви за континентами: 1978, 1988 і 2004 роки[4]

Католицтво (лат. catholicismus) — найпоширеніший із напрямів християнства (близько 1 мільярда 196 мільйонів вірних у 2012 р.), який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа — її «кафолічність» (соборність). Головою Католицької церкви є Папа Римський, який очолює Святий Престол і державу-місто Ватикан у Римі. Католицька церква вважає Папу Римського наступником апостола Петра, якому згідно з Євангелієм, було заповідано очолити Церкву.

Католицизм є основною релігією в багатьох європейських країнах (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Австрія, Бельгія, Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Хорватія, Ірландія, Мальта та ін.) Усього в 21 державі Європи католики становлять більшість населення, в Німеччини, Нідерландах та Швейцарії — половину.

Католицизм поширений у всій Південної та Центральній Америці, в Мексиці, на Кубі, в Канаді та США. В Азії католики переважають на Філіппінах і в Східному Тиморі, велике число католиків є в В'єтнамі, Південній Кореї та Китаї. На Близькому Сході багато католиків в Лівані (мароніти та інші). В Африці проживають за різними оцінками від 110 до 175 мільйонів католиків[5].

Православ'я[ред.ред. код]

Поширення православ'я у світі

Православ'я — християнська спільнота, що складається з ряду єдиних у теології помісних (автокефальних, автономних і под.) Церков, що перебувають між собою у євхаристійному спілкуванні. Окрім канонічного Православ'я, існує ряд невизнаних православних церков, наприклад Українська Православна Церква Київського Патріархату, Македонська Православна Церква, старообрядці, Істинно-Руська Православна Церква (катакомбники) тощо.

Найбільше послідовників Православ'я проживає у Греції (98%), Молдові (98%), Грузії (89%), Білорусі (88%), Румунії (87%), Сербії (84%)[6], Чорногорії (84%), Болгарії (83%), на Кіпрі (80%), у Росії (80%)[7], Македонії (80%), Україні (80%)[8]. Також це провідна релігія у Республіці Сербській (92%), що входить до Боснії і Герцеговини (39% населення країни), та у північному Казахстані (48% від загального населення країни). Суттєву меншість православні складають в Естонії (40%)[9], Албанії (20%)[10], Киргизстані (20%), Латвії (15%), Туркменістані (9%), Узбекистані (9%), Литві (4%), Хорватії (4%).[8]

Давньосхідні церкви[ред.ред. код]

Церкви, котрі не прийняли сповідання віри, затверджене на Халкідонським соборі 451 р. (IV Вселенському), називаються сьогодні давньосхідними або нехалкідонскіми; деякі з них історично вийшли з громад монофізитів та несторіан. Хоча нехалкідонскі церкви іноді називають «давньоправославними», вони не мають євхаристійного спілкування з православними церквами.

Протестантизм[ред.ред. код]

Протестанти́зм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти, баптисти, методисти та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі, чисельність деяких сягає десятків мільйонів віруючих. Єдиного центру протестантизму не існує; організаційно протестантські помісні церкви об'єднані в регіональні організації, які, у свою чергу, формують всесвітні об'єднання церков.

Деякі релігійні течії, які вийшли з протестантизму і ідентифікують себе як християнські — Мормони, Муністи, Свідки Єгови, не визнаються за такі конфесіями християнського світу через розбіжність у розумінні основоположних християнських доктрин (догмат Трійці, іншу христологію).

Християнство і язичництво[ред.ред. код]

В сучасному світі деякі люди схильні трактувати християнство як вчення, завданням якого було повністю знищити стародавню язичницьку культуру, культуру язиків (племен, народів) світу. Насправді таке бачення взаємодії християнства і язичництва відповідає дійсності лише наполовину. По-перше, традиційне християнство (зокрема православ'я) розглядає себе як істинне вчення, вчення про істину, одним з найважливіших завдань якого є поширення істинного знання серед людства, незалежно від його походження (оскільки воно в будь-якому випадку походить від Бога). Зокрема в традиційному християнстві визнається, що в язичницькі часи також існували люди (праведники), які пізнавали істину і жили згідно з її законами.

Християнське сектанство[ред.ред. код]

Докладніше: Антитринітарії

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]