Християнський фундаменталізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Християнський фундаменталізм — це реакційна релігійна позиція, яка підтримує суворе і буквальне тлумачення священних текстів[1][2]. З XIX століття він присутній переважно в протестантизмі[3], але також існує в католицизмі в різних формах через традиціоналістські та консервативні рухи, які виступають за суворе і радикальне дотримання Традиції. Термін «фундаменталізм» сам по собі, як правило, означає жорстке дотримання фундаментальних принципів якоїсь галузі[3].

Фундаменталізм[ред. | ред. код]

В основі християнського фундаменталізму лежить «віра в абсолютну непогрішність Біблії у всіх сферах (не тільки в питаннях релігії, але і в географії, історії та біології[4]. Прихильники фундаменталізму розглядають основи віри як даність, яку не потрібно відкривати чи розвивати шляхом раціонального дослідження, а скоріше як щось, що потрібно знати й проголошувати[5].

Як правило, прихильники християнського фундаменталізму дотримуються консервативних цінностей, заснованих на їхньому біблійному розумінні, яке також поширюється на сексуальну етику, наприклад, на погляди на позашлюбні стосунки та аборти. Християнські фундаменталісти, як і євангелісти, рішуче виступають проти гомосексуалізму та одностатевих партнерств (хоча в Євангельському Альянсі відомі різні точки зору).

Теорія еволюції, як правило, відкидається, а альтернативні моделі відомі як креаціонізм або розумний задум.

Існують різні конфесійні прояви християнського фундаменталізму, що відрізняються своїм походженням, розвитком або доктринами, які вони вважають необхідними. Характерною рисою конфесійно специфічного фундаменталізму є дистанціювання від усіх рухів, які не повністю поділяють власну доктрину, в тому числі й від інших християнських фундаменталістських груп. Сприйняття і зображення християнського фундаменталізму в науковій літературі та засобах масової інформації є різноманітним.

Термін «фундаменталізм» рідко вживається самими фундаменталістами, а частіше використовується критиками та опонентами. Самі протестантські фундаменталісти зазвичай називають себе біблійними вірянами.

Протестантський фундаменталізм[ред. | ред. код]

Протестантський фундаменталізм — це релігійна течія в протестантському християнстві, що виникла наприкінці XIX та на початку XX століть, зокрема в США. Він характеризується суворим дотриманням консервативних богословських переконань і буквальним тлумаченням Біблії. Ось деякі ключові риси та характеристики протестантського фундаменталізму:

  • Непорушність Біблії: Протестантські фундаменталісти вірять в абсолютну непогрішність Біблії, розглядаючи її як натхненне і непогрішне Слово Боже. Вони наголошують на буквальному тлумаченні Писання і відкидають критичні підходи, які ставлять під сумнів його історичну точність або авторство.
  • Основні доктрини: Фундаменталісти зазвичай наголошують на певних основних доктринах, таких як непорочне народження Ісуса, його спокутна смерть на хресті, тілесне воскресіння і Другий прихід Христа. Вони часто дотримуються традиціоналістського розуміння спасіння, наголошуючи на особистій вірі та наверненні.
  • Відокремлення від модернізму: Протестантський фундаменталізм виник як відповідь на богословський модернізм і світські впливи в суспільстві. Фундаменталісти рішуче виступають проти того, що вони сприймають як компромісні або ліберальні богословські позиції, в тому числі ставлять під сумнів надприродні елементи християнства, такі як чудеса або божественність Христа.
  • Культурний і моральний консерватизм: Фундаменталісти, як правило, дотримуються консервативних поглядів на соціальні та моральні питання, в тому числі виступають проти абортів, гомосексуалізму та дошлюбних статевих стосунків. Вони часто виступають за традиційні гендерні ролі та збереження того, що вважають християнськими цінностями в суспільстві.
  • Євангелізація та місії: Євангелізація і поширення християнського послання є важливими аспектами фундаменталістської практики. Багато фундаменталістських груп надають пріоритет місіонерській роботі та активно намагаються навернути інших до свого розуміння християнства.
  • Диспенсаціоналізм і премілленіалізм: Багато протестантських фундаменталістів приймають диспенсаціоналістське богослов'я, яке ділить історію на окремі періоди або диспенсації. Вони часто дотримуються премілленіалістського погляду на кінець світу, очікуючи буквального Другого пришестя Христа і майбутнього періоду скорботи і суду.

Важливо зазначити, що не всі протестанти вважають себе фундаменталістами, і в протестантизмі існує широкий спектр богословських поглядів. Хоча фундаменталізм мав значний вплив на певні сегменти протестантського християнства, він не представляє всю повноту протестантської віри чи практики.

Католицький фундаменталізм[ред. | ред. код]

Поняття «католицький фундаменталізм» — вперше академічно використане в американській публікації 1985 року Габріелем Дейлі (англ. Gabriel Daly)[6] — зазвичай відкидається з богословської та внутрішньоцерковної точки зору[7]. Богослов Вольфганг Байнерт (нім. Wolfgang Beinert) вважає це формулювання "contradictio in adiecto"[8] і описує фундаменталізм у будь-якій формі як структурно єретичний[9].

А все-таки, елементи релігійного фундаменталізму можна знайти в католицизмі. Наприкінці XIX і на початку XX століть такими елементами були антимодернізм[de], відмова від історико-критичного методу та інтегралізм, що призвело до формування ізольованого середовища. Після Другого Ватиканського Собору виникли традиціоналістські групи "всередині й поза Католицькою Церквою, які демонструють значну структурну схожість з протестантським фундаменталізмом"[10]. Характерними рисами є абсолютизація певних частин церковного вчення та історичне розуміння джерел віри (Писання, Магістеріум і Передання). Католицький фундаментальний богослов Клаус Кенцлер (нім. Klaus Kienzler) пов'язує причину виникнення католицького фундаменталізму з кризою модерну в Церкві та ідеалом досконалого суспільства (Societas perfecta), що породила такі енцикліки, як Syllabus errorum, Quanta Cura чи Pascendi, а також з внутрішніми конфліктами Церкви, які не були розв'язані на Другому Ватиканському соборі. Попри богословські розбіжності з протестантизмом, Кенцлер виділяє «ті ж фундаменталістські небезпеки і тенденції, такі як фундаменталістська інтерпретація Святого Письма, традиціоналізм, моралізм і т.д.»[11].

З клерикальної точки зору, єпископ Еґон Капелларі (нім. Egon Kapellari) застерігає від світського і релігійного фундаменталізму. Останній розглядає «аджорнаменто» як «самообман християнства, яке не усвідомлює свого секулярного виснаження і пов'язаного з цим етичного занепаду суспільства». Потрібна «велика проникливість, щоб розрізняти духів в окремих випадках». Однак термін «фундаменталізм» сьогодні часто використовується «недбало, як зброя проти релігійних людей, які серйозно ставляться до своєї віри»[12]. Так само і єпископ Базеля Курт Кох (нім. Kurt Koch), який нині очолює Папську раду сприяння єдності християн, застеріг від огульного вкидання «карти фундаменталізму» у все більш поляризовану Церкву, закликаючи натомість до пошуку «спільної істини»[13].

Православний фундаменталізм[ред. | ред. код]

Невелика група монахів на Афоні сповідує православний фундаменталізм, який рішуче виступає проти зустрічей і розмов між представниками православ'я і Папою Римським, іншими представниками західних чи східних церков, іноді навіть займаючи войовничу позицію. Однак чисельність цієї групи набагато більша, ніж її реальне значення.

Православні фундаменталісти також є частиною різних самопроголошених православних Episcopus vagans (бродячих єпископів) та їхніх послідовників. Деякі з цих фундаменталістів є новонаверненими із західних країн.

З іншого боку, такі групи, як грецькі старокалендарники, російські раскольники і частина Російської православної церкви за кордоном, краще описати як вкрай консервативні, а не фундаменталістські, хоча вони можуть дещо перетинатися.

Характерною рисою православного фундаменталізму є крайній і абсолютний акцент на традиціоналізмі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Luc Chartrand, La Bible au pied de la lettre, Le fondamentalisme questionné, Médiaspaul, 1995, pp. 67 і далі: «В кінці цих спостережень фундаменталізм постає, по суті, як сітка читання, заснована на „догматичній“ позиції — механічному або словесному натхненні Біблії — вкоріненій в базовому богослов'ї, яке претендує на абсолютність і яке, в певному сенсі, має цінність богословської передумови, яку не обговорюють, а сліпо приймають. [...] Турбота про букву стає засобом виправдання богословських апріорі, які самі по собі є їхньою справжньою метою.»
  2. Bergeron, Richard (1987). Les Fondamentalistes et la Bible. Montréal: Quand la lettre se fait prison. с. 82. 
  3. а б Oxford Languages | The Home of Language Data. languages.oup.com (en-GB). Процитовано 29 травня 2023. 
  4. Remele, Kurt (2004). Katholischer Fundamentalismus.. У Clemens Six, Martin Riesebrodt, Siegfried Haas (ред.). Religiöser Fundamentalismus. Vom Kolonialismus zur Globalisierung. StudienVerlag, Innsbruck. с. 53–68. 
  5. Barr, James (1986). Fundamentalismus. Evangelisches Kirchenlexikon. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. 
  6. Daly, Gabriel (1985). Catholicism and Modernity. Journal of the American Academy of Religion. Т. 53, № 4. с. 773–796. ISSN 0002-7189. Процитовано 29 травня 2023. 
  7. Kirschner, Martin (2006). Gotteszeugnis in der Spätmoderne: theologische und sozialwissenschaftliche Reflexionen zur Sozialgestalt der katholischen Kirche. Religion in der Moderne. Würzburg: Echter. с. 130–138. ISBN 978-3-429-02810-7. 
  8. Beinert, Wolfgang, ред. (1991). "Katholischer" Fundamentalismus: häretische Gruppen in der Kirche?. Regensburg: Pustet. с. 73. ISBN 978-3-7917-1286-4. 
  9. Beinert, Wolfgang (1991). Katholischer Fundamentalismus: häretische Gruppen in der Kirche ?. Regensburg: F. Pustet. с. 81. ISBN 978-3-7917-1286-4. 
  10. Kirschner, Martin (2006). Gotteszeugnis in der Spätmoderne: theologische und sozialwissenschaftliche Reflexionen zur Sozialgestalt der katholischen Kirche. Religion in der Moderne. Würzburg: Echter. с. 135. ISBN 978-3-429-02810-7. 
  11. Kienzler, Klaus (1996). Der religiöse Fundamentalismus: Christentum, Judentum, Islam (нім.). C.H.Beck. ISBN 978-3-406-40331-6. 
  12. Egon Kapellari: Europas christliche Identität. Christliche Mitte statt laizistischem und religiösem Fundamentalismus. In: Sonntagsblatt für Steiermark, Nr. 14 vom 2. April 2006, S. 16
  13. Urban Fink-Wagner: 60 Jahre Kurt Koch, 15 Jahre Basler Bischof. Interview mit Bischof Dr. Kurt Koch in der Schweizerischen Kirchenzeitung 10/2010

Література[ред. | ред. код]

  • Ernest R. Sandeen: The Roots of Fundamentalism. British & American Millenarianism. University of Chicago Press, Chicago 1970, ISBN 0-226-73468-4
  • Barr, James (1977). Fundamentalism. London: SCM Press. ISBN 0-334-00503-5
  • James Barr: Fundamentalismus. Christian Kaiser Verlag, München 1981, ISBN 3-459-01336-2