Христос і грішниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Христос і грішниця («Хто без гріха?») — епізод новозавітної історії, що міститься в Євангелії від Іоанна у 8:2-11. Ісус Христос не осудив грішницю, яку схопили книжники й фарисеї через перелюб й хотіли побити камінням. Ісус захистив її, звернувшись словами: «хто з вас без гріха нехай першим кине камінь». Почувши це фарисеї та книжники облишили її.

Євангельська розповідь[ред. | ред. код]

Христос і грішниця (Габріель Метсю, 1653 рік)

…"А вранці знову прийшов у храм, і весь народ ішов до Нього. Він сів і навчав їх. Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому: Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі; а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш? Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги. Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь. І знов, нахилившись додолу, писав на землі. Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині. Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив? Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши."

(Ін. 8:2-11)

Суперечки про справжність розповіді[ред. | ред. код]

Христос і грішниця



(Лукас Молодший Кранах, бл. 1532 року)

Історія з грішницею відсутня в багатьох древніх списках Нового Завіту: в Синайському кодексі (IV століття), Ватиканському кодексі (IV століття), Сирійському синайському рукописі (IV або V століття), у ряді перекладів вона поміщається тільки у примітках[1].

Карл Лахманн і Костянтин Тішендорф вважають цю історію пізнішою вставкою з причини того, що стиль цього оповідання не відповідає стилю всього Євангелія від Іоанна[2]. Цей епізод на Сході з'являється вперше в сирійському перекладі Євангелія VI століття, в цей же період починають включати в себе грецькі рукописи. Однак Августин Блаженний (354430) у своєму творі «Проти Пелагія» пише, що розповідь про грішницю в його час перебувала у багатьох кодексах, як латинських, так і грецьких[3]. Він пише, що ця історія була виключена якимись маловірами зі страху перед зловживаннями, до яких ця розповідь могла привести їх дружин[4]. Цей епізод св. Августин розглядає у екзегетичному Трактаті на Євангеліє від Іоанна[5], де розташування його відповідає сучасному.

Крім повідомлення Августина ця розповідь була відома:

  • в Апостольських постановах (кінець IV століття): «коли старці поставили перед Ним деяку іншу сгрішившу і, надавши суд Йому, вийшли, Він серцевидець Господь, після того, як запитав її чи засудили її старці, а вона сказала: „ні“, — сказав їй: „отже, ідіть, і Я не засуджую тебе“»[6];
  • Папію Ієрапольському (пом. в середині II століття), учня Іоанна Богослова, який написав це Євангеліє[2];
  • Свт. Амвросію Медиоланському, який приводить цю історію в листі до Студія (№ 50, Maur. № 25), де її і тлумачить. При цьому вірші 7-11 він цитує дослівно, а вміст інших переказує. На думку свт. Амвросія, словами, які Христос писав на землі, могли бути: «Земля, земля! Запиши цих мужів відкинутими»[7] (пор. Єр. 22:29-30).
  • Блаженний Єронім Стридонський (342—420) в своїй праці «Розмова проти пелагіан» пише про цей уривок, роблячи цікаве доповнення: "У Євангелії від Іоанна, в багатьох і грецьких, і латинських кодексах знаходиться місце про дружину перелюбну, яка звинувачувалася перед Господом ". Тут же Ієронім згадує, що Христос, нахилившись, писав «звичайно, гріхи тих що звинувачували <…> згідно писанню пророка: „ Ті хто відступили від Тебе на землі та напишуться“(Єр. 17:13)». Ієронім був укладачем єдиного тексту Нового Завіту, який відомий тепер християнському світу як Вульгата. Тобто вже в V столітті святий Ієронім знає цей епізод як частину саме Євангелія від Іоанна, але не іншої книги Біблії[8].

Богословське тлумачення[ред. | ред. код]

Христос і грішниця (фреска Софійського собору в Вологді)

Грецький текст повідомляє, що жінка була взята за перелюбом «επ αυτοφωρψ» тобто на місці злочину і за таких обставин, що ніхто не може заперечити про її вину. Смертна кара за перелюбство була закріплена юдейським законодавством Лев 20:10 і Втор 22:13-24. Євфимій Зігабен пише, що задум фарисеїв полягав у тому, що милосердний Ісус пощадить і жінку яка порушила закон і дасть цим привід для звинувачень проти нього[9]. Так само міркував на Заході і блаженний Августин, додаючи, що якби Христос погодився на побиття камінням, то він вчинив би всупереч Своїй лагідності, завдяки якій і розташував до Себе народ, але фарисеям ясно, що Він так не вчинить.

Дія Ісуса, коли він, не відповідаючи тим хто запитав його, почав щось писати пальцем на землі, є жестом, який «роблять ті, які не бажають відповідати запитувачам про що-небудь недоречне і непристойне. Знаючи лукавство, Ісус Христос продовжував писати на землі і показував вигляд, що Він не звертає уваги на те, що вони говорили»[9]. Потім він дав відповідь «хто з вас без гріха, нехай перший кине на неї камінь» і знов продовжив писати на землі. Згідно З Втор 17:7 свідок злочину повинен був перший кинути камінь у злочинця і, виголосивши таку відповідь, Ісус розглядає призвели до нього жінку людей не як офіційних суддів, а лише обвинувачів[2]. По одному з поширених думок, Ісус написав на землі свою відповідь і потім перерахував назви гріхів, у яких були винні обвинувачі жінки[10]. Деякі вважають, що на користь такого тлумачення служить використання в тексті (Ів. 8:6) замість звичайного грецького ἔγραφεν («він написав») форми κατέγραφεν, що може означати «записав (перелік чиїхось проступків, гріхів)»[1]. У Септуагінті в Книзі Іова дієслово в цій же формі ужито в значенні «перераховувати (гріхи)»: «Бо Ти пишеш (κατεγραψας) на мене гіркоти й приписуєш провини мені гріхи юності моєї» (Йов 13:26). Однак форма ἔγραφεν також може вживатися у значенні «записувати, складати список», так що сам по собі цей аргумент не має істотного значення, тим більше що у Івана в тому ж уривку для позначення тої ж дії вживається і форма ἔγραφεν (Ин 8:8). Блаженний Августин[5] дивується мудрій відповіді Ісуса, оскільки Він не показав Себе противником законного правосуддя, але, апелюючи до того ж правосуддя, перед яким винні самі обвинувачі, врятував жінку і виявив Своє милосердя.

Заключні слова Ісуса до прелюбодійки — «і Я не засуджую тебе; іди і надалі не гріши», на думку блаженного Августина[5] і архієпископа Аверкія не повинно розумітися як неосудження гріха, позаяк Христос прийшов «спасати загиблих». Архієп. Аверкій пропонує наступне трактування цих слів — «І Я не караю тебе за твій гріх, але хочу, щоб ти покаялася: іди і надалі не гріши»[10]. Блаженний Августин зазначає, що цими словами Христос також заспокоїв грішницю, яка могла б на підставі відповіді фарисеям очікувати, що карає її Сам безгрішний Христос. У Зігабена дається тлумачення, що Ісус Христос знав, що вона розкаялася всім серцем і достатнім для неї покаранням служила публічність її осоромлення перед численними свідками[9]. Також відзначають, що хоча деякі богослови вважають, що Ісус простив гріх перелюбства цій жінці, але при цьому в інших випадках він зазвичай прямо говорить: прощаються тобі гріхи (Мф 9:2; Мк 2:5; Лк 5:20 та ін.). Б. В. Гладков вважає, що правильніше розуміти слова Христа як «не піддаю відповідальності за гріх»[11].

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Комментарий Баркли к Новому Завету. Архів оригіналу за 6 липня 2017. Процитовано 11 листопада 2019. 
  2. а б в Толковая Библия Лопухина. Евангелие от Иоанна. Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 11 листопада 2019. 
  3. Аврелій Августин. Против Пелагия. 2:17
  4. Аврелій Августин. Против Прелюбодеев. 2:7
  5. а б в Аврелій Августин. Трактат на Евангелие от Иоанна [Архівовано 10 грудня 2019 у Wayback Machine.], часть 33 // PL 35, col. 1648—1651
  6. Апостольские постановления. 2:24, 4. Архів оригіналу за 23 травня 2017. Процитовано 11 листопада 2019. 
  7. Письма (1-53), 50 (Maur. 25). Амвросий Студию - святитель Амвросий Медиоланский - читать, скачать. azbyka.ru (рос.). Архів оригіналу за 15 вересня 2021. Процитовано 15 вересня 2021. 
  8. Проблема подлинности евангельской перикопы о женщине, взятой в прелюбодеянии: анализ и взгляд библеистов. bogoslov.ru (рос.). Архів оригіналу за 15 вересня 2021. Процитовано 15 вересня 2021. 
  9. а б в Евфимий Зигабен. Толкование Евангелия от Иоанна
  10. а б Аверкий (Таушев). Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета
  11. Гладков Б. И. Толкование Евангелия. Архів оригіналу за 25 серпня 2012. Процитовано 11 листопада 2019.