Христофор Перун Радзивілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Христофор Перун Радзивілл
Krzysztof Mikołaj "the Thunderbolt" Radziwiłł 1.PNG
Народився 19 лютого 1547
Вільнюс
Помер 20 листопада 1603(1603-11-20)[1] (56 років)
Гродно
Громадянство/підданство Велике князівство Литовське
Діяльність дипломат
Титул Імперський князь
Посада Великий гетьман литовський, Каштелян троцький, воєвода троцький[d], Воєвода віленський і Польний гетьман литовський
Батько Миколай Радзивілл
Мати Katarzyna Tomicka[d]
Брати, сестри Mikołaj VII Radziwiłł[d]
У шлюбі з Катерина Острозька[d] і Q17045096?
Діти Януш Радзивілл, Радзивілл Кшиштоф і Галашка Радзивілл[d]
POL COA Radziwiłł.svg

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Христофор[2] Микола Радзивілл на прізвисько Перун (пол. Krzysztof Mikołaj Radziwiłł «Piorun»; 9 лютого 1547/10 квітня 1548, Вільно — 20 листопада 1603) — державний, військовий і політичний діяч Великого князівства Литовського. Представник Біржайсько-дубінківської гілки княжого роду Радзивіллів гербу Труби. Захисник православ'я.[2]

Крайчий литовський (1567—1569), підчаший литовський (1569—1579), польний гетьман литовський (1572—1589), троцький каштелян (1579—1584), підканцлер литовський (1579—1585), воєвода віленський (з 1584), великий гетьман литовський з 1589[3]. Староста кокенгаузький, солецький, жежмарайський, ужендувський, аінській, борисовський, новомисський. Князь (Reichsfürst) Священної Римської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 9 лютого 1547/10 квітня 1548 року в м. Вільно. Представник Біржайсько-дубінківської гілки роду Радзивіллів, син Миколи Радзивілла «Рудого» і Катерини Томіцької. Отримав домашню освіту.[3]

Військова справа[ред.ред. код]

У 1564 році, будучи 17-річним, разом з батьком брав участь у Лівонській війні, бойове хрещення прийняв у битві при Чашниках[3]. Він показав себе кмітливим молодим воїном і заслужив прізвисько Перун. У 1567 році призначений ротмістром кінної роти. У той же рік почав і громадянську кар'єру, зайнявши посаду крайчого литовського. Через два роки став підчашим.

У 1572 році призначений польним гетьманом литовським, займався обороною південно-східного кордону Великого князівства Литовського[3].

Під час нового походу Івана Грозного в Лівонію, у 1580 році Радзивілл узяв замок Усвяти, провів успішну битву при Великих Луках і очолив облогу міста[3].

Брав участь у поході Стефана Баторія на Псков, у 1581 році чотирьохтисячний загін Христофора Радзивілла спільно з двохтисячним загоном Філона Кміти-Чорнобильського здійснив кінний рейд до верхів'їв Волги, щоб росіяни не змогли зібрати сили для зняття облоги Пскова. З 5 серпня по 22 вересня 1579 його війська пройшли 1400 кілометрів через Вітебськ, Ржев, Старицю, в якій зупинявся сам цар Іван IV, Торопець і Стару Русу біля озера Ільмень, неодноразово вступаючи в бій з московськими військами. Облога Пскова і рейд Радзивілла змусили Івана IV підписати перемир'я[3].

Після смерті батька в 1584 році був призначений на раніше займану батьком посаду воєводи віленського. Будучи одним з найбільш впливових людей у ​​державі, виступав за незалежність Великого князівства Литовського, після смерті С. Баторія був одним з тих, хто підтримував план обрання королем польським і великим князем литовським російського царя Федора Івановича[3].

У 1589 році був призначений великим гетьманом литовським. У 1594—1596 роках воював із загонами повстанців Наливайка.

1594 року подав позов на тестя — Василя Костянтиня Острозького — від імені дружини та свого старшого сина через різні погляди на спадок, який задовільнив земський суд в Слонімі. Перед її розглядом в Коронному трибуналі 24 серпня 1594 уклав з тестем угоду, за якою Радзивілли отримували, зокрема, Глуськ, Тернопіль, права на Копись.[4]

З початку польсько-шведської війни 1600—1611 років командував військами в Лівонії. У 1601 році разом з Яном Ходкевичем відбив наступ шведської армії під Кокенгаузеном, отримавши славетну перемогу, і звільнив фортецю Венден.

Помер після короткої хвороби 20 листопада 1603 року в Лососні коло Слоніма під час відвідин доньки Ельжбети. Був похований 8 квітня 1604 року в кальвінському зборі у Віжунах.

Цивільне життя[ред.ред. код]

У правління Сигізмунда III Вази перейшов в опозицію, але дбав про збереження нормальних відносин з монархом. Подібно батькові, брату і племіннику, був ревним кальвіністом і прихильником протестантської церкви, відстоював позиції протестантів під час контрреформації. У 1584 році побудував дві євангелічні церкви в Біржах і Радзивіллішках, а в 1595 році — садибу Радзивіллів в Папілісе. Допомагав Біржайській гімназії та школі в Кейданах. При його дворі перебувало безліч видатних мислителів і поетів того часу, таких як Андрій Римша, Гальяш Пельгрімовський, Соломон Рисінський і Андрій Волан[3]. Був «патроном» кальвінського збору Вільнюса.

Володів однією з найбільших латифундій у Великому князівстві Литовському[3]. Основні володіння знаходилися на території сучасної Литви.

До 1575 року були перегороджені річки Апащя і Аглуона і болото карстового походження Шірвенос перетворилося в першу штучну водойму в Литві, площа його становила 400 гектарів. Будівництво бастіонів фортеці італійського типу почалося в 1586 році, а завершилося в 1589 році. Біржайський замок став важливим опорним пунктом Великого князівства Литовського і фамільною резиденцією Радзивіллів. 1 травня 1589 Біржам було надано магдебурзьке право.

У 1600 році Христофор влаштував шлюб свого сина Януша з княжною Софією Олелькович, після смерті якої в 1612 році всі численні володіння Олельковичів перейшли Радзивіллам[3].

Село Мурафу на межі Подільського та Брацлавського воєводств від нього отримав снятинський староста Миколай Язловецький.[5]

Сім'я[ред.ред. код]

Катерина Острозька

Був 4 рази одружений. Перша дружина — Катажина Анна з Сулеєва Собківка, донька варшавського старости Кшиштофа (?—15.1.1578, Біла Підляська), шлюб 21 січня 1571 в замку Сольця, їх донька Барбара (1573 р. н.) померла незадовго до смерті матері, син Микола прожив з 1575 до 1577.

Друга — княжна Катерина Анна Острозька (1549-3.8.1579), донька Василя Костянтина. Шлюб 22 липня 1578, Дубне. Син — Януш, мати померла після його народження, була похована як римо-католичка в костелі святого Станіслава (Вільнюс).

Третя — донька львівського каштеляна Станіслава Ґабріеля Тенчиньского Катажина, шлюб 17 жовтня 1582 року в Турцю. Діти: Кшиштоф Радзивілл (Перун), Гальшка (Ельжбета) — дружина Лева Сапіги. Вона записала йому та їх дітям свої дідичні маєтки по-матері (зокрема, Семятиче, Орля). Померла 19 березня 1592 року в Мірі, була похована в костелі святого Станіслава (Вільнюс).

Четверта — вдова Яна Кішки, з яким вони не залишили нащадків,[6] старша сестра другої дружини Єлизавета (?—26.8.1599), дітей не мали. Вона, охрещена за православним обрядом, заповіла поховати себе в костелі святого Станіслава (Вільнюс), чому протидіяли католицькі духівники. Після шлюбу не погодилась переказати право управління маєтками чоловікові, через що в 1596—1597 роках часто конфліктували. Правдоподібно, була похована 1600-го у православній церкві Слуцька.[7]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #12462622X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. VI. — С. 594.
  3. а б в г д е ж и к л Грицкевіч А. Радзівіл Криштоф… — С. .
  4. Lulewicz H. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603)… — S. 275.
  5. Żelewski R. Jazłowiecki Mikołaj h. Abdank (ok. 1550—1595) // Polski Słownik Biograficzny, 1964. — T. XI/1, zeszyt 48. — S. 125. (пол.)
  6. Tazbir J. Kiszka Jan h. Dąmbrowa (zm. 1592) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1966—1967. — T. ХII/4, zeszyt …. — S. 508. (пол.)
  7. Lulewicz H. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603)… — S. 274—275.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Микола Радзивілл «Рудий»
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Воєвода віленський
15841603
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Наступник
Микола Кшиштоф Радзивілл «Сирітка»